Річ Посполита

§ 19. Річ Посполита

1. Що спонукало Польщу до укладення уній із Литвою? 2. Кого називали козаками?

Фільварок — багатопрофільне господарство, у якому вся земля належала пану та яке базувалося на праці селян, що відробляли панщину.

Товарна продукція — це продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.

Господарський розвиток. У XVI ст. в сільському господарстві Польщі відбувався перехід від середньовічної оброчної системи до фільварково-панщинного господарства.

Землевласники (шляхта) перетворювали свої господарства на фільварки з метою збільшення виробництва товарної продукції. Крім вирощування хліба, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні тощо.

Поширення фільварків призвело до посилення експлуатації селян землевласниками. Проте примусова праця селян була малоефективною. Для того щоб отримати більше прибутку, землевласнику потрібно було більше землі й залежних селян. У 1557 р. польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август прийняв «Уставу на волоки», згідно з якою громадські землі поділялися на волоки.

Нормою наділу стала одна волока — 19,5 га на двір. Надлишки землі передавалися шляхті під фільварки.

У першій половині XVI ст. Польщу охопило господарське піднесення. Під його впливом виникло чимало нових міст. Варшава, яка виросла з невеликого поселення, у XVI ст. стала новою столицею королівства замість Кракова. Польські купці вели жваву торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, скандинавськими країнами, Московською державою. З’явилися суконні, полотняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури.

Шляхтичі та жебраки

Пересічні громадяни різних фахів

Період зростання польських міст тривав недовго — уже у другій половині XVI ст. вони занепадають. Турецькі завоювання на Балканському півострові майже повністю припинили всю південно-східну торгівлю. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі сприяло розвитку торгівлі по Віслі й далі Балтійським морем. Ця торгівля приносила великі прибутки не міському купецтву, а магнатам і шляхті. До того ж король нічого не зробив для захисту польських виробників від іноземної конкуренції. Купці згортали свою діяльність, мануфактурне виробництво занепадало. Саме тому в Польщі не утворився міцний третій стан буржуа-підприємців, який у країнах Західної Європи сприяв формуванню підвалин нового суспільства.

Магнати, шляхта і селяни. Основними суспільними верствами тогочасної Польщі були привілейовані (духовенство та шляхта), напівпривілейовані (міщани) та непривілейовані (селяни).

Католицькій церкві належала п’ята частина земельних володінь. Вона мала чималі матеріальні та фінансові ресурси.

На початку XVI ст. завершилося формування єдиного стану землевласників — шляхти. Вони користувалися значними правами і привілеями. Найзаможніших шляхтичів називали магнатами. Переважна більшість магнатів походила з давніх родів — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів тощо. Третина сіл у Польщі перебувала у власності магнатів. Фінансова могутність давала змогу магнатам впливати на внутрішню та зовнішню політику Польщі.

Засідання польського сейму

Варшава на початку XVI ст.

Шляхтичі, як правило, володіли одним-двома селами. Після приєднання українських земель до Польщі дрібна та середня шляхта почала захоплювати родючі землі України. Деякі шляхтичі саме завдяки загарбаним українським землям перетворилися на великих магнатів — Замойські, Любомирські, Потоцькі. Переважна більшість дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. За допомогою шляхти магнати домагалися від короля прийняття вигідних їм рішень.

Частина польського селянства перебувала у кріпосній залежності від магнатів і шляхти. Вони втратили будь-які особисті та юридичні права. У цей час також погіршилося становище селян, що зберегли особисту свободу.

Реформація і Контрреформація. У 20-х рр. XVI ст. у Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху були його строкатість і відсутність єдиного напрямку, підтримуваного більшістю населення країни.

Після виступу М. Лютера значної популярності в Польщі, особливо серед жителів міст, набуло лютеранство.

У 30-х рр. XVI ст. у Польщі поширився кальвінізм. Його ідеї підтримали шляхта і магнати, які вбачали в ньому можливість досягти більшої незалежності від центральної влади та отримати церковні землі. Однак протестанти в Польщі не розпочинали збройної боротьби за втілення своїх поглядів, обмежуючись їх пропагандою. Ці рухи охоплювали тільки шляхту і магнатів, а переважна більшість селянства трималася католицької віри. У містах, що занепадали, також не існувало суспільних сил, які б підтримали Реформацію.

Із кінця XVI ст. у Польщі посилилась і зрештою перемогла католицька Контрреформація. Першим активну допомогу католицькій церкві у боротьбі проти Реформації став надавати король Стефан Баторій. Саме за його правління активну діяльність розгорнули єзуїти.

Під час правління Сигізмунда III, який був фанатичним прихильником католицизму, протестантство в Польщі було фактично знищене. Король забороняв протестантам обіймати державні посади, що зменшувало популярність протестантства серед шляхти. До того ж, більше ніж у будь-якій країні Європи, значний вплив у суспільстві мали єзуїти. Закріпившись у Польщі, вони розпочали наступ на православних і на українських землях.

Зміна династії на королівському троні. Шляхетська демократія.

Особливістю політичного розвитку Польщі в XVII ст. було те, що в ній склалася не абсолютна монархія, а шляхетська республіка. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався із сенату і палати послів. Реальна влада в державі належала магнатам.

Річ Посполита у XVI — XVII ст.

Польський король Стефан Баторій

Акт Люблінської унії

У 1572 р. зі смертю Сигізмунда II Августа припинилася династія Ягеллонів. Якщо до цього часу обрання нового короля було суто формальним актом, то тепер воно набуло іншого характеру: короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став ГенріхВалуа (1573—1574 рр.). Через кілька місяців він повернувся до Франції Генріхом III. Із його ім’ям пов’язане підписання «Генріхових артикулів».

За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сеймів, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов магнати і шляхта мали право позбавити його влади. Виконувати ці умови був зобов’язаний і новий король Стефан Баторій (1576—1586 рр.), хоча він зумів повернути авторитет влади короля. У 1587 р.

королем було обрано Сигізмунда III (1587—1632 рр.), який започаткував на польському престолі династію Вазів. Королі, не маючи впливу на внутрішнє життя, здійснювали надзвичайно активну зовнішню політику, втягуючи країну в усі війни й суперечки того часу.

Люблінська унія. Активна польська експансія на Схід почалася із XIV ст. Одним зі шляхів реалізації цієї ідеї стало створення тісного союзу між Польським королівством і Великим князівством Литовським.

Причин для об’єднання двох держав у XVI ст. було декілька. Польські магнати і шляхта насамперед прагнули отримати українські землі, що входили до складу Литви. Іншою причиною було прагнення зупинити просування Московської держави на Захід.

У січні 1569 р. в Любліні король Сигізмунд II Август скликав спільний литовсько-польський сейм для вирішення питання про унію (союз) двох держав. Представники Литви та Польщі висунули два різні проекти унії.

Литовський проект містив положення про окремі органи влади в кожній державі, що формувалися тільки з її громадян, про окрему монету тощо. У польському проекті пропонувалося об’єднати Литву з Польщею в єдину державу з одним королем і спільними органами влади.

Люблінська унія. 1869. Художник Ян Матейко. У центрі з розп'яттям зображено Сигізмунда ІІ Августа

У березні 1569 р. за згодою польських магнатів і шляхти король видав універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя, а згодом — Київщини та Брацлавщини. Так майже всі українські землі увійшли до складу Польщі. Ослаблена Лівонською війною Литва опору не чинила. Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту на приєднаних землях, король зрівняв її у правах із польською. Обурені таким рішенням литовські магнати намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно.

Литовсько-польську унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворювалася єдина держава Річ Посполита (республіка) з єдиним виборним королем, сеймом, монетою та зовнішньою політикою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо, суд.

За Люблінською унією Литва втрачала свою державність і зберігала лише деяку автономію на значно меншій території. Унія сприяла посиленню польської влади на українські та білоруські землі. Тут активно насаджувався католицизм. Зростало соціальне гноблення після загарбання земель польськими магнатами і шляхтою; запроваджувалися фільваркова система господарювання, кріпацтво.

Зовнішня політика. Після укладення унії Польща опинилась у нових зовнішньополітичних обставинах. Їй довелося вступити в боротьбу з Московською державою, Швецією та Туреччиною за панування на просторах Східної Європи.

Сигізмунд III Ваза. 1624. Художник Пітер Пауль Рубенс

Так, Польща втрутилася в Лівонську війну (1558—1583 рр.), у якій Литва виступала на боці Лівонського ордену проти Московської держави. Король Стефан Баторій зумів завдати відчутних ударів війську Івана Грозного. У 1582 р. з Московською державою було підписано угоду, за умовами якої вона мала залишити Лівонію. Ця угода зупинила просування Московської держави до Балтійського моря.

Проте незабаром Польщі довелося вести війну за Лівонію зі Швецією, що тривала з перервами протягом 1600—1635 рр. У результаті війни Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилася під владою Речі Посполитої. Такий розподіл не влаштовував жодну зі сторін, і через 20 років війна спалахнула знову.

Приєднавши за Люблінською унією українські землі, Польща мала приділяти увагу обороні цих земель із півдня. Українські козаки, які захищали свої землі від набігів татар і самі здійснювали походи до турецьких берегів, тепер опинилися під владою польського короля. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися через козацькі походи. Кульмінацією боротьби стала Хотинська битва 1621 р., у якій козацько-польське військо зупинило наступ Османської імперії на Річ Посполиту. Однак на цьому протистояння Польщі й Османської імперії не припинилося.

«Великий потоп». Занепад Речі Посполитої. У середині XVII ст. на долю Польщі випали тяжкі випробування, які поляки назвали «Великим потопом». Країна опинилася на межі зникнення з політичної карти світу. Початок цьому поклало протистояння влади з українським козацтвом, яке розпочало збройну боротьбу за свої привілеї і стало на захист українського народу й церкви проти утисків шляхти і католицького духовенства. Періодичні повстання кінця XVI — початку XVII ст. зрештою вилилися в Національно-визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького, що розпочалася в 1648 р.

Війна велася з перемінним успіхом і вкрай виснажила обидві сторони. У 1654 р. до цього конфлікту долучилася Московська держава, яка мала власні інтереси. У 1655 р. проти Польщі почала війну Швеція, яка фактично захопила польські землі. У такій складній ситуації поляки зуміли завдати поразки Швеції та укласти мир, втративши лише васальне Прусське князівство (1660 р.). Після тривалої боротьби їм вдалося знайти спільну мову з Московською державою, поділивши українські землі на дві частини (Андрусівське перемир’я 1667 р. і «Вічний мир» 1686 р.), стримати чергову турецьку агресію, відкупившись частинами Поділля та Правобережною Україною.

Присяга на вірність королю Швеції під Сандомиром. 1655. Художник Йоганн Філіпп Лемке

Ян III Собеський у Відні під час турецької облоги 1683 р.

Вирішальну роль у боротьбі поляків відіграла шляхта, яка ще більше зміцнила своє становище. Із 1652 р. в польському сеймі було встановлено порядок «вільного вето», згідно з яким усі рішення сейму мали ухвалюватись одноголосно. Законодавча діяльність сейму практично припинилася. У країні встановилася політична анархія. Ця криза призвела до поступового занепаду Польщі.

Останнє піднесення Речі Посполитої припадає на часи правління короля Яна III Собеського. Ще гетьманом (головнокомандувачем армії) він завдав чергової поразки туркам на Поділлі і в 1683 р. врятував Відень від останньої турецької облоги. Тим самим було остаточно зупинено турецьку агресію в Європі й відновлено південні кордони Польщі (1699 р.).

Проте вже на початку XVIII ст. Польща опинилася в залежності від сусідніх держав, а наприкінці століття припинила існувати як самостійна держава: її територію було поділено між Росією, Австрією та Пруссією.

Польський поет і прозаїк Ян Кохановський із дочкою

Вавельський замок у Кракові у 1617 р.

Культура. У XVI—XVII ст. Польща досягла вагомих успіхів у розвитку культури. Швидкий поступ польської культури був зумовлений впливом Відродження. Крім того, у самій Польщі почалося масове заснування шкіл, які поширювали ідеї Відродження. У широких верств суспільства пробудився інтерес до книг. Завдяки створеній Сигізмундом III Августом пошті почався більш активний культурний вплив із Заходу.

Польщу охопив небувалий інтерес до науки й відкриттів. Так, Мацей із Міхова створив «Трактат про дві Сарматії», у якому описав Східну Європу та Азію. Хроніст Бернард Ваповський уславився створенням великих карт Європи. Великої популярності набули історичні праці Марчина Бельського, Мартіна Кромера, Лукаша Гурницького. Стала розвиватися і художня література. Завдяки творам Миколая Рея і Яна Кохановського були закладені основи польської літературної мови. Вершиною «золотого віку» вважається наукова діяльність М.Коперника.

Мистецтво Ренесансу мало великий вплив і на архітектуру Польщі. Будувалися резиденції магнатів, маєтки шляхти. Прикметним явищем тієї доби стало встановлення шляхтичами і міщанами в костьолах монументальних нагробних скульптур. Під впливом мистецтва Відродження скульптури набули реалістичних образів.

Центром поширення нових культурних явищ був королівський двір. Саме за короля Сигізмунда III Августа стало модним запрошувати до двору митців, художників. Символом нового культурного впливу став перебудований у ренесансному стилі Вавельський замок у Кракові.

У XVII ст. на території Речі Посполитої поширилося польське, або, як його називали, «сарматське бароко». Головну роль у цьому процесі відіграла католицька церква, яка після Тридентського собору прагнула вплинути на віруючих мистецькими засобами. У новому стилі також був перебудований замок у Варшаві, куди у 1596 р. переїхав королівський двір. Велич і красу королівського замку та костьолів прагнули наслідувати й польські магнати. У першій половині XVII ст. країна пережила справжній будівельний бум.

Наслідком розвитку польської культури тієї доби стало формування ідеалів, цінностей і звичаїв шляхти. Це явище отримало назву сарматизм (польські шляхтичі вели свій родовід від сарматів). Фактично сарматизм став другим напрямком польської культури цієї доби. Він поєднував елементи як західної, так і східної культури. Це проявлялося в мові: польська мова стала активно поповнюватися латинськими словами. Сарматизм породив відчуття зверхності польської культури над культурами сусідніх народів, що виливалося в процес полонізації і покатоличення.

Висновки

Період XVI—XVII ст. став часом піднесення й занепаду польської держави. Завдяки Люблінській унії та війнам було досягнуто найбільшого територіального зростання.

Зовнішня могутність не була підкріплена внутрішньою стабільністю. Багатонаціональний характер держави та «шляхетська демократія» послаблювали внутрішні сили держави і зрештою призвели до її занепаду.

Запитання і завдання

1. Що таке фільваркове господарство? 2. Який соціальний стан був домінуючим у польському суспільстві? 3. Які зміни в політичному устрої Польщі відбувалися в XVI ст.? 4. Коли була укладена Люблінська унія? Назвіть причини та наслідки її підписання. 5. Що таке «вільне вето»?

6. Чим був зумовлений занепад польських міст у XVII ст.? 7. Охарактеризуйте зміни в сільському господарстві Польщі в XVI ст. 8. Чому події другої половини XVII ст. у Польщі отримали назву «Великий потоп»?

9. Визначте і охарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики Польщі. 10. Розкажіть про польсько-турецьку війну 1620—1621 рр. та участь у ній українських козаків. 11. Назвіть особливості поширення ідей Реформації в Польщі. 12. Охарактеризуйте основні здобутки польської культури. 13. Що допомогло Речі Посполитій вистояти і зберегти свою незалежність у бурхливих подіях другої половини XVII ст.?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно