§ 3—4. Візантійська імперія

1. Народження Візантії

Візантійську імперію історики називають «золотим містком» між стародавньою історією та новим часом. У «темні століття» раннього Середньовіччя візантійці зберегли досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам.

На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий 330 р. заснував нову столицю Римської імперії місто Константинополь. За назвою «Візантія» історики згодом і дали назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу — ромейською.

Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий поділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори змогли врятувати свої володіння й спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. У той час, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла й розквітала.

Населення Візантії складали греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200—300 тис. жителів. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — із Чорного моря до Середземного та суходільний — із Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

Константинополь (реконструкція)

Церемонія коронації імператора

Василевс (збірний образ)

За державним устроєм Візантія була монархією. Уся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був «нижче Бога і наступним після Бога». Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви й вимагала від підданих віддавати йому богорівну шану. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва Сенату) і народом.

Водночас влада імператора була абсолютною та необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив державою за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.

Коли і як виникла Візантійська імперія?

Яким був державний устрій імперії?

2. Візантія за Юстиніана І Великого

За часів правління Юстиніана І (527—565 рр.) Візантійська імперія досягла вершини своєї могутності.

Юстиніан мав добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим до керівництва. Але в ньому наче співіснували дві особистості. З одного боку, Юстиніан дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не показував свого незадоволення зовні, але водночас він, за свідченнями сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував свій гнів.

За розумом і підступністю Юстиніану відповідала його дружина Феодора. Вона мала залізну волю і в разі скрути завжди підтримувала свого чоловіка. У 527 р., по смерті дядька, Юстиніан і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.

Юстиніан на фресці VI cт. в Равенні

За наказом імператора Юстиніана І в 528—534 рр. було укладено збірку законів «Звід громадського права», де поєдналися давні римські правові норми й духовні цінності християнства. «Звід...» проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалося, але заборонялося вбивати рабів, і вони отримували змогу звільнитися. Закони Юстиніана зрівнювали в правах чоловіка та жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У «Зводі» проголошувалася ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: «воля імператора — джерело законів». Було закріплено право недоторканності приватної власності. «Звід...» став зразком для розробки законів більшості країн Західної Європи у XII—XIV ст.

Бурхлива діяльність Юстиніана вимагала значних коштів. Зростання податків, зловживання й хабарництво імператорських чиновників у 532 р. викликали в Константинополі повстання, яке одержало назву «Ніка» (через гасло повстанців «Ніка!» — «Перемога!»). Вісім днів панували повстанці в місті. Але імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців придушив повстання, убивши близько 35 тис. людей.

Феодора (мозаїка)

Розправившись із повстанцями, Юстиніан узявся за здійснення головної мети свого життя — відновлення Римської імперії в її колишніх кордонах.

У 534 р. візантійська армія на чолі з видатним полководцем Велизарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велизарія, оволодівши островом Сицилія, вдерлася до Італії. Значну роль відіграла підтримка візантійців християнською церквою й населенням Італії. У 536 р. армія Велизарія без бою вступила до Риму, а за три роки візантійці захопили столицю варварів — Равенну. Здавалося, що Юстиніан уже майже досяг заповітної мети, але тут Візантія зазнала нападу з боку слов’ян і персів. Імператор відкликав Велизарія і послав його з армією на захист східних кордонів. Полководець упорався і з цим завданням. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся лише 552 р., і хоча не зміг відновити межі Римської імперії часів імператора Константина, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.

За часів правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася на центр християнської цивілізації серед варварського світу.

Які головні здобутки правління Юстиніана І?

За часів Юстиніана І в Константинополі було побудовано храм Святої Софії. Його зводили 10 тис. людей впродовж п’яти років (532—537 рр.). Ззовні храм виглядав звичайно, але всередині вражав розмірами. Гігантське мозаїчне склепіння діаметром 31 м неначе висіло в повітрі без будь-якої опори. Це досягалося тим, що велика баня трималася на двох півбанях, кожна з яких, у свою чергу, спиралася на три малі півбані. Чотири стовпи, що тримали склепіння, були приховані, а чітко виднілися лише вітрила-трикутники між арками. Хрест на склепінні символізував Божу опіку й захист імперії. Коли 537 р. освячувався храм, імператор Юстиніан І, зачарований його величною красою, вигукнув: «Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!»

Собор Святої Софії в Константинополі (реконструкція)

3. Візантія та араби. Правління Лева III Ісавра. Іконоборство

У першій половині VII ст. біля кордонів Візантії з’явився новий ворог — араби (докладніше про них буде розказано в наступному параграфі). Під прапором «священної війни в ім’я Аллаха» вони розпочали стрімке завоювання візантійських східних провінцій. Протягом 636—642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію, а ще через півстоліття — Північну Африку. Порівняно з добою Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.

Незабаром араби поклали край і пануванню флоту Візантії на морях, створивши могутній флот і відібравши у візантійців острови Крит, Сицилію та території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р., араби кілька разів намагалися захопити Константинополь, однак візантійці відбивали їх від мурів міста, а арабський флот знищили «грецьким вогнем».

«Грецький вогонь» — таємну зброю Візантійської імперії — винайшов сирійський архітектор і хімік Каллікон. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в мушлі й кидали з катапульт на ворожі кораблі. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що й дотепер усі її складники не відомі. Вірогідно, «грецький вогонь» містив смолу, сірку, селітру, нафту. Наслідки використання «грецького вогню» були жахливими. Палаюча масляна рідина перетворювала все на попіл, її неможливо було загасити і врятуватися від неї плавом: суміш горіла на воді. Упродовж століть володіння цією зброєю забезпечувало перемоги візантійцям, особливо на морі.

Бій між візантійцями й арабами (арабська мініатюра)

У 717 р. араби втретє розпочали штурм Константинополя величезною суходільною армією і флотом із 1800 кораблів. Та завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Левом III Ісавром (717—741) ворога пощастило зупинити й відкинути від міста. Із 1800 кораблів в арабів залишилося лише п’ять, із 200 тис. воїнів урятувалося лише 30 тисяч.

«Грецький вогонь» (мініатюра)

Лев III Ісавр

Перемога Лева III Ісавра над арабами мала величезне значення. Успішна оборона Константинополя зупинила просування арабів на землі Візантійської імперії та врятувала християнську Європу від мусульманської навали.

Боротьба проти арабів спонукала Лева III Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне військо. Однак озброєння кіннотника коштувало дорого. Тоді візантійці вирішили запозичити досвід арабів: вони роздавали землі із селянами, що їх обробляли, воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней та озброєння. Але здійснення цієї ідеї вимагало вільних земель для розподілу. Великими земельними ділянками володіла церква. Можливість отримати їх з’явилася в імператора завдяки руху іконоборців, приводом до якого стали суперечки між прихильниками й супротивниками вшанування ікон, хрестів і святих мощей. Супротивники вшанування ікон твердили, що поклоніння іконам є ідолопоклонством, оскільки це поклоніння речам, а не Богу, але прихильники вшанування ікон були іншої думки: вони вважали, що в іконах та інших святих предметах присутня Божа сила. Тоді Лев III вирішив скористатися із цих суперечок і в 726 р. видав указ про заборону поклоніння іконам, розпочавши відбирати землі в монастирів. Мирянам пояснювали, що вшановувати треба Бога, а не його зображення. Ділянки відібраних монастирських земель надавалися візантійським воїнам-кіннотникам. Населення Візантії розкололося: військова знать підтримувала імператора, а більшість простого народу й духовенства засуджували його. Боротьба між прихильниками та супротивниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті 843 р. шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а іконоборців засуджено церквою. У цій боротьбі загинула велика кількість шедеврів візантійського мистецтва.

Іконоборці — противники створення і поклоніння образу Бога, святих. Виступали проти вшанування ікон, хрестів та святих мощей.

Мощі — муміфіковані частини померлого святого.

Рух іконоборців дав можливість Леву III Ісавру створити візантійську кінноту, що перетворилася на окрему суспільну верству на зразок західноєвропейських рицарів.

Завдяки чому Візантії вдалося зупинити навалу арабів?

4. Правління Македонської династії

Засновником Македонської династії став імператор Василій І (867—886). Він народився в селянській родині. Під час одного з болгарських набігів потрапив у полон і тривалий час жив серед своїх поневолювачів. Після повернення до Візантії Василій улаштувався конюхом в імператорських стайнях. Завдяки своїй красі, розуму, силі та іншим здібностям він зробив карколомну кар’єру: із конюха виріс до співправителя імператора Михаїла III. Імператор швидко став відчувати небезпеку з боку свого співправителя і наказав його вбити. Проте Василій виявився спритнішим: убив Михаїла III і сам став імператором. Щоб не втратити владу, він установив порядок, за яким престол могли успадкувати лише члени правлячої династії. Завдяки цьому представники Македонської династії правили Візантією до 1081 року.

Василій І (зображення на монеті)

Доба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився в найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки розвитку торгівлі до скарбниці імператора надходили такі прибутки, яких не мав жоден із королів Західної Європи.

Наприкінці IX ст. Візантія розгорнула активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку й переклали Біблію слов’янською мовою, що створило умови для поширення християнства серед слов’ян. Саме тоді прийняв християнство київський князь Аскольд.

Від другої половини IX ст. Візантія перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій II Болгаробійця (976—1025).

Правління Василія II розпочалося за тяжких часів. На землі імперії почалися набіги болгар. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись тривалими візантійськими заколотами знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію і частину Сербії. Коли заколотники 987 р. почали наступ на Константинополь, імператор звернувся по допомогу до князя Київської Русі Володимира. Руська дружина допомогла імператору придушити заколот. Для закріплення союзу з могутнім князем візантійський імператор погодився видати за нього свою доньку Анну за умови, що Володимир прийме християнську віру. Придушивши повстання, Василій II розпочав тривалу війну проти Болгарії. Лише 1014 р. він домігся вирішальної перемоги над болгарами й розгромив військо царя Самуїла. Однак цього імператорові виявилося замало. Василій II здійснив акт небаченої жорстокості, за що одержав прізвисько Болгаробійця. Він наказав виколоти очі 15 тис. полоненим, залишивши на кожну сотню поводиря з одним оком. Коли цар Самуїл побачив армію сліпих, що прийшла до Болгарії, він не витримав цього видовища й помер від жаху. Василій II приєднав ослаблене Болгарське царство до імперії. Одночасно імператор вів успішні війни в Азії та Закавказзі, планував звільнити від арабів Сицилію, але під час підготовки до походу помер.

Василій II Болгаробійця

Василій II Болгаробійця зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але й спричинив її занепад, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки в боротьбі з новими ворогами — турками-сельджуками.

Чому правління Македонської династії вважається розквітом Візантії?

За що імператор Василій II отримав своє прізвисько?

А тим часом в Україні...

980—1015 рр. — правління великого князя Володимира Великого.

988 р. — хрещення Русі.

996 р. — завершення будівництва Десятинної церкви.

1019—1054 рр. — правління Ярослава Мудрого.

5. Візантія і турки-сельджуки. Епоха Комнінів

Безперервні війни, що вела Візантія на початку XI ст., виснажили її. Імперія ще залишалася сильною й могутньою, але, як утомлена людина, потребувала відпочинку.

Під час війн у Візантії з’явилася могутня знать, яку надихали здобуті перемоги. Вона була переконана в тому, що може управляти державою краще за імператора. У країні розгорнулася боротьба за трон. Протягом 30 — початку 80-х рр. XI ст. на візантійському престолі побували десять імператорів, шість із яких було зміщено силою. Поки велася боротьба за владу, армія слабшала, а імперія знову опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з Причорноморських степів вторглися орди печенігів і болгар. Вікінги (нормани) захопили останні володіння візантійців в Італії. Однак найнебезпечнішими ворогами були турки-сельджуки, які наступали на східні кордони імперії.

Візантійський імператор Роман IV змушений був розпочати в 1068 р. справжню війну проти турків, які спустошували землі імперії. Війна точилася з перемінним успіхом. Навесні 1071 р. біля вірменського міста Манцикерта візантійська армія зазнала цілковитої поразки. Імператор і всі воєначальники потрапили в полон. Султан Альп-Арслан («Хоробрий Лев») відпустив імператора лише після його згоди виплачувати сельджукам величезну данину.

Імператор Роман ІV й імператриця Євдокія (барельєф)

Битва при Манцикерті (мініатюра)

Звістка про поразку під Манцикертом приголомшила візантійців — переможений імператор утратив престол, а договір із сельджуками було розірвано.

Турки-сельджуки належали до тюркських народів, давня батьківщина яких була в низовині річки Сирдар’ї, поблизу Аральського моря. Звідси одне з тюркських племен на чолі з вождем Сельджуком перекочувало на захід. Поступово турки-сельджуки підкорили інші тюркські й турецькі племена та за півстоліття захопили більшу частину Передньої Азії, Ірак, Іран, Середню Азію. Навіть правитель Арабського халіфату, баґдадський халіф, був змушений підкоритися туркам і визнати їхнього вождя Торгул-бека султаном і «царем Сходу і Заходу», залишивши за собою лише титул духовного голови мусульман. Від підкорених іранців турки прийняли іслам та утворили нову велику мусульманську державу — Сельджуцький султанат.

Турки, не отримавши обіцяного, рушили завойовувати візантійські володіння в Малій Азії. На захоплених землях вони утворили державу Румський султанат, або Рум (Рим) — так завойовники називали Візантію. Тепер зі своїх володінь вони могли дивитися на палаци Константинополя, що розкинувся на протилежному боці затоки.

Загроза неминучої загибелі Візантії викликала нову хвилю боротьби за імператорський престол. Нарешті, у 1081 р. до влади прийшов досвідчений воєначальник Олексій Комнін, який заснував нову династію Комнінів (1081—1204 рр.), яка на ціле століття повернула Візантії колишню славу й могутність.

Коли Олексій І Комнін (1081—1118) доступився до влади, то в столиці було лише 300 воїнів. Спираючись на своїх прибічників, він придушив бунтівну константинопольську знать, конфіскував її майно і набрав найману армію. Імператорові навіть довелося, уперше у візантійській історії, звернутися по допомогу до західноєвропейських королівств.

Олексій І Комнін (мініатюра)

Спираючись на нову армію, Олексій розпочав війну проти ворогів імперії. Спершу він прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів. Після чотирирічної війни в 1085 р. Олексій переміг норманів і примусив їх залишити Балканський півострів. За допомогою дипломатії він упорався із загрозою з боку печенігів. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками інших кочовиків — половців, за допомогою яких і розбив печенігів. Після цих перемог у Візантійській імперії настав спокій. Коли 1096 р. до Константинополя прибули перші загони західноєвропейських рицарів-хрестоносців, то їхньої допомоги Олексій І Комнін уже не потребував.

За часів правління сина Олексія Іоанна І Комніна (1118—1143 рр.) Візантія розпочала боротьбу зі своїм торговельним конкурентом — Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було кинуто до в’язниць і відібрано торгові привілеї. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія в майбутньому.

Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд із її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1076 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак у битві біля міста Міріонкефала був ущент ними розгромлений. Візантія втратила свої володіння в Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

Мануїл Комнін. (мозаїка)

Завдяки чому Олексію І Комніну вдалося відродити велич Візантії?

А тим часом в Україні...

1113—1125 рр. — правління київського князя Володимира Мономаха.

6. Катастрофа 1204 р.

По смерті Мануїла І Візантія остаточно занепала. Знову розпочалася жорстока й кривава боротьба за владу, у якій угруповання візантійської знаті намагалися вбивствами та підступом прокласти шлях до престолу своїм ставленикам. Останній імператор із династії Комнінів Андронік І (1183—1185 рр.) закривавив свої руки вбивством попередника, чотирнадцятирічного Олексія II (1180—1183 рр.), установив у країні справжній терор та був убитий розлюченим натовпом під час повстання в Константинополі. Новим імператором став Ісаак Ангел (1185—1195 рр.). Але династія «земних ангелів» виявилася нікчемною.

Ісаак Ангел

Імперія розпадалася на очах. Угорці оволоділи Далмацією, нормани знову вторглися на Балкани, болгари звільнилися від влади візантійців і відродили свою державність, серби здобули незалежність. Але Ісаак Ангел замість того, щоб піклуватися про державу, витрачав значні кошти на будівництво величних споруд та інші особисті витрати. Скориставшись невдоволенням народу, брат осліпив імператора й захопив трон, ставши Олексієм III (1195—1204 рр). Але син Ісаака зміг утекти до Італії, де звернувся до рицарів, що готувалися до четвертого хрестового походу, із проханням допомогти йому повернути трон батька, обіцяючи за це підкорити візантійську церкву папі й заплатити величезну суму грошей. Уперше за весь час існування «місто Константина» було захоплене ворогом. 20 тис. хрестоносців оволоділи містом із півмільйонним населенням і пограбували його.

Землі Візантії, захоплені хрестоносцями, назвали Латинською Романією (Романією називали в Західній Європі Візантію) і поділили на Латинську імперію (або власне Романію) зі столицею в Константинополі та залежні від неї держави хрестоносців на Балканах, володіння Венеції, Ґенуї та ордену іоаннітів. 16 травня 1204 р. в соборі Святої Софії коронувався перший імператор Романії, один із вождів хрестоносців, фландрський граф Болдуїн.

На завойованих землях латиняни встановили західноєвропейські порядки за французьким зразком. Імператор був лише першим серед інших сеньйорів. По всій Романії з’явилися рицарські замки, селяни втратили особисту свободу. Новим константинопольським патріархом став католик. Повної заміни всього духовенства та зміни церковних обрядів за римським зразком латиняни не наважилися зробити, розуміючи, що це викличе опір візантійців.

Яким був наслідок захоплення хрестоносцями Константинополя?

Взяття хрестоносцями Константинополя

Розпад Візантійської імперії

Цифрами на карті позначено:

1. Королівство Фессалоніка

2. Герцогство Афіни

3. Герцогство Ахайа

7. Відродження і загибель Візантії

Латиняни не змогли підкорити всі візантійські провінції — візантійці чинили відчайдушний опір. У непідкорених землях виникли три грецькі держави, що вважалися наступницями імперії — Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Ці держави розгорнули боротьбу за відновлення Візантії, але об’єднати свої сили не змогли, сперечаючись, хто буде новим імператором. Поступово провідна роль у боротьбі проти латинян перейшла до Нікейської імперії. Новим імператором було обрано представника знатного роду Феодора Ласкаріса, який почав боротьбу за відродження Візантії. Феодор створив міцну армію, із якою розбив турків-сельджуків, і морський флот, за допомогою якого почав повертати втрачені морські володіння імперії.

Вирішальних успіхів у боротьбі за відновлення Візантії досяг нікейський імператор Іоанн III Ласкаріс (1222—1254 рр.). Через два роки після початку свого правління Іоанн III розбив війська хрестоносців. Потім він поступово об’єднував під своєю владою більшість колишніх візантійських земель.

Іоанн III Ласкаріс

За часів його правління імперія досягла розквіту, який нагадував її жителям давні часи. Розвивалися сільське господарство, ремесла. Для сприяння розвитку ремесел Іоанн заборонив своїм підданим носити одяг з іноземних тканин і наказав користуватися лише тим, що зроблено візантійськими майстрами.

Візантійську імперію було відновлено за нікейського імператора Михаїла VIII Палеолога (1259—1282 рр.), засновника останньої династії візантійських імператорів.

Михаїл VIII Палеолог

Латиняни на той час зазнали від візантійців багатьох відчутних ударів, але ще утримували Константинополь. Щоб оволодіти містом, імператор Михаїл VIII наказав поставити у фортецях поряд із містом гарнізони, які постійно здійснювали вилазки проти латинян. Одного разу загін нікейського імператора, що рухався повз Константинополь, вирішив у черговий раз налякати латинян. Сталося так, що всі сили хрестоносців були в морському поході проти нікейців, і в місті залишався лише імператор із невеликим загоном. Нікейці легко оволоділи стінами, відкрили ворота міста і впустили інших. Так несподівано візантійці захопили Константинополь. Коли хрестоносці повернулися, то спробували дістатися до міста, але зазнали поразки й були змушені на кораблях повертатися до Західної Європи. Так Латинська Романія припинила існування.

15 серпня 1261 р. Михайло VIII Палеолог став першим імператором відновленої Візантійської імперії. Проте влада візантійських імператорів поширювалася лише на частину Балканського півострова, невелику територію Малої Азії та кілька островів в Егейському морі.

Відродженій імперії відразу почала загрожувати нова небезпека — турки-османи, із якими вона впоратися не змогла. 29 травня 1453 р. тисячолітня імперія впала. Деякі історики говорять про цю дату як про кінець епохи Середньовіччя.

За правління якого імператора була відновлена Візантійська імперія?

Коли загинула Візантійська імперія?

А тим часом в Україні...

1199 р. — утворення Галицько-Волинської держави.

1202—1264 рр. — життя Данила Галицького.

1240 р. — взяття монголами Києва.

8. Побут візантійців

Занепад культури, що відбувався на Заході після варварської навали, не торкнувся Візантійської імперії. Життя візантійців в епоху Середньовіччя розвивалося на кшталт життя давніх римлян.

Будинки візантійців були обставлені, залежно від прибутків господаря, різноманітними меблями. Прості візантійці сиділи на стільцях за столами, а відпочивали у високих кріслах — римський звичай уживати їжу лежачи зник. Одяг ховали у скрині. У будинках знаті меблі були прикрашені різьбленням, оздоблені коштовним камінням і слоновою кісткою. Ліжка й підлоги вкривалися килимами і звіриними шкурами. У більшості будинків знаті були засклені вікна, вони опалювалися жаровнями з вугіллям й освітлювалися масляними світильниками. Бідняки тулилися в убогих комірках, де з меблів міг бути лише один напханий очеретом матрац.

Візантійці

Їли візантійці зазвичай двічі на день. У будинках знаті влаштовувалися великі бенкети, де гостей пригощали рідкісними стравами. Для більшості простих візантійців звичною їжею були варена риба, боби, хліб, сир, різноманітні овочі та фрукти. У пошані були виноградні та фруктові вина, якими втамовували спрагу, запивали їжу, лікувалися від недуг, настоявши їх на травах.

За одягом візантійця можна було визначити, до якої суспільної верстви він належить. Знать носила одяг, виготовлений із лляних, вовняних, шовкових тканин, прикрашений орнаментом. На бенкети зверху одягали довгий плащ — хламиду. Звичним одягом простих візантійців був хітон — сорочка з грубої тканини, штани, чобітки і короткий плащ. Жінки візантійських багатіїв користувалися косметикою: фарбою для вій і повік, рум’янами, білилами. Заможні жінки й чоловіки носили багато ювелірних прикрас: каблучок, браслетів, застібок на плащах тощо.

Жіночий хітон у Візантії

Візантійська сім’я обідає (мініатюра)

Античні римляни приділяли багато уваги громадським справам, а для середньовічних візантійців центром їхнього життя стала сім’я.

Важливе місце в побуті візантійців посідала християнська церква. Усі найважливіші події людського життя були пов’язані з церковними обрядами — хрещення, вінчання, похорон. У кожному будинку були ікони, зображення Христа, розіп’ятого на хресті. У містах було багато храмів. Кілька разів на день візантійці молилися: ранкова й вечірня молитва були обов’язковими. Особливо поклонялися Богородиці, вважаючи її захисницею грішників, ближчою до людей, ніж Христос.

9. Культура Візантії

За багатовіковий період свого існування Візантія створила потужну і своєрідну культуру, що ввібрала в себе давньоримські традиції. Своєю чергою, вона справила великий вплив на розвиток сусідніх народів, особливо південних та східних слов’ян.

Від початку й до кінця існування імперії візантійське суспільство дуже поважало й цінувало знання. Славнозвісний вислів «Ученому — світ, а невченому — тьма» належить візантійському мислителеві Іоанну Дамаскіну. Уміння читати й рахувати було вельми поширене серед більшості населення Візантії. Потяг до здобуття знань стимулювала постійна потреба держави в освічених людях, необхідних для поновлення державних урядовців. Освічена людина у Візантії мала можливість обійняти високу посаду, що відкривало шлях до влади й багатства.

Візантія набагато перевершувала країни Західної Європи за кількістю освічених людей завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безкоштовними — церковні, монастирські, міські, де могли навчатися діти бідняків, так і платними — приватні, для дітей візантійської знаті. Школа мала два ступені: початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук — «тривіум»: граматику, діалектику та риторику. Середній ступінь передбачав «квадріум», до якого входили чотири головні предмети: арифметика, геометрія, астрономія та музика. Окрім цих головних наук, у різних школах додатково вивчалися етика, право, політика, філософські науки. У першій половині IX ст. при імператорському дворі в Константинополі було відкрито вищу школу. У ній викладали, крім духовних, і світські науки (міфологію, історію, літературу). У 1054 р. в Константинополі відкрився навчальний заклад, який за своїм рівнем наближався до університетів, що виникли набагато пізніше в країнах Західної Європи.

Візантійський годинник

Імператор Константин Багрянородний (913—959) вирішив зібрати всі знання, накопичені людством від початку свого існування. Сотні вчених за його наказом розпочали цю грандіозну працю. Вони написали близько 50 своєрідних «енциклопедій» та окремих трактатів з астрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання наукових знань людства. До нашого часу збереглися праці імператора «Про феми», «Про керівництво імперією» і «Про церемонії імператорського двору».

Великі досягнення були зроблені візантійцями в розвитку наукових знань. Учений Лев Математик, один із основоположників алгебри (він перший почав використовувати літерні позначення), винайшов у IX ст. світловий телеграф для передачі повідомлень на відстані. За допомогою цього винаходу в столиці дізнавалися про вторгнення арабів на східних кордонах імперії. Він також розробив автоматичні пристрої, що приводилися в дію водою. За їхньою допомогою трон імператора під час бенкетів раптово піднімався вгору. Одночасно статуї левів, що оточували трон, починали ричати й бити хвостами, а металеві птахи — літати й щебетати. Ця невелика «вистава» завжди справляла приголомшливе враження на іноземців.

Внутрішній вигляд собору Св. Софії в Константинополі. (сучасний вигляд)

Які елементи архітектури, живопису використані в оздобленні храму?

Візантія мала надзвичайно високий для свого часу рівень розвитку будівельної техніки. Ви вже знаєте про храм Святої Софії в Константинополі, побудований у VI ст. за наказом імператора Юстиніана І. Спорудити його було можливо за умови досконалого володіння будівельною справою: умінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати цеглу, створювати монументальні бані та ін.

Дари волхвів (візантійська фреска)

Стрітення (фреска)

12 апостолів (фреска)

Мозаїки в храмі Св. Софії Христос Пантократор і Божа Матір (Оранта)

Закріпимо знання

1. За правління якого імператора Візантія досягла найбільшого територіального зростання?

2. Назвіть основних ворогів Візантійської імперії за час її існування.

3. Під час правління якого імператора вдалося зупинити наступ арабів?

4. У які століття відбулася слов’янізація балканських володінь імперії?

5. Коли у Візантійській імперії спалахнула боротьба між прихильниками і противниками шанування ікон?

6. Чому в боротьбі Візантії з сельджуками жодна сторона так і не досягла вирішальної перемоги?

7. Чому період правління династії Комнінів історики називали «останнім століттям слави» Візантії?

8. Коли Константинополь був захоплений хрестоносцями?

9. Яку державу називали Латинською Романією? Чи можна вважати Латинську Романію продовженням існування Візантійської імперії?

10. Якими культурними здобутками візантійська культура збагатила світову?

11. Складіть хронологічний ланцюжок ключових подій історії Візантії за період її існування.

12. Визначте історичне значення існування Візантійської імперії.

13. У якому році Візантійська імперія припинила існування? Хто став її завойовником?

14. Чи було падіння Візантійської імперії закономірним явищем?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно