«У царство ж Никифора, царя грецького [візантійського], який настав після Ірини, Константинової матері, прийшов день пам’яті святого [Климента] — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п’ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонеса від Константинограда два вчителі Мефодій і Константин Філософ, згодом названий Кирилом, котрі прямували в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували й, довідавшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, — нехай подбає знайти того духовного скарба, священномученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім’ям тим Третьому, [...] також і святішому Ігнатію-патріархові [...]. Цар же і патріарх послали з ним вибраних мужів і весь клір святої Софії, і прийшли до Херсонеса, зібрали разом із Мефодієм і Константином весь благовірний люд, і рушили з псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли в корабель, й опівночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же й усі мощі святого Климента з води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто винесли чесно, поставивши в апостольській церкві» (З твору «Житіє і страждання святого священномученика Климента, Папи Римського»). 2. «[...] Ростислав, князь моравський, з Божої волі радився з князями своїми та мораванами, а [потім] послав до цесаря Михаїла, говорячи: "Хоч люди наші язичництво відкинули й тримаються закону християнського, немає в нас такого вчителя, щоб нам мовою нашою виклав праву християнську віру, щоб і наші землі, дивлячись на це, уподібнилися до нас. Так пошли нам, владико, єпископа й учителя такого. Адже від вас іде в усі землі закон добрий”....
|