Християнська церква в XI-XV ст. Єретики і боротьба з ними

§ 21. Християнська церква в ХІ-ХV ст. Єретики і боротьба з ними

1. Церковний розкол 1054 р.

Клюнійське абатство

Остаточний розкол християнства на католицизм і православ’я відбувся у 1054 р. Утворилися дві самостійні церковні організації - Римська католицька (Західна) й Константинопольська православна (Східна). Розбіжності, зокрема, стосувалися ритуалів, обрядів, звичаїв. На Заході богослужіння велося латиною, на Сході - місцевими мовами: грецькою, вірменською, сирійською та ін. У Східній церкві всі причащалися хлібом і вином, у Західній - вином причащались лише священики. У Візантії хрестились трьома пальцями, а в Римі - всіма п’ятьма Але предметом найбільших суперечок двох церков було ставлення до походження Святого Духа У Східній церкві вважали, що він походив від Отця, а в Західній - також і від Сина Важливою причиною розколу також було прагнення одноосібної влади над церквою.

Суперечності поглибилися під час так званої Клюнійської реформи, яка почалася у Франції у X ст. На той час Західна церква переживала кризу - німецькі імператори перетворили пап і єпископів на своїх васалів. Водночас поширилися порушення безшлюбності й бідності. Процвітала торгівля церковними посадами (симонія).

Ченці Клюнійського монастиря в Бургундії (Франція) та їхні послідовники проголосили папу верховним суддею у справах як духовних, так і світських, єдиним намісником Бога на землі, виступили проти втручання світських правителів у церковні справи, засуджували моральне падіння духовенства.

Водночас Рим намагався регулювати діяльність церкви у Візантії. У 1054 р. константинопольський патріарх Михаїл Керуларій оголосив єрессю обряди, які не збігалися з обрядами Східної церкви. Того ж року після тривалих і безрезультатних переговорів папські посланці залишили на вівтарі храму Святої Софії в Константинополі грамоту, в якій прокляли патріарха і його послідовників. У відповідь духовенство Візантії прокляло Римську церкву.

У 1075 р. папа римський Григорій VII оголосив самостійність Римо-католицької церкви та її панівне становище у Західній Європі. До сьогодні Православна («істинна») і Римо-католицька («вселенська») церкви існують окремо, хоча вже й не ворогують між собою.

Програма понтифікату Григорія VII «Диктат папи». 1075 р.

Тільки Римська церква була заснована безпосередньо Господом.

Тільки папа римський називається вселенським.

Тільки папі належить право призначати й усувати єпископів... З відлученими папою від церкви особами забороняється перебувати навіть в одному помешканні... Тільки папа може носити імператорські регалії.

Всі князі повинні цілувати ногу тільки у папи.

Папа має право усувати від влади імператорів.

Без розпорядження папи не можна скликати Вселенський собор.

Які повноваження папи стосувалися церковної влади, а які - світської? Проаналізуйте їх зміст.

2. Єресі та інквізиція

Від часу виникнення християнства існувало чимало варіантів священних текстів і формулювань основних положень християнства. Згодом тільки деякі з них визнані єдино правильними. Але існували інші тлумачення основних положень християнства, які церква називала єресями. У Західній Європі єресі поширилися в XI ст., але їх розквіт припав на XII XIII ст. Єретичні організації виникли у Франції, Німеччині, Італії та інших державах.

Одним із найпоширеніших був рух катарів (чистих), що виник на півдні Франції. Його прихильники не визнавали влади держави, заперечували насилля й кровопролиття. Католицьку церкву вважали творінням сатани, виступали проти накопичення церквою багатств.

*Індульгенція - письмове прощення гріхів, яке видавали священики від імені Католицької церкви, зокрема, за участь у хрестових походах. Пізніше за допомогою індульгенцій церква збагачувалася, продаючи їх усім охочим. Тоді індульгенції видавали на прощення не лише минулих, й майбутніх гріхів.

Прихильники єретичного вчення вальденсів (за прізвищем купця з м. Ліона П’єра Вальдо) заперечували існування чистилища, у яке, за твердженням Католицької церкви, потрапляли померлі перед тим, як вирішиться їхня доля. Виступали вони й проти церковної обрядовості, ікон, молитов, культів святих, церковної десятини, військової служби, феодального суду, смертної кари, сповідували рівність і простоту - спосіб життя перших християн.

Прихильники вчення альбігойців (від назви м. Альба) вимагали реформування церковної організації, зрікалися церковних обрядів і віри у святих, відмовлялися сплачувати десятину і будь-які податки на користь церкви.

Філій Август на страті єретиків. Середньовічна мініатюра. XV ст.

Суди інквізиції приймали рішення, керуючись такими положеннями:

- обвинувачений вважався винним, доки не довів зворотного;

- проти єретиків допускалися свідчення засуджених за наклеп, позбавлених громадянських прав, малолітніх дітей, відлучених від церкви;

- якщо свідок відмовлявся від свідчень, вони все одно зберігали силу;

- обвинуваченому не дозволялося мати адвоката, оскільки останній міг бути звинувачений у єресі;

- за законом тортури могли застосовувати тільки один раз (на практиці піддавали тортурам постійно);

- апеляції та прохання про помилування не розглядалися.

Якщо звинувачуваний визнавав провину, то його засуджували до ув’язнення, до роботи на галерах, грошового штрафу або прилюдного побиття батогом. Невизнання звинувачень каралося смертю. Засудженого спалювали на вогнищі або вішали на шибениці. Спалювання вважалося виявом милосердя, оскільки відбувалося без пролиття крові.

Перед стратою інквізиція проводила так званий акт віри. Засуджені йшли вулицями міста босоніж до міського собору, де відбувався святковий молебень. Їх супроводжувала процесія з ченців. Після цього зачитували й виконували вирок. Інквізитори забирали на користь церкви все майно, яке розподіляли між інквізиторами. Винагороджували й донощиків. Родичів засудженого на три покоління позбавляли всіх прав.

Особливо нещадною була іспанська інквізиція, ім’я її керівника Томаса де Торквемади стало уособленням надзвичайної жорстокості.

На початку XIII ст. у зв'язку з поширенням єретичних учень Римська католицька церква створила спеціальні церковні суди. Ці суди увійшли в історію під назвою інквізиції (від латинського - «розслідування», «розшук»). Суди підкорялися особисто папі, й ні імператори, ні королі не мали права заважати діям інквізиторів.

Інквізиція винищила тисячі жителів міст і сіл на півдні Франції, в Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії й інших державах. Звинувачення в єресі часто використовували в боротьбі з політичними противниками і для захоплення їхнього майна.

Першими постраждали від дій інквізиції альбігойці. За наказом папи римського у 1209 р. проти них було оголошено хрестовий похід. Війна з невеликими перервами тривала майже 20 років і увійшла в історію під назвою Альбігойських війн. Вдираючись до міста, борці з єресями знищували все його населення, не жаліючи ні старого, ні малого. Коли в одного з папських посланців запитали, як відрізнити католиків від єретиків, він відповів: «Убивайте всіх, Бог впізнає своїх».

У 1484 р. спалахнула нова хвиля переслідувань, пов'язана з папською буллою про відьом і чаклунів. «Полювання на відьом» призвело до загибелі тисяч безневинних людей, переважно жінок.

Томас де Торквемада (близько 1420-1498) - монах-домініканець, який стояв на чолі інквізиції в Іспанії. Він був не тільки духівником королеви Ізабели Кастильської, фанатичної католички, а й сприяв її сходженню на трон. Склав кодекс інквізиції, процедуру суду і структуру органів інквізиції. Вирізнявся абсолютною непідкупністю і надзвичайною жорстокістю. Зокрема, масово запровадив аутодафе - публічне оголошення вироку інквізиції з наступним спаленням жертви. Ініціював переслідування мусульман та євреїв.

3. Церква у ХІV-ХV ст.

У ХІV-ХV ст. розпочалося поступове послаблення впливу папи римського на політичне життя європейських країн. Цьому сприяло формування у різних народів власних держав, посилення авторитету королів. У 1302 р. король Філіп IV Красивий проголосив незалежність французької корони від папи. Англійський парламент відмовився сплачувати данину папі римському. Боротьба із впливом пап точилась і в Німеччині.

Після поразки папи римського Боніфація VIII у боротьбі з Філіпом IV Красивим столиця католицької церкви була перенесена з Рима до Авіньойна, на територію Франції. Розпочався так званий авіньйонський полон пап (1309-1377), під час якого папи цілком підкорялися волі французьких королів.

Після повернення пап до Рима в середовищі священиків розпочався соборний рух. Його прихильники доводили, що церква не повинна втручатися у світське життя, а влада папи має обмежуватися Вселенськими соборами.

Зі зміцненням держав церкви на їхніх територіях прагнули більшої самостійності. Поступово з’явилася потреба в утворенні церков, незалежних від Рима. У 1438 р. французький король Карл VII видав «Прагматичну санкцію», якою встановив перевагу рішень церковного собору над папськими рішеннями. Схожі рішення були прийняті й в Англії.

До кінця XV ст. із всесильних володарів християнського світу папи перетворилися на дрібних церковних князів, які намагалися зберегти невеликі володіння в межах Рима.

Спалення альбігойських книг. Середньовічна мініатюра

Позначте на контурній карті:

1. Територію поширення православ’я, католицизму.

2. Країни, де інквізиція діяла найбільш активно.

1. Чому єдина християнська церква розкололася на Православну й Католицьку?

2. Які єресі набули поширення в Європі в середні віки? У чому вони полягали?

3. Чи справедливим був суд інквізиції? Обґрунтуйте свою думку.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно