§ 12. Об'єднання Італії

Історичні подробиці. Італія — держава на Півдні Європи, у центрі Середземномор’я. У V—III от. до н.е. територія Італії була основною частиною Римської держави. До кінця Середньовіччя Італія залишалася роздробленою. У XVI ст. значну частину території Італії контролювала Іспанія, після війни за Іспанську спадщину в 1701-1714 рр. — австрійські Габсбурги. З кінця XVIII ст. в Італії розгорнувся рух за національне визволення й ліквідацію територіальної роздробленості («Рісорджименто» — «Відродження»). З 1814 р. Італія перебувала під французькою окупацією, на її території були створені залежні від наполеонівської Франції держави. Віденський конгрес 1814-1815 рр. реставрував в Італії феодально-абсолютистські монархії.

1. ПОЛІТИЧНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ ІТАЛІЇ

За рішенням Віденського конгресу Італія була розділена на вісім держав: Королівство обох Сицилій (Неаполітанське королівство — найвідсталіший регіон Італії), Папська область, герцогства Модена, Парма, Лукка й Тоскана, Сардинське королівство, П’ємонт, Ломбардо-Венеціанське королівство, що увійшло до складу Австрійської імперії. Майже всі ці держави потрапили під вплив Австрії. Відповіддю на це стала епоха «Рісорджименто» — рух за звільнення з-під австрійського гніту та об’єднання Італії.

Придушення революції 1848—1849 рр. призвело до відновлення абсолютистських режимів у всіх італійських державах, окрім Сардинського королівства. Особливо лютувала реакція на півдні країни, у Неаполітанському королівстві, де король Фердинанд II встановив режим терору й поліцейського свавілля.

Багато областей, що були ареною військових дій, постраждали від руйнувань. Всюди зросли податки. Спостерігався застій у промисловості й торгівлі. Г остра криза, в основі якої було малоземелля й безземелля селян, вибухнула в сільському господарстві. Особливо важкими були її наслідки в південних регіонах.

Віктор Еммануїл II

2. ПІДНЕСЕННЯ П’ЄМОНТУ

Найбільш розвиненими були північні землі Італії — Сардинське королівство з П’ємонтом.

Лише в Сардинському королівстві після придушення революції 1848—1849 рр. збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Представник Савойської династії король Віктор Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, продовжував співпрацю з лібералами.

З 1852 р. аж до своєї смерті в 1861 р. прем’єр-міністром П’ємонту був видатний представник ліберальних кіл граф К. Кавур.

Камілло Бенсо ді Кавур (1810-1861 рр.) — граф, італійський політичний і державний діяч, дипломат, лідер поміркованих лібералів, прем’єр-міністр Сардинського королівства в 1852-1861 рр. К. Кавур народився в аристократичній сім’ї, здобув освіту в військовій академії. У листопаді 1831 р. К. Кавур залишив військову службу. Він побував у Франції, Великій Британії, Швейцарії й Бельгії, де вивчав проблеми західного світу. У Парижі близько зійшовся з представниками ліберальної буржуазії, а з Британії повернувся переконаним прихильником британської політичної системи. К. Кавур закликав до об’єднання всіх італійських держав дипломатичним шляхом. Він краще за інших політичних діячів Італії розумів значення економіки для зміцнення держави. Ставши прем’єр-міністром, приділив першорядну увагу економічному розвитку П’ємонту. З іменем К. Кавура пов’язане економічне піднесення країни, зміцнення її міжнародного авторитету.

У 50-х роках XIX ст. в П’ємонті розгорнулося будівництво залізниць, іригаційних каналів, портів. Були створені сприятливі умови для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. К. Кавуру вдалося зменшити державний борг. Він уклав вигідні торговельні угоди з Великою Британією та Францією.

3. ДВА НАПРЯМИ БОРОТЬБИ ЗА ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

У середині XIX ст. склалися передумови для створення єдиної італійської держави.

• Пробуджувалася національна самосвідомість італійців, які усвідомлювали себе єдиною нацією та прагнули до національного визволення.

• Більшість італійців розуміли, що роздробленість Італії перешкоджає її соціально-економічному розвитку.

У національно-визвольному русі в Італії, що активізувався наприкінці 50-х років XIX ст., визначилися два напрями.

Помірковано-ліберальний напрям представляв інтереси ліберального дворянства й буржуазії Північної Італії та орієнтувався на об’єднання країни під верховенством Сардинського королівства. Головна надія при цьому покладалася на П’ємонт. Лідер цієї течії граф К. Кавур, як і всі ліберали, відкидав революційний шлях об’єднання країни «знизу» і прагнув створення Королівства Північної Італії під егідою Савойської династії.

Представники революційного напряму, які спиралися на інтелігенцію, ремісників, робітників, селян, були прихильниками революційного шляху об’єднання Італії в єдину демократичну республіку. Лідерами революціонерів-демократів були Дж. Мадзіні та Дж. Гарібальді.

Джузеппе Мадзіні (1805-1872 рр.) — італійський патріот і письменник.

У 1831 р. був висланий з Італії за участь у діяльності «Товариства карбонаріїв». Оселившись у Марселі, Дж. Мадзіні створив там революційну організацію «Молода Італія». Головною її метою було звільнення країни від австрійського гніту й об’єднання всіх італійських земель у єдину демократичну республіку. Виконати це завдання, на думку Дж. Мадзіні та його спільників, можна було лише шляхом революції, яка мала здійснитися «з народом і для народу». У 1849 р., коли після скасування світської влади Папи Римського в Папській області було створено Римську республіку, керовану тріумвіратом, Дж. Мадзіні отримав у ньому головний пост. Після 1849 р. Мадзіні, мріючи про нову революцію, залишився вірним повстанській тактиці. За його активної участі в 1853 р. було підготовлено повстання в Мілані, яке, проте, закінчилося поразкою. Невдалою була і спроба мадзіністів організувати в 1857 р. збройну експедицію на Сицилію. Але «Партія дії», яка сформувалася на основі «Молодої Італії», не припиняла боротьби.

Джузеппе Гарібальді (1807-1882 рр.) — італійський революціонер, один з лідерів визвольного й об’єднувального рухів. Народився в Ніцці в родині моряка. Уже підлітком Джузеппе став юнгою на торговельному судні, побував у багатьох портах, у тому числі в Одесі. У юності симпатизував борцям за свободу в Іспанії, Португалії, Греції. У 1833 р. в Марселі він познайомився з Дж. Мадзіні й вступив у таємне товариство «Молода Італія». Понад 10 років бився за незалежність південноамериканських республік. Учасник Італійської революції 1848-1849 рр., організатор оборони Риму. У 1848-1849, 1866 рр. на чолі добровольців брав участь у визвольних війнах проти Австрії. У 1860 р. очолив похід «тисячі», яка визволила південь Італії й забезпечила перемогу Італійської революції 1859-1860 рр. У 1862, 1867 рр. намагався за допомогою зброї визволити Рим від влади Папи. У 1866 р. Дж. Гарібапьді відіграв велику роль у перемогах над австрійцями, що привело до приєднання Венеціанської області до Італії. Під час франко-прусської війни 1870-1871 рр. бився на боці Франції. Деякий час Дж. Гарібальді залишався членом парламенту Італії, але потім відійшов від політичної діяльності. Помер на о. Капрера 2 червня 1882 р.

Дж. Мадзіні всюди проповідував свободу особистості й національне визволення не лише Італії, а й усієї Європи. Його кредо було: «Я люблю мою країну, тому що я люблю всі країни». Він зазначав, що всі європейські народи мають жити в рівності й братерстві в межах природних кордонів, відведених для них Богом. Дж. Мадзіні вважав, що у XX ст. націоналізм має поширитися за межі Європи. І справді, його твори стали джерелом натхнення для багатьох лідерів азіатських та африканських держав.

Герб Сардинського королівства

4. НА ШЛЯХУ ДО ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

Імператор Франції Наполеон III з метою зміцнення свого внутрішнього становища визнав для себе корисним виступити в ролі захисника італійської незалежності та єдності й запропонував К. Кавуру свою допомогу в боротьбі з Австрією. Прем’єр-міністр Сардинського королівства скористався нагодою. У 1858 р. К. Кавур уклав з Наполеоном III таємну угоду, згідно з якою, зокрема, французька армія разом з п’ємонтською повинна була взяти участь у вигнанні австрійців з Ломбардо-Венеції. За задумом Наполеона III, австрійський вплив в італійських державах мав бути замінений французьким. А К. Кавуру за допомогою дипломатичних маневрів вдалося спровокувати Францію на війну з Австрією в ім’я інтересів Італії.

У квітні 1859 р. Австрія в ультимативній формі зажадала роззброєння армії Сардинського королівства й цим дала йому привід для початку військових дій. Франція й Сардинське королівство оголосили Австрії війну.

В Італії це викликало вибух патріотизму. З усіх кінців півострова прибували добровольці до очоленого Дж. Гарібальді батальйону альпійських стрільців; усюди відбувалися народні мітинги. У Тоскані, Модені, Пармі вони переросли в революції. Народ у цих регіонах вимагав оголошення війни Австрії й приєднання до Сардинського королівства. Перелякані герцоги й папський намісник втекли, влада перейшла до тимчасових урядів, утворених з ліберальних буржуа та дворян.

Незабаром війська Сардинського королівства і Франції захопили всю Ломбардію, розбили австрійську армію в битвах біля Мадженті й Сольферіно. Але за цих обставин Наполеон III, побоюючись створення поряд із Францією сильного об’єднаного Італійського королівства, порушив попередні домовленості з К. Кавуром та уклав з Австрією сепаратне перемир’я. У відповідь на це в березні 1860 р. національні збори Тоскани, Парми, Модени схвалили рішення про приєднання до Сардинського королівства.

5. СТВОРЕННЯ ІТАЛІЙСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

Дж. Гарібальді (з прапором і шаблею) з повстанцями на Сицилії. Малюнок XIX ст.

ПОХІД «ТИСЯЧІ» ДЖ. ГАРІБАЛЬДІ

Опорою реакції залишалося Неаполітанське королівство. У квітні 1860 р. на о. Сицилія знов спалахнуло селянське повстання. Скориставшись цим, патріотичні організації на півночі Італії взялися за підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. На початку травня 1860 р., зібравши невеликий загін добровольців з 1200 осіб (вони були одягнені в червоні сорочки — звідси назва «червоносорочники»), Дж. Гарібальді таємно на двох пароплавах відплив з Генуї на Сицилію.

Висадившись на острові, він був сприйнятий населенням як визволитель від тиранії Бурбонів. Звідусіль до «Тисячі» Дж. Гарібальді сходилися добровольці. Дж. Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. Услід за цим гарібальдійці захопили центральне місто Сицилії — Палермо, і незабаром весь острів був очищений від королівських військ.

Прибувши до Палермо, від імені сардинського короля Віктора Еммануїла II Дж. Гарібальді оголосив себе правителем (диктатором) Сицилії. Скориставшись своїми повноваженнями, він відмінив багато привілеїв дворянства та духовенства, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на перемелювання зерна, визволив політичних в’язнів, взявся за організацію шкіл і притулків, роздав частину державних земель селянам.

Свідчать документи. Перша прокламація Гарібальді в Сицилії (середина травня 1860 р.)

... Сицилія! Я привів до вас пригорщу сміливців... Ми бажаємо лише одного: визволення вітчизни. Будьмо одностайні, і справа виявиться неважкою. До зброї! Хто не візьметься за неї, той або боягуз, або зрадник! Хай Сицилія знову покаже світу, як доблесний об’єднаний народ визволяє країну від тих, хто її пригноблює.

(?) Які чинники допомогли Дж. Гарібальді отримати перемогу в Сицилії?

Незабаром Дж. Гарібальді урочисто вступив до столиці Королівства обох Сицилій.

Герб Королівства Італії

ПРИЄДНАННЯ ПІВДЕННОЇ ІТАЛІЇ ДО САРДИНСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

Зростаюча популярність народного генерала турбувала правлячі кола Сардинського королівства. Регулярні війська під командуванням короля Віктора Еммануїла II в жовтні 1860 р. увійшли до Неаполітанського королівства з півночі, перегородивши повстанським загонам шлях до Папської області. Король та голова уряду К. Кавур вважали, що похід Дж. Гарібальді до Папської області може ускладнити міжнародне становище Італії, накликати на неї гнів французів.

У листопаді 1860 р. Дж. Гарібальді оголосив про передачу влади у визволеній ним Південній Італії королю Віктору Еммануїлу II. Прохання Дж. Гарібальді залишити його в Південній Італії намісником короля було відхилено. Тоді Гарібальді розпустив свій загін і повернувся до власного маєтку на о. Капрера. Таким чином, блок лібералів і монархістів зумів перемогти революціонерів-демократів.

ПРОГОЛОШЕННЯ ІТАЛІЙСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

У лютому 1861 р. в Турині на своє перше засідання зібрався загальноіталійський парламент, на якому були присутні представники від усіх територій, що висловилися за союз із Сардинським королівством. 14 березня парламент оголосив Сардинське королівство разом з усіма приєднаними до нього землями Італійським королівством, а короля Віктора-Еммануїла II — королем Італії. Столицею королівства стала Флоренція. Майже вся Італія (за винятком Риму та Венеції) була об’єднана під владою Савойської династії. Формою державного правління в новій італійській державі стала конституційна монархія.

6. ЗАВЕРШЕННЯ ОБ’ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

ПОХІД НА РИМ

У серпні 1862 р. Дж. Гарібальді на чолі загону з двох тисяч добровольців вирушив у похід для звільнення Риму. «Рим або смерть» — таким було гасло гарібальдійців. Проте й цього разу Віктор Еммануїл II не підтримав Гарібальді. Дж. Гарібальді був оголошений бунтівником, і проти нього спрямували італійські королівські війська. Біля гори Аспромонте відбулася битва. У цьому бою Дж. Гарібальді був важко поранений, узятий під варту й кинутий до в’язниці, де перебував до жовтня, після чого амністований королівським указом.

ВІЙНА ІТАЛІЇ З АВСТРІЄЮ

У 1866 р. Італія за попередньою угодою з Пруссією взяла участь у війні проти Австрії. Італійські війська зазнали низку поразок на суші та морі. Але розгром головних австрійських сил прусською армією в битві біля Садовій визначив результат війни: Австрія змушена була скласти зброю. Згідно з Празькою мирною угодою Венеціанську область спочатку передано Наполеону III, а полім до складу Італійського королівства. Із цієї миті поза італійською державою залишалися лише Рим і прилеглі до нього інші папські володіння.

ВЗЯТТЯ РИМУ КОРОЛІВСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ

У 1867 р. друга спроба Дж. Гарібальді зі своїм загоном захопити Рим закінчилася невдачею. Папа Римський Пій IX кинув проти патріотів наймані полки швейцарців, і вони за підтримки французьких військ розбили гарібальдійців.

Створення єдиної італійської держави остаточно завершилося лише в 1870 р., під час франко-прусської війни. Після перших поразок Франції Наполеон III був змушений відкликати з Папської області французький легіон. На початку вересня 1870 р. італійські королівські війська вступили на територію Папської області й 20 вересня зайняли Рим. У січні 1871 р. столицю Італійського королівства перенесено з Флоренції до «вічного міста».

Пам'ятник Джузеппе Гарібапьді в м. Піза (Італія)

Поміркуйте, чому пам’ятники Дж. Гарібальді встановлено в різних країнах світу.

Папську державу ліквідовано. Позбавлений світської влади Папа Пій IX зберіг її лише у Ватикані.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які були основні передумови та чинники об’єднання Італії?

2. Коротко схарактеризуйте помірно-ліберальний і революційний напрями в італійському об’єднувальному русі. У чому полягали принципові відмінності між ними?

3. Які реформи провів Дж. Гарібальді як правитель (диктатор) о. Сицилія?

4. Зіставте об’єднувальний процес в Італії та Німеччині. У чому Ви вбачаєте схожість? У чому відмінність?

5. Покажіть на карті (с. 203) території, що належали до італійських держав.

II. Обговоріть у групі

1. К. Кавур був найбільшим політичним діячем Італії XIX ст. Водночас перед походом Дж. Гарібальді на південь Італії в 1860 р. К. Кавур писав своєму другові: «Я докладу всіх зусиль, аби перешкодити італійському руху стати революційним... Я готовий заради цього на все». Як пояснити позицію К. Кавура, якщо ми знаємо, що він був палким прихильником об'єднання Італії? Висловте свою думку.

2. В Італії було багато прихильників республіканської форми державного правління. Як Ви думаєте, чому після об’єднання країни в Італії все-таки встановилася монархія?

3. Коли в 1861 р. утворилось єдине Італійське королівство, Дж. Гарібальді сказав: «Це зовсім не та Італія, за яку я боровся все своє життя». Як Ви думаєте, який сенс він вкладав у ці слова?

4. Чи поділяєте Ви точку зору, що завершення об’єднання Італії було великим кроком уперед в історії не лише італійського народу, а й усієї Європи?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Використовуючи підручник, інші матеріали та джерела, складіть у довільній формі діалог між К. Кавуром і Дж. Гарібальді, у якому були б відображені процес об’єднання Італії, майбутній державний лад і проблеми розвитку країни в недалекому майбутньому.

2. Прочитайте таке висловлювання: «Причини успішного завершення об’єднання Італії криються в дуже простому факті — кожен італієць цього щиро хотів. Простий народ й аристократія, згадуючи часи Римської Імперії, марили про новий початок. Італійці змогли створити свою державу й перемогти Австрію лише тому, що в кожного в голові вже було це саме Королівство Італія».

Чи погоджуєтесь Ви з цією думкою? Напишіть есе «Воля народу та доля країни: з історичного досвіду Італіїта України».

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ IX:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно