§ 1. НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

• Яким у Римській імперії за Діоклетіана та Константина І Великого був стан: а) економіки; б) релігійної політики; в) відносин із варварськими племенами?

1. Римський і варварський світи в середині І тисячоліття

Крах Римської імперії, на руїнах якої зародилася середньовічна Європа, став наслідком тривалого занепаду економіки. Приходили в запустіння землеробство й ремесла, землю не обробляли, влада імператорів поступово послаблювалася.

Криза поглиблювалась і в духовному житті Римської держави. Разом із знищенням громадянських свобод відбувся моральний занепад римського суспільства. На зміну язичництву прийшло християнство, що стало набувати характеру державної релігії.

Занепала й колись нездоланна римська армія. Вона перетворилася на малорухливу військову масу, що поколіннями проживала в укріплених таборах уздовж кордонів імперії. Армія втратила високі бойові навички знаменитих римських легіонів і за своїм озброєнням і військовою тактикою майже не відрізнялася від ополчень варварів.

Співвідношення сил між Римською імперією й варварською периферією поступово змінювалося на користь варварів. Особливо велику роль у долі пізньої Римської імперії відіграли її північні сусіди — германські племена.

Германці вперше потрапили в поле зору римлян у І ст. до н. е. Римляни спочатку сприйняли їх за галлів (кельтів), однак наприкінці І ст. н. е. видатний римський історик Корнелій Тацит досить чітко визначив германців як особливу групу племен.

Германці тоді жили общиною на території між річками Рейном, Одером і Дунаєм. Основні засоби для життя отримували, займаючись скотарством. У них головним багатством була худоба, яка й використовувалась як мірило вартості. Крім того, вони займалися землеробством, яке з V ст. набуває першорядного значення. Для обробітку землі германці використовували легкий плуг або рало. Вони сіяли льон, овес, просо, пшеницю, ячмінь, вирощували городні культури, зокрема капусту й салат. Представники германських племен вели торгівлю з римлянами.

Варвари — назва, яку дали давні греки й римляни народам і племенам, котрі не належали до греко-римської цивілізації і стояли на нижчому рівні культурного розвитку.

Сім’я давніх германців середини І ст. н.е. Реконструкція. м. Мюнхен. 1913 р.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Сина й наступника Константина Великого, імператора Констанція, який прибув у IV ст. до Риму з Константинополя, уразив зовнішній вигляд жителів вічного міста: тут майже не було людей, одягнених у традиційні тоги. Рим був наповнений вихідцями зі Сходу — єгиптянами, сирійцями, іудеями, найчастіше траплялися германці. Дивно, але навіть корінні римляни чомусь намагалися наслідувати одяг і поведінку тих, кого впродовж багатьох віків самі ж зневажливо називали варварами, тобто тими, хто не володів навіть «людською» мовою, а вимовляв лише незрозумілі фрази, на зразок «вар-вар».

Поступово під впливом внутрішніх факторів і римського суспільного устрою в германців виникла майнова нерівність. Серед вільних членів общини вирізняються знатні люди. Суспільне розшарування було частково зумовлене появою рабів із полонених. Проте германці наділяли рабів ділянками землі й надавали можливість самостійно вести господарство. Це була патріархальна форма рабства, що з часом перетворилася на один із різновидів феодальної залежності.

Важливі справи германці обговорювали на народних зборах, що називалися тинг. На них були присутні всі дорослі чоловіки, які носили зброю. Народні збори обирали раду старійшин, що вирішувала передусім судові справи. У германців були також конунги (майбутні королі) та військові вожді.

Головну бойову силу германців становили військові дружини. Дружинники перебували в повній залежності від своїх військових вождів: клялися їм на вірність, отримували від них зброю, коней, частину здобичі.

У IV-V ст. в політичному устрої германців відбулися важливі зміни. Вони об’єдналися у великі військовоплемінні союзи, що отримали свої найменування за назвами панівних племен. Так виникли германські народності алеманів, баварів, франків, саксів, тюрінгів та ін. З числа дружинників виокремилася так звана служива знать. Вона стала гуртуватися навколо конунга, витісняти з його оточення племінних старійшин і дедалі активніше впливати на його дії. Одночасно зміцнювалася й влада конунгів.

Важливу роль у становленні державності відіграло поширення серед германців християнства. У IV ст. єпископ Ульфіла навернув у християнство готів. Для цього йому довелося перекласти Біблію готською мовою й створити для своєї нової пастви писемність на основі грецького алфавіту.

2. Велике переселення народів та утворення «варварських королівств»

Упродовж IV-VII ст. численні германські, слов’янські, фінно-угорські й тюркські племена в пошуках кращих місць проживання й легкої наживи вирушали в далекі мандри. Цей особливий період в історії, який поклав початок формуванню національних спільнот у Європі, прийнято називати епохою Великого переселення народів. Такі масові переміщення (міграції) були спричинені багатьма факторами. До них відносять значне похолодання клімату, зростання чисельності населення, тиск кочівників із Сходу, войовничість варварських племен.

Вагому роль в історії Великого переселення народів відіграли гуни. Ці племена проживали в Центральній Азії. У перші століття нашої ери вони стали переселятися на простори Східної Європи. У 70-і роки IV ст. гуни вторглися в Північне Причорномор’я. На той час там існували два союзи готських племен — остготи (східні готи) і вестготи (західні готи).

У 375 р. гуни підкорили остготів. Тоді вестготи, побоюючись такої ж долі, звернулися за допомогою до римлян. Імператор Валент дозволив їм осісти в Мезії (територія сучасної Болгарії) на правах союзників-федератів. Однак постійні утиски та приниження з боку римських чиновників призвели до повстання вестготів. У 378 р. біля міста Адріанополя між вестготами й римською армією під проводом імператора Валента відбулася жорстока битва. Вестготи вщент розгромили римське військо. Згодом повстання вестготів придушив новий імператор Феодосій І, розселивши їх на Балканському півострові.

Однак така ситуація влаштовувала вестготів недовго, і виступи проти римлян поновилися. Керував вестготським військом вождь одного з племен — Аларіх. Римляни, з огидою відгукуючись про варварів, однак, не на жарт їх боялися. І не без підстав. Адже Аларіх двічі брав в облогу Рим. Нарешті в 410 р. він заволодів вічним містом і піддав його спустошливому грабунку. Захоплення вестготами міста викликало справжній шок у сучасників. Язичники звинувачували в усьому християн, убачаючи причину трагедії у втраті традиційних громадянських цінностей і в зреченні від давніх богів-покровителів. На захист християнського віровчення став філософ-богослов Августин Аврелій. Він доводив, що імперія стала вразливою саме тому, що її жителі не були християнами.

Воїн остготів. Мініатюра. XII ст.

Велике переселення народів — це переміщення територією Європи слов’янських, германських, кельтських та інших племен і народностей у IV-VII ст., що призвело до падіння римської імперської влади, яка збереглася тільки на сході імперії, у Константинополі.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

VI ст. Готський історик Йордан про повстання вестготів

...І стали тоді готи, уже не як зайди й чужаки, а як римські громадяни й папи, управляти землевласниками й утримувати під своєю владою всі північні регіони аж до Дунаю. Довідавшись про це в Антіохії, імператор Валент негайно озброїв військо й вирушив до Фракії. Після того як відбулася плачевна битва, причому перемогли готи, римський імператор утік до якогось помістя біля Адріанополя; готи, не відаючи, що він переховується в жалюгідній хатинці, підклали, як це й притаманно озвірілому ворогу, під неї вогонь, й імператора було спалено...

• Як відреагував імператор Валент на повстання вестготів? Поміркуйте, як повелися б готи, якби знали, що в хаті переховується імператор.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Коли Аларіх у черговий раз узяв в облогу вічне місто, римляни спочатку переконували, що всі без винятку будуть його захищати. На таку заяву, як свідчить візантійський історик Зосима, Аларіх з іронією зауважив, що, мовляв, густу траву косити легше, натомість попросив чималий викуп. Налякана міська влада вирішила дати вестготському вождеві відступне. Заради цього сенатори розпрощалися зі своїми коштовностями, з храмів було вилучено прикраси, переплавлено золоті й срібні статуї богів тощо. Та приниження й викуп лише тимчасово віддалили падіння Рима.

Далі вестготи попрямували на південь. Не маючи можливості поселити свій народ в Італії, Аларіх у відчаї вирішив податися до Північної Африки, житниці імперії. Однак в Італії він помер. Після смерті Аларіха вождем вестготів став його племінник — Атаульф. Під його проводом вестготи завоювали Південну Галлію і в 418 р. утворили Королівство вестготів з центром у місті Толозі (сучасна Тулуза). Воно стало першим «варварським королівством» на території Західної Римської імперії. Невдовзі вестготи розселилися й на Піренейському півострові, куди на початку VI ст. перемістився центр їхнього королівства.

Варварські королівства — державні утворення, що виникли на території Західної Римської імперії під час Великого переселення народів у IV-VII ст.

У римську Галлію на початку V ст. ринули племена свевів, аланів, бургундів і вандалів. Бургунди, захопивши землі навколо Вормса, утворили тут королівство. Вандали пройшли всю Галлію й Піренейський півострів, переправилися через Гібралтар і впродовж 429-435 рр. під проводом короля Гейзеріха завоювали Північну Африку, заснувавши державу зі столицею на місці давнього Карфагена.

Германські племена англів, саксів, ютів і фризів, які населяли узбережжя Північного й Балтійського морів, у середині V ст. стали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Місцеве кельтське населення було винищене або витіснене на захід Британії. Частина бритів переселилася на континент.

За германцями в межі Західної Римської імперії вторглися й гуни, які в V ст. захопили Паннонію (територія сучасної Угорщини). У 434 р. одноосібну владу над Гунами й союзними з ними племенами утвердив лютий вождь Аттіла, який задля цього знищив своїх родичів і політичних супротивників. Відтак гунське військо зруйнувало королівство бургундів. Згодом цю подію було взято за основу сюжету «Пісні про Нібелунгів». Залишки бургундського племені були переселені римлянами поблизу Женевського озера, де 457 р. виникло так зване друге Бургундське королівство з центром у Ліоні.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Ім’я Аттіли наводило жах на сусідів. Хроністи звали його «бичем Божим». Утім, жорстокий завойовник був не просто «лютим гуном». Багато знатних жінок Римської імперії вважали його вигідним женихом. До них належала навіть римська принцеса Гонорія, сестра імператора Валентинівна III. Аби помститися братові за накладену ним заборону зустрічатися зі своїм давнім коханим, Гонорія надіслала Аттілі свій перстень як символ їхнього майбутнього шлюбу. Якби Гонорія та Аттіла все ж таки одружилися, ще не відомо, як склалася б подальша доля Європи. Адже гун, отримавши за дружину принцесу й півімперії, став би найсильнішим володарем Заходу. Усвідомивши жах і наслідки такого шлюбу, Валентиніан поспішив видати Гонорію заміж за римлянина.

Аттіла здійснив кілька невдалих спроб напасти на Східну Римську імперію, але її правитель відкупився від гунів величезною даниною. Тоді Аттіла рушив на захід і вторгся в Галлію. Для відсічі гунам римляни уклали союз із місцевими варварами — аланами, бургундами, вестготами та франками. Об’єднане військо очолив Флавій Аецій. Вирішальна битва між військами Аттіли та Флавія Аеція відбулася в червні 451 р. на Каталаунських полях (біля міста Тру а) і ввійшла в історію як «битва народів». Гуни зазнали поразки, але все ще зберігали свою могутність.

Аттіла й Папа Лев І. Мініатюра. 1360 р.

Згодом військо Аттіли знову ввірвалося в Італію й вирушило на Рим. На цей раз вічне місто врятував Пана Лев І, який переконав Аттілу відмовитися від наміру захопити й пограбувати Рим. У 453 р., на наступний день після свого весілля, Аттіла раптово помер.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Легенда повідомляє, що гуни поклали Аттілу в потрійну домовину — золоту, срібну та залізну. Після того відвели вбік русло повноводої річки й на її дні поховали тіло свого відважного ватажка. Це було зроблено з метою, аби ніхто не знайшов цю могилу й не відважився потурбувати спокій Аттіли чи викрасти коштовні оздоби, залишені йому за звичаєм. Після такого церемоніалу річку направили в старе русло.

Смерть Аттіли, чвари його синів і заколоти підкорених народів призвели до розпаду гунського племінного союзу. Однак це не врятувало Західну Римську імперію, яку охопив політичний безлад. У 455 р. флот вандалів під проводом Гейзеріха здійснив морський напад на Італію й захопив Рим. Упродовж 14 днів вандали грабували місто. Було знищено багато унікальних творів античного мистецтва. З того часу слово «вандалізм» стало означати будь-яке безглузде нищення культурних цінностей.

В Італії з другої половини V ст. реальна влада перейшла до ватажків германських загонів, що на свій розсуд усували імператорів. Останні, до речі, перебували вже не в Рихмі, а в Равенні. У 476 р. один із таких воєначальників — Одоакр — позбавив трону 16-літнього римського імператора Ромула Августула, а символи влади — діадему й пурпурну мантію — відіслав до Константинополя. Одоакр не став приймати титул рихмського імператора, а був проголошений конунгом — королем Італії, як практикувалося в інших варварських державах. Саме 476 р. уважається формальною датою падіння Західної Римської імперії.

Вандал. Римська мозаїка. І ст. н.е.

Однак на цьому Велике переселення народів не припинилося. Невдовзі проти Одоакра виступили колишні союзники гунів — остготи, які на той час перебували на службі в правителя Східної Римської імперії. Під проводом свого короля Теодоріха остготи попрямували в Північну Італію й знищили державу Одоакра. У 493 р. вони заснували Остготське королівство зі столицею в Равеині.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Король Теодоріх. Мініатюра. XII ст.

Король Теодоріх (бл. 454-526) був добре обізнаний із культурою та звичаями римлян, тому що виріс у Константинополі, а його дружиною була візантійська принцеса. У своєму королівстві він зберіг багато римських установ і правових норм. Теодоріх увійшов в історію як правитель, що всебічно підтримував розвиток науки й мистецтва. Остготський король сприяв обдарованим творчим особистостям, прислухався до порад найосвіченіших римських письменників і філософів — Боеція, Кассиодора. Філософ Боецій навіть очолював канцелярію при дворі Теодоріха, однак через наклеп був страчений. Перед смертю він написав трактат «Про розраду філософією», де стверджував, що справжнім щастям є доброта, а зло — завжди нещастя; зла людина рідко щаслива, хоча й може бути заможною й багатою.

Теодоріху ж належить вислів: «Хто тремтів перед різкою вчителя, той ніколи не стане справжнім воїном». Культурне піднесення в остготській Італії за Теодоріха отримало назву Остготське відродження.

Після смерті Теодоріха Остготське королівство почало швидко занепадати. У 555 р. воно було підкорене армією візантійського імператора. Проте й панування візантійців на Апеннінському півострові виявилося короткочасним. У 568 р. сюди вторглися германські племена, названі римлянами лангобардами («довгобородими»).

У VI ст. тюркомовні племена з євразійських степів створили на Середньому Дунаї могутнє державне об’єднання — Аварський каганат. Його першим правителем був каган Баян. Провідну роль у каганаті відігравали, безперечно, авари. У давньоруських літописах, зокрема в «Повісті минулих літ», авари названі обрами, тобто «велетнями».

Отже, під час Великого переселення народів політичну мапу Європи було остаточно перекроєно. На руїнах Західної Римської імперії виникли нові державні утворення — «варварські королівства». Найбільш життєздатним серед них виявилося Франкське королівство.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Унаслідок Великого переселення народів Британію почали називати за іменем германського племені англів — Англією, на честь вандалів в Іспанії з’явилася Андалусія, від лангобардів отримала свою назву історична область в Італії — Ломбардія, завдяки франкам Галлія стала Францією.

3. Хлодвіг і утворення Франкської держави Меровінгів

У III ст. германські племена франків проживали на правому березі Рейну. Розрізнялися племена рипуарських (прибережних) і салічних (приморських) франків. Як управні воїни, франки почали здійснювати регулярні напади на римську провінцію Галлію. У походах їх очолювали так звані королі, по суті — військові вожді, влада яких ще не передавалася в спадок. У середині V ст. на території сучасної Бельгії (на околиці міста Турне) виникло Королівство салічних франків. У 481 р. королем салічних франків став Хлодвіг (481-511), який походив із роду легендарного короля Меровея. За його ім’ям династію франкських королів V — першої половини VIII ст. називали Меровітами.

Легенда розповідає, що ім’я Меровей означає «Морський воїн». Цей володар нібито мав двох батьків — одного земного, звичайного правителя, а другого — водяного — морське чудовисько. Можливо, це пов’язане з тим, що Меровей прибув морем. Меровінгів уважали відьмаками, чаклунами, навіть чудотворцями, називали патлатими королями. Оскільки вони носили довге волосся, подібне до бурхливих морських хвиль, то припускали, що в ньому була захована чарівна сила; саме тому Меровінгам приписувався дар знахарства. Коли короля хотіли позбавити трону, його пишну шевелюру відстригали й він нібито втрачав свою магічну силу.

У 486 р. Хлодвіг повів військо проти римського намісника Сиагрія, який управляв Галлією. Вирішальна битва відбулася поблизу міста Суассона. Франки розбили римські війська й захопили всю Північну Галлію аж до річки Луари.

Єпископ Григорій Турський (бл. 538- бл. 594), автор праці «Історія франків», яка є найважливішою пам’яткою епохи Меровінгів, наводить цікавий епізод, пов’язаний із поділом трофеїв після перемоги над Сиагрієм. Цей епізод характеризує ставлення франків до королівської влади. Після взяття міста Суассона Хлодвіг забажав отримати, крім речей за жеребком, ще й коштовну церковну чашу, щоб із політичних міркувань повернути її місцевому єпископу. Однак вона дісталася простому воїну, і той, не бажаючи віддавати її королеві, розрубав чашу сокирою.

Король Хлодвіг. Мініатюра. XIV ст.

Це свідчить про те, що на той час короля вважали лише першим серед рівних, його воля не була законом для франків. Однак наступного року під час військового огляду Хлодвіг помстився простому франкові. Він обурився станом його зброї і, розрубавши тому голову, мовив: «Ось так і ти вчинив із тією чашею із Суассона».

Для зміцнення своєї влади Хлодвіг уклав союз із християнською церквою. Близько 498 р. він першим із франкських королів прийняв хрещення. За свідченням єпископа Григорія Турського, дружина Хлодвіга, королева Клотильда, була охрещеною, але сам король був язичницької віри. Під час війни з алеманами він опинився на межі смерті й звернувся до Христа: мовляв, якщо Він дійсно існує, хай подарує йому життя, і тоді Хлодвіг повірить у Його могутність і прийме хрещення. І сталося диво: вороги франків кинулися тікати, а перемогу здобув Хлодвіг. Обіцянку було виконано: в один день із своїм королем були охрещені 3 тис. воїнів.

Поступово шляхом підкупу, зради й насилля Хлодвіг знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів й укріпив своє становище. Про посилення його влади свідчить і проведений на початку VI ст. перший запис правових звичаїв франків. Він отримав назву «Салічна правда». Цей судебник Хлодвіг дарував франкам уже від власного імені як королівський закон.

«Салічна правда» містить матеріал про господарське життя та суспільний лад франків. За більшість провин установлювався грошовий штраф — вергельд. Так, згідно із «Салічною правдою» за вбивство простого франка сплачували вергельд 200 солідів (на ці гроші можна було купити близько ЗО коней або 200 голів великої рогатої худоби); за вбивство королівського дружинника — 600 солідів. Водночас ще зберігався звичай кровної помсти. Для того щоб установити провину підозрюваного, брали до уваги свідчення очевидців чи здійснювався Божий суд.

Король Хлодвіг вів війни з бургундами, алеманами й Вестготським королівством, яке витіснив на Піренейський півострів.

Божий суд — спосіб установлення вини чи невинуватості звинуваченого через випробування його хрестом, освяченим хлібом, розпеченим залізом, зануренням руки в окріп тощо. У Європі Божий суд існував до XVIII ст.

За чверть століття Хлодвіг заволодів майже всією римською Галлією й залишив після себе велику об’єднану державу. Проте за правління спадкоємців Хлодвіга (його чотирьох синів) королівство почало втрачати цілісність.

З 639 р. королі з династії Меровінгів позбулися реальної влади й зберігали лише титул, тому останніх Меровінгів зневажливо називали «ледачими королями». Утім, королі були не настільки ледачими, як позбавленими влади. Країною почали розпоряджатися майордоми («старші в домі»). Спочатку вони були лише управителями королівських палаців, але поступово взяли до рук владу повністю. Оскільки Франкське королівство розділилося на кілька великих територіальних утворень, то в кожному з них був свій майордом. У 687 р. один із майордомів, Піпін Герістальський, розгромив своїх суперників і об’єднав Франкську державу.

Велике переселення народів, варвари, «варварські королівства», Аттіла, Хлодвіг, «Салічна правда», майордом.

1. Які міграційні процеси відбувалися в Європі впродовж IV—VII ст.? Як вони називаються?

2. Поясніть значення понять і термінів «варвари», «варварські королівства», «Велике переселення народів».

3. Порівняйте життя та побут мешканців Римської імперії з життєвими устоями варварських народів.

4. Що в тодішньому світі означали терміни «вандали» та «варвари» і як вони сприймаються нині? Наведіть приклади вандалізму чи варварства в нашому сучасному житті.

5. Покажіть на карті (с. 14) напрямки Великого переселення народів і «варварські королівства».

6. Установіть відповідність між подією і її датою.

1 поділ Римської імперії

2 захоплення Рима готами

3 падіння Західної Римської імперії

4 битва на Каталаунських полях

А 410 р.

Б 476 р.

В 395 р.

Г 451 р.

7. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах?

• «Ця людина народилася на світ, щоб приголомшувати народи й наводити жах на людей» (Матеріал історії стародавнього світу).

• «Першим із франкських королів прийняв хрещення. За допомогою підкупу, зради, насилля, знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів, й укріпив своє становище».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно