Відтворена імперія

Перші Каролінги ще залишалися майордомами при «лінивих королях». Найпримітнішим серед них був Карл Мартелл («Молот» — так його прозвали гострі на язик франки). У 732 р. Карл Мартелл у бою при Пуатьє переміг арабів (європейці називали їх сарацинами) і, можливо, врятував цим Європу від арабського вторгнення. Цей бій переконав Карла Мартелла, що настала пора замінити у війську селян-ополченців воїнами-кіннотниками, інакше зупинити арабів не вдасться. Але воїнам-кіннотникам треба було платити за службу. Цю проблему Карл Мартелл вирішив у такий спосіб. Він забрав від церкви (цим викликав її гнів) та непокірних вельмож чимало землі і наділив кінних воїнів земельними ділянками. Земельні пожалування називалися бенефіціями («добродіяннями»). Надавалася не лише земля, а й селяни, які на ній проживали. Спершу бенефіцій жалувався прижиттєво, але згодом він перетворився у спадкове володіння — феод. Власника феоду назвали феодалом. Той, хто тримав бенефіцій чи феод, зобов’язувався нести військову чи іншу службу на пожалувача (сеньйора) і ставав його васалом, тобто слугою. Якщо він відмовлявся служити чи недбало виконував свої обов’язки, то бенефіції у нього відбирали. Бенефіційна реформа започаткувала середньовічне рицарство та посилила військову організацію держави Каролінгів.

Бронзова кінна статуя Карла Великого. ІХ cт.

Після смерті Карла Мартелла, якого папа Григорій ІІІ назвав «майже королем», влада майордома дісталася його сину Піпіну Короткому. Новий майордом діяв рішуче. Примирившись із папою і заручившись його підтримкою, він проголосив себе королем, а останнього «лінивого короля» запроторив у монастир. Після цього Піпін Короткий, уже король, допоміг папі заснувати в Середній Італії папську державу — Апостольську столицю (сьогодні це держава Ватикан). Вдячний папа зобов’язав франків надалі обирати своїх королів з роду Піпіна Короткого. Таким чином, за володарювання Піпіна Короткого склався тісний політичний союз між церквою та королівською владою, вигідний обом.

Феод — земля (чи дохід з неї), пожалувана королем чи сеньйором васалу у спадкове володіння як плата за службу.

Сеньйор — вищий феодал щодо нижчого.

Васал — феодал, який одержав від сеньйора землю й залежав від нього.

Після Піпіна Короткого королем у Франкській державі став його 26-річний син Карл Великий — один з найвідоміших європейських монархів, від ймення якого походить слово «король». Історики нарекли його «батьком Європи».

Для всезнайок

Франки назвали Піпіна «коротким» недаремно, він справді був коротуном (зріст 135 см), але, як мовиться, ногами до землі діставав. Зате був фізично дужим, вправно орудував довжелезним мечем.

Віч-на-віч

Карл Великий був високим (але не велетом), поставним і вродливим. Він чудово тримався, вмів викликати до себе повагу, а якщо потрібно — і страх. Завжди був упевненим у доречності своїх рішень і вчинків, ніколи не вагався. Вмів переконувати інших у своїй правоті, не вдаючись до жорстокості, та не впадав у нестримний гнів (цим він вигідно відрізнявся від запального Александра Македонського). Цінував дружбу й відданість, прощав провини своїм наближеним. Серед людей поводився просто, не терпів пихатості. Захоплювався верховою їздою й мисливством. Не пиячив і ненавидів пияцтво. Виявляв співчуття до убогих і не скупився на добросердну милостиню. Був розумним І дуже працьовитим, розпочату справу завершував, причому виконував її ретельно. Знався на поезії, читав латиною і грецькою, однак писати так і не навчився. П'ять разів одружувався, мав понад десяток дітей, яких любив і якими опікувався.

Ахен — головна резиденція Карла Великого. Зразок архітектури «каролінгського відродження»

Карл Великий вважав, що йому судилося бути опорою християнства й відродити Західну Римську імперію, і коли він розширюватиме своє королівство, то цим самим розширюватиме й царство Боже. Тому Карл Великий буквально не розлучався з бойовим конем. Завойовані поганські племена й народи насильно хрестив. Він воював проти мусульман-арабів (військовий похід проти них відображений у чудовому французькому епосі «Пісня про Роланда»), проти германського племені саксів і, особливо, проти слов’янських племен. Він розгромив Аварський каганат, приєднав до своїх володінь Баварію, Лангобардське королівство. На загарбаних територіях Карл будував прикордонні укріплення — «марки».

Воїн доби Карла Великого. Сучасний малюнок

Створену Карлом Великим наймогутнішу західноєвропейську державу населяли десятки племен і народів. Отже, це була імперія. Але до 800 р. Карл Великий не мав імператорського титулу, який міг надати лише папа. Карл відшукав спосіб, як добути жаданий титул. Він допоміг папі вистояти у боротьбі з бунтівною знаттю, сподіваючись, що папа буде вдячним. Справді, у 800 р., якраз на Різдво, папа увінчав Карла в римському соборі св. Петра імператорською короною. Згодом імператорський титул Карла визнав і візантійський імператор, якому Карл за поступливість подарував Венецію та Далмацію. Хто більше виграв від цього політичного штукарства, папа чи імператор франків? Думається, папа, адже велетенською християнською імперією мала керувати церква. Втім, Карл Великий не став слухняним знаряддям у руках папи.

Імперія Карла Великого (800—843 рр.)

«Марка» — прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Якими землями володіли франкські королі до початку правління Карла Великого?

Назви території, приєднані до Франкського королівства за Карла Великого.

Які держави утворилися після розпаду імперії Карла Великого?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно