Військові завоювання Риму. Пунічні війни
- 28-04-2022, 02:24
- 539
6 Клас , Всесвітня історія 6 клас Гісем (інтегрований курс) 2019
Зверніть увагу!!!
§ 47. Військові завоювання Риму. Пунічні війни
ПРИГАДАЙТЕ
- 1. Як виник Карфаген? Яким було основне заняття жителів цього міста?
- 2. Поселення яких племен розташовувалися на території Апеннінського півострова?
1. Завоювання Риму. Рим підкорив багато земель. Із переможеними племенами укладали так звані союзницькі угоди, за якими ці племена мали забезпечувати римське військо воїнами.
Римські завоювання можна розділити на три періоди.
- 1) У 500—250 рр. до н. е. Рим захопив увесь Апеннінський півострів.
- 2) У 264—146 рр. до н. е. Рим воював із Карфагеном — містом у Північній Африці, яке мало великий вплив у Середземномор’ї.
- 3) Між II ст. до н. е. та II ст. н. е. римляни захопили Грецію та Східне Середземномор’я. Також у цей час вони завершили завоювання Іспанії, Галлії і Британії та окремих земель у Центральній Європі.
Сірим кольором на карті підписані назви римських провінцій. Назвіть провінції Риму станом на 33 р. н. е.
Пунічні війни.
Провінція — залежна від Риму територія, розташована за межами Апеннінського півострова (Італії).
2. Пунічні війни. Римляни зневажливо називали карфагенян пунами. Конфлікти між Давнім Римом і Карфагеном відомі як Пунічні війни.
Карфаген мав могутній флот, але його армія була найманою, тобто воювала лише за гроші, і їй бракувало дисципліни. Римляни, навпаки, мали організоване сухопутне військо, але не були вправними в морських битвах.
Перша Пунічна війна (264—241 рр. до н. е.) розгорнулася на морі за володіння островом Сицилія, де на той час розташовувалися карфагенські колонії. Для того щоб перемогти карфагенян на морі, римляни за короткий час збудували 120 військових кораблів. Після виснажливої війни у 241 р. до н. е. між Римом та Карфагеном було укладено мир, за умовами якого Карфаген мав сплатити Риму 84 тис. кг срібла, повністю звільнити Сицилію та повернути полонених римських громадян. Того ж року Сицилія стала першою римською провінцією. Згодом провінціями стали Корсика та Сардинія.
Друга Пунічна війна (218—201 рр. до н. е.) розпочалася через прагнення Карфагена повернути втрачене. Його військом командував талановитий полководець Ганнібал. У 218 р. до н. е. він повів свої війська з Іспанії до Італії через Альпи. Переправитися морем було неможливо, тому що його контролювали військові кораблі римлян. В Альпах війську Ганнібала довелося підніматися на круті вершини, вкриті снігом і льодом. Люди, коні й слони потерпали від холоду та нападів місцевих племен. Цей перехід через Альпи коштував Ганнібалу більше половини війська та всіх бойових слонів (вижив лише один). Не маючи підкріплення, Ганнібал із боями просувався Апеннінським півостровом до Рима.
Похід Ганнібала в Італію тривав 16 років. Він розгромив не одну римську армію, але вирішальної перемоги так і не здобув. Не маючи техніки, Ганнібал не міг узяти Рим в облогу. Тим часом римляни розбили військо його брата Газдрубала, який ішов йому на допомогу, а також висадилися неподалік Карфагена — біля міста Зама. Тут відбулася вирішальна битва Другої Пунічної війни, у якій карфагенські війська зазнали поразки.
За умовами миру Карфаген втратив увесь свій флот (500 кораблів) і бойових слонів, а також мав сплатити втричі більше срібла, ніж після Першої Пунічної війни. Також він втратив усі свої колонії.
Після поразки у війні Карфаген все ще залишався грізним суперником Риму. Тому римляни вирішили остаточно його зламати. У 149 р. до н. е. вони взяли в облогу Карфаген. Розпочалася Третя Пунічна війна (149—146 рр. до н. е.).
Найбільшою битвою Другої Пунічної війни стала битва поблизу Канн (216 р. до н. е.). Римське військо кількісно майже вдвічі переважало сили карфагенян. Усе вирішило розташування військ. Римляни розмістили в центрі свою основну ударну силу — важку піхоту, а по флангах — менш боєздатні війська. Карфагенський полководець Ганнібал, навпаки, у центрі поставив відносно слабку піхоту, а по флангах — сильну кінноту. Коли бій розпочався, римляни кинулися вперед, на піхоту Ганнібала.
У результаті вони опинилися затиснутими із двох боків у «мішку» між флангами кінноти. Із 87 тис. римських воїнів було вбито або захоплено в полон близько 70 тис. осіб. Проте римляни виявилися здібними учнями і в битві поблизу Зами повторили цю тактику вже проти самих карфагенян.
Битва поблизу Зами. Сучасний малюнок.
Бойовий слон. Сучасний малюнок.
Легіон — основна структурна одиниця римської армії.
Легіонер — воїн легіону.
Римські війська прорвали укріплення з боку моря, ще тиждень тривали бої на вулицях міста. Зрештою його останні захисники склали зброю. Як і решту населення, їх було продано в рабство. Карфаген став римською провінцією Африка.
Так Рим здобув контроль над Західним Середземномор’ям.
3. Римське військо. Основою римської могутності була армія. Вона вдосконалювалася впродовж усієї історії Риму. За епохи царів та ранньої Республіки армія нагадувала збройні сили грецьких полісів. Її основу становили громадяни Риму, тобто дорослі чоловіки, які володіли земельними наділами. Це військо не було професійним: воїни збиралися лише на час воєнних дій.
Римське військо складалося з легіонів. Легіон мав 4,5 тис. піхотинців і 300 вершників. Ним командували військові трибуни, яких обирали на Народних зборах. Кожен воїн мав сам забезпечити себе спорядженням. Ухилення від військової служби суворо каралося, аж до продажу в рабство.
У другій половині IV ст. до н. е. військовий і політичний діяч Камілл постановив, що воїн за службу в легіоні має отримувати платню, за рахунок якої Рим видавав йому спорядження, зброю та харчування. У цей період римське військо складалося із двох армій, кожна з яких мала по два легіони. На чолі армії стояв консул. До цих армій входили й війська так званих «союзників» — підкорених італійських племен, які не мали римського громадянства.
У 107 р. до н. е. римський полководець і політичний діяч Гай Марій провів військову реформу. Справа в тому, що військова служба була невигідною. Основний дохід більшість римських громадян мала від землеробської праці, а служба тільки забирала час. Тому Марій почав набирати до війська всіх незалежно від майнового стану та походження. Воїни отримували платню, а також повністю забезпечувалися спорядженням і харчуванням. Тепер бідна незнатна людина могла покращити своє життя завдяки відданій службі. Проте основним доходом легіонера була військова здобич. Тому вони прагнули нових військових походів. Після 16 років служби воїни ставали ветеранами і могли отримати наділ землі.
У результаті реформи було змінено структуру війська. Основною бойовою одиницею залишався легіон, який поділявся на десять когорт. Когорта складалася із трьох маніпул, маніпула — із двох центурій. У легіоні тепер налічувалося 5—6 тис. осіб. Кожний легіон мав свої відзнаки, номер і назву.
У 279 р. до н. е. між римськими легіонами та військом еллінського царя Пірра відбулася битва під Аускулом. Грецькі війська здобули перемогу. Проте втрати Пірра були настільки значними, що він зауважив: «Ще одна така перемога, і я залишуся без війська». Вислів «Піррова перемога» позначає перемогу, яка далася надто високою ціною, або перемогу, рівноцінну поразці.
В армії була встановлена сувора дисципліна. Існувало багато різноманітних покарань для її порушників. Найбільш жорстоким із них була децимація — страта кожного десятого воїна в легіоні за втрату прапора, бунт або дезертирство (втеча з місця військової служби). Для підтримання дисципліни воїни мали постійно бути зайнятими: вони навчалися, працювали в таборі, будували дороги та укріплення.
Раніше за армією слідувала довга череда возів — обоз. Він повільно пересувався й був легкою здобиччю для військ ворога. За реформою Марія всі припаси та спорядження воїни несли на собі. Тому їх називали «марієвими мулами». Обози повністю не зникли, але стали значно меншими та більш організованими.
Завершальний етап перетворення римської армії на професійну припадає на середину I ст. до н. е. Це відбулося завдяки двом видатним полководцям — Гнею Помпею та Гаю Юлію Цезарю. Цезар змінив принципи набору до легіонів. Легіон знову зменьшився до 4,5 тис. осіб, але до його складу входила кавалерія, а також значна кількість військової техніки: баліст, катапульт тощо.
На цьому етапі римська армія існувала як організація людей, єдиною справою в житті яких була війна. Їх сім’єю були передусім військові товариші та командири.
Сучасне законодавство країн Європи, Центральної і Південної Америки та значної частини Азії бере свій початок ще від уявлень про право та справедливість, закладених у Давньому Римі. Ці уявлення втілилися в писаних законах, постановах різних органів управління, судових промовах, які нині узагальнено називають «римське право». Римляни високо цінували свої закони, що знайшло відображення в таких висловах: «Право — мистецтво добра і справедливості», «Суть справедливості — жити чесно, не шкодити іншому, кожному дати те, на що він заслуговує».
- 1) Сформулюйте основні ідеї римського права.
- 2) Як римське право вплинуло на сучасний світ?
«Марієві мули» проходили до 50 км на день із майже 30-кілограмовим спорядженням. Сучасний малюнок.
Висновки
- Протягом V ст. до н. е. — II ст. н. е. римляни фактично захопили території навколо Середземного моря, перетворивши його на «римське озеро».
- Важливим етапом римських завоювань стали Пунічні війни з Карфагеном за контроль над Західним Середземномор'ям.
- У результаті тривалого розвитку римське військо пройшло шлях від ополчення до професійної армії.
Запитання та завдання
- 1. Назвіть три періоди римських завоювань та території, здобуті Римом у кожен із них.
- 2. Яку назву мали війни Риму з Карфагеном? Якими були їх наслідки?
- 3. Заповніть таблицю «Етапи творення професійної римської армії».
Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 6 клас Гісем (інтегрований курс) 2019", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)