Арабський халіфат

§ 3. Арабський халіфат

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: про природу та населення Аравійського півострова; як виник іслам і яку роль він відіграв у житті арабів; чому арабам вдалося підкорити великі території в Азії, Африці та Європі; яким є внесок представників арабської культури до світової скарбниці.

1. Аравійський півострів та його населення. Більша частина величезного Аравійського півострова — це пустелі й степи. Аравія поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На південному заході півострова простягнувся Ємен — країна з родючими землями та багатою тропічною рослинністю. Населення півострова здавна займалося рільництвом і садівництвом. Середина півострова — Неджд — величезне посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Річок тут немає, тільки сухі русла, що інколи заповнюються дощовими потоками. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз — придатна хіба що для рільництва в окремих оазах. Безмежні простори, особливо на околицях плоскогір’я, залишаються незаселеними.

У зв’язку з природними умовами Аравійського півострова більшість арабів були кочовиками — бедуїнами («жителями пустелі»). Вони розводили кіз, овець і верблюдів. Життя бедуїна неможливо уявити без верблюда. Ця тварина — постійний супутник і засіб існування кочових арабів.

Бедуїни жили племенами, які поділялися на роди й сім’ї. У них існувала знать — шейхи і саїди, які мали великі стада худоби, рабів та отримували більшу частку здобичі під час війн. Усі члени одного племені вважали себе родичами. Більшість арабів поклонялися різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. Найшанованішими були бог війни та родючості Астар, богиня місяця Сін, богиня-мати Лат.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав давній торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому з’явилися великі торговельні центри, що згодом перетворилися на міста, — Мекка, Ясриб та інші.

Наприкінці VI ст. арабське суспільство охопила криза. Кількість населення півострова збільшилася, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи проходили узбережжям Перської затоки і збагачували їхню країну. Погіршення умов життя підштовхувало арабів до думки про необхідність об’єднання для спільної боротьби за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

2. Виникнення ісламу та об'єднання арабів.

Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу (у перекладі з арабської — «покірність»). Людей, які сповідують іслам, називають мусульманами. Засновником цієї релігії став Мухаммад (570—632). Це ім’я означає «натхненний», «пророк».

Мухаммад стверджував, що основні положення нової віри йому передані Богом. Учні й послідовники записували його слова, а після смерті Мухаммада всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран (у перекладі з арабської — «читання»).

Проповідь Магомета (Мухаммада). 1840—1850 рр. Художник Г. Гагарін

Мусульманська святиня Кааба, навколо якої здійснюють обряд під час хаджу (паломництва в Мекку)

Мешканець Мекки Мухаммад народився в бідній родині. У шість років він залишився сиротою і став пастухом. У віці 25 років Мухаммад влаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи й почав мандрувати з купецькими караванами. Незабаром він одружився зі своєю господинею і розбагатів. Через деякий час Мухаммад став казати, що чує голос Бога, який наказує йому залишити торгівлю і проповідувати нову релігію. Мухаммад стверджував, що він — знаряддя Боже, наступник пророків Авраама, Мойсея та Ісуса. Згодом навколоМухаммада почали збиратися прихильники. Проте не всім жителям Мекки подобалися заклики Мухаммада віддавати своє майно бідним і звільняти рабів, тому він був змушений перебратися до міста Ясриба — «суперника» Мекки. Ясриб, жителі якого в 622 р. прийнялиМухаммада, почали називати Мединою — «містом пророка». Це переселення — хіджра — в ісламі вважається початком нової ери в мусульманському літочисленні. Учення Мухаммада швидко поширювалося, і в 630 р. він переможцем повернувся до Мекки. У 632 р.Мухаммад помер. Його могила в Медині, як і Кааба, є найбільшою святинею мусульман.

Основною релігійною вимогою Мухаммада до арабів була відмова від поклоніння різним племінним богам і визнання існування єдиного бога — Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк його» — головна релігійна формула ісламу. Для того щоб бути мусульманином, потрібно визнати та виконувати п’ять основних положень:

1) Вірити в існування єдиного бога — Аллаха.

2) П’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву.

3) Раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану — від світанку до заходу сонця.

4) Витрачати п’яту частину прибутку на милостиню, щоб звільнитися від гріхів.

5) Один раз за життя здійснити паломництво (відвідання святих місць) до Мекки й Медини.

Мухаммад виклав і «заповіт священної війни». Він виділив іудеїв і християн як людей, що володіють Святим Письмом, а язичників закликав знищувати.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Азії, Африки.

Коран — священна книга мусульман.

Перша сура (розділ) Корану

Входження Мухаммада в Мекку і знищення ідолів. Середньовічна мініатюра

На початку свого проповідництва Мухаммад засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей установлена Богом і мусульманин не повинен заздрити тому, хто багатший за нього.

Після вигнання з Мекки Мухаммад почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину общину мусульман. Між Мединою і Меккою розгорнулася війна. Більшість простих жителів підтримували пророка, тому знать була змушена підкоритися Мухаммаду та впустити його до міста. У 630 р., після повернення пророка до Мекки, більшість арабських племен визнали владу Мухаммада і прийняли іслам.

Так під прапором ісламу Мухаммад об’єднав арабські племена. На час смерті Мухаммада під його владою була більша частина племен, що населяли Аравію.

Головна святиня мусульман Кааба розташована в центрі мечеті аль-Харам. Це кубічна кам'яна споруда заввишки у п'ятиповерховий будинок. За арабськими переказами, Каабу побудував «праотець євреїв» Авраам для свого сина Ізмаїла, якого араби вважали своїм родоначальником. У ній зберігається «чорний камінь», подарований Богом Адаму — першій людині на Землі.

3. Завоювання арабів за часів перших халіфів. Після смерті пророка між його старими прихильниками і мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Адже питання було не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить створену ним державу. Врешті було вирішено, що державою управлятимуть халіфи — «заступники пророка». Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632—661 рр., були близькими друзями і родичами Мухаммада.

Халіфи закликали народ рушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і після смерті. Розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634—644). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя.

Воєнним успіхам арабів сприяли переваги у військовій тактиці. Вони створили відмінну легку кінноту, що стрімкими атаками наводила жах на піхоту противника та не менш успішно атакувала важких кіннотників ворога. Її поява стала можливою завдяки винайденню китайцями стремен. Саме спершись на них, арабські вершники розрубували шаблями ворогів майже навпіл. Значну роль відігравало й те, що завоювання арабів мали форму «священної війни в ім’я Аллаха». Кожен загиблий на цій війні, як казали халіфи, опинявся в раю й отримував вічне блаженство. Воєнні успіхи надихали на нові походи. У завойованих країнах араби насамперед захоплювали майно багатіїв, тому більшість поневолених вбачали в них визволителів. Араби давали релігійну свободу населенню завойованих країн, але водночас різними привілеями заохочували перехід місцевих жителів у мусульманську віру. Внаслідок цих завоювань виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Халіф — наступник Мухаммада, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Уже за перших халіфів в Арабському халіфаті розгорнулася боротьба за владу. Вона особливо посилилася за старого й безвольного третього халіфа Османа (644—656) і четвертого — Алі (656—661). Їх обох убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія з роду Омейя. Він став засновником нової династії Омейядів. Так розпочався новий період в історії Арабського халіфату.

Омейяди та Аббасиди. Муавія відмовився жити в Мецці чи Медині та залишився в Дамаску, що перетворився на столицю халіфату. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661—750 рр.). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. арабські завойовники підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан, частину Північної Африки. До 711 р. вони захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Джебель аль-Тарік із військом розгромив вестготів і дуже швидко підкорив майже всю Іспанію.

Араби спробували захопити і Франкське королівство, проте зазнали поразки під Пуатьє. На сході арабські полководці завоювали Хіву, Бухару, Самарканд, Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Тричі араби здійснювали походи на Константинополь, протягом року (у 717—718 рр.) тримали його в облозі, однак підкорити так і не змогли.

Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простяглися від Атлантичного океану на Заході до Китаю та Індії на Сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував Римську імперію за часів її розквіту або державу Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила в 750—1055 рр. Столицю халіфату було перенесено до Багдада в Іраку. Багдадський період історії халіфату називали «золотим віком Аббасидів», часом небаченої розкоші халіфів.

Столиця Аббасидів вражала сучасників своїми розмірами, численними палацами, парками халіфа та його наближених. На величезних ринках Багдада можна було зустріти купців із найвіддаленіших країн світу — візантійців, китайців, індійців, малайців. Тут продавали шовкові тканини з Китаю, екзотичні пахощі з Індії, хутра з далеких слов’янських країн. Купці й мореплавці розповідали про дивовижні далекі землі. Недивно, що і ті часи, і сам багдадський халіф Гарун аль-Рашид стали прототипами героїв казок «Тисяча і одна ніч».

5. Суспільний лад халіфату. За перших чотирьох халіфів державою керувала вища релігійна особа, яку обирали з друзів і родичів Мухаммада. Після приходу до влади Омейядів посада халіфа стала спадковою. Халіфат перетворився на теократичну монархію, що набула рис східної деспотії — форми державного устрою, за якої монарх має необмежену законодавчу і судову владу, що тримається на насильстві й терорі, і ні перед ким не відповідає за свої вчинки.

Арабський халіфат був державою, заснованою внаслідок завоювань різних народів. Утримувати їх у покорі можна було лише силою. Для цього халіфи створили величезну постійну армію — до 160 тис. воїнів, а для власного захисту — палацову гвардію.

Величезна кількість чиновників стежили за сплатою податків до скарбниці халіфа. Існували три основні види податків: харадж — земельний податок; джизія — подушне, що сплачували немусульмани; закят — десятина, що надходила в розпорядження халіфа.

Гарун аль-Рашид приймає послів. Сучасний малюнок

Судочинство здійснювалося на основі Корану і Сунни — книги доповнень до Корану.

Проте не всі араби вважали Сунну священною книгою, рівною за значенням Корану. За часів Омейядів мусульманський світ розколовся на суннітів, які визнавали Сунну й підтримували халіфа, та шиїтів, які не визнавали Сунни і не підтримували Омейядів.

Мечеть Купол Скелі в Єрусалимі. Сучасний вигляд

Мечеть Пророка Мухаммада в Медині. Сучасний вигляд

Як і всі попередні імперії, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат занепав і розпався. Причин розпаду було декілька. По-перше, халіфат силою об’єднав народи, які мали різну історію та культуру. Відтоді як вони опинилися під владою арабів, їхня боротьба за незалежність не припинялася. По-друге, влада халіфів, що жили в розкоші, а управління державою доручали своїм наближеним, дедалі більше слабшала. Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, щоб бути незалежними від халіфа.

Усе це призвело до того, що від кінця VIII ст. до початку XI ст. халіфи втратили більшість своїх володінь. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки, і халіфат припинив своє існування.

6. Культура халіфату. Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Хоча ми й називаємо цю культуру арабською, це не зовсім так, оскільки вона увібрала в себе культури народів, підкорених арабами.

Араби проявили рідкісну здатність засвоювати знання і традиції підкорених народів. Більше того, вони змогли поєднати культурні досягнення різних країн в одне ціле на основі ісламу та арабської мови. Арабська мова стала офіційною: нею складали документи, вели переговори й читали молитви. Крім того, вона стала мовою науки і культури всього мусульманського Сходу.

Авіценна

Сторінка рукопису Аль-Хорезмі

Реконструкція карти світу за Аль-Масуді

Найвагоміший внесок зробили араби в розвиток природничих, точних наук, філософії та медицини. Вони вивчали й перекладали арабською мовою праці Арістотеля, Гіппократа, Евкліда, Птолемея. У Багдаді, Кордові, Каїрі існували вищі школи, де поряд із Кораном вивчали світські науки. Ці вищі школи стали зразками для майбутніх західноєвропейських університетів. У Каїрі, Кордові та інших містах існували величезні бібліотеки, що налічували сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що у VIII ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу. У Багдаді, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили окружність Землі.

Арабські математики створили алгебру; саме вони стали широко використовувати цифри, що були винайдені в Індії, але відомі нам як арабські. Видатним математиком свого часу був Аль-Хорезмі.

Араби першими стали робити розтини живих тварин із метою дослідження функцій частин організму і причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980—1037 рр.), відомий у Європі під ім’ям Авіценна. У своїй головній праці «Канон лікарської науки» він використав досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця протягом багатьох століть була настільною книгою лікарів Сходу і Заходу.

Арабські мандрівники Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та інші першими відвідали країни, що не були відомі навіть у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у IX—X ст.

Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель —  дау, точні карти і навігаційні прилади.

Для всіх часів і народів неперевершеною пам’яткою арабської літератури залишається збірка казок «Тисяча і одна ніч», що увібрала в себе казки різних народів арабо-мусульманського світу.

Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним із найвідоміших поетів був Фірдоусі, який створив величезний епос «Шахнаме» («Книга царів»), де описував діяння перських шахів.

Розквіт Арабського халіфату відзначився грандіозним будівництвом. Зводилися величні мечеті, палаци халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці.

Араби вміли організувати свій побут. Поєднавши традиції античності, Візантії, Персії, вони створили витончену східну розкіш — найтонші тканини, кераміку, скло, прикраси, зброю. Великих успіхів арабська культура досягла в прикрашанні палаців і вирощуванні садів. Різноманітним було й дозвілля: полювання та застілля, гра в шахи і нарди, музика й танці. Арабам належить винахід такого популярного тепер музичного інструмента, як гітара.

Значне поширення в арабів мали лазні, що були не тільки місцем, де милися, але й своєрідними клубами, де зустрічалися друзі. За столом араби запровадили переміну страв, миття рук, користування зубочистками.

Арабська культура мала великий вплив на Західну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала джерелом, звідки в європейські країни поширювалися наукові знання. Європейці-християни приїздили навчатися до Кордови, яку вони називали «світлою красою світу, юним дивним містом, що сяє у блиску своїх багатств». Звідси вони привозили до Європи перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу праць з арабської мови латиною. Так, завдяки арабам Середньовічна Європа дізнавалася про наукові досягнення різних часів і народів.

Запитання і завдання

1. На які три частини за природно-географічними умовами поділяється Аравійський півострів? 2. Якою була основна релігійна вимога Мухаммада до арабів? 3. За правління якого халіфа було здійснено найзначніші завоювання? 4. Яке місто стало столицею Арабського халіфату за Аббасидів? 5. Назвіть три основні види податків в Арабському халіфаті. 6. Чим уславився Ібн Сіна (Авіценна)?

7. Охарактеризуйте природу та населення Аравійського півострова. 8. Як виник іслам і якою була його роль в об'єднанні арабів? 9. Як відбувалися арабські завоювання за перших халіфів? 10. Визначте особливості розвитку Арабського халіфату за Омейядів та Аббасидів. 11. Якими були характерні риси суспільного ладу халіфату?

12. Складіть таблицю «Культура Арабського халіфату» (у зошиті).

13. Порівняйте іслам і християнство. Визначте спільні та відмінні риси.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно