Войти
Закрыть

Візантійська імперія

7 Клас

Упродовж 324-330 рр. Константин І Великий збудував на Сході нову столицю Римської імперії. На високих пагорбах європейського берега Босфору, де колись була розташована давньогрецька колонія Візантій, із вражаючою швидкістю виросло велике місто, укріплене із суші та моря неприступними стінами. Спочатку воно мало горду назву Новий Рим, а пізніше на честь свого засновника стало Константинополем. Місто прикрашали розкішні палаци й храми, акведуки й широкі вулиці з багатими будинками знаті. Як відомо, 395 р. відбувся остаточний поділ Римської імперії на дві частини: Східну й Західну. До Східної Римської імперії відійшли Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Крит і Кіпр, частина Месопотамії й Вірменії, володіння в Причорномор’ї, зокрема в Криму (Херсонес), і на Кавказі. Населення Східної Римської імперії складалося переважно з греків і еллінізованих народів Сходу, тож саме грецька мова із VII ст. й утвердилася тут як державна. Давній Візантій дав назву Східній Римській імперії — Візантія, хоча самі візантійці називали себе римлянами, по-грецьки — ромеями, а свою імперію — Ромейською. Візантія вважалася прямим продовженням стародавньої Римської імперії. Однак насправді з надр Візантійської імперії поступово утворився своєрідний цивілізаційний і культурний ареал, у якому перемішались античні, східні та середньовічні традиції. На чолі Візантійської держави стояв імператор, який мав необмежену владу. Він міг страчувати підданих і конфісковувати їхнє майно, скасовувати старі й видавати нові закони, призначати та звільняти всіх вищих сановників. У руках імператора зосереджувалася верховна судова влада, він керував зовнішньою політикою й командував армією. Спочатку його влада не передавалася в спадок, що робило трон хитким. Чимало візантійських імператорів правило недовго. їхнє перебування при владі могло завершитися трагічно: осліпленням чи отруєнням, пострижениям у ченці або смертю від підісланих убивць. Проголошення нового імператора залежало від волі синкліту (з грецьк. сенат), війська, позиції вищого духовенства, а іноді й від симпатій простих константинопольців. Синкліт виконував функції дорадчого органу при імператорові....
0 Переглянути

Франкська держава Каролінгів

7 Клас

Після смерті Піпіна Герістальського між його синами розпочалися чвари, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який у 715 р. став майордомом. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. З півдня на територію Франкської держави вторглись араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піренейський півострів. У 732 р. в битві біля Пуатье війська Карла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню в глиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мартелл (Молот). Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміцнити військо й створити замість пішого ополчення загін добре озброєних кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам були здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Земля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (з латин. благодійність). Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу. З часом він набув ознак спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій, чи феод, уважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ставав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірнопідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська стало поштовхом до формування особливого соціального стану — рицарства....
0 Переглянути

Народження середньовічної Європи

7 Клас

Крах Римської імперії, на руїнах якої зародилася середньовічна Європа, став наслідком тривалого занепаду економіки. Приходили в запустіння землеробство й ремесла, землю не обробляли, влада імператорів поступово послаблювалася. Криза поглиблювалась і в духовному житті Римської держави. Разом із знищенням громадянських свобод відбувся моральний занепад римського суспільства. На зміну язичництву прийшло християнство, що стало набувати характеру державної релігії. Занепала й колись нездоланна римська армія. Вона перетворилася на малорухливу військову масу, що поколіннями проживала в укріплених таборах уздовж кордонів імперії. Армія втратила високі бойові навички знаменитих римських легіонів і за своїм озброєнням і військовою тактикою майже не відрізнялася від ополчень варварів. Співвідношення сил між Римською імперією й варварською периферією поступово змінювалося на користь варварів. Особливо велику роль у долі пізньої Римської імперії відіграли її північні сусіди — германські племена. Германці вперше потрапили в поле зору римлян у І ст. до н. е. Римляни спочатку сприйняли їх за галлів (кельтів), однак наприкінці І ст. н. е. видатний римський історик Корнелій Тацит досить чітко визначив германців як особливу групу племен. Германці тоді жили общиною на території між річками Рейном, Одером і Дунаєм. Основні засоби для життя отримували, займаючись скотарством. У них головним багатством була худоба, яка й використовувалась як мірило вартості. Крім того, вони займалися землеробством, яке з V ст. набуває першорядного значення. Для обробітку землі германці використовували легкий плуг або рало. Вони сіяли льон, овес, просо, пшеницю, ячмінь, вирощували городні культури, зокрема капусту й салат. Представники германських племен вели торгівлю з римлянами....
0 Переглянути

Вступ. Повторення 7 клас Ліхтей

7 Клас

Упродовж минулого року ви вивчали історію стародавнього світу. Це чи не найдовший період в історії людства від появи людини розумної до падіння Західної Римської імперії. Стародавній світ, як ви пам’ятаєте, охоплював Східну півкулю від Атлантичного до Тихого океану, від Рейну до Нілу й Індокитаю. Саме в цей час розвинулися землеробство, скотарство, ремесла, з’явилася общинна й приватна власність, міста та перші світові цивілізації. Тоді ж формуються держава й право, такі форми правління, як демократія, тиранія, аристократія й олігархія тощо. Неповторною спадщиною стародавнього світу стали розвиток писемності й наукових знань, Веди і шумерський епос, «Іліада» й «Одіссея» Гомера, трагедії Есхіла та Софокла, філософське вчення Конфуція й Платона, а ще пам’ятки архітектури — єгипетські піраміди, Кносський палац, афінський Акрополь і римський Колізей... На зміну цьому періоду прийшла доба Середньовіччя. 2. Середньовіччя як період розвитку людства Поняття «середньовіччя» з’явилося в ужитку ще в XV ст. в середовищі італійських учених-гуманістів. Відомо, що 1469 р. термін «середній вік» уперше вжив відомий гуманіст і папський бібліотекар Джованні Андреа (1417-1475). Свою епоху гуманісти сприймали як «новий вік», бо античність вони розглядали як «старий вік». Тому період між цими етапами в історії людства італійські мислителі й назвали середнім віком. Для них середньовіччя було передусім епохою занепаду, духовною пусткою, коли панували суворе варварство й насилля, релігійна нетерпимість і похмуре неуцтво, страх і злиденність, криваві війни й катування, одним словом — «темні віки». Натомість XV ст., тобто «свій час», італійські вчені називали не інакше, як Відродження. В їхній уяві це було ніби пробудження після тисячолітнього сну з прагненням відродити античну спадщину....
0 Переглянути

Узагальнення до курсу. Середні віки в історії людства

7 Клас

Середньовіччям називають період між Стародавніми часами й Новим часом. Хронологічно цей період обмежують V та XV ст. Середні віки поділяють на: раннє Середньовіччя (V-Х ст.); високе (розвинуте) Середньовіччя (XI—XIII ст.); пізнє Середньовіччя (ХІV-ХV ст.). Як і в усі часи, людство протягом цього тисячоліття мало значні здобутки й зазнало трагічних втрат. Регіони нашої планети за середніх віків розвивалися по-різному: країни Сходу зберігали давні традиції, натомість країни Європи та Візантія розвивали традиції Римської імперії. Слов’янські народи, які під час Великого переселення народів щойно вийшли на європейську історичну арену, протягом кількох століть створили власні держави, розвинули самобутню культуру. Вихідці з півночі Європи - вікінги - залишили свій слід в історії багатьох країн - Англії, Франції, Італії, Русі. За Середньовіччя у Західній Європі відбувалося формування станових монархій. На Сході влада правителя була майже необмеженою, тимчасом як на Заході король був лише першим серед рівних. У Європі суспільство складалося з трьох верств: «тих, хто воює», «тих, хто молиться» і «тих, хто працює». Структура східного суспільства була значно складнішою. Важливим надбанням Середньовіччя стало створення станово-представницьких органів влади, які почали скликати в Іспанії у XII ст., в Англії у XIII ст., у Франції в XIV ст. Поряд із королівською й імператорською владою існувала влада безлічі феодалів, які мали власні війська, суд, чиновників, а інколи й власні грошові одиниці. Тим часом у країнах Сходу правителі, як і в давнину, залишалися всевладними....
0 Переглянути

Османська імперія

7 Клас

Велике переселення народів, започатковане гунами, змінило склад населення Середньої Азії. На її теренах з’явилися тюркомовні племена огузів, карлуків, кімаків та інші. Серед них були й сельджуки. Так їх назвали за іменем напівлегендарного правителя Сельджука ібн Тугака, який жив приблизно у середині X ст. Близько 1000 р. сельджуки почали завойовницькі походи. Маючи чудову кінноту, турки-сельджуки підкорили народи Середньої Азії. У середині XI ст. війська турків рушили на країни Близького Сходу, взяли Багдад. У 1071 р. сельджуки завдали поразки військам візантійського імператора й оволоділи містом Нікея, яке згодом у них відбили хрестоносці. Невдовзі було завойовано землі в Сирії й Палестині, Іраку, Персії, Малій Азії. Так утворилася держава, яка увійшла в історію як Сельджуцький султанат. Згодом ця держава розпалася на кілька незалежних держав: Хорасанський, Іракський, Румський султанати. У XIII ст. державу сельджуків очолював султан. Його сходження на престол супроводжувалося пишною церемонією. Вищі чиновники й релігійні діячі тримали у руках золоті чаші, наповнені медом і молоком. Містом ходили інші чиновники, які роздавали гроші. Султана несли до трону, де осипали золотом і сріблом. Перед султаном крокував особистий прапороносець, який тримав у руках штандарт чорного кольору із зображенням дракона, орла або лева. Охорона султана була озброєна позолоченими мечами....
0 Переглянути

Китай

7 Клас

Вважається, що в Китаї феодальні відносини зародилися на кілька століть раніше, ніж у Європі. Дехто з учених взагалі приписує китайському суспільству феодальні риси з глибокої давнини. Отже, Середньовіччя в Китаї бере відлік від початку III ст. Наприкінці II - на початку III ст. загинула імперія Хань, яка проіснувала близько чотирьох століть. Країна вкотре розпалася на окремі держави. Цей період в історії Китаю називають добою Трьох царств (220-280). Нетривале об’єднання цих держав наприкінці III ст. завершилося ще більшою роздробленістю і боротьбою між окремими володарями. Внутрішня боротьба призвела до послаблення Китаю. На початку IV ст. цим скористалися давні вороги Китаю - гуни, які постійно вторгалися в північні райони країни ще в давні часи. У 311 р. гуни захопили тогочасну столицю Китаю - місто Лоян. Син китайського імператора династії Цзінь утік на південь, де заснував державу Східна Цзінь. Таким чином, Китай було знову поділено на дві частини - північну й південну. V-VІ ст. увійшли в історію Китаю як період північних і південних династій. Упродовж ІV-VІ ст. на півночі країни змінилося чимало династій представників різних кочових народів. Ці часи називають добою шістнадцяти щрств п'яти північних племен. Постійні напади кочівників з півночі руйнували господарство країни, тому люди масово переселялися до спокійніших південних районів Китаю. Вожді кочівників використовували китайський досвід управління, переймали місцеві звичаї, одяг, мову....
0 Переглянути

Індія

7 Клас

На початку нашої ери на величезних просторах Індії проживало близько 50 млн чоловік. Традиційними центрами цивілізації, як і в давнину, були землі в долинах річок Інд на заході і Ганг на сході. Саме тут у давні часи розквітали і розпадались великі держави, зокрема держава Маур’їв, яка зазнала найвищого злету за царя Ашоки. На початку IV ст. на теренах Індії постала імперія, якою правила династія Гуптів. Засновником цієї держави вважається цар Чандрагупта. Зміцнення держави відбулося за правління сина Чандрагупти - Самудрагупти. Він зажив слави як цар-завойовник, який значно розширив кордони своїх володінь. Перекази свідчать, що він брав участь у сотні різних битв і був вкритий безліччю ран від стріл, списів і бойових сокир. В Індії склався культ царя. Його вважали живим божеством. Володаря наділяли найкращими якостями. Казали, що розумом він переважає всіх прадавніх мудреців, вірші складає, як «цар поетів», йому немає рівних у грі на музичних інструментах. У 376 р. царем імперії Гуптів став Чандрагупта II, який правив країною протягом 30 років. Його правління вважають періодом злету індійської культури. Наприкінці V - на початку VI ст. північні й центральні райони Індії були захоплені кочівниками гунами й гурджарами. Імперія Гуптів припинила існування. На її руїнах постало кілька держав, які постійно воювали між собою. Кожна з цих держав, у свою чергу, поділялася на дрібніші князівства на чолі з князями - раджами. На короткий час у VII ст. частина індійських держав об’єдналась під владою раджі Харші. Об’єднаними зусиллями місцевих князів кочівників вдалося витіснити з центральних районів країни, й вони подалися на захід....
0 Переглянути

Практичне заняття. Виникнення слов’янської писемності. Кирило і Мефодій

7 Клас

Слов’янську абетку створили брати Константан (у чернецтві прийняв ім’я Кирила) і Мефодій (Михайло). Саме їм випала честь стати «батьками» слов’янської писемності. Брати народились у Солуні (нині - Салоніки у Греції) в родині воєначальника. Були болгарами або греками, які добре знали слов’янську мову. Старший Мефодій продовжив справу батька - пішов на військову службу. Протягом десятиліття був правителем провінції, населеної слов’янами. Згодом став ченцем, ігуменом (очільником) монастиря. Кирило здобув блискучу освіту в Константинополі при дворі імператора (мав прізвисько Філософ). Став бібліотекарем константинопольського патріарха Фотія, викладачем. Обидва брати уславилися проповідуванням християнської віри на землях сучасної України - в Криму і Херсонесі (або Корсуні, нині територія Севастополя). Після смерті обидва брати були проголошені святими як православною, так і католицькою церквами. Пізніше було написано «житія» про їхні діяння. Діяльність Кирила і Мефодія Князь Великої Моравії Ростислав намагався позбутися релігійного впливу Німеччини. На прохання князя у 862 р. візантійський імператор відрядив до Моравії християнських проповідників Кирила й Мефодія. Завдяки їм у державі було запроваджено богослужіння слов’янською мовою....
0 Переглянути

Північно-Східна Русь. Московська держава

7 Клас

Здавна у лісах північно-східної частини Східноєвропейської рівнини на річці Оці й у верхів’ях Волги жили фіно-угорські й балтські племена їх основними заняттями були мисливство й рибальство. У VII—VIII ст. на ці терени почали проникати слов’янські землеробські племена Поступово склалися племінні союзи в’ятичів і кривичів. У X ст. ці землі увійшли до складу Київської Русі. У XI—XII ст., коли Русь потерпала від усобиць і постійних нападів кочівників, північно-східні князівства були захищені величезними лісовими масивами. Шукаючи спокійнішого життя, туди переселялися селяни і ремісники з півдня. Так сформувалася Північно-Східна Русь як окрема частина Русі - Ростовське й Суздальське князівства. їх посилення припало на добу правління у Києві Володимира Мономаха (1053-1125). Молодший син Володимира Юрій почав княжити спочатку в Ростові, а згодом - у Суздачі. Поступово ростовські й суздальські землі об’єдналися в єдине князівство, яке стало одним із наймогутніших на території колишньої Київської держави. Юрій усе життя боровся за розширення території свого князівства, навіть намагався підкорити Київ. За це він дістав прізвисько Долгорукий. Саме він у 1147 р. заснував місто Москву. Син Юрія - Андрій Боголюбський переніс столицю Суздальського князівства до Владимира, заснованого Мономахом, відтак князівство дістало назву Владимира-Суздальського. У боротьбі за київський стіл князь Андрій у 1169 р. заволодів Києвом та пограбував його....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 54 ... 68
Назад

Навігація