ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5

Виникнення слов’янської писемності. Кирило та Мефодій

1. «У царство ж Никифора, царя грецького [візантійського], який настав після Ірини, Константинової матері, прийшов день пам’яті святого [Климента] — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п’ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонеса від Константинограда два вчителі Мефодій і Константин Філософ, згодом названий Кирилом, котрі прямували в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували й, довідавшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, — нехай подбає знайти того духовного скарба, священномученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім’ям тим Третьому, [...] також і святішому Ігнатію-патріархові [...]. Цар же і патріарх послали з ним вибраних мужів і весь клір святої Софії, і прийшли до Херсонеса, зібрали разом із Мефодієм і Константином весь благовірний люд, і рушили з псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли в корабель, й опівночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же й усі мощі святого Климента з води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто винесли чесно, поставивши в апостольській церкві» (З твору «Житіє і страждання святого священномученика Климента, Папи Римського»).

2. «[...] Ростислав, князь моравський, з Божої волі радився з князями своїми та мораванами, а [потім] послав до цесаря Михаїла, говорячи: "Хоч люди наші язичництво відкинули й тримаються закону християнського, немає в нас такого вчителя, щоб нам мовою нашою виклав праву християнську віру, щоб і наші землі, дивлячись на це, уподібнилися до нас. Так пошли нам, владико, єпископа й учителя такого. Адже від вас іде в усі землі закон добрий”.

І цесар, зібравши собор, призвав Константина Філософа, сповістив йому про цю справу й сказав: "Філософе, знаю, що ти стомлений, але треба тобі туди йти, тому що справи цієї ніхто зробити не може, крім тебе”. Відповідав Філософ: "Тіло моє стомлене, і я хворий, але піду туди з радістю, якщо є в них літери для їхньої мови”. І сказав цесар йому: "Дід мій, і батько мій, і багато інших шукали їх і не знайшли, як же я можу їх знайти”. [...] Відповідав же йому знову цесар [...]: "Якщо захочеш, то може тобі дати Бог, що дає всім, хто просить без сумніву, і відкриває тому, хто стукає”.

Пішов же Філософ і за старим звичаєм став на молитву з іншими помічниками. І незабаром відкрив йому Бог, що слухає молитви рабів своїх, і тоді склав письмена, і почав писати слова Євангелія: "Спочатку було Слово, і Слово було в Бога” та інше. Зрадів же цесар, і прославив Бога зі своїми радниками, і послав його [Філософа] з великими дарунками [до Ростислава]...

І коли дійшов до Моравії, прийняв Ростислав його з великою честю і, учнів зібравши, віддав їх [йому] на вчення. І незабаром переклав увесь церковний чин і навчив їх і ранньої, і годинної, й обідньої, і вечірньої, і повечірмьої, і таємної молитви. І відчинилися за пророчим словом вуха глухих, щоб почути слова книжні [...].

І так 40 місяців провів у Моравії й пішов рукопокласти учнів своїх [...].

Коли довідався про нього Папа Римський, послав за ним. А коли дійшов він до Рима, вийшов сам апостолік [Папа] Адріан назустріч йому з усіма городянами, несучи свічки, тому що довідалися, що несе мощі святого Климента, мученика й Папи Римського [...]. Папа ж, прийнявши слов’янські книги, освятив і поклав їх у церкві святої Марії [...].

Спіткали ж його муки, і почав хворіти. І коли вже багато днів терпів свою тяжку недугу [...] убрався у святий чернечий образ і [...] дав собі ім’я Кирило. І в цьому образі пробув п’ятдесят днів» (З «Житія Константина Філософа», 869 р.).

3. Трапилось у ті дні, що Ростислав, князь слов’янський, зі Святополком пішли з Моравії до цесаря Михаїла, говорячи так: "Ми Божою милістю здорові, і прийшли до нас багато вчителів від італійців, і від греків [візантійців], і від німців, і вчать нас по-різному, а ми, слов’яни, люди прості, і немає в нас |нікого], хто б нас навчив істини й дав нам знання. Так, добрий владико, пошли такого мужа, який нас навчить усякої правди”. Тоді цесар Михаїл сказав Філософові Константинові: "Чуєш, Філософе, що кажуть? Ніхто це зробити не зможе, крім тебе. Ось даю тобі дари великі, іди, узявши [із собою] брата свого ігумена Методів. Адже ви солуняни, а солуняни всі чисто говорять слов’янською”.

Тоді не сміли відмовитися ні перед Богом, ні перед цесарем [...]. Але, вислухавши про цю велику справу, почали молитися й з іншими, хто були тої ж думки, що й вони. І тут дав Бог Філософові слов’янське письмо. І той, швидко створивши письмена й склавши [з них] бесіду [євангельську], відправився до Моравії разом із Мефодієм. І почав він з покірністю служити Філософові й учити [разом з ним] слова Божого. Через три роки вони повернулися з Моравії, залишивши там своїх учнів [...].

Трапилося тоді, що моравани, переконавшись, що німецькі священики, які жили поміж них, не хотіли їм добра, а кували лихо проти них, вигнали [їх] усіх, а апостоліка [Папу] сповістили: "Як раніше батьки наші прийняли хрещення від святого Петра, так [і] нам дай Мефодія, архієпископа та вчителя”.

І відразу відправив його апостолік. І коли прийняв його князь Святополк з усіма мораванами, доручив йому всі церкви й духівництво в різних містах.

[...] посадивши з учнів своїх двох священиків, добрих скорописців, і протягом короткого часу, починаючи з місяця березня по двадцять шостий день жовтня, тобто вісім місяців, повністю переклав з грецької мови на старослов’янську всі книги [біблійні]... Адже тільки Псалтир і Євангеліє з Апостолом і вибраними службами церковними переклав спочатку з Філософом» (З «Житія Мефодія», 886 р.).

4. Бо коли слов’яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні — Ростислав, і Святополк, і Коцел — послали [послів] до цесаря Михайла III, кажучи: "Земля паша охрещена, а нема в пас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм-бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші — інак, тому-то не розуміємо ми написання букв ані значення їх. Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть”.

Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов’янських князів. І мовили філософи: "Єсть муж у Солуні на ім’я Лев, і є в нього сини, що розуміють мову слов’янську, — і вчені два сини в нього, і філософи”. Це почувши, цесар послав [посланця) по них у Солунь до Льва, кажучи: "Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина”.

Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: "Осе прислала до мене Слов’янська земля, просячи вчителя собі, який би міг витолкувати їм святії книги, бо сього вони хочуть”. І вмовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов’янську землю до Ростислава, і Святополка, і Коцела.

Коли ж ці оба прийшли, [то] почали вони створювати Письмена азбуковні слов’янські й переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов’яни, що почули [слова] про велич Божу своєю мовою [...]» «Повісті минулих літ», XII ст.).

Уважно прочитайте джерела й на їх основі відтворіть процес запровадження слов’янської писемності. При цьому зверніть увагу на такі події.

• Мощі якого святого було віднайдено Константином (Кирилом) і Мефодієм? Коли жив і в якому місті творив дива цей святий? Чи причетне це місто до поширення християнства в Київській державі?

• За яких обставин і з якою метою Кирило й Мефодій прибули у Великоморавську державу?

• Які богослужбові книги ними було перекладено з грецької старослов’янською мовою?

• Чи побутує тепер старослов’янська мова?

• Чому брати-просвітники Кирило й Мефодій визнані церквою святими?

Н. Клімова. Святі Кирило та Мефодій. 2009

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ 5

«КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В X-XV ст.»

Князі Московської держави:

Юрій Довгорукий (1096-1149);

Андрій Боголюбський (1155-1174);

Іван Калита (1325-1340);

Дмитрій Донський (1359-1389);

Іван III Васильович (1462-1505)

Боротьба проти монгольського панування:

1380 р. — битва на Куликовому полі; розгром золотоординського війська — Мамаєве побоїще;

1480 р. — остаточна ліквідація монгольського панування.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно