§ 3. Торговельний капітал

1. Мануфактурне виробництво й наймана праця. Становлення капіталістичних відносин

Характерна ознака господарського життя й економіки раннього Нового часу — співіснування нового й традиційного. У XVI — першій половині XVII ст. активно розвивалися як традиційні галузі промисловості (видобуток руди, металургія, текстильне виробництво, кораблебудування), так і нові (друкарська справа, виготовлення паперу, скла, дзеркал, мотузок, канатів). Однак більшість населення Європи й надалі займалася сільським господарством, і вагомих зрушень у цій галузі не спостерігалося. Сільське господарство залишалося дрібним, індивідуальним і ґрунтувалося на ручній праці з традиційним використанням тяглової сили — коней і биків.

Однак під впливом ринкових відносин сільський ландшафт почав змінюватися. У багатьох районах скорочувалися посіви зерна. Натомість розширювалися площі, що відводилися під сади й городи. Зростали обсяги вирощування технічних культур — льону й конопель.

Я. Брейгель Старший. Жнива. Фрагмент. 1565 р.

• Доведіть, що сільське господарство залишалося традиційним.

На світанку раннього Нового часу більшість селян мала право розпоряджатися власним майном і за бажанням могла виїхати із села.

Чимало сільських жителів більше не займалися натуральним господарством і виробляли товари на продаж, передусім шерсть, льон, оливкову олію та вино. Інші займалися прядінням вовни чи ткацтвом. Однак життям села керувала громада, а дворяни як власники помістя здавали землю в тимчасову оренду.

У багатьох країнах строк оренди скоротився з 5 до 3 років. Це давало змогу частіше змінювати умови оренди й підвищувати плату за користування землею.

Важливим чинником економічного розвитку в ранній Новий час було зародження капіталістичних відносин. Вони стали закономірним результатом розвитку дрібного товарного виробництва в умовах ринку. Дрібні виробники — вільні селяни та міські ремісники — мали господарську самостійність. Однак прибуток дрібного виробника був нестабільним: він міг або досягти небаченого успіху, або зазнати цілковитого краху. У XVI-XVII ст. така тенденція спостерігалася як у місті, так і в селі, де поширювалася наймана праця за заробітну плату.

Поступовий природний перехід феодальної економіки до капіталізму пришвидшив процес «первісного накопичення капіталу» — зосередження багатства в руках купецтва та майбутніх підприємців. Існували різні способи накопичення капіталу: торгівля з колоніями Нового Світу, «революція цін», продаж продукції на ринку та ін.

Капіталізм почав активно утверджуватися в містах, хоча цехи не поспішали здавати свої позиції. Саме ремесло залишалося основною формою виробництва товарів масового вжитку — одягу, взуття, хатнього начиння та господарського реманенту. Однак боротьба в цехах поставила частину майстрів у нерівні умови. За рахунок зубожілих майстрів, «вічних» підмайстрів, міської бідноти й селян, які прибували із сіл у пошуках заробітку, у місті формувався ринок вільної робочої сили — найманих робітників. Так створювалися передумови для появи капіталістичної мануфактури, яка активно розвивалася протягом XVI-XVIII ст.

Капіталізм — соціально-економічний лад, основу якого становлять різні форми приватної власності, товарно-грошові відносини й наймана праця.

Наймані робітники — вільні працівники, які не мали власної землі та господарства, тому наймалися до власників землі або підприємств і отримували заробітну плату.

Мануфактура (від латин. manus — рука та factura — виготовлення) — це виробництво, що характеризується розподілом праці найманих робітників на основі ручної ремісничої техніки.

Основу мануфактури становила ручна праця. Однак відмінність мануфактури від майстерні середньовічного ремісника полягала в масштабах, кількості робочої сили, у рівнях спеціалізації та поділу праці. Організаторами мануфактур були зазвичай купці й цехові майстри. Інколи в мануфактуру вкладали свої кошти й дворяни.

Існували три типи мануфактур: розсіяна, змішана й централізована.

Ознакою розсіяної мануфактури було те, що підприємець закуповував сировину й роздавав її ремісникам чи селянам, які працювали вдома. Потім підприємець отримував від них готову продукцію, яку реалізовував на ринку. Цей тип мануфактури був характерний для текстильної промисловості, кораблебудування, виробництва мотузок і канатів, предметів розкоші тощо.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1539 р. Із скарги ткачів Сеффока й Ессекса

(...) Лорду-хранителю королівської печатки. ...Ремесло ткацтва, що є головним... у сфері виготовлення сукна, прийшло в занепад, тож ніхто... не хоче віддавати своїх дітей навчатися цього ремесла, і, можливо, упродовж кількох років ткачі в Сеффоку й Ессексі взагалі переведуться... Багатії-суконники тримають у себе вдома ткацькі верстати, а також ткачів і валяльників на постійній роботі, у результаті чого ваші просителі, які працюють у себе вдома й мають дружин і дітей, постійно зачитаються без заробітку. ...їм загрожує страшна бідність, бо багатії-суконники узгодили між собою однакову платню за виготовлення сукна. Ця платня є такою мізерною, що вони (ткачі) ледве здатні утримувати своє бідне господарство, хоча безперестанку працюють удень і вночі, на свята й у будні; аби уникнути безробіття, ваші бідні піддані змушені брати роботу за платню, установлену суконниками. Як наслідок, чимало з ваших просителів, які колись мали добре господарство, залишилися без майна й воліли б найнятися до інших людей, і ще більше з них швидко опиниться в такому становищі, якщо не буде терміново вжито заходів проти цього (...).

• На що скаржаться ткачі?

• Про появу якого підприємства свідчить документ? Визначте тип підприємства.

Значно ефективнішою була змішана ману фактура, коли частина виробничих операцій здійснювалася в майстерні підприємця. Так, у Флоренції під час виробництва сукна наймані робітники в майстерні шерстяника очищували й розчісували шерсть, а також розгладжували й обробляли готову тканину. Інші процеси відбувалися в майстернях ремісників, зв’язок між якими здійснювали агенти компанії шерстяників. Змішані мануфактури виникали в годинникарстві, у виробництві паперу.

Найбільш продуктивною була централізована мануфактура, коли все виробництво наймані робітники здійснювали під одним дахом. Усе необхідне для роботи виробниче знаряддя належало підприємцю, котрий особисто встановлював норми праці та її оплату. Яскравим прикладом організації централізованої мануфактури були друкарні. Загалом централізованих мануфактур було значно менше, ніж розсіяних.

Розвиток капіталістичних відносин виявився, крім іншого, у формах обігу товарів і грошей. У XVI ст. виникає новий вид торгових угод: оптова закупівля товарів за певними зразками на замовлення. Центром таких угод стає біржа, куди стікаються найновіші дані про рівень цін на різних ринках Європи. Більш високого ступеня досягає в той час і кредит: він стає міжнародним. Виникають загальновизнані центри кредиту — Антверпен, Ліон та ін. З’явилася фондова біржа, де проводилися операції з цінними паперами, векселями.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Слово біржа походить від прізвища багатої фламандської родини Ван дер Бурсе, що проживала в Брюгге (нині — у Бельгії). Члени цієї сім’ї з покоління в покоління були міняйлами. В особняку родини Бурсе часто бували іноземні купці, особливо італійці. У 1485 р. або навіть пізніше італійські купці запровадили в Антверпені звичаї Брюгге. Біржа швидко здобула неймовірну популярність, навіть більшу за ярмарки. Це пояснюється тим, що вона діяла безперебійно.

К. Вісхер. Біржа в Амстердамі. Гравюра. XVII ст.

Наприкінці XV ст. формується економічна школа меркантилізму, для якого характерне ототожнення багатства з кількістю грошей. Представники цієї школи виступали за те, щоб економіку контролювала держава.

Розрізняють ранній і пізній меркантилізм. Прихильники раннього меркантилізму вважали багатством передусім золото й срібло, а пізнього — надлишок продукції, який під час продажу в інших країнах давав грошовий прибуток. Для політики пізнього меркантилізму характерний протекціонізм.

Формування капіталістичних відносин проходило нерівномірно. Наприкінці XVI ст. капіталізм почав відігравати провідну роль в економіці Англії та Нідерландів, а також в окремих галузях виробництва у Франції й Німеччині.

Меркантилізм (від італ. mercante — торговець, купець) — економічна школа, яка теоретично обґрунтовувала політику ряду держав XV-XVIII ст., спрямовану на нагромадження золота й срібла в країні шляхом обмеження їх вивезення й збільшення експорту товарів.

Протекціонізм (від латин. protectio — прикриття, захист) — економічна політика держав, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції, а також заохочення державою розвитку тих галузей промисловості, продукція яких мала найбільший попит на зовнішньому ринку.

2. Розвиток техніки

У ранній Новий час перед винахідниками стояло завдання вдосконалення існуючих і пошуку нових пристосувань для використання сили природних джерел енергії — води й вітру. Удосконалювали водяні млини, у яких діаметр вертикального водоналивного колеса іноді досягав 10 м. Колесо почали робити з лопатями, що суттєво збільшило енергетичну силу млина. В областях, де річок було небагато, використовували вітряки. У XVI ст. їх почали будувати зі спеціальним пристроєм для обертання корпусу вежі, що надавало змогу змінювати нахил крил і враховувати напрямок вітру.

У гірничій справі широко почали використовувати механізми для відкачування води з копалень і штолень. Воду відкачували насосами, помпами, які приводили в рух коні, водяне колесо або вітряк. Руду з шахт піднімали корбою, що значно підвищило продуктивність праці. Її обслуговувало всього двоє робітників, тоді як раніше в процесі підйому руди брало участь кілька сотень чоловік. Руду до доменної печі доставляли вагонетками.

Досить значними були технічні вдосконалення в галузі металургії, наприклад важкі молоти для оброблення заліза почали приводити в рух за допомогою водяного колеса. Справжнім переворотом стало використання доменної печі замість традиційного горнила. У цих печах унаслідок нагнітання в топці кисню температура була значно вищою, ніж у горнилі. Підвищенню температури сприяло також використання не деревного палива, а кам’яного вугілля. Технологія ускладнилася: спочатку з руди виплавляли чавун, а потім із чавуну — сталь. Удосконалився процес плавлення інших металів — срібла, міді та свинцю. Створювалися також нові види сплавів.

Докорінні зміни відбулись у виробництві вогнепальної зброї. У XVI ст. гармати вже не кували, а відливали, для нарізання дула застосовували механічний верстат. Набула поширення індивідуальна вогнепальна зброя — аркебуза1.

Із заліза, крім зброї, виготовляли також ножі, серпи, коси, колеса тощо. Розвиток кораблебудування стимулював виробництво цвяхів.

Наприкінці XVI ст. покращилася якість і розширилося виробництво віконного скла, почали виготовляти лінзи, в Італії було сконструйовано телескоп.

Важливим новаторством у текстильній галузі стало використання горизонтального ткацького верстата. Винайдення наприкінці XV ст. самопрядки (прядильного колеса) надало змогу об’єднати сукання й намотування нитки. В Англії набуло поширення прядильне колесо з педаллю, що значно полегшувало й прискорювало працю прялі.

Г. Грікола. Добування руди. 1550 р.

• Які технічні пристрої використовували в металургії?

1 Аркебуза (з голл. hakbus — рушниця на гачку) — гнотова рушниця, яку заряджали з дула.

3. Зміни в суспільстві. Виникнення абсолютизму

У результаті економічних зрушень упродовж XVI-XVII ст. відбуваються суттєві зміни в суспільстві. У межах попередніх станів виокремлюються самостійні групи, які відрізняються за способом і рівнем отримання прибутків, а також за життєвими орієнтирами.

Європейське дворянство вже не було однорідним військовослуживим станом. У ньому виокремилося так зване «старе» дворянство, до якого належали як багаті аристократи, так і середні й дрібні землевласники.

Ускладнилося життя малоземельних дворян. Лицарська служба задля отримання феоду та й самі васальні відносини себе вичерпали. Лицарські землеволодіння дробилися. Молодші сини часто залишалися без земельної спадщини. Більшість представників безземельного дворянства, яке сповідувало лицарські ідеали, не шукала успіху на ниві торгівлі й підприємництва. Ці люди прагнули потрапити на службу до королівської армії, узяти участь у військових походах і колоніальних завоюваннях, аби в такий спосіб збагатитися. В Іспанії таких дворян називали ідальго, у Франції — дворянством шпаги.

Проте серед аристократії, середнього й дрібного дворянства були й такі, хто намагався підвищити прибутковість своїх помість, займався підприємництвом і торгівлею, упроваджував нові методи господарювання, вирощував нові культури. їх прийнято називати «новим» дворянством.

Змінилося також міське населення. Тут чи не найзаможнішими були купці, які займалися міжнародною торгівлею, лихварськими й банківськими операціями. Частина купецтва з великим капіталом починала вести спосіб життя, подібний до дворянства: купувала землі, титули, маєтки й палаци. Натомість інші намагалися вкладати гроші в організацію мануфактур, у банки, торговельні компанії. Змінилося й життя ремісників. Якщо цехова еліта спромоглася втримати свої позиції, то дрібні ремісники стрімко біднішали, утрачали господарську самостійність, опускаючись до рівня підмайстрів і найманих робітників.

До особливої категорії, яка виокремилася в цей період із бюргерського середовища, належала інтелігенція: правознавці, лікарі, викладачі шкіл та університетів, митці та ін.

Суттєві зміни відбувалися й у житті села. Тут виокремилася заможна селянська верхівка. До неї належали хазяйновиті селяни, які зосередили у своїх руках чимало угідь, а також фермери, що брали землю в оренду в сеньйорів, використовували найману працю. Водночас стрімко зростала кількість безземельних і малозабезпечених селян, які були змушені виживати наймитуванням.

Усі ці зрушення з часом зумовили появу таких суспільних верств, як рання буржуазія і пролетаріат. Склад ранньої буржуазії поповнювався за рахунок як сільських, так і міських підприємців — «нового» дворянства, купецтва, власників мануфактур, частини міської інтелігенції, селянської верхівки. Пролетаріат формувався з обезземелених селян і ремісників, які розорилися, і міського плебсу.

Буржуазія — у капіталістичному суспільстві клас, який володіє засобами виробництва й живе на прибутки від праці найманих робітників.

В епоху раннього Нового часу в країнах Західної Європи утверджується нова форма правління й державної влади — абсолютна монархія. Основу абсолютизму становить майже необмежене особисте правління монарха. Ознаки абсолютизму: 1) зосередження всієї влади в руках монарха, припинення діяльності станово-представницьких органів управління; 2) наявність розгалуженого управлінського апарату, завдяки якому монарх управляє країною; 3) існування постійної армії, яка підтримує монарха; 4) утрата сеньйорами судової й адміністративної влади, що переходить до держави. Іноді королівська влада підпорядковувала собі й церкву.

Абсолютизм утвердив нові засади в управлінні державою. Середньовічне бачення держави як королівської вотчини замінила адміністративна система з публічно-правовими методами. Політики почали говорити про «благо нації» та «державний інтерес».

Отже, формування абсолютизму стало важливим кроком у розвитку досконалішої суверенної держави. Саме таким був абсолютизм у Франції, Англії та Іспанії.

Капіталізм, наймані робітники, мануфактура, біржа, меркантилізм, протекціонізм, буржуазія, абсолютизм.

1. Назвіть технічні вдосконалення, які полегшували працю людини. Які джерела енергії тоді використовували?

2. Назвіть винаходи й удосконалення у військовій справі.

3. Які зміни відбулися в суспільних станах?

4. Прочитайте уривок із «Балади про... Джека з Ньюбері» Т. Делоні (1597).

• «У кімнаті, світлій і просторій, стояло 200 верстатів, за ними працювало 200 чоловіків... В іншому приміщенні 100 жінок... чесали вовну, радісно співали пісні... В іншій кімнаті 100 дівчат пряли. 50 хлопців стригли... тут працювало 80 прасувальників...»

• Яке виробництво описує Т. Делоні? Назвіть його тип. Чим воно відрізняється від майстерні середньовічного ремісника?

Працюємо в групах

5. Знайдіть позитивне й негативне в запровадженні технічних винаходів, появі нових сільськогосподарських культур. Які соціальні групи постраждали від технічного розвитку?

Абсолютизм (від латин. absolutus — необмежений, незалежний, безумовний) — форма правління й державного устрою, при якій монарху належить необмежена верховна влада.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно