Повторення вивченого в 5 класі. Особливості Стародавнього світу
- 27-04-2022, 01:29
- 409
6 Клас , Всесвітня історія 6 клас Голованов (інтегрований курс) 2019
§ 1. Повторення вивченого в 5 класі. Особливості Стародавнього світу
Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.
- 1. Історія
- 2. Історичні джерела
- 3. Хронологія
- 4. Архів, бібліотека, музей
- а) писемні, усні, речові пам'ятки
- б) наука про минуле людства
- в) місця зберігання історичних пам'яток
- г) наука про способи обчислення часу
1. Що таке історія. Час і простір в історії. Історичні джерела
Історію людства вивчає наука, яка називається всесвітня історія. Учені поділяють її на великі періоди: історію Стародавнього світу, історію Середніх віків, Нову історію та Новітню історію. Кожен із цих періодів вивчає окрема галузь історичної науки. Ви ознайомитеся з ними в старших класах.
Пізнавати нове завжди цікаво, а поринути в історію — найцікавіше заняття. Ця наука захопить вас подіями минулого, розповість про вражаючі пригоди наших предків, навчить краще розуміти сьогоднішній світ.
Знання й розуміння історії робить людей освіченими й мудрими. За стародавніх часів історика називали «передавачем часу», тобто вважали людиною, яка наближає минуле до сьогодення, робить його зрозумілішим для нащадків. Кожен історик має відповісти на такі запитання: Що відбувалося? Де і коли?
Щоб знайти на всі ці запитання відповіді, історики всебічно досліджують події минулого. Науковці розміщують ці події в історичному просторі, тобто дізнаються, де саме сталося те, що цікавить у минулому. У цій справі стають у пригоді історичні карти. Вони допомагають зануритися в історичний простір.
Щоби стати гарним істориком, фахівцем зі своєї справи, потрібно добре вивчити історичний простір. Інакше, опинившись у минулому, ми не зрозуміємо того, що відбувається навколо, і можемо потрапити в небезпеку.
Одночасно треба встановити, наскільки давно відбувалися події минулого. Це називається: визначитися в історичному часі.
Отже, відбуваючи в минуле, ми будемо постійно стежити за двома орієнтирами: історичним часом та історичним простором.
У п'ятому класі ми дізналися, що історики черпають знання з історичних джерел. Джерела поділяються на три різновиди: писемні, усні та речові. Історичні джерела — це віконця, через які можна зазирнути в минуле.
Яке джерело відображає кожний із малюнків? Відповідь обґрунтуйте.
Геродот, «батько історії» (близько 486-425 рр. до н. е.)
Отож, ви підготувалися до подорожі в часі. Тепер вас можна називати «майбутніми істориками», і ви готові до подорожі в минуле! Сьогодні ми розпочинаємо вивчати історію Стародавнього світу. Що ж приховане за цією магічною й загадковою назвою?
Наука, що зветься історією, склалася дуже давно.
У V ст. до н. е. в Греції жила мудра людина на ім'я Геродот — географ, учений-мандрівник. Він задумав написати розповідь про події греко-перських війн (докладно про них ви дізнаєтеся пізніше — уявно мандруючи Стародавньою Грецією). Греки дуже пишалися своєю перемогою над персами.
Пишатися й насправді мали чим — ворог був сильний, перемога над ним — почесною. Тож Геродот мріяв увічнити героїзм свого народу. Подорожуючи, накопичував знання про минуле народів, які воювали проти греків. Він збирав спогади свідків подій, згадки про різноманітні події. Урешті-решт Геродот створив величезну наукову працю й назвав її «Історія», що грецькою означає «розповідь про те, що дізнався».
ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА
Геродот першим описав Скіфію (давня держава на теренах сучасної України) і народи, які її населяють. Давньогрецький історик розповів, зокрема, про скіфські річки: Істр (Дунай), що «тече через усю Європу»; Борисфен (Дніпро) («біля моря — могутня ріка. Тут до нього приєднується Гіпаніс (Південний Буг), що впадає в той самий лиман»).
Також Геродот переказав чимало міфів про скіфів. Наприклад, про їх шлюби з войовничими жінками з племені амазонок, чим можна, на думку історика, пояснити скіфський звичай, що забороняє дівчині виходити заміж, поки вона не вб'є ворога.
Історичні літописи створювали й раніше, але Геродот першим спробував описати історичні події, що відбувалися протягом великого періоду життя багатьох народів. Так була започаткована наука історія, яка досліджує події минулого, їх взаємозв'язок, причини та наслідки. Без цієї науки люди не знали б свого минулого і тому гірше розуміли б сьогодення. Знання про минуле допомагає народам обирати кращий шлях розвитку, не повторювати помилок попередніх поколінь.
2. Своєрідність епохи Стародавнього світу як першого етапу в історії людства
Історія Стародавнього світу, шлях, яким ми мандруватимемо, — це складова всесвітньої історії. Історія Стародавнього світу вивчає найдавніший період минулого людства: часи від виникнення найдавніших предків людей (це відбулося майже п'ять мільйонів років тому) до 476 р. нашої ери.
Історичний шлях Стародавнього світу має свої відтинки, етапи, повороти. Перший його етап (розділ) — історія первісного суспільства. Ми побачимо наших найдавніших предків, дізнаємося, як утворились об'єднання перших людей, як вони згуртувалися в суспільство, як виникла нерівність.
Далі перенесемося до Стародавнього Сходу, де спостерігатимемо, як утворювалися найдавніші держави; побачимо, як споруджували велетенські піраміди, що до нашого часу височіють на землях Єгипту. Відвідаємо вулиці та площі Вавилона; помандруємо далі на схід; ступимо на землю Фінікії та Іудеї, оглянемо місто Єрусалим; поглянемо, як будували Велику Китайську стіну.
Чимало часу в уявних мандрівках приділимо Стародавній Греції — країні дивовижної краси. Зокрема, ознайомимося з її історією, чудовою культурою, мудрим і героїчним народом. Там ми дослухаємося до шурхоту вітру між білосніжних колон античних храмів; торкнемося мармурових скульптур, які створили геніальні Фідій і Пракситель; на вулицях Афін зустрінемо Сократа в супроводі учнів.
І, нарешті, потрапимо до Стародавнього Риму — могутньої держави, яка силою зброї своїх легіонів захопила майже весь світ. Проте ніщо не буває вічним. Минули століття, і Рим виснажився в боротьбі з підкореними народами та рабами. Римська держава, наче колос (велика статуя) на глиняних ногах, упала під ударами сильних племен-варварів і розкололася на безліч уламків. Варварські народи утворили на території імперії королівства, створили власну цивілізацію.
Падіння Західної Римської імперії (476 р.) — це кінцевий пункт нашої мандрівки країнами Стародавнього світу.
3. Історичні джерела з історії Стародавнього світу
Поняття «історичні джерела» загалом уже добре відоме вам — ви ознайомлювалися з ним у 5 класі, згадували його і цього року. Отже, щоб дізнатися про далеке минуле, історики користуються джерелами знань про давнину, або історичними джерелами, яких є кілька різновидів (усні, письмові та речові).
Чимало відомостей історики отримують із письмових джерел — стародавніх літописів, державних документів тощо. Їх вивчають історичні науки про давні письмена палеографія та археографія. Минуле людства, відтворене в письмових джерелах, називають історичним часом.
Зазначимо, що науковці-історики використовують ще й іншу, детальнішу, класифікацію джерел з історії Стародавнього світу.
Писемність утворилася кілька тисяч років тому. Історія ж людства нараховує мільйони років. Як тоді можна дізнатися про те, чого нема в письмових джерелах? У цьому допомагають залишки діяльності людини.
Як працюють археологи? Там, де є поселення, на землі тим чи іншим чином опиняються побутові речі: уламки посуду, інструменти тощо. На полі битви залишаються зброя й обладунки. Згодом усе це заростає травою, опиняється під ґрунтом. Так утворюється підземний шар, який зберігає сліди діяльності людей у певний час, — культурний шар. Зрозуміло, що пізніший (верхній) шар розташований над раннім (нижнім). Тому за глибиною розміщення (історики кажуть — залягання) предмета під землею виявляють, коли він туди потрапив.
Вивчає минуле за речовими залишками діяльності людства археологія. Це одна з історичних наук, яка досліджує минулі часи, вивчаючи залишки господарчої діяльності давніх людей. Такі залишки науковці називають археологічними джерелами.
Щоби здобути такі цінні залишки, археологи шукають місце розкопок. Відтак починають шар за шаром виймати землю і так заглиблюються від пізніх до давніших та глибших культурних шарів. Предмети, що знаходять, археологи збирають, зазначають глибину знахідки і пакують. Потім досліджують їх, щоб дізнатися, як жили давні люди, що вони вміли робити, які знаряддя використовували, чим харчувалися тощо. Археологічні джерела дають чимало відомостей про минуле для тих, хто досліджує історію.
На нашій планеті й досі є племена, які живуть у первіснообщинному ладі. Вивчаючи їхнє життя, учені дізнаються про минулі часи. Це царина етнографії (етнології) — історичної науки про особливості життя, побут, господарство, перекази, вірування народів. Ця наука вивчає етнологічні джерела.
Знання про розвиток наших найдавніших предків історикам дає антропологія — наука, що вивчає залишки викопних істот, походження й розвиток людини. Методи антропології допомагають за формою кісток відтворити зовнішній вигляд стародавніх людей. Ця наука досліджує антропологічні джерела.
Події минулого не є історичним фактом, якщо вони не визначені в часі. Лише після датування вони посядуть своє місце серед інших подій у житті наших предків. Датування подій минулого, визначення їхньої послідовності в часі здійснює історична наука хронологія. Її цікавлять хронологічні джерела (зокрема стародавні календарі, літочислення, дані природничих дисциплін тощо).
Отже, тепер ми з вами озброєні новими знаннями про історичні науки та джерела, що так необхідні для подорожі в минуле.
4. Відлік часу в історії Стародавнього світу
Щоб не загубитися в часі, потрібно знати, що в давнину кожен народ вимірював його по-своєму. Для виміру потрібно мати точку, від якої починається відлік.
Первісні народи за початок виміру (точку відліку) брали збір урожаю або якусь значну подію, наприклад стихійне лихо чи явище природи, яке траплялося надзвичайно рідко. Вони казали приблизно так: «на десятий рік від часу, коли згасло сонце», «через рік після того, як здригнулася земля» тощо.
Стародавні народи позначали роки іменами царів чи правителів: «шостий рік царювання великого царя Хаммурапі», «третій рік другої тиранії Пісистрата». Римляни рахували роки від заснування міста Рима: «327 рік римської ери» або «502 рік від заснування міста». Більшість народів сучасного світу веде літочислення від народження (Різдва) Ісуса Христа. Вважають, що це сталося понад дві тисячі років тому. Час, який минув після Різдва Христового (по Р. Х.), називають нашою ерою (н. е.), а попередні часи (до Р. Х.) іменують до нашої ери (до н. е.).
Потрібно бути уважним, адже висловлювання «це сталося 3000 років тому» і «сталося за 3000 років до н. е.» означають різні поняття. Це не одне й те саме: близько 3100 р. до н. е. утворилася Єгипетська держава в долині Нілу; а приблизно 3000 років тому (1085 р. до н. е.) на тих самих теренах ця держава вже ввійшла в завершальний період своєї історії, якому історики дали назву — Пізнє царство. Отже, шановні мандрівники в часі, якщо добре не володіти правилом відліку часу, можна потрапити зовсім не туди, куди збираєшся.
Як же безпомилково визначити, скільки років тому відбулася певна подія? Потрібно скористатися надзвичайно простим правилом: щоби встановити час, який минув від певної події до поточного моменту, слід додати кількість років, котрі минули до нашої ери, до кількості років, що минули після початку нашої ери до поточного моменту.
Примітка. 1. Від початку нашої ери минуло рівно стільки років, яким числом позначено рік, у котрому ви живете.
2. Відлік років до нашої ери ведуть у зворотному напрямку. Наприклад, за 100-м роком настає 99-й, потім 98-й, 97-й тощо. Так позначають роки, що залишилися до початку нашої ери. За 1-м роком до н. е. настає 1-й р. н. е., або просто 1-й рік, потім 2-й, 3-й, ... 2019-й.
5. Календарі Стародавнього світу
Для успішного вивчення історії потрібно добре розуміти, що таке календар, його походження та розвиток.
Календар — це система обрахунку часу, базована на періодичності явищ природи: зміні пори року, дня і ночі, вигляду (фаз) Місяця.
У деяких стародавніх народів був у вжитку місячний календар — система вимірювання часу за змінами фаз Місяця. Проміжок часу між однаковими фазами отримав назву місяць. Згодом люди почали використовувати сонячний календар, базований на спостереженні за рухом Сонця. За цією системою, час поділяли на роки та дні. Для полегшення вимірювання застосовували умовне об'єднання днів у тижні та місяці.
Найдавніший календар створили близько 2500 р. до н. е. в Межиріччі. У ньому було 12 місяців і він був сонячно-місячний. Оскільки цей календар коротший від сонячного, доводилося додавати до нього місяці, щоб він збігався із сезонами польових робіт.
Облік часу в давнину відрізнявся від сучасного. У стародавніх греків доба розпочиналася зі світанку, а в германців — з ночі. Народи, які часто воювали, поділяли добу на «варти». У вавилонян та іудеїв доба становила три варти, у римлян — чотири. Добу поділяли на ніч і день, який тривав 12 годин. Оскільки тривалість дня протягом року змінювалася, то й година мала різну тривалість. Це було дуже незручно.
Вавилонський місячний календар
Давньоєгипетський сонячний календар
Давньоримський календар
У місячних календарях тривалість місяців однакова — 30 днів, але ці календарі неточно вимірювали тривалість астрономічного року.
Єгиптяни наприкінці року почали додавати п'ять днів, щоб він дорівнював 365 дням, поділу на тижні не було. Вони поділяли рік на сезони польових робіт, назви яких пов'язані з явищами природи: сезон повені, сезон повернення річки до берегів і сезон низької води. Усі основні сезони тривали по чотири місяці.
Зазначимо, що заняття людей значно впливали на спосіб виміру часу. Тому різні народи — скотарі, мисливці, землероби — створювали свої календарні системи.
Первинний давньоримський календар; час виникнення достеменно не відомий
Рік розпочинався наприкінці березня (під час весняного рівнодення). Налічував десять місяців, які називали спочатку Перший, Другий, Третій... Згодом римляни присвоювали місяцям назви. Кількість днів у році становила 304, що не збігалося з природним циклом, тому календар був незручним.
Юліанський календар запровадив у 45 р. до н. е. Юлій Цезар; цим календарем користуються і сьогодні деякі православні церкви
Астрономи давньоримського державного діяча, полководця Юлія Цезаря підрахували, що рік — це 365 днів і 6 годин. Щоб не розпочинати рік у різні години дня, домовилися вважати, що тривалість кожних трьох років становить по 365 днів, а четвертого — 366 (цей рік назвали високосним, або переступним). Рік поділили на 12 місяців. Першим місяцем вважали січень, тому 1 січня заступали на посади нові урядовці. Згодом жерці заплутали вимір часу, бо невчасно додавали високосні роки. Календар був зручним і простим, але неточним.
Григоріанський календар запровадив у 1582 р. н. е. Папа Римський Григорій XIII
За такою системою відліку часу кожні 400 років календар випереджував час на три доби. Тому систему обліку перемістили вперед — весняне рівнодення збігалося з 21 березням (день і ніч за тривалістю були рівними). Цей календар використовують і сьогодні.
- 1. Що допомагає історикам дізнаватися про далеке минуле?
- 2. Які різновиди історичних джерел вам відомі? Наведіть приклади.
- 3. За яким правилом ведуть відлік років до нашої ери? Від якої події починається наша ера?
- 4. За поданими визначеннями назвіть відповідні поняття: • Період минулого людства від часів виникнення життя на Землі до падіння Західної Римської імперії (5 млн р. до н. е. - 476 р.). • Речові залишки людських дій, які час і кліматичні умови «ховають» під землею.
- 5. Підготуйте за матеріалами підручника та допоміжних джерел розповіді про: а) етапи (відтинки) історичного шляху епохи Стародавнього світу; б) основні етапи в історії людства; в) стародавні календарі.
- 6. У чому полягає своєрідність періоду Стародавнього світу? У відповіді використайте такі слова: мільйони, людство, ранній, найтриваліший, роки, життя, людина, виникнення, знаряддя праці, період історії, організована спільність.
Коментарі (0)