Північна Європа наприкінці VIII—у XV ст.

§ 7. Північна Європа наприкінці VIII—у XV ст.

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: хто такі нормани, вікінги, варяги; чому наприкінці VIII — в XI ст. нормани наводили жах на Європу; як виникли і розвивалися країни Північної Європи в Середні віки; яким був духовний світ народів Північної Європи.

1. Нормани, вікінги, варяги. Початок IX — першу половину XI ст в історії Європи називають «епохою норманів». У той час германські племена, які жили на півночі Європи, на Ютландському Скандинавському півостровах і деяких островах Балтики, рушили на завоювання нових земель. У країнах Європи їх називали норманами — «північними людьми». Звичною молитвою тоді було прохання до Бога врятувати від люті норманів, коли зненацька біля берегів з’являлися їхні довгі безпалубні кораблі — дракари — зі страхітливими різьбленими головами драконів на носах.

У Скандинавії тих, хто не хотів працювати вдома, а віддавав перевагу життю, сповненому небезпек і пригод, називали вікінгами. Вікінги плавали не лише на захід, а й на схід. Балтійським морем і далі Західною Двиною діставалися вони земель, де жили східні слов’яни, які називали чужинців варягами. Тут вони торгували з місцевим населенням, засновуючи свої факторії (торговельні поселення), або рухалися шляхом «із варягів у греки» далі, до Константинополя. Варязькі дружини наймалися служити до візантійських імператорів, які високо цінували хоробрість і військову майстерність норманів.

Походи вікінгів були останньою хвилею Великого переселення народів.

Вікінги — учасники морських походів скандинавів наприкінці VIII — у середині XI ст. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, «північні люди».

Перша хвиля Великого переселення народів в V—VI ст. зруйнувала давню Римську імперію і призвела до появи в Європі нових держав — варварських королівств. друга хвиля в IX—XI ст. докотилася до нової Європи. Вікінги не змогли зруйнувати її, тому змушені були пристосуватися до неї, запозичуючи традиції та порядки феодальної Європи.

2. Походи вікінгів. До кінця VIII ст. європейці нічого не знали про норманів — предків сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У 793 р. загін норманів уперше напав на монастир північно-східного узбережжя Англії, пограбував і спалив його. Відтоді поселення приморських земель Англії, Франції, Німеччини перетворилися на об’єкти постійних нападів морських розбійників. Хоробрі та безжальні нормани сіяли смерть, грабували, спалювали будинки.

Після походу нормани поверталися з награбованим на батьківщину, але з часом вони почали захоплювати і підкоряти своїй владі величезні території в різних частинах Європи й оселятися на них.

Найбільше постраждали від норманських завойовників Британські острови, оскільки вони були розташовані дуже близько до батьківщини норманів. Згодом вони розселилися на північно-східному узбережжі Англії. Землі, що опинилися під владою норманів, які були вихідцями з Данії, стали називати «Областю данського права», або Денло. Із цієї частини Англії вони почали просуватися далі. Становище англосакських королівств на острові стало загрозливим. Боротьбу проти загарбників очолило королівство Уессекс. Переломним моментом у боротьбі англосаксів проти данців стало правління уессекського короля Альфреда Великого (871—900). Завдяки реформам йому вдалося мобілізувати на боротьбу проти ворога всі сили, проте вигнати норманів з Англії він так і не зміг.

Після смерті короля Альфреда боротьба проти данців розгорнулася з новою силою. Наприкінці X ст. до єдиного Англійського королівства було приєднано землі Денло. Однак у 1013 р. армія данського короля висадилася на узбережжі й швидко захопила всю Англію.

Повсякденне життя вікінгів. Сучасний малюнок

Так острів опинився у складі величезної Північної держави данського короля Канута Могутнього (1017—1035), до якої входили Данія, Норвегія, Швеція і Шотландія. Після смерті Канута його держава швидко розпалася, і в Англії відновилася влада англосаксів, але знову на нетривалий час. За слабких нащадків Карла Великого нормани почали постійно зазіхати на французькі володіння.

Вікінги тричі — у 845, 857, 865 рр. — спустошували Париж. У 885—886 рр. вони протягом десяти місяців тримали його в облозі, але цього разу захопити місто їм не вдалося.

Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і зробили свої володіння найсильнішим герцогством на півночі Франції. У 1030—1091 рр. нормани завоювали Північну Італію та Сицилію, а в 1066 р. — Англію.

Крім завойовницьких походів, нормани здійснили багато географічних відкриттів. У 870-х рр. нормани з Норвегії відкрили й почали заселяти Ісландію — «Крижану країну», як назвали нові землі перші поселенці. У IX—X ст. нормани почали заселяти острови північної частини Атлантичного океану. Вікінг Ейрік Рудий, за скоєний злочин приречений на вигнання з Ісландії, відплив на північний захід і несподівано відкрив Гренландію — «Зелену землю».

Сміливий мореплавець Лейф Щасливий та його супутники близько 1000 р. досягли островів, розташованих поблизу узбережжя Північної Америки. У сагах (легендах) ці місця називають «Лісовою країною», «Країною плоских каменів» та «Країною дикого винограду».

Ейрік Рудий

Походи вікінгів. Сучасний малюнок

Якщо норвежці та данці здійснювали свої походи переважно на захід, то шведські вікінги — на схід. У VIII ст. вони почали проникати на землі угро-фінських, балтських і слов’янських племен. Однак походи в ці землі, як правило, мали мирний торговельний характер. Вони намагалися заволодіти торговельними шляхами, що пролягали Волгою до Каспійського моря та Дніпром до Чорного моря в землі Арабського халіфату та Візантії.

Загони варягів мали велике значення для формування державності у східних слов’ян.

3. Виникнення скандинавських держав. Походи норманів дали могутній поштовх до утворення держав Північної Європи. Завдяки їм посилилася влада племінних вождів — конунгів.

Найшвидше процес утворення держави відбувався в Данії (із VIII ст.). Тут завдяки більш сприятливим природним умовам швидше відбувалося зміцнення влади знаті й вождів. З’явилася велика земельна власність і залежні прошарки суспільства. У другій половині X ст. Гаральд Синьозубий (бл. 950—986) остаточно об’єднав Данію під своєю владою.

Наприкінці IX ст. конунгу Гаральду Прекрасному (бл. 890—940) вдалося підкорити своїй владі більшість племен Норвегії. Остаточне об’єднання країни відбулося лише на початку XI ст. Проте королівська влада виявилася нетривалою, і Норвегія тимчасово увійшла до складу володінь данського короля Канута Могутнього. Однак після смерті сина останнього норвезького короля корону отримав Гаральд Суворий (1046—1066).

У Швеції об’єднання країни відбулося під час правління Олафа Скьотконунга (бл. 995—1020), але влада короля тривалий час залишалася слабкою. Щоб зміцнити свою владу, усі скандинавські правителі прагнули підтримки християнської церкви. Проте утвердження християнства в Скандинавії тривало не досить довго.

4. Країни скандинави у XII—ХV ст. Найбільш розвиненою з-поміж скандинавських країн була Данія. Тут протягом XII—XIII ст. сформувалися феодальні відносини й завершився процес християнізації населення. У середині XIV ст. розпочався процес швидкого піднесення Данії. Значну роль у ньому відіграв Вальдемар IV Аттердаг (1340—1375). Проте його плани були перервані поразкою у війні проти Ганзи — могутнього торговельного об’єднання північнонімецьких міст, що не бажало втрачати контроль над Балтійським морем.

Данські воїни. Мініатюра XII ст.

Його донька і наступниця Маргарита (1387—1412) продовжила політику батька, спрямовану на об’єднання Скандинавії під своєю владою. Як дружина короля Норвегії Гакона VI, Маргарита домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Гакона VI в 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином, Данію і Норвегію було об’єднано в єдину державу. Після смерті Олафа в 1387 р. Маргарита стала королевою Данії та Норвегії. У 1397 р., скориставшись міжусобною боротьбою у Швеції, вона спромоглася долучити до унії Данії з Норвегією ще й Швецію. Формально королем Данії, Норвегії та Швеції було проголошено онука Маргарити Еріка II, але насправді управління зберігалося в її руках аж до 1412 р.

Так завдяки унії 1397 р., яка була укладена у шведському місті Кальмар (через що дістала назву Кальмарська), на півночі Європи постало могутнє утворення, яке почало висувати свої вимоги на панування в басейні Балтійського моря. Проте це об’єднання виявилося досить штучним. Швеція весь час намагалася позбутися данського панування. У 1453 р. вона домоглася автономії, а 1523 р. — незалежності. Національний рух у Швеції, започаткований боротьбою проти Данії, настільки мобілізував сили країни, що вона згодом сама стала претендувати на провідну роль у басейні Балтійського моря.

5. Духовний світ народів Північної Європи. Острів Ісландія, заселений вікінгами у IX—Х ст., — місце унікальних пам’яток культури германських племен Північної Європи. Із давніх часів ісландці зберегли саги про подвиги вікінгів та їхніх давніх богів. Співцями цих саг були скальди — поети і воїни одночасно. У XIII ст. ці легенди були записані в книгах, за якими ми можемо відтворити побут, духовний світ та образи героїв давніх германців.

Скандинавські народи тривалий час залишалися язичниками. Їхнім головним богом був Одін (давні германці називали його Вотаном). Саме до його володінь, у Валгаллу, небесні діви — валькірії — приводили душі загиблих у бою воїнів. Тут вони відпочивали в очікуванні вирішальної битви проти сил зла. З інших богів найвідомішим був Тор (давньогерманський Донар). Він кидав свій важкий молот у хмари і викрешував блискавки. Дружиною Одіна була Фрейя — богиня добрих урожаїв і родючості, покровителька родини та шлюбу. Сили зла уособлювали богиня смерті й потойбічного світу Хель, жахливий дракон Фафнір і вовк Фенрір. Кривдили людей також маленькі злі тролі, які стерегли багатства земних надр.

Скандинави ставилися до своїх богів дещо незвично. Вони приносили їм у жертву тварин, а інколи навіть людей, але при цьому не просили в богів захисту й допомоги, а вимагали. Якщо боги не виконували того, що від них вимагалося, то нормани могли полишити цих богів і звернутися до інших.

Пісні про давніх богів і героїв увійшли до збірника «Едда», в основу якого покладена легенда про скарб нібелунгів — підземних карликів-ковалів. За переказами, той, хто володів цим скарбом, мав величезну владу й талан у всіх справах. На основі цих легенд у XIII ст. в Німеччині з’явилася «Пісня про Нібелунгів».

Скандинавська міфологія сповнена похмурих образів, у яких відбилися суворі картини реального життя.

Ісландські саги містять також описи реальних історичних подій. Саме з них історики дізналися про відкриття Північної Америки Лейфом Щасливим, про давніх правителів Норвегії, про завоювання норманами Англії та інші відомості.

Запитання і завдання

1. Хто такі вікінги, варяги і нормани? 2. Коли відбувся перший відомий напад норманів на узбережжя Англії? 3. Чим уславився норманський мореплавець Лейф Щасливий? 4. Кого нормани називали конунгами? 5. Яким був наслідок Кальмарської унії? 6. Назвіть головного бога норманів-язичників.

7. Як відбувалися походи вікінгів? 8. Як виникли скандинавські держави? 9. Охарактеризуйте розвиток країн Скандинавії у XII—XV ст.

10. Складіть план «духовний світ народів Північної Європи» і підготуйте розповідь за ним. 11. Прослідкуйте за картою напрямки походів вікінгів. Назвіть регіони, колонізовані вікінгами, і держави, утворені ними.

12. Визначте наслідки епохи вікінгів для Європи.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно