Життя середньовічного міста

§12. Життя середньовічного міста

Учені вважають, що за високими міськими стінами на гучних ринках та в кривих і темних міських вуличках зароджувалися нові відносини, які привели західноєвропейське суспільство до Нового часу. Що мають на увазі історики?

1. Реміснича майстерня й цех.

Значну частину населення середньовічного міста становили ремісники, які в майстернях вручну створювали різні вироби. Власником ремісничої майстерні був майстер. Як правило, він мав одного-двох підмайстрів, які за невелику плату працювали на нього й виконували складну й важку роботу. Крім того, майстер мав право навчати одного-трьох учнів. Відповідно до договору, учні освоювали ремесло, а також виконували хатню, брудну й важку підготовчу роботу (місили глину, носили дрова й воду тощо). Сам майстер виконував найбільш відповідальну частину роботи, що вимагала справжніх умінь.

Реміснича майстерня розташовувалася на першому поверсі. Тут пекли хліб, кували мечі, виготовляли посуд. Кравці, шевці, зброярі знімали мірки із замовників. Готова продукція виставлялася біля входу в майстерню, де висів герб або емблема її власника. Майстри працювали переважно на замовлення й рідко виносили свої вироби на ринок.

Реміснича майстерня займалася виготовленням дрібних виробів на замовлення. Виробництво ґрунтувалося на ручній праці.

Учитель та учень

У договорах між майстрами й учнями часто згадується про втечі учнів. Вони нерідко траплялися через погане ставлення майстрів до своїх підопічних. Наприклад, у 1390 р. у Парижі розглядали справу майстра, який вдарив учня в'язкою ключів по голові й заподіяв йому небезпечну рану. У документі XIV ст. зазначається: «Дівчина на ім'я Ізабелла Беральд, учениця Жана Брюйо, сьогодні померла, тому що майстер її бив, топтав ногами й, нарешті, завдав смертельного удару». Кожен випадок розглядався радою майстрів. Якщо вони доходили висновку, що втеча була викликана «нерозсудливістю й легкодумством» учня, той мав повернутися до майстра й сплатити штраф.

? Чиї інтереси захищали договори з учнями?

Рис. 1. У майстерні ткача. Мініатюра XIV ст.

Покупців готової ремісничої продукції в середньовічному місті було небагато, проте майстрів оточували численні небезпеки для їх невеликої справи. Для захисту спільних інтересів вони створювали цехи — об’єднання ремісників однієї спеціальності. Членом цеху міг бути тільки майстер — власник ремісничої майстерні.

Цех — об'єднання ремісників однієї спеціальності.

Кожен цех мав свій статут, герб, прапор, приміщення для зборів. Статути цехів чітко обмежували кількість підмайстрів та учнів у кожного майстра; вимагали, щоб у кожній майстерні виготовляли певну кількість виробів. Не допускалося використання яких-небудь технічних приладів. Заборонялася ворожнеча між майстрами й переманювання покупців. Рада майстрів стежила за якістю виробів і тривалістю робочого дня. Несумлінного майстра і його виріб могли виставити на посміховисько до ганебного стовпа на ринковій площі.

Цехи будували власним коштом церкви, утримували священика, шкільного вчителя, який навчав дітей майстрів. Кожен майстер здійснював щорічні внески до цехової скарбниці. На ці кошти надавали допомогу родинам розорених або померлих майстрів, купували зброю для цехового загону, який захищав місто в роки війни. Рада майстрів обирала своїх представників до міської ради.

Рис. 2. Виготовлення рицарського обладунку. Мініатюра XIV ст.

Рис. 3. Герби ремісничих цехів

? Представникам яких ремісничих спеціальностей, на вашу думку, належать ці герби?

Для того щоб стати повноправним членом цеху, необхідно було зібрати значний вступний внесок, виготовити шедевр — зразковий виріб і влаштувати бенкет для інших майстрів цеху. Підмайстер міг працювати на майстра багато років, перш ніж йому вдавалося зібрати необхідну суму.

Поступово людей у містах ставало дедалі більше, їхнє життя покращувалося, зростала й кількість цехів. У XIII ст. у Парижі було близько 100 цехів, а наприкінці XIV ст. — до 350; у Лондоні кількість цехів зросла з 50 до 100. З’явилися цехи з дуже вузькою спеціалізацією, наприклад цех із виготовлення гаманців для подавання милостині жебракам.

Ремісничі цехи сприяли розвитку міст і брали активну участь у його житті.

2. Міські купці та гільдії.

Нам відомо, що міста були центрами торгівлі. Зазвичай у міста приходили селяни з навколишніх сіл, жителі феодальних вотчин, а також з інших районів країни. На ринковій площі в торговельних крамницях завжди були товари для продажу. У XIII—XV ст. у містах у чітко визначений час почали проводити ярмарки, на які збиралися продавці й покупці з усієї країни. Найдорожчими і найбільш бажаними були заморські товари: шовк, оксамит, килими, ліки, пахощі, цукор, прянощі. Із європейських країн на Схід вивозили ліс, хутро, метали, вино, ремісничі вироби, віск, мед, сало, сіль.

Нажитися за рахунок купців прагнули розбійники на дорогах, пірати в морі. Феодали незаконно вимагали сплати грошей за проїзд по своїй території або переправу через міст. Шляхи перебували в жахливому стані. Щоб захистити свої інтереси й доходи, купці об’єднувалися в гільдії. Купецькі гільдії наймали охорону, кораблі, страхували свій товар від розбою й негоди. Іноді гільдії воювали між собою. Наприклад, за право торгівлі по річці Сені у Франції протягом тривалого часу кровопролитну війну вели купецькі гільдії з Парижа й Руана.

4. Торговельна крамниця. Мініатюра XV ст.

Рис. 5. Середньовічний корабель. Реконструкція

Рис. 6. Вуличний міняйло. Середньовічний малюнок

Із метою отримання максимального прибутку й захисту багатств і товарів торговельні міста іноді об’єднували свої зусилля. Найбільш відомим об’єднанням стала Ганза, до складу якої входило понад 70 торговельних міст Північної Європи, Скандинавії та Прибалтики. Серед них великі й багаті міста Бремен, Кельн, Росток, Гданськ, Рига, Таллінн та ін. Центр Ганзейського союзу розташовувався в німецькому місті Любек. Ганза мала у своєму розпорядженні власний торговельний і військовий флот, а для захисту своїх інтересів наймала цілі армії. Якось Ганза навіть почала війну з Данією та виграла її.

3. Лихварі й банкіри.

У період політичної роздробленості кожен государ, феодальний правитель і місто привласнювали собі право карбувати власну монету. На ярмарки купці привозили із собою золоті, срібні, мідні монети з різних країн. Високо цінувалися такі золоті монети, як венеціанський дукат, флорентійський флорин, іспанський ріал, голландський гульден. Кожна монета відрізнялася вагою і вмістом коштовного металу. Тому важливу роль у торгівлі відігравали міняйли, які також об’єднувалися в союзи.

На ринках міняйли займали спеціальні лавки — банки, де здійснювався обмін монет. Згодом купцям почали виписувати векселі — паперові гарантійні листи, які свідчили про те, що купець здав певну суму грошей в одному місці, і в іншому місті на ці гроші він міг придбати товари або одержати монети. На торгівлі завжди наживалися лихварі, які давали гроші «у зростання» на проведення торговельних операцій. Так зароджувалася банківська справа, з’являлися перші банки.

Рис. 7. Злидарі. Середньовічна мініатюра

Ремісники, купці, міняйли-банкіри, лихварі не вписувалися у межі станової організації феодального суспільства. Вони стали людьми «нового типу», які своєю діяльністю наближали Новий час Європи.

4. «Зайві люди».

Серед жителів Західної Європи в Середні віки було багато людей, які не потрапляли до складу того або іншого стану. Особливо помітними були міські общини євреїв, що сповідували іудаїзм. Між євреями й місцевими жителями переважно складалися мирні відносини. Євреї були майстерними ювелірами, шкіряниками, шевцями, торговцями, лікарями. Євреям заборонялося володіти землею, тому вони займалися ремеслом, торгівлею, лихварством. Серед іудеїв було багато заможних людей, які позичали гроші королям і герцогам. Проте значна частина людей ставилася до євреїв насторожено або навіть вороже, адже вони були людьми іншої віри, а отже, як тоді вважалося, — ворогами християн. Іноді в європейських країнах спалахували єврейські погроми. Гинули люди, руйнувалися житла й торговельні крамниці, євреїв виганяли з міст і навіть країн.

На вулицях і площах середньовічних міст, біля брам замків і монастирів, у портах, поблизу резиденцій королів та єпископів завжди можна було зустріти злидарів, калік, бурлак і жебраків. Вони не мали станових прав й обов’язків, але до них ставилися терпляче, подавали милостиню. «Своїх» жебраків захищали від чужинців. Ці «зайві люди» першими вмирали під час війни, голоду та епідемій. За межами станів перебували люди «ганебних» професій і занять: мандрівні актори, жонглери, факіри, кати, шкуродери й гробарі. Цих людей зневажали, боялися, переслідували, але їхня діяльність була необхідна іншим членам середньовічного феодального суспільства.

«Зайві люди» були частиною середньовічних міст.

Запитання й завдання

1. Розкажіть про роботу ремісничої крамниці в середньовічному місті. 2. Із якою метою майстри об'єднувалися в цехи? 3. Як було організоване життя середньовічного цеху? 4. Чим відрізнялося становище майстра, підмайстра й учня? 5. Що спільного між гільдією й цехом? 6. Використовуючи текст параграфа, письмово сформулюйте визначення термінів і понять: реміснича майстерня, цех, гільдія, банк, міняйло, лихварство, Ганза. 7. Які труднощі доводилося долати середньовічним купцям? 8. Чи є «зайві люди» в сучасних містах? 9.* Навіщо в житті середньовічних міст були необхідні міняйли і лихварі? 10.* Чим городяни відрізнялися від селян і феодалів?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно