§ 10. «Весна народів». Революції 1848-1849 рр. у країнах Західної й Центральної Європи

Революції 1848-1849 рр. охопили Францію, Австрійську імперію, Німеччину, Італію. У них були різні передумови, по-різному розвивалися події. Проте революції 1848-1849 рр. мали спільні ознаки:

• спрямованість проти «старого порядку» або його залишків;

• боротьба за демократизацію політичного устрою й суспільних відносин;

• розвиток національно-визвольних рухів.

1. РЕВОЛЮЦІЯ У ФРАНЦІЇ

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ЛЮТОМУ 1848 р.

В опозиції до режиму Липневої монархії опинилися різні верстви населення — робітники, селяни, частка інтелігенції, буржуазія. Навіть частина орлеаністів наполягала на необхідності проведення ліберальних реформ.

Улітку 1847 р. у Франції розпочалася широка кампанія публічних політичних банкетів — нелегальних зборів, замаскованих під урочисті вечері.

28 грудня 1847 р., виступаючи в парламенті, Луї-Філіпп висловив сподівання, що депутати парламенту залишаться вірними конституції та існуючому ладу всупереч вимогам радикалів. У відповідь на це представники опозиції вирішили влаштувати 22 лютого 1848 р. черговий банкет. Влада заборонила його, і це стало останньою краплею, що переповнила чашу невдоволення. Натовпи демонстрантів, переважно робітники і студенти, заполонили вулиці Парижа, розпочалися сутички з поліцією.

23 лютого 1848 р. наляканий король Луї-Філіпп відправив уряд у відставку. Ввечері колону беззбройних демонстрантів обстріляли війська. У перестрілці загинули близько 40 осіб. Чутки про цей злочин швидко поширилися містом, піднявши на ноги населення Парижа. За ніч було споруджено майже 1,5 тис. барикад, а наступного дня, 24 лютого, усі опорні пункти міста опинилися в руках повсталих. Повстанці оточили палац Тюїльрі — резиденцію короля.

Луї-Філіпп 24 лютого відрікся від престолу на користь внука Луї-Філіппа II й виїхав до Великої Британії. Демонстранти увірвалися в королівський палац і влаштували погром. Королівський трон перенесли на Майдан Бастилії та урочисто спалили. Увечері того ж дня було сформовано Тимчасовий уряд.

ДРУГА РЕСПУБЛІКА

25 лютого 1848 р. Францію проголошено республікою. Це була Друга Республіка в історії країни (Перша Республіка існувала в 1792—1804 рр.).

Новий уряд прийняв декрет про загальне виборче право для чоловіків. Були скасовані дворянські титули, видані декрети про свободу політичних зборів і друку. У французьких колоніях скасовано рабство. Робочий день скорочувався до 10 годин у Парижі та до 11 годин у провінції. Робітникам гарантувалося право на працю.

Для боротьби з масовим безробіттям у Парижі почали створювати так звані національні майстерні. До них вступали розорені підприємці, дрібні службовці, що втратили заробіток, ремісники й робітники, а також численні представники люмпен-пролетаріату (волоцюги, жебраки, злочинці та ін.) За символічну працю в майстернях щодня видавали по два франки, що було достатньо для фізичного виживання.

Встановлення барикад у Парижі в лютому 1848 р. Картина художника Ораса Верне

Срібна монета номіналом 2 франки, 1849 р.

Але вже у квітні 1848 р., коли в майстерні вступило понад 100 тис. осіб, роботи в місті не вистачало на всіх. Ускладнилось фінансове становище країни. Прагнучи вийти з кризи, Тимчасовий уряд збільшив прямі податки на власників на 45 %, що викликало незадоволення селян.

Згодом Установчі збори вирішили закрити національні майстерні, замінивши їх більш практичною програмою громадських робіт. Відповідне рішення було опубліковано в газетах 22 червня 1848 р. Наступного дня близько 50 тис. робітників національних майстерень, що не бажали розлучатися з дармовими двома франками на день, безробітні, робітники приватних підприємств столиці підняли заколот, і вулиці Парижа заполонили барикади.

24 червня Установчі збори передали всю повноту влади військовому міністрові генералові Л. Кавен’яку. Проти повсталих були стягнені 150 тис. осіб регулярних військ, на допомогу поспішали загони національної гвардії. Для придушення повстання Л. Кавен’як використав артилерію. У Парижі вирувала страшна «червнева різанина». 26 червня заколот було придушено, 1500 осіб убито, ще 12 тис. заарештовано й заслано в Алжир.

4 листопада 1848 р. Установчі збори ухвалили Конституцію Другої Республіки, яка узаконила республіку. У грудні 1848 р. на виборах президента Луї-Наполеон Бонапарт набрав абсолютну більшість голосів (74,4 %). Обрання його президентом стало можливим унаслідок масового невдоволення й озлоблення селян проти республіки та завдяки широкому вкоріненню в селянському середовищі легенди про те, що Наполеон І захищав інтереси селян. Луї-Наполеон Бонапарт не приховував своїх намірів відновити імперію, яку він проголосив «державою рівності всіх французів».

Луї-Наполеон Бонапарт (1808-1 873 рр.) — президент Французької Республіки, імператор французів. Племінник Наполеона І. Двічі Луї-Наполеон Бонапарт намагався насильницьким шляхом захопити державну владу у Франції (у 1838 і 1840 рр.), але зазнав невдачі. Незабаром він прийшов до влади мирним шляхом: у 1848 р. його обрали президентом республіки. Здійснивши переворот 1851 р., він встановив авторитарний поліцейський режим і ще через рік проголосив себе імператором. За Наполеона III Франція брала участь у багатьох війнах. Кінець правлінню Наполеона III поклала франко-прусська війна (1870-1871 рр.), у ході якої імператор потрапив під Седаном до німецького полону й до Франції вже не повернувся. Наполеон III був останнім монархом Франції.

БОНАПАРТИСТСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1851 р.

Луї-Наполеон Бонапарт, ставши президентом під приводом опікування про порядок, розпочав репресії проти революційно налаштованих. 13 червня 1849 р. війська розігнали республіканську демонстрацію, після чого 33 депутати-республіканці були віддані під суд, уряд закрив опозиційні газети. Потім президент почав створювати бонапартистську партію.

Луї Бонапарт мав боротися не лише з республіканцями, а й із монархістами. 31 жовтня 1849 р. він проголосив перехід до системи особистого правління. Усі міністерські портфелі Луї-Наполеон Бонапарт віддав своїм прихильникам.

Президент поступово ввів до військ паризького гарнізону відданих йому офіцерів.

За таких умов Законодавчі збори відмінили загальне виборче право, скоротивши наполовину кількість виборців, а також скасували свободу слова. Це було фатальною помилкою парламенту, яка дала Луї Бонапарту козир у боротьбі проти республіки.

4 листопада 1851 р. президент звернувся до парламенту з вимогою повернути загальне виборче право.

Отримавши відмову, він почав готувати державний переворот, який широкій громадськості був представлений як захист демократичних свобод.

Бонапартизм — форма військово-політичної диктатури, що здійснювала політику лавірування між різними соціальними групами.

Характерні риси — прагнення встановити контроль над державною машиною, опора на армію, демагогічні обіцянки швидкого розв’язання соціальних проблем.

Назва виникла у зв’язку з курсом, який установив Наполеон Бонапарт у Франції в період нестійкої рівноваги сил, поєднуючи демагогію з наступом на демократію, балансуванням, заграванням з різними верствами населення.

Державний переворот — насильницька (неконституційна) зміна (захоплення) влади в державі. Державним переворотом є й узурпація однією гілкою влади всіх владних повноважень у країні.

Увечері 1 грудня за наказом президента війська зайняли всі стратегічно важливі об’єкти, а вранці наступного дня було заарештовано 70 впливових політиків. Луї-Наполеон Бонапарт розпустив Законодавчі збори.

Для утвердження державного перевороту 21 грудня 1851 р. було проведено плебісцит (опитування населення, всенародне голосування з найбільш важливих питань державного життя), яке мало відповісти на запитання: «Чи бажає французький народ зберегти владу за Луї-Наполеоном Бонапартом і надати йому необхідні повноваження для встановлення конституції на підставах, запропонованих у його прокламації від 2 грудня?». Плебісцит відбувався за умов бонапартистського терору та демагогії й дав «бажаний результат».

ВСТАНОВЛЕННЯ ДРУГОЇ ІМПЕРІЇ

14 січня 1852 р. була ухвалена нова Конституція Франції, що фактично відновила монархічну форму правління.

2. РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 рр. У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

НІМЕЧЧИНА

Головною перешкодою на шляху подальшого розвитку німецьких держав залишалася політична роздробленість. Боротьба за об’єднання німецьких держав у єдину національну державу, у якій була зацікавлена насамперед німецька буржуазія, стало основним завданням революції.

Початок революції. На становищі народу важко позначилися неврожай і торговельно-економічна криза. У німецьких державах наростав опозиційний рух, який очолила ліберальна буржуазія, що виступала за створення єдиної німецької держави у формі конституційної монархії.

Наприкінці лютого — на початку березня 1848 р. в ряді держав Західної та Південно-Західної Німеччини розпочалися мітинги й демонстрації. До місцевих парламентів направляли петиції, у яких висувалися демократичні вимоги. Всюди налякані монархи змушені були йти на певні поступки й допускати до влади діячів опозиції.

Революція в Пруссії. Починаючи із 6 березня 1848 р., зібрання й демонстрації відбувалися в столиці Пруссії — Берліні. 18 березня вони вилилися в народне повстання. Озброєні робітники й ремісники оточили королівський палац і вимагали ухвалення конституції. Прусський король Фрідрих-Вільгельм IV дав обіцянку ввести конституцію, оголосив відміну цензури, амністію всіх політичних в’язнів і скликання парламенту.

Але барикадні бої тривали. 19 березня король змушений був віддати наказ про виведення військ із столиці. Бюргерство взялося за створення Національної гвардії й забезпечення порядку в місті.

Наприкінці березня король сформував уряд, до складу якого ввійшли ліберали. У травні 1848 р. в Берліні були скликані Установчі збори, що проголосили створення Національних зборів Пруссії, у яких більшість належала ліберальній буржуазії.

Франкфуртський парламент. У цей самий час у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загальнонімецький парламент (Національні збори), обраний населенням усіх німецьких держав. Велику частину його депутатів становили представники ліберальної буржуазії та інтелігенції. Депутати вирішили знищити всі види феодальної залежності селян, виробили проект загальнонімецької конституції.

На берлінських барикадах (19 березня 1848 р.)

28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент ухвалив загальнонімецьку конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади і створення двопалатного парламенту. Імператорський престол запропонували прусському королеві, але Фрідрих-Вільгельм IV відмовився, заявивши, що не хоче «піднімати корону з бруду».

Значна частина Основного Закону була присвячена основним правам німецького народу. Конституція встановлювала рівність усіх перед законом, скасувала привілеї та титули дворянства. Уперше в історії німцям гарантували основні громадянські права та свободи — недоторканність особи й приватної власності, свободу совісті, слова та зборів. Відмінялися всі «кріпосні відносини», хоча земельні повинності селяни повинні були викупляти.

У квітні-травні 1849 р. спалахнули повстання в Саксонії, Рейнській провінції, Бадені, інших німецьких державах на захист загальнонімецької конституції 1849 р. Але Франкфуртський парламент так і не став органом загальнонімецької центральної влади. Обраний ним уряд не мав ані коштів, ані повноважень для ведення певної політики. У червні 1848 р. Національні збори розігнали війська вюртембергського короля.

Розвиток подій у Пруссії. У грудні 1848 р. король Пруссії розігнав Національні збори, створені після березневих подій. Була роззброєна й Національна гвардія. Услід за цими подіями монарх видав наказ про «дарування» народові Пруссії конституції.

Проведені прусськими Національними зборами аграрні реформи відмінили лише другорядні повинності селян. Проте в країні були здійснені перетворення, які прискорили промисловий розвиток держави, помітно активізували підприємницьку діяльність.

Перша зустріч Гарібальді й Мадзіні

ОСОБЛИВОСТІ РЕВОЛЮЦІЇ ВІТАЛІЇ

Основні завдання та початок революції. Основними завданнями революції в Італії були ліквідація абсолютистських феодальних порядків; знищення державної роздробленості та австрійського гніту; створення єдиної національної італійської держави.

Революція розпочалася з народного повстання в Палермо (острів Сицилія) в січні 1848 р. Виступ викликав заворушення по всій Італії. У результаті в лютому-березні 1848 р. майже в усіх італійських державах були впроваджені конституції й сформовані уряди з поміркованих лібералів.

Звістка про революцію у Відні в березні 1848 р. викликала потужні антиавстрійські виступи в Ломбардії й Венеціанській області.

У Венеції було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.

У Мілані протягом п’яти днів точилися наполегливі бої між населенням міста й 15-тисячним австрійським гарнізоном. Зазнавши важких втрат, австрійці покинули місто.

Італійсько-австрійська війна. На гребені патріотичного підйому король П’ємонту Карл Альберт під гаслом національного об’єднання країни наприкінці березня 1848 р. оголосив війну Австрії. Проте перша війна за незалежність італійських держав закінчилася невдачею.

У березні 1849 р. п’ємонтські війська відновили військові дії проти Австрії, але знов зазнали поразки. Король Карл Альберт відрікся від престолу на користь сина Віктора Еммануїла. Австрійська влада окупувала Тоскану й привела на престол свого ставленика. До травня 1849 р. було придушено повстання на Сицилії й фактично анульовані всі конституційні реформи в Неаполітанському королівстві.

Римська республіка. Поразка у війні з Австрією зумовила нове піднесення революційного руху в країні. У Римі в листопаді 1848 р. спалахнуло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста. Італійські демократи,

Прапор Римської республіки 1849 р. з девізом «Бог і людина»

у тому числі лідер патріотичної організації «Молода Італія» Дж. Мадзіні та прибулий до Риму герой визвольної боротьби Дж. Гарібальді, закликали римлян проголосити в місті республіку. Під тиском демократів у Римі були проведені вибори до Установчих зборів. У лютому 1849 р. на першому ж засіданні депутати ухвалили закон про позбавлення Римського Папи світської влади й проголосили Римську республіку. Згодом проведено низку демократичних реформ.

З липня 1849 р. Установчі збори затвердили Конституцію Римської республіки — найдемократичнішу на італійській землі. Проте цього самого дня на французьких багнетах у Римі була відновлена влада Папи. Ще на початку травня на його прохання проти Римської республіки виступили війська Франції, Австрії, Іспанії й Неаполітанського королівства. У серпні 1849 р. капітулювала оточена австрійськими військами Венеція.

АВСТРІЯ

Основні завдання революції. Австрійська імперія, у якій правила династія Габсбургів, була багатонаціональною державою. Із 37 млн населення імперії в 1847 р. 18 млн становили слов’янські народи (чехи, поляки, словаки, українці, хорвати, словенці), 5 млн — угорці, були також німці, італійці, румуни та ін. Тому основним завданням революції, що назрівала в країні, було звільнення пригноблюваних народів від влади Австрійської імперії, повалення монархії Габсбургів й утворення федерації рівноправних народів або незалежних національних держав.

Початок революції. На початку березня 1848 р. депутати ландтагу Нижньої Австрії та союз промисловців зажадали введення конституції, скликання загальноавстрійського парламенту, відставки канцлера К. Меттерніха, проведення демократичних реформ.

Революція в Австрії розпочалася 13 березня з демонстрацій і стихійних мітингів віденської бідноти, студентів і бюргерів. На вулицях столиці відбулися зіткнення демонстрантів з військами. Фердинанд І був змушений відправити у відставку канцлера К. Меттерніха. У квітні створено Комітет громадської безпеки — неофіційний орган влади буржуазії.

25 квітня 1848 р. імператор Фердинанд І «дарував» своїм підданим Конституцію Австрійської імперії, що проголосила різні свободи, але зберегла владу в руках імператора й призначеної ним верхньої палати Рейхстагу (парламенту).

У липні в столиці розпочав роботу австрійський Рейхстаг, який ухвалив закон про скасування низки повинностей селян, але безкоштовно відмінялася лише незначна частина повинностей.

Повстання у Відні. На початку жовтня 1848 р. влада вирішила кинути частину віденського гарнізону на придушення угорської революції. У відповідь 6 жовтня спалахнуло народне повстання. Проте повстанцям протистояла величезна армія, яка взяла столицю в облогу та влаштувала артилерійський обстріл. Через три тижні керівники повстання капітулювали.

Після поразки жовтневого повстання в Австрії було створено новий уряд із представників монархічної знаті та великої буржуазії. Імператор Франц Йосип, що вступив на престол у грудні 1848 р., після зречення Фердинанда І, проголосив у березні 1849 р. впровадження нової конституції. Рейхстаг був розпущений. Революція в Австрії зазнала поразки, але повне повернення до дореволюційних порядків було вже неможливе.

ПОВСТАННЯ В УГОРЩИНІ

15 березня 1848 р. в Пешті розпочалися демонстрації інтелігенції, студентів, робітників і ремісників. Демонстранти висували вимоги демократичних свобод, виведення з країни імператорських військ і створення самостійного угорського уряду.

Навесні 1848 р. угорський сейм (парламент) ухвалив ряд законів, спрямованих на перетворення країни: про фінансову й військову самостійність королівства, про скасування податкових привілеїв дворянства, про відміну без викупу всіх феодальних повинностей тощо. Проте землі селяни не отримали. Не знайшли рівноправ’я слов’яни й румуни, що проживали на території Угорщини.

Франц Йосип І

Символ угорської революції 1848-1849 рр.

Ще у вересні 1848 р., з метою придушення революції, австрійські війська розгорнули воєнні дії в Угорщині, проте в березні 1849 р. внаслідок успішного контрнаступу угорської армії, австрійці змушені були покинути країну. Австрійський уряд звернувся за допомогою до свого союзника по Священному союзу — Росії. На початку червня 1849 р. російська армія під командуванням генерала-фельдмаршала І. Паськевича здійснила інтервенцію до Угорщини, і в серпні 1849 р. угорські війська капітулювали.

Революція в Угорщині зазнала поразки.

3. НАЦІОНАЛЬНІ РУХИ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ

На розвиток революційного руху Австрії впливали події, що відбувалися на всіх землях «клаптикової імперії», насамперед — на слов’янських землях, де посилювався соціальний і національний рух. Період національного відродження слов’янських народів Австрійської імперії прийнято називати «будительством», тобто «пробудженням» національної свідомості народу. «Будительство» було пов’язане з діяльністю освічених інтелектуалів, які досліджували й популяризували слов’янську культуру.

Павел Йозеф Шафарик (1795—1861) був видатним діячем чеського і словацького національного відродження, істориком і філологом. У праці «Слов’янські старожитності» (1837 р.) П. Шафарик уперше окреслив територію, заселену слов’янами, обґрунтував індоєвропейське походження слов’ян, а також продемонстрував їхнє значення для світової історії та внесок у культуру.

Саме Шафарик був одним з головних організаторів «Слов’янського з’їзду» (червень 1848 р.). Національним героєм словацького народу став Людовит Штур (1815—1856) — патріот-письменник, депутат угорського сейму. Своєю діяльністю він утвердив словацьку мову як самостійну і літературну, був лідером словацького національного руху. Видатним сербським просвітителем, основоположником сербської літературної мови був Вук Караджич (1787—1864) — філолог, фольклорист й історик. Відомим лідером хорватського національного руху був історик, поет, драматург Іван Кукулевич-Сакцинський (1816-1889).

Пожежа у Львівській ратуші. Малюнок 1848 р.

Пригадайте основні події української Весни народів.

ПОВСТАННЯ В ЧЕХИ

У Чехії, найбільш розвиненій у промисловому відношенні території імперії, ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського гніту. Через місяць у Празі був створений Національний комітет, який фактично став урядом Чехії. Селяни домоглися скасування панщини, безробітні — виплат невеликих допомог.

Наймасштабнішим проявом визвольного руху в Чехії став Слов’янський конгрес (з'їзд представників усіх слов’янських народів Австрійської імперії) на початку червня 1848 р.

Українці Австрійської імперії не мали на з’їзді власної делегації: галичани об’єдналися з поляками, а закарпатці — зі словаками.

ПОВСТАННЯ У СЛОВАЧЧИНІ

У Словаччині гаряче вітали угорську революцію 15 березня 1848 р., яка принесла скасування кріпосництва й звільнила словаків від австрійської колоніальної залежності. Більшість словацького населення становило селянство. Щоб не допустити посилення селянського руху, угорська влада швидко скасувала панщину. Але у квітні 1848 р. безземельні селяни Словаччини все ж повстали задля захоплення землі. Однак всі ці виступи були придушені військами. Одночасно із селянським рухом на повстання піднялись робітники, зокрема шахтарі.

Свідчать документи. З Прокламації І Слов’янського конгресу до народів Європи 12 червня 1848 р.

Піднімає голову давно пригноблюваний слов’янин, скидає з себе ярмо і вимагає гучним і рішучим голосом свою давню спадщину — свободу. Сильний чисельністю, а ще більше своєю волею і знову надбаною братською однодумністю своїх племен, він, проте, залишається вірним своїй природі і принципам своїх предків: він не хоче володарювати, панувати; він хоче свободи як для себе, так і для кожного; він вимагає її, безумовно, як найсвятіше право людини. Так, свобода, рівність і братерство всіх підданих держави — наше гасло, так само як воно було у нас тисячу років назад.

Ми запропонували імператорові Австрії... перетворити імперію на союз рівноправних народів, який однаково задовольнить як своєрідні потреби народів, так і єдність монархії.

(?) Які ідеї проголошував Слов’янський конгрес?

Наприкінці квітня 1848 р. було засновано Словацький національний комітет, який 10 травня скликав у центрі Північної Словакії Національні збори Словаччини. У цих зборах головним чином брали участь прихильники Л. Штура. Збори прийняли маніфест, у якому вимагалося «територіальної автономії Словаччини; визнання рідної мови населення офіційною мовою; створення словацьких шкіл і словацького університету».

16 вересня 1848 р. було засновано Словацьку національну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині в межах Угорського королівства.

Після придушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві зазнав поразки і словацький національний рух.

РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ХОРВАТІЇ

23 березня 1848 р. баном Хорватії було проголошено Йосифа Єлачича. Він зібрав у Загребі Собор, що ухвалив, зокрема, вимогу об’єднання під єдиною владою всіх хорватських земель. Відень, який саме в цей час боровся з угорськими повстанцями, пішов на поступки хорватам з політичних, економічних питань і проблеми національного самозбереження. У вересні 1848 р. Єлачич зі своїми загонами розпочав бойові дії проти угорських повстанців, які обстоювали ідеї угорського націоналізму, прагнучи створення «Великої Угорщини» від Карпат до Адріатики.

Єлачич погодився на компроміс із Габсбургами, сподіваючись на здобуття політичних і національних прав хорватами за умови збереження цілісності імперії.

4. ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ Й НАСЛІДКИ РЕВОЛЮЦІЙ

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ РЕВОЛЮЦІЙ 1848-1849 рр.

Серед причин поразки революцій 1848—1849 рр. можна виділити такі:

• роз’єднаність цілей, завдань і дій у ході революцій представників різних політичних і соціальних груп (поміркованих лібералів, республіканців, ремісників, робітників, студентів, селян тощо);

• державна роздробленість у Німеччині та Італії стояла на шляху вирішення політичних, економічних і соціальних питань у ході революцій;

• наявність міжнаціональних суперечностей, наприклад в Австрійській імперії, які стояли на шляху об’єднання революційних сил;

• залучення іноземних військ для придушення революцій (зокрема, інтервенція російських військ в Угорщині; інтервенція французьких військ та їхніх союзників для ліквідації завоювань Римської республіки тощо).

НАСЛІДКИ РЕВОЛЮЦІЙ 1848-1849 рр.

Революції стали прискорювачами суспільного прогресу:

• у європейських країнах зникли залишки кріпацтва, завершилася індустральна революція;

• знищення феодальних пережитків в економіці сприяло розвитку капіталістичного господарства,

• влада багатьох монархів була обмежена конституціями та парламентами;

• боротьба за введення конституцій і створення демократичних республік була спробою створення громадянського суспільства і правової держави;

• революції прискорили процес формування націй; у Німеччині та Італії завершилося подолання роздробленості та створення національних держав; Угорщина добилася права на самоврядування.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. У яких країнах Європи в 1848-1849 рр. відбулися революції?

2. Які народи проживали на території Австрійської імперії?

3. Назвіть спільні передумови революцій у Франції, Німеччині, Італії, Австрійській імперії. Які передумови революцій були характерні для окремих держав?

4. Які були причини перемоги Луї-Наполеон а Бонапарта на президентських виборах?

5. Які були основні причини поразки революцій 1848-1849 рр.

6. Схарактеризуйте наслідки революцій 1848-1849 рр.?

7. Покажіть на карті (с. 200) території, що в першій половині XIX ст. належали до італійських; кордони держав, де відбувалися революційні події 1848-1849 рр.

8. Поясніть значення термінів і понять: ліберальні реформи, контрреволюція, бонапартизм, державний переворот, юнкерство.

II. Обговоріть у групі

1. Як Ви вважаєте, чому революції 1848-1849 рр. отримали назву «Весна народів»?

2. Яку роль у революціях 1848-1849 рр. відіграли ліберальна буржуазія та інтелігенція?

3. Після закінчення революцій одні стверджували, що «кров була пролита дарма, жертви марні», а інші відзначали, що, попри поразку, події 1848-1849 рр. стали прискорювачами суспільного прогресу. Що Ви думаєте з приводу цих тверджень?

4. Як Ви вважаєте, чим революційні події в Європі в 1848-1849 рр. відрізнялися від руху чартистів у Великій Британії?

III. Мислю творчо й самостійно

10 грудня 1848 р. у Франції відбулися президентські вибори. За їхніми підсумками беззастережну перемогу отримав Луї-Наполеон Бонапарт, що набрав 74,4 % голосів виборців. Використовуючи текст підручника, інші матеріали та джерела, складіть основні тези передвиборної програми майбутнього президента країни.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно