Словник термінів і понять

Альбігойські війни — боротьба папства, баронів, рицарів проти руху катарів протягом ХІІ — першої половини ХІІІ ст.

Боярська дума в Московській державі — постійний дорадчий орган при московському Великому князі. До її складу входили бояри, які відали княжим господарством, та тисяцькі, окольничі й інші, що відали адміністративним управлінням.

Боярська республіка — система республіканського олігархічного управління, де вищим органом влади були народні збори — віче, а правлячу верхівку складали великі бояри (у Новгороді, Пскові).

Варварські королівства — держави, створені варварськими племенами на території Західної Римської імперії в умовах її розпаду в V ст.

Варни — великі соціальні стани традиційного індійського суспільства, приналежність до яких визначалася народженням.

Васалітет — система взаємних прав і обов'язків феодалів, особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів).

Василевс (або басилевс) — назва правителя у Стародавній Греції; титул імператорів Ромейської (Візантійської) імперії.

Відродження, або Ренесанс — доба в розвитку культури, що тривала в різних країнах Європи із середини XIII ст. до початку XVII ст. Відродження ґрунтувалося на ідеалах гуманізму та кращих традиціях античності.

Вікінги — воїни в Скандинавії, які здійснювали походи в інші країни у VIII—ХІ ст.

Вітраж — декоративні композиції, виконані із кольорового скла.

Віче — загальні збори слов'ян, на яких вирішувалися найважливіші питання.

Внутрішня колонізація — заселення і господарське освоєння людьми вільних земель своєї країни.

Ганза (від нім. Deutsche Hanse — група, союз) — союз вільних німецьких міст для підтримки та захисту торгівлі у Північній Європі доби Середньовіччя.

Генеральні штати — вища дорадча представницька рада у Франції в 1302-1789 рр., що скликалася королем для вирішення важливих державних питань (військових, дипломатичних або фінансових, зокрема — щодо податків).

Гільдія — об'єднання купців для захисту своїх інтересів або цехових привілеїв.

Готичний стиль — стиль середньовічного мистецтва ХІІ—XV ст., поширений у Західній і Центральній Європі, що відзначався вертикальною спрямованістю форм, значною кількістю кам'яного різьблення і скульптурного оздоблення.

Гуманізм (від лат. humanism — людяний, людський) — прогресивний рух у західноєвропейській культурі, система поглядів на людину як на найвищу цінність — «найкраще створіння Боже». Гуманісти утверджували повагу до гідності й розуму людини, її право на щастя, вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гусити — учасники збройної боротьби чеського народу проти католицької церкви, феодального гніту.

Гуситські війни — збройна боротьба чеського народу проти католицької церкви, а частини таборитів, до яких належали селяни, ремісники й міські бідняки, — проти феодального гніту.

Династична унія — політичний союз (об'єднання держав), заснований на шлюбі представників правлячих династій різних держав.

Домен — сукупність спадкових земельних володінь короля.

Духовно-рицарські ордени — у Західній і Центральній Європі військово-чернечі організації лицарів, що створювалися у період хрестових походів під керівництвом католицької церкви головним чином для хрестових походів і поширення християнства.

Експансія (від лат. expansio — розширення, поширення) — збільшення впливу в різних сферах (територія, економіка, політика), захоплення земель.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця у православних та греко-католицьких церквах.

Єретик — людина, яка відступилася від догм панівної релігії, виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення; віровідступник.

Зовнішня колонізація — заснування поселень за межами своєї країни.

Золота Орда — держава, що виникла внаслідок монгольських завоювань 1220-1240 рр. Існувала до початку XVI ст. на величезному просторі Західного Сибіру, Центральної Азії і Східної Європи.

Індуїзм — стародавня індійська релігія, послідовники якої вірять у те, що Бог (Вішну) проявляє Себе в різних іпостасях (Крішна, Рама, Шива). Індуїзм має багато течій. Серед вірувань індуїзму — вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі.

Інквізиція — особливий суд католицької церкви, метою якого було переслідування єретиків.

Іслам (від араб. — покірність Богу) — назва монотеїстичної релігії, заснованої Мухаммадом. Послідовники ісламу — мусульмани.

Касти («джаті») — у традиційному індійському суспільстві закриті групи представників однієї професії, що мають один правовий статус.

Коран (від араб. — те, що читають, вимовляють) — священна книга мусульман.

Король — титул монарха в деяких країнах, що освячувався владою Папи Римського. За однією з версій походить від імені Карла Великого (лат. Carolus Magnus).

Кортеси (ісп. cortes, від corte — королівський двір) — у державах Піренейського півострова станово-представницькі збори (парламенти), найдавніші на території Західної Європи.

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків після погашення боргу.

Майстер — головний працівник ремісничої майстерні.

Міграція — зміна постійного місця проживання людей, їхнє переміщення до іншого географічного регіону, до іншої країни.

Міська комуна (франц. commune, від лат. communis — загальний) — у середньовічній Західній Європі це громада міста, що домагалася від феодалів права на міське самоврядування.

Парламент (від франц. parler — говорити або місце, де говорять) — виборний і колегіальний орган влади, вищий законодавчий орган країни (основне завдання парламенту — розроблення і ухвалення необхідних для держави законів).

Підмайстер — робітник ремісничої майстерні, що оволодів ремеслом. За свою працю він одержував заробітну платню, жив у будинку майстра, харчувався за його столом, перебував під його постійним наглядом.

Піднебесна імперія (від кит. «Тянь» — небо, день і «Ся» — низ, підніжжя) — територія, що перебуває під владою китайського імператора. Назвою підкреслювалася велич держави, в китайській уяві — підніжжя неба і центр Всесвіту.

Раннє Відродження — перший етап нової доби в розвитку культури (Відродження) доби Середньовіччя, що тривав із середини XIII ст. до кінця XV ст. Ґрунтувався на ідеалах гуманізму і кращих традиціях античності.

Реконкіста (від ісп. reconquistar — відвойовувати) — відвоювання християнами у VIII—XV ст. Піренейського півострова й інших територій, що були захоплені арабами й берберами (які пізніше отримали загальну назву маври).

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — архітектурний стиль Раннього Середньовіччя в Європі, характерними ознаками якого є поєднання елементів давньоримського та візантійського мистецтва.

Середньовіччя — період всесвітньої історії із середини V ст. до кінця XV ст.

Станово-представницька монархія — централізована держава, у якій королівська влада спиралася на збори представників різних станів.

Столітня війна — війна між Англією і Францією, що тривала з перервами понад 100 років (1337-1453 рр.).

Султан — титул монарха, правителя в ісламських державах.

Суспільний стан — велика група людей з однаковими правами й обов'язками, які передаються у спадок.

Схоластика — панівна в Середньовіччі система філософських поглядів, яка підпорядковувала методи пізнання світу релігійним авторитетам.

Теократія — форма державного правління, за якої політична влада належить духовенству або главі церкви, що обґрунтовувалося волею Бога.

Університет (від лат. universitas — сукупність) — вищий навчальний заклад, у якому об'єднуються різні напрями підготовки фахівців з точних, природничих і гуманітарних наук. В університетах також проводять наукові дослідження.

Феод — земля (іноді посада, прибутки), яку одержував васал від сеньйора за службу; феод передавався у спадок за умови продовження служби.

Феодалізм (від лат. feodum — маєток) — суспільно-правова система, яка ґрунтується на взаємній залежності між людьми, ієрархії влади, великому землеволодінні феодалів, від яких залежали селяни.

Феодальна драбина — особлива система взаємопідпорядкування між феодалами. Була заснована на відносинах між сеньйором — власником землі (старшим) і васалом — тим, хто одержував від нього землю (підданим). На верхніх щаблях феодальної драбини стояли великі феодали, на нижніх — дрібні.

Феодальна роздробленість — період ослаблення центральної влади у феодальних державах, що було пов'язано з посиленням великих феодалів, появою значних політичних центрів, пануванням натурального господарства.

Халіфат — теократична арабо-мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII—IX ст. й очолювалася халіфами (намісниками пророка Мухаммада).

Хартія (від лат. charta — папір, грамота) — документ, який відображає вимоги певних груп людей.

Хрестові походи — загарбницькі походи християн на Близький Схід, здійснювані 1096-1270 рр. з ініціативи католицької церкви під релігійними гаслами звільнення Святої Землі (Єрусалиму) від невірних (мусульман).

Християнська церква — 1) будівля, у якій відбуваються богослужіння; 2) релігійна спільнота християн, релігійна організація, що має чітку ієрархію; життя церкви визначається християнськими правилами (канонами).

Церковна ієрархія (від грец. — святий, священний) — система підпорядкування священників у християнській церкві за старшинством.

Цех — за доби Середньовіччя спілка майстрів однієї спеціальності.

Яничари (у перекладі з тур. — нове військо) — регулярна піхота в Османській армії, яку турки набирали із захоплених у полон хлопчиків: представників інших народів, у т. ч. — слов'ян. Яничар навертали на мусульманську віру і виховували в ненависті до ворогів ісламу.

Ярлик — грамота, письмовий указ хана Золотої Орди, що надавав право підлеглим князям на управління окремими підпорядкованими їй територіями або державами.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно