Соціальне ринкове господарство в західних країнах
- 4-02-2022, 01:03
- 413
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Ладиченко (рівень стандарту)
§ 8. Соціальне ринкове господарство в західних країнах
Актуалізація предметних компетентностей
Чи може, на вашу думку, ринкове господарство бути одночасно і соціальним? Чому ви так вважаєте? Свою точку зору аргументуйте.
1. Теорія соціального ринкового господарства. Соціальне ринкове господарство ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці «Основи національної економіки»:
- забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень;
- свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень;
- приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод;
- повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.
Головною рушійною силою соціального ринкового господарства його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Саме вони, на думку неолібералів, спроможні забезпечити потреби споживачів як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Водночас неоліберали відмовились від принципів свободи ринкового господарства класичного лібералізму. Неоліберали усвідомлюють, що повернення до економіки досконалої конкуренції сьогодні просто неможливе. Тому, заперечуючи необхідність всебічного і прямого державного втручання в економіку, вони вбачають у державному регулюванні гарантію створення умов для розширення конкуренції і відвернення небезпеки монополізації.
Розробники моделі «соціального ринкового господарства» вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямами:
- по-перше, приймати закони, які ставили б під контроль монополії, олігополії, і забезпечити простір конкуренції;
- по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;
- по-третє, проводити активну кон’юнктурну політику, сприяти зайнятості населення, стабілізації цін, досягненню економічної рівноваги й активного платіжного балансу;
- по-четверте, залучати до власності широкі маси населення, впроваджуючи в життя принцип «власність - для всіх».
2. «Німецьке економічне диво». Після Другої світової війни економіка Німеччини була значною мірою зруйнованою, а населення жило у злиднях і голоді. США, Велика Британія, а потім і Франція об’єднали свої окупаційні зони, зробили важливі кроки по стабілізації ситуації, зокрема запровадили німецьку валюту - марку, а в 1949 р. визнали утворення Федеративної Республіки Німеччини. Перші парламентські вибори відбулися 14 серпня 1949 р. 73-річний впливовий політик Конрад Аденауер був обраний на посаду федерального канцлера.
Перші роки існування ФРН були відзначені високими й стабільними темпами промислового розвитку. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 р., а в 1956 р. він подвоївся, і Німеччина стала в один ряд з провідними державами світу. Середньорічний приріст промислової продукції становив за період із 1950 по 1960 р. 9,6 % проти 4 % у США і 3 % у Великої Британії. Німецькому «економічному диву» сприяло кілька факторів:
- грошовій реформі і лібералізації цін (1948) передувало проведення інституційних перетворень в рамках так званої «програми трьох Д»: демілітаризації, денаціоналізації, декартелізації, що забезпечили підґрунтя для економічних реформ;
- Німеччині значною мірою пощастило зберегти промисловий потенціал західної частини країни;
- у країні було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців зі Східної Пруссії та інших районів. Заробітна платня робітників у перші повоєнні роки була значно меншою від довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години, а в деяких галузях навіть 62 години;
- великий внутрішній попит, викликаний післявоєнною катастрофою, адже населення відчувало потребу майже в усьому;
- США надали Західній Німеччині 3,9 млрд доларів «стартової допомоги» за планом Маршалла. 32 % усіх вкладів в економіку надійшли з федерального та місцевих бюджетів.
• Конрад Аденауер - німецький політик, співзасновник і президент Християнсько-демократичного союзу. Як канцлер Німеччини (і одночасно міністр закордонних справ) відіграв велику роль у створенні ФРН як незалежної держави, пов’язаної із Заходом. Разом із президентом Франції де Голлем працював над примиренням Франції та Німеччини й посиленням західного блоку в Європі.
За допомогою додаткових джерел складіть політичний портрет К. Аденауера.
Ці кошти було витрачено на заміну застарілого устаткування, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвиткові сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку.
Визнаним архітектором успіхів німецької економіки був Л. Ерхард, беззмінний міністр економіки в урядах К. Аденауера, а потім і канцлер. Він разом із групою неоліберальних економістів створив теорію «соціального ринкового господарства», у якій успішно поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін і захищати ринкову економіку від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте абсолютно не допускається втручання в господарську діяльність окремих підприємств державних структур.
Теорія соціального ринкового господарства стала основою економічної політики західнонімецького уряду на довгі роки.
3. Об’єднання Німеччини. Зовсім іншим шляхом розвивалась НДР. За роки будівництва соціалізму за радянським зразком республіка досягла певних успіхів у розбудові державної промисловості; в сільському господарстві було проведено кооперацію; створено систему безкоштовної освіти та медичної допомоги, пенсійного забезпечення. У містах велося досить інтенсивне житлове будівництво. У цілому життєвий рівень жителів НДР був найвищим серед країн соціалізму, однак під впливом горбачовської «перебудови» поступово в суспільстві почала наростати соціальна напруженість.
У 1989 р. групи інакомислячих стали об’єднуватися в широкий демократичний рух під назвою «Новий форум». Одночасно у Лейпцигу, Дрездені, Берліні та інших містах почали проводитися масові демонстрації з вимогами здійснення демократичних змін. Влада поступово втрачала контроль над перебігом подій.
Знаменною подією стало відкриття в ніч проти 10 листопада 1989 р. кордону між Східним і Західним Берліном. Сумнозвісна Берлінська стіна впала. Вона простояла 28 років. За цей час при спробі подолати бар’єр загинуло 125 порушників кордону, близько 3 тис. було засуджено.
Постало питання про об’єднання двох німецьких держав. Конституція передбачала входження східних земель до ФРН після ліквідації НДР. У березні 1990 р. в НДР на виборах перемогли християнські демократи, які погодилися на об’єднання Німеччини на умовах ФРН.
31 серпня 1990 р. у Берліні було підписано договір про об’єднання ФРН і НДР, який передбачав входження Східної Німеччини до складу ФРН.
СРСР спершу виступав за перетворення об’єднаної Німеччини в нейтральну країну. Коли цю вимогу було відхилено США, Великою Британією та Францією, керівництво СРСР пішло на принципову поступку і погодилося, що Німеччина залишиться членом НАТО. 12 вересня у Москві представники ФРН, НДР, СРСР, США, Великої Британії та Франції підписали договір про остаточне врегулювання німецької проблеми.
• Так виглядала Берлінська стіна
Тоді ж було погоджено, а в листопаді підписано Договір про добросусідство, партнерство і співробітництво між СРСР та Німеччиною.
СРСР зобов’язався вивести радянські війська зі Східної Німеччини впродовж 3-4 років, а ФРН - скоротити армію до 370 тис. військовиків. Об’єднана Німеччина відмовилася від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї.
В урочистій обстановці 3 жовтня 1990 р. було проголошено акт возз’єднання Німеччини, що стало подією великої історичної ваги не тільки для німецького народу, а й для Європи і світу. 2 грудня були проведені вибори до бундестагу об’єднаної Німеччини, на яких переміг альянс ХДС-ХСС (Християнсько-соціальний союз). Федеральним канцлером залишився Г. Коль, який сформував уряд у коаліції з ВДП (Вільна демократична партія).
4. Здобутки і проблеми. Об’єднання Німеччини стало найважливішою подією в її повоєнній історії, але й поставило перед країною низку проблем:
- по-перше, це була проблема інтеграції державної планової економіки колишньої НДР у ринкову економіку ФРН. За нових умов багато підприємств виявилися неконкурентоспроможними і збанкрутіли. Значно зросло безробіття. Це, своєю чергою, посилило соціальну напруженість;
- по-друге, постала проблема збільшення соціальних витрат і капіталовкладень в економіку східних земель. З цією метою довелося збільшити податки, а це викликало невдоволення населення західної частини Німеччини;
- по-третє, загострилася проблема іноземних робітників, яких у країні налічувалося понад 5 млн. Корінне населення почало розглядати їх як конкурентів на робочі місця. У деяких містах виникли сутички, були людські жертви.
Сьогодні об’єднана Німеччина (близько 80 млн жителів) належить до числа провідних індустріальних держав світу, є повноправним членом міжнародного співтовариства. Якщо у 1990-1993 рр. у східних землях спостерігався спад виробництва, то з 1994 р. відзначається помітне зростання господарчої активності.
З вересня 2005 р. до 2019 р. беззмінним канцлером Німеччини залишалася лідер партії ХДС - Ангела Меркель.
• Ангела Меркель - німецький політик, лідер ХДС (до кінця 2018 р.). Перша жінка, що стала федеральним канцлером Німеччини (у 2005 р.) і чотириразово переобиралася на цю посаду. Найгострішої критики з боку німецького суспільства зазнала її політика «відчинених дверей» для численних мігрантів, що спричинила серйозне погіршання криміногенної обстановки в країні.
Висловіть власну точку зору, чи виправданою була така політика. Свою думку аргументуйте.
ПОГЛЯД УЧАСНИКА ПОДІЙ
Наше власне історичне минуле нагадує нам про необхідність збереження миру як головної цінності і використання всіх можливостей для того, щоб уникнути військових конфліктів... Проте воно ж нагадує нам, що неправильно застосований радикальний пацифізм може призвести до загибелі, а використання сили, незважаючи на завдані страждання, є неминучим з метою уникнення ще більшого зла. (З промови А. Меркель у бундестазі, березень 1999 р.)
Чи погоджуєтесь ви з позицією А. Меркель? Свою думку обґрунтуйте.
Німеччина сьогодні - це міцна правова демократична країна, яка забезпечує своїм громадянам гідний рівень життя і соціальний захист.
5. Франція: особливості соціально-економічного розвитку. Дещо іншим шляхом розвивалася економіка Франції. Після «червоного травня» 1968 р. уряд та підприємці зробили значні поступки трудящим: було розширено права профспілок, підвищено гарантовану мінімальну зарплатню майже на 35 % у промисловості та на 56 % у сільському господарстві, підвищено пенсії, поступово скорочувався робочий тиждень до 40 годин без зменшення зарплатні.
У 1981 р., під час гострої економічної кризи, до влади у Франції прийшов блок лівих партій. Президентом став соціаліст Ф. Міттеран, який керував країною до 1995 р.
• Франсуа Міттеран - президент Франції у 1981— 1995 рр. Його президентство є найбільш тривалим в історії Франції. У 1965-1968 рр. - лідер Федерації демократичних і соціалістичних лівих сил. Перший секретар Французької соціалістичної партії (1970— 1981 рр.).
За допомогою додаткових джерел складіть політичний портрет Ф. Міттерана.
Особливості президентства Ф. Міттерана:
- націоналізація низки великих банків і деяких промислових підприємств;
- децентралізація влади;
- збільшення мінімального розміру оплати праці та соціальних пільг;
- скорочення робочого тижня, зниження пенсійного віку;
- розширення прав трудящих і профспілок.
У країні посилилася інфляція, відбулося падіння курсу франка, а введення державного контролю над цінами і заробітною платнею викликало масове незадоволення. Тому Ф. Міттеран змушений був призначати прем’єр-міністрами представника правих сил - мера Парижа Жака Ширака та неоголліста Едуара Балладюра. Ф. Міттеран приділяв значну увагу культурній політиці. Під час його президентства було здійснено реконструкцію Лувру і створено новий комплекс Національної бібліотеки.
Після закінчення другого президентського терміну Ф. Міттерана у 1995 р. його змінив Ж. Ширак, який денаціоналізував окремі промислові групи й банки, скоротивши цим самим державний сектор. Було обмежено державне регулювання промисловості, відпущено ціни, скорочено витрати на соціальні програми. Це не сприяло популярності президента, якому в 2002 р. вдалося добитися переобрання лише завдяки несподіваному виходу у другий тур лідера ультраправих Жан Марі Ле Пена. У подальшому, як і раніше, соціально-економічна політика французьких урядів залежала від того, до якої партії належав президент: якщо до влади приходили соціалісти, вони проводили реформи, які подобалися профспілкам і взагалі трудящим, однак частіше мали популістський характер і негативний вплив на економіку. Якщо у владних кабінетах перебували голлісти, вони проводили більш жорстку політику, скорочували соціальні програми і добивались покращання макроекономічних показників.
• Жак Ширак
6. Шведська модель соціально-економічного розвитку. Це найдемократичніша модель економічного і політичного розвитку регульованої ринкової економіки, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (у тому числі колективної власності профспілок) і економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Початковим етапом її формування була угода, досягнута ще в 1938 р. між Союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок (нині до них належать майже 90 % трудящих), згідно з якою було визнано право профспілок на самоорганізацію та активну участь у веденні переговорів щодо захисту прав трудящих. Союз підприємців отримав свободу дій у сфері виробництва, а держава не мала права активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору. Водночас у сфері розподілу впроваджувалась «зрівняльна» політика регулювання заробітної платні і аналогічна фіскальна політика держави. Було визнано, що розмір зарплатні, з одного боку, має бути диференційованим залежно від видів праці, а з іншого - її розмір мусить бути однаковим на однакову працю на всіх підприємствах різних галузей економіки. Не повинна бути різкою диференціація в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, між чоловіками і жінками.
Загалом шведська модель соціально-економічного розвитку зорієнтована на плюралізм економічної влади і власності, недопущення їх концентрації в руках підприємців і профспілок. У Швеції цю модель називають «державою добробуту». Важливою складовою моделі є високі податки на заможних людей; наявність розвинутого громадянського суспільства. Провідна соціал-демократична партія не має більшості в парламенті, а тому там не формується більшість, уряд надзвичайно економний (у кабінеті міністрів - 11 автомобілів, а в парламенті - 3). Держава є позаблоковою.
У Швеції існують три основні форми власності:
- приватна;
- державна;
- кооперативна.
У межах приватної вирізняють суто приватну, що належить окремим особам, і акціонерну (отже, колективну) капіталістичну власність. Останнім часом зменшується частка акцій, якими володіють великі власники, і зростає частка акцій, що належать різним інститутам і установам - інвестиційним компаніям, пенсійному фонду та ін. Багато працівників є власниками акцій, а їх заощадженням в інвестиційних фондах держава надає вагомі пільги. На державних підприємствах у Швеції працює близько 30 % від загальної чисельності робочої сили. Ці підприємства зосереджені здебільшого в сировинних галузях, гірничовидобувній, чорній металургії, суднобудуванні, на транспорті, у наданні комунальних послуг тощо. Більшість з них об’єднані в державному концерні «Прокордіа».
Кооперативи найбільше розвинулись у сільському господарстві, промисловості, житловому будівництві, роздрібній торгівлі. Вони виробляють понад 2/3 сільськогосподарської продукції.
За витратами на розвиток освіти на душу населення Швеція посідає одне з перших місць у світі. Обов’язковою є 9-річна освіта, яку діти отримують переважно в державних школах. Вищу освіту також, як правило, фінансує держава, і доступ до неї відкритий усім, хто отримав середню освіту. На отримання вищої освіти студентам надається допомога, причому більша її частина є безкоштовною. Внаслідок цих процесів економіка та влада Швеції цілком зорієнтовані на інтереси людини.
Формуємо предметні компетентності
Хронологічну
Складіть хронологічний ланцюжок дат перебігу об'єднання Німеччини.
Просторову
Покажіть на карті, яка частина Німеччини (колишня НДР) увійшла до складу об’єднаної держави.
Інформаційну
Порівняйте діяльність двох визначних політиків Німеччини Конрада Аденауера та Ангели Меркель. Що є спільного в їх економічній та соціальній політиці і чим різниться їх внутрішня політика?
Логічну
1. Визначте суть поняття «соціальне ринкове господарство».
2. Назвіть фактори, що сприяли німецькому «економічному диву».
3. Які умови, на вашу думку, потрібні для українського «економічного дива»?
4. Чим відрізнялась соціально-економічна політика президентів Ф. Міттерана та Ж. Ширака?
5. На чому базується шведська соціальна модель розвитку?
Аксіологічну
Висловіть своє ставлення до шведської соціальної моделі. Чи може Україна, на вашу думку, застосувати її?
Мовленнєву
У групах обговоріть ситуацію. Як відомо, шведи платять великі податки, які забирають більше половини зарплатні. Чому вони з розумінням ставляться до такої політики держави і не вимагають її перегляду?
Коментарі (0)