Індія

§ 28. Індія

1. Імперія Гуптів

З історії Стародавнього світу пригадайте, хто такий цар Ашока. Коли він правив? Завдяки чому посідає визначне місце в історії Індії?

Будда. Імперія Гуптів. V ст.

На початку нашої ери на величезних просторах Індії проживало близько 50 млн чоловік. Традиційними центрами цивілізації, як і в давнину, були землі в долинах річок Інд на заході і Ганг на сході. Саме тут у давні часи розквітали і розпадались великі держави, зокрема держава Маур’їв, яка зазнала найвищого злету за царя Ашоки. На початку IV ст. на теренах Індії постала імперія, якою правила династія Гуптів. Засновником цієї держави вважається цар Чандрагупта. Зміцнення держави відбулося за правління сина Чандрагупти - Самудрагупти. Він зажив слави як цар-завойовник, який значно розширив кордони своїх володінь. Перекази свідчать, що він брав участь у сотні різних битв і був вкритий безліччю ран від стріл, списів і бойових сокир.

В Індії склався культ царя. Його вважали живим божеством. Володаря наділяли найкращими якостями. Казали, що розумом він переважає всіх прадавніх мудреців, вірші складає, як «цар поетів», йому немає рівних у грі на музичних інструментах.

У 376 р. царем імперії Гуптів став Чандрагупта II, який правив країною протягом 30 років. Його правління вважають періодом злету індійської культури.

Наприкінці V - на початку VI ст. північні й центральні райони Індії були захоплені кочівниками гунами й гурджарами. Імперія Гуптів припинила існування.

На її руїнах постало кілька держав, які постійно воювали між собою. Кожна з цих держав, у свою чергу, поділялася на дрібніші князівства на чолі з князями - раджами. На короткий час у VII ст. частина індійських держав об’єдналась під владою раджі Харші. Об’єднаними зусиллями місцевих князів кочівників вдалося витіснити з центральних районів країни, й вони подалися на захід.

Індія і Китай за Середньовіччя

Султан - у мусульманських країнах титул монарха, а також особа, що має цей титул.

2. Делійський султанат

На межі Х-ХІ ст. на кордонах Індії з’явилися армії султана Махмуда Ганзеві, який об’єднав під своєю владою Іран, частину Середньої Азії та Афганістан зі столицею у м. Газні. Північну Індію було завойовано, частина населення прийняла релігію завойовників - іслам.

Наприкінці XII ст, завойовники просунулися на схід, увійшли до міста Делі, яке зробили своєї резиденцією. На початок XIII ст. під владою мусульман перебувала майже вся Північна Індія. У 1206 р. їхній правитель проголосив себе султаном і започаткував на землях Індії нову державу - Делійський султанат. Першою династією Делійського султанату стала династія Гуляшів (1206-1290).

Султану належала верховна влада. Головою виконавчої влади був вазгр (візир), судова належала мусульманському духовенству. Офіційною релігією держави був іслам. Місцева аристократія була усунута від влади. Почалось гоніння на буддизм: нові володарі руйнували храми, монастирі та твори мистецтва.

Володарем усієї землі в державі вважався султан. Частина земель, відібраних у місцевої аристократії, була державною. Військові отримували землі за умови відбування військової служби.

Упродовж ХІV-ХVІ ст. султанат потерпав від самовбивчих усобиць, селянських повстань та релігійних протистоянь. Розпад прискорив напад військ середньоазійського завойовника Тимура. У 1398 р. на чолі 120-тисячного війська Тимур (Тамерлан) вдерся до Індії. Нападники винищували і індусів, і єдиновірних мусульман. У жорстокості вони перевершили монгольських ханів. Наприклад, за наказом Тимура стратили 100 000 полонених індійців, яких було важко довести до Середньої Азії.

Після спустошення Індія переживала економічну кризу. Тривала виснажлива боротьба між мусульманськими й індуїстськими правителями. Великі держави збереглися на півдні Індії, але й вони постійно ворогували між собою. Делійський султанат занепав.

Такою Індія зустріла перших європейців - португальців, які висадилися на Малабарському узбережжі на півдні Індії. У 1498 р. ескадра Васко да Гами висадилась у м. Калікут. Для Індії починалися нові часи.

3. Варни і касти

Середньовічне індійське суспільство, як і в давнину, поділялося на чотири стани - варни (один із перекладів - «колір»). Найповажнішими верствами населення були брахмани - жерці, які вважали, що виникли з вуст бога Брахми, та кшатрії - воїни, які утворилися з його рук. Представники цих варн були заможними та знатними нащадками аріїв, які в давнину прийшли до Індії. Брахманів називали володарями світу, адже вони пояснювали священні тексти і вважалися верховними власниками всього майна Кшатрії ставали князями (раджами), на них було покладено обов’язок захищати державу. Вайш’ї, які за легендою, походили зі стегон Брахми, вважалися варною вільних землеробів, ремісників, торговців. Ці три верстви населення становили панівну верхівку індійського суспільства Вищим варнам повинні були служити шудри (залежні ремісники, селяни й слуги), їх походження пов’язували зі ступнями Брахми.

Спілкування між представниками різних варн було обмежене. Так, шудра без дозволу не мав права говорити із кшатріями й під страхом смертної кари не міг підійти до брахманів. Син жерця обов’язково ставав жерцем, син воїна - воїном. Усе життя людина належала до своєї варни. Так само, як у давнину, зберігалася й категорія недоторкуваних - людей, які не належали до жодної з варн і повинні були виконувати найбруднішу роботу.

Крім того, населення Індії поділялося на групи - касти. У країні налічувалися тисячі каст, кожна з яких жила за власними законами, що детально регламентували життя людини. Касти, на відміну від варн, були не загальноіндійськими, а місцевими об’єднаннями. Каста була замкненою групою, що об’єднувала людей окремої професії, які дотримувалися певних правил поведінки й одягу. До касти, так само як і до варни, людина належала від народження до смерті.

Тамерлан (Тимур) (1336- 1405) - видатний полководець і державний діяч доби Середньовіччя. Увійшов у історію як один із найжорстокіших завойовників. Завдяки завойовницьким походам створив азійську державу зі столицею у місті Самарканді. Завдав поразки Золотій Орді - державі монголів. Здійснив воєнні походи в Іран, Закавказзя, Індію, Малу Азію. Все своє життя провів у постійних війнах і походах, метою яких було збільшення підвладної території. Унаслідок поранення кульгав на праву ногу і дістав прізвисько «Тімурленг» - «Кульгавий Тимур», яке європейці змінили на «Тимур».

Кандар’я-Махадева - індуїстський храм, присвячений богові Шиві. Середина XI ст.

Брахма

4. Індійська община

З історії Стародавнього світу пригадайте, що таке «іригаційне землеробство». Чому, на вашу думку, лише зусилля цілої общини робили таке землеробство успішним?

Індійська община за раннього Середньовіччя відігравала важливу роль.

На півночі країни до її складу зазвичай входило кілька сіл. На півдні общини об’єднували інколи величезні території. Селяни общини займалися іригаційним землеробством, допомагали один одному, за потреби організовували спільну оборону поселень. На селі зберігалось общинне управління - збори (саміті) та виборні посадові особи. Величезну роль у житті общини відігравала рада, сільський староста та жрець-провидець. Повноправні общинники мали власну землю, були економічно незалежними й брали участь в управлінні общиною. Індійська сільськогосподарська община могла об’єднувати представників різних варн. У них мешкали і жерці, і землероби, і ремісники, і орендарі, і наймані робітники. Держава зазвичай не втручалася у справи общини й лише збирала з неї податки за користування землею.

Основою общини було селянське господарство. Луки, ліси перебували у спільній власності. В XI ст. із середовища селян почали виділятися ремісники, які забезпечували общину всім необхідним в обмін на своє утримання.

5. Релігійне життя

На відміну від європейців, які переважно сповідували християнство та вірили в єдиного бога, індійці мали багато релігій та поклонялися багатьом богам. Головною релігією Індії періоду імперії Гуптів залишався брахманізм, хоча існували й інші давні релігії. Окрім трьох головних богів - Брахми, Вішну і Шиви - брахманісти поклонялись безлічі інших божеств. Поступово, особливо серед простолюду, набирав впливу буддизм. На півночі півострова Індостан панував іслам. Проте найвпливовішим на всій території Індії став індуїзм. Ця релігія формувалася з давніх часів, а остаточно оформилась у VI—VII ст. Індуїзм запозичив у брахманізму богів, а в буддизму - частину філософії.

І сьогодні 80 % населення Індії є прихильниками цієї релігії. Індуїзм краще узгоджувався з кастово-варновим життям Індії, увібравши в себе не лише вірування, а й спосіб життя індусів. Найважливішими в індуїзмі є три боги - Брахма, Шива, Вішну. Брахма вважався творцем світу. Він запровадив закони та поділив суспільство на варни й касти. Вішну був богом-охоронцем, а Шива - богом-руйнівником. Згідно з основними положеннями індуїзму, вся природа й навколишній світ вважаються священними. Прихильники цієї релігії особливо шанують воду, яка несе очищення, тому одним із головних обрядів є ритуал щоденної купелі.

Буддизм, витіснений з Індії, набув поширення в Індокитаї, Індонезії, Середній Азії, Монголії, Тибеті, став впливовим у Китаї.

За Делійського султанату іслам, підтриманий державою, став релігією мільйонів індійців. Мусульманами, які мали привілейоване становище, ставала не тільки верхівка суспільства, а й торговці, ремісники і навіть цілі общини й касти.

Цікаво, що індуїсти не чинили спротиву поширенню ісламу, вважаючи віру кожної людини її особистою справою. Можливо, тому іслам не став панівною релігією, і між прибічниками цих релігій не виникло ворожнечі. Мусульманство не змогло перебороти багатовікових культурних традицій Індії. Взаємодія ісламу й індуїзму позитивно вплинула на розвиток літератури, мистецтва й особливо архітектури.

Шива

Вішну

6. Звичаї та традиції

Звичаї і традиції індійців значно відрізнялися від європейських. Більшість свят було присвячено божествам. Наприклад, широко відзначалося індуїстами свято Дівалі (від санскритського «діпавалі» - «маса вогнів»). Святкували його упродовж чотирьох днів, запалюючи в цей час тисячі вогнів. Його зміст індійці пояснювали по-різному. Одні пов’язували свято з коронацією бога Рами, відзначаючи перемогу світла над темрявою. Інші говорили, що воно символізує перемогу бога Вішну над демоном Наракою.

Побутували й інші звичаї та традиції, які мали релігійну основу.

Важливу роль в індійській міфології відігравали тварини, але особливо жителі цієї країни шанували священну корову. Загалом корова в індуїзмі вважалася символом достатку й святості. «Корова-мати» давала молоко, яке споживали, використовували під час релігійних ритуалів, обрядів лікування. В індійців навіть побутувало повір’я, що для того, щоб день був вдалим, слід обов’язково першою погодувати корову. Корова в Індії є символом найвищої касти - брахманів. Вбивство корови вважалося надзвичайно тяжким злочином і прирівнювалося до вбивства брахмана.

За індуїстськими звичаями, чоловік-удівець мав право одружитися ще раз. Якщо ж помирав чоловік, його вдова мала здійснити обряд самоспалення (тобто згоріти живцем разом з тілом померлого чоловіка). Якщо ж вона вирішувала залишитися серед живих, їй голили голову, забороняли вдягати прикраси й спілкуватися з громадою.

Сюань Цзян про звичаї й одяг індійців

Коли індійці сидять або відпочивають, вони використовують циновки. Особи царської родини, знатні особи й чиновники користуються циновками, прикрашеними різноманітними малюнками, але за розміром однаковими. Трон государя широкий, високий, пишно прикрашений дорогоцінним камінням і називається левовим троном. Стільчик для ніг государя прикрашений самоцвітами...

За рахунок чого індійські правителі могли дозволити собі описану в документі розкіш?

7. Наука й культура

Релігія впливала й на основні напрями розвитку науки й культури, основи яких були закладені в давні часи. Неймовірних висот досягли індійські математики, астрономи, медики. Ці галузі знань були тісно пов’язані з практичною діяльністю людини - землеробством, будівництвом, лікуванням.

Ще з перших століть нашої ери в Індії користувалися десятковою системою числення (індійськими цифрами, що їх ми називаємо арабськими, і якими зараз користується увесь світ). Середньовічні математики уміли проводити дії з дробами, обчислювати площі фігур, об’єми тіл. Ще у VI ст. індійські вчені достатньо точно визначили число «пі» і висловили думку, що наша планета обертається навколо своєї осі й має форму кулі. Видатними астрономами були Варахаміхіра (VI ст.) і Брахмагупта (VII ст.).

У книгах з медицини було описано будову тіла людини та її внутрішні органи. Індійські лікарі вміли проводити складні хірургічні втручання. Вони мали на озброєнні більш ніж 200 інструментів. Щоб визначити діагноз, лікарі проводили зовнішній огляд хворого, вимірювали температуру, визначали пульс. Слава про них розносилася й сусідніми країнами.

Традиційно розвивалася й освіта. Навчання було не державною справою, а доброю волею кожної родини. Діти у незаможних родинах з раннього віку призвичаювалися до праці. Батьки намагалися дати їм якомога більше практичних знань, які б допомогли прогодуватися й вижити. Вайш’ї повинні були вміти сіяти, розрізняти родючі й неродючі землі, вимірювати вагу, площу, об’єм. їм давали початкові знання з географії. Іноді вайш’ї мали можливість вивчати іноземні мови й ознайомитися з торговельними операціями. 

Залізна колона. V от. Делі, Індія

Свідченням високого розвитку технологій у середньовічній Індії можна, безперечно, вважати Залізну колону в Делі, зведену в 415 р. у пам’ять Чандрагупти II, який помер 413 р. Виготовлена з чистого заліза, ця колона заввишки 7 м і вагою 6,5 т протягом 1600 років свого існування майже не зазнала корозії. Така висока якість заліза дала привід вважати колону священною, до неї уже понад півтори тисячі років стікаються величезні юрби паломників. Стійкість колони до атмосферних впливів досі викликає запеклі дискусії серед учених.

Хлопчиків і дівчаток зі знатних родин на п’ятому році життя починали навчати вдома або віддавали у ніколи при храмах та монастирях. Учні мусили слухатися й шанувати наставника. Одним із найвідоміших був монастир у Ноланді на півночі країни.

Діти брахманів готувалися опанувати професію жерця. Сини князів і воїнів навчалися військової справи й основ управління державою.

Іншою була освіта в дітей з буддійських родин. На шляху до знань не існувало кастових перепон. Буддисти відмовилися від домашньої освіти. За школи правили монастирі. Навчання тут тривало упродовж 10-12 років. Від учнів вимагали повної покори. Тих, хто погано навчався або порушував дисципліну, виганяли з монастирів. Навчання мало релігійну основу, але поступово з’являлися й нові предмети: логіка, філософія, граматика, медицина.

У V-ХІІІ ст. активно розвивалася індійська література, представлена насамперед поетичними творами, які уславлювали подвиги правителів і героїв. Центрами, довкола яких збиралися поети, були палаци раджів. Багато авторів писали високою літературною мовою - санскритом. Твори цією давньою мовою призначалися для еліти суспільства - брахманів, оскільки санскрит не був зрозумілий людям з нижчих каст. Невмирущою пам’яткою індійської літератури є поема «Рама-чаріта», написана придворним поетом Сандх’якара Нанді (1077-1119).

Місцевими мовами здебільшого перекладали написані раніше епічні твори. У XII ст. на одну з місцевих мов Будха Редді переклав «Рамаяну». На півдні Індії за Середньовіччя були поширені епічні поеми «Сказання про браслет» і «Манімехалеї», короткі вірші, які оспівували єдність людини й бога, гімни, які створювали шанувальники Вішну й Шиви. Ці твори побутували як народні пісні.

*Санскрит - літературна давньоіндійська мова, що вживалася у стародавній і середньовічній Індії.

Текст «Рігведи» на санскриті

На півночі Індії після тюркських завоювань з’явився жанр героїчної поеми. Її яскравим прикладом є твір Чанд Бардаї «Балада про Прітхвіраджу», в якій описано боротьбу Прітхвіраджі Чаухана із завойовниками. У XII— XIII ст. з’явилися прозові твори, наприклад, сатиричний роман Дандіна «Пригоди десяти принців», у якому висміюються правителі, чиновники й навіть самі боги.

З поширенням буддизму розквітло храмове будівництво. Спершу виникли печерні храми й монастирі, прикрашені різьбленням по каменю, розписами та рельєфами. У VII—VIII ст. поширились унікальні величні храми - шикхара. їх вирубували в цілій скелі. У центрі такого храму споруджували кубічне святилище, а під ним вміщували головну святиню. Над святилищем височіла багатометрова вежа. Були й відкриті святилища - штучні кам’яні гори, на вершині яких стояли храми-ступи. Ці споруди символізували священну гору, яка, за віруваннями індійців-буддистів, з’єднує землю й небо. Ступа мала три яруси. Перший її ярус - сфера мертвих, другий - сфера тих, хто очистився, третя - богів. Тераси одного з найвеличніших храмів Чанді Боробудура були прикрашені 1460 барельєфами та 462 скульптурами Будди у п’яти канонічних позах.

Храмова танцівниця. Фреска. Шрі-Ланка. VI ст. н. е.

Інтер’єр храму Зуба Будди. Шрі-Ланка. VI ст.

Храм Золотого Будди. Шрі-Ланка. І ст. до н.е. - XII ст. н. е.

Боробудур

Саме релігія сприяла ще одному культурному надбанню індійців - танцям. У храмах століттями вдосконалювали стилі танців, не схожих натанці жодного народу світу. Склалися різні стилі індійського танцю. Два з них з’явилися ще у сиву данину. Танець-молитву, танець-розмову «бхарат-нітьям» виконували жінки у храмах Шиви. Кожен рух і погляд тут мав зміст і розповідав про минуле Індії. Танець «катхкалі» (дослівно - розповідь-мистецтво) був груповим, і виконували його виключно чоловіки. Він демонстрував сюжети відомих епічних поем. Богу Крішні було присвячено танці, як виникли на північному сході Індії. На півночі країни було поширено танець «катхак», який склався під впливом ісламського населення.

Полюбляли індійці ігри та розваги. Улюбленими були шахи, які поширилися по всьому світу, та гра в кості.

Позначте на контурній карті:

Територію Делійського султанату.

1. Чому мусульманам вдалося завоювати Індію?

2. У чому полягали особливості общини в Індії? Опишіть устрій індійської общини.

3. Що відрізняло релігійне життя Індії від релігійного життя Європи в середні віки?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно