§ 19. Німецька імперія. Канцлерство О. фон Бісмарка. Вільгельм II. Перехід Німеччини до «світової політики»

1. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Уже в 1870-і роки в промисловому розвитку Німеччина обігнала Францію, а на початку XX ст. залишила позаду Велику Британію. Німеччина вийшла на перше місце в Європі й стала другою (після США) індустріальною державою світу.

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЛИ ЕКОНОМІЧНОМУ ПІДЙОМУ НІМЕЧЧИНИ

Після об’єднання в країні утворився єдиний внутрішній ринок, були знищені митні кордони, введені єдина валюта, система мір і ваги, торговельне та банківське законодавство.

Захоплення у Франції Ельзасу й частини Лотарингії, отримання 5 -мільярдної контрибуції сприяли індустріальному зростанню країни. Використовуючи лотарингську руду й вугілля Рурського та Саарського басейнів, німецькі промисловці створили потужну паливно-металургійну базу, а французькі мільярди були використані для фінансування розвитку індустрії та транспорту.

Німецькі підприємці успішно використовували досвід інших країн, впроваджували новітні досягнення науки і техніки, передову технологію.

Зростання промисловості стимулювали великі державні замовлення на виробництво озброєння, будівництво фортець, залізниць і морських портів.

Економічний прогрес Німеччини обумовлено й традиційними рисами німецького народу — працьовитістю, дисциплінованістю й ощадливістю. Швидке зростання кількості населення (із 40 млн у 1871 р. до 67 млн у 1913 р.) сприяло збільшенню ємності внутрішнього ринку.

НОВІ ОЗНАКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Вражаючі успіхи Німеччини в гірничодобувній промисловості, виробництві сталі (друге місце у світі), машинобудуванні та прокладанні залізниць свідчили про завершення у 80-хроках XIX ст. індустріальної революції.

З кінця XIX ст. випереджаючого розвитку в Німеччині набули новітні галузі — машинобудування, електроенергетика, хімічна та електротехнічна промисловість. У країні було зосереджено 2/3 світового виробництва фарб, а потужність німецьких електростанцій лише на початок XX ст. збільшилася у вісім разів.

Відбувалася концентрація виробництва та капіталів. Монополія у вугільній промисловості країни належала Рейн-Вестфальському вугільному синдикату. В електротехнічній промисловості панували гігантські корпорації ЗЕК (Загальна електрична компанія), «Сіменс і Гальське», «Сіменс-Шуккерт». Лідерство на ринку озброєнь, у виробництві локомотивів, залізничних рейок Німеччини на початок XX ст. захопив могутній концерн Ф. Крупна. Найбільшими фінансово-промисловими магнатами були Круппи, Тіссени, Сіменси, Ганземани та ін.

У 90-і роки XIX ст. німецький експорт подвоївся, левову частку в його структурі становили машини й готові вироби.

Розвиток сільського господарства через збереження напівфеодальної системи поміщицьких (юнкерських) господарств і малоземелля селян відбувався значно повільніше. Прусське юнкерство зосередило у своїх руках майже третину оброблюваної в країні землі. Натомість лише 40 % селян Німеччини були власниками землі. Збіднілі селяни вирушали в міста.

Особливістю економіки країни було поєднання передової потужної індустрії з поміщицьким землеволодінням та відсталими формами організації сільськогосподарського виробництва.

Логотип компанії «Сіменс і Гальське» в 1847-1897 рр.

Рекламний плакат із зображенням автомобіля Protos компанії «Сіменс-Шуккерт»

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ

Особливу роль у політичних процесах відігравав О. фон Бісмарк. Для перших років його канцлерства характерне переважання ліберальних методів управління країною. У цей час створюється загальноімперська партійна система, зростають робітничі організації. У цілому період 1871-1878 рр. німецької історії науковці називають «Ліберальна ера».

В останній третині XIX ст. всі великі політичні партії були представлені в Рейхстазі.

Консервативна партія захищала інтереси аристократії, юнкерства, пруського офіцерства.

Націонал-ліберальна партія представляла велику промислову буржуазію; члени цієї партії виступали за загальне виборче право, скасування станових привілеїв.

Партія прогресистів (або вільнодумних) — опозиційна партія; прогресисти виражали інтереси частини інтелігенції, середньої та дрібної міської буржуазії; виступали за демократизацію суспільних відносин, самовизначення національних меншин.

Партія центру — опозиційна партія; захищала інтереси католицької церкви й католицьких верств населення імперії.

Соціал-демократична робітнича партія (СДРП) — опозиційна партія; створена шляхом злиття Союзу німецьких робітничих товариств із лівими елементами Загального німецького робітничого союзу.

Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) створена в 1875 р. (з 1890 р. іменувалася Соціал-демократична партія Німеччини). Соціал-демократи виступали за соціальні реформи, встановлення республіки, еволюційне просування до соціалізму. СЄПН (СДПН) відстоювала інтереси робітників, частини інтелігенції, дрібної буржуазії.

Срібні монети номіналом 10 евро, виготовлені до 200-річчя з дня народження Отто фон Бісмарка (2015 р.)

Будівля Імперського банку Німеччини. Гравюра XIX ст.

3. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА О. фон БІСМАРКА

Після створення єдиної німецької держави її «хрещений батько», перший канцлер імперії О. фон Бісмарк спрямував свої зусилля на централізацію влади в імперії, зміцнення економічної та військово-політичної могутності країни, забезпечення першості Німеччини в Європі.

Зміцнення військової могутності імперії стало одним із провідних напрямів внутрішньої політики Бісмарка. У 1874 р. канцлер домігся від Рейхстагу згоди на збільшення армії в мирний час до 400 тис. осіб і затвердження військових витрат на сім років уперед. Після цього військове відомство було позбавлено парламентського контролю.

Наприкінці 1870-х років Бісмарк першим з європейських політиків відмовився від застарілого, на його думку, принципу свободи торгівлі й державного невтручання в економіку. Зважаючи на зростаючу конкуренцію на світовому ринку, у 1879 р. він провів закон, що захищав промисловість і сільське господарство Німеччини протекційними митами. Уряд ввів державну монополію на тютюн і спиртні вироби, націоналізував залізниці Пруссії.

У 70-і роки XIX ст. Рейхстаг ухвалив численні закони, спрямовані на зміцнення єдності імперії та посилення її державного апарату.

На початку 70-х років XIX ст. О. фон Бісмарк почав наступ на католицьку церкву, довкола якої об’єдналися опозиційні сили держав Західної й Південно-Західної Німеччини. Формально заходи О. фон Бісмарка були спрямовані проти засилля католицького духовенства у сфері культури (тому вони й були названі «культуркампф»).

Проте фактично удар завдавався по автономному становищу церкви в державі, її впливу на політичне життя країни.

Історичні подробиці. Закон 9 липня 1873 р. встановив єдину для імперії валюту — марку, що замінила грошові одиниці окремих держав. Були створені загальноімперська пошта, імперське управління залізниць, єдине управління охорони здоров’я, а в 1875 р. введені єдині для всієї країни правові кодекси і створений Імперський банк. Вводилися єдині міри довжини й ваги, митні тарифи тощо. У цей час була сформована і єдина німецька армія.

«Культуркампф» (нім. kulturkampf — боротьба за культуру) — заходи уряду О. фон Бісмарка в 70-х роках XIX ст., спрямовані проти католицької церкви — головної опори католицької Партії центру, яка підтримувала сепаратистські, антипрусські тенденції.

Історичні подробиці. У 1881 р. було оголошено про початок «ери робітничого законодавства». Рейхстаг ухвалив закони: про страхування на випадок хвороби (1883 р.), каліцтва (1884 р.), старості й непрацездатності (1889 р.). Останній закон передбачав виплату пенсій через старість і непрацездатність робітникам, що досягли 70 років; також передбачалося створення спеціальних кас для інвалідів праці.

Поступово гоніння на церкву припинилися, але католицька опозиція більше не загрожувала центральній владі. Об’єктивно політика «культуркампф» сприяла перетворенню Німеччини на світську державу.

У жовтні 1878 р. Рейхстаг прийняв закон «Проти суспільно небезпечних прагнень соціал-демократів» (названий згодом «винятковим законом проти соціалістів»). Цей закон (діяв до 1890 р.) ухвалено після двох невдалих замахів на життя імператора, у яких влада безпідставно звинуватила соціалістів. Бісмарк називав соціалістів у пресі «бандою вбивць». Урядові кола звинувачували соціалістів у замаху на власність, у підриві віри в Бога тощо.

Розправившись із лівою опозицією, Бісмарк виявив політичну гнучкість і прихильність до соціального реформізму (реформ у соціальній сфері). Канцлер вважав, що держава повинна служити всім верствам суспільства, і лише репресіями становище в ній виправити неможливо. Політику Бісмарка в соціальній сфері називали «новим курсом».

Таким чином, Німеччина стала першою країною у світі, де було ухвалено розгорнуте соціальне законодавство.

4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА О. фон БІСМАРКА

СТВОРЕННЯ СОЮЗУ ТРЬОХ ІМПЕРАТОРІВ

Використовуючи ідею монархічної солідарності для збереження «порядку» в Європі, у 1873 р. Бісмарку вдалося створити Союз трьох імператорів — імператорів Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. Угода мала консультативний характер, але роль Німеччини в системі міжнародних відносин відразу зросла. Утім Союз не міг бути стійким через суттєві протиріччя між країнами. І хоча в 1881 р. угода була відновлена (вже у формі договору про нейтралітет), до середини 1880-х років Союз вичерпав свої можливості.

ПОГІРШЕННЯ ВІДНОСИН З РОСІЄЮ ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ

Ще на Берлінському конгресі (1878 р.) Німеччина не підтримала дії Росії на Балканах. У свою чергу, Росія відмовилась дотримуватися нейтралітету в разі війни Німеччини та Франції. Це тричі утримувало Бісмарка від нового нападу на Францію. До того після взаємного підвищення мит на імпортні товари наприкінці 1870-х років між Німеччиною та Росією розпочалася справжня митна війна. Бісмарк відчував сильний тиск австрійців і власних військових, що штовхали його на війну з Росією. Проте канцлер подолав ці настрої.

Водночас загострилися відносини Німеччини з Великою Британією, яка побоювалася зростання впливу німецької держави в Європі.

УТВОРЕННЯ ТРОЇСТОГО СОЮЗУ

Погіршення відносин з Росією та Великою Британією зумовило військово-політичне зближення Німеччини й Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали таємний союзний договір. У 1882 р., використовуючи італо-французьке колоніальне суперництво, Бісмарку вдалося залучити до коаліції й Італію. Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, що поклав початок розколу Європи на ворогуючі військово-політичні угруповання.

«Три імператори». Карикатура з журналу «Панч» (Велика Британія, 1884 р.)

Троїстий союз: Німеччина, Австро-Угорщина та Італія курять на бочці з порохом. Карикатура Тіре-Боне

ПОЧАТОК КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Німеччина вступила на шлях колоніальних захоплень пізніше від інших країн, але одразу виявила надзвичайну активність й агресивність. Фактично Німеччина із середини 1880-х років вела боротьбу за переділ колоніального світу.

Лише за два роки (1884-1885 рр.) вона захопила територію загальною площею 3 млн кв. км. Так, у 1884 р. засновано першу німецьку колонію в Південно-Західній Африці. Услід за нею німецькі колонізатори захопили Того, Камерун, північну частину Нової Гвінеї. Незабаром установили контроль над Маршалловими островами в Тихому океані.

5. ВІЛЬГЕЛЬМ II. ПЕРЕХІД НІМЕЧЧИНИ ДО «СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ»

Після смерті Вільгельма І й нетривалого правління його сина, тяжкохворого Фрідриха III (лише 99 днів), імператорський трон перейшов до його внука Вільгельма II. Вступ на престол нового кайзера викликав тріумф серед військових, прусських юнкерів і служителів церкви. 29-річний імператор був типовим юнкером, що понад усе пишався військовими перемогами прусської зброї. Погляди Вільгельма II сформувалися під впливом військово-аристократичного середовища й були вкрай консервативними. Новий кайзер відразу висловився про необхідність боротьби з «руйнівними елементами», заявляючи, що «воля кайзера — вищий закон».

Терпіти біля себе О. фон Бісмарка й бути його тінню імператор не міг і не хотів (хоча вважав його за свого друга). Між ним і старим канцлером одразу виникли розбіжності з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Кайзера, зокрема, не влаштовував зовнішньополітичний курс Бісмарка. Вільгельм II та його оточення допускали можливість ведення війни на два фронти (проти Франції та Росії) й були готові до боротьби за переділ колоніального світу.

Розбіжності виявилися й у ставленні до робітничого руху. На відміну від Бісмарка, кайзер, претендуючи на роль «народного монарха», вважав небезпечним продовження репресій і був схильний до соціального маневрування. На початку 1890 р. Рейхстаг відхилив пропозицію О. фон Бісмарка про перетворення «виняткового закону» проти соціалістів на постійний.

«Залізний канцлер» змушений був піти у відставку. Його змінив ставленик імператора генерал Л. фон Капріві.

Уже у своїх «лютневих наказах» 1890 р. Вільгельм II пообіцяв поліпшити становище робітників. Після цього Рейхстаг ухвалив важливі соціальні закони: про 11-годинний робочий день, заборону праці дітей, молодших 13 років.

Проте ліберальний курс кайзера виявився нетривалим. У 1894 р. Л. фон Капріві був відправлений у відставку, а на зміну йому прийшов старий князь X. фон Гогенлое. Ця кадрова перестановка знаменувала поворот від реформізму до реакції та репресій проти лівої опозиції.

Вступивши на шлях колоніальних захоплень пізніше від інших країн, Німеччина значно поступалася їм у розмірах загарбаних територій. Німецькі колонії були удванадцятеро меншими від британських й до того біднішими на сировинні ресурси. Перехід Німеччини до «світової політики» означав намір переділу вже поділеного європейськими країнами світу, а саме:

• претензії на панування в Європі;

• укріплення своїх позицій на Близькому, Середньому та Далекому Сході;

• прагнення до переділу сфер впливу в Африці, Азії, Океанії.

Активізація експансії на Сході отримала назву «Дранг нах Остен» — «Натиск на Схід». Головним напрямком німецької експансії став Близький Схід. У 1899 р. кайзер добився від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної залізниці Берлін—Багдад, після чого розпочалося активне проникнення німецького капіталу на Балкани, в азіатську частину Туреччини та Месопотамію. Це викликало стурбованість як Британії, так і Росії.

Вільгельм II

Поділ Китаю. Карикатура Генрі Маєра (1898 р.)

Крім того, розгорнувши в 1898 р. будівництво потужного військово-морського флоту, Німеччина кинула виклик Великій Британії, загрожуючи її посередницькій торгівлі та зв’язкам з колоніями.

Німецька імперія також активно брала участь у розділі Китаю між великими державами.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую інформацію

1. Поясніть сутність політики «культуркампф».

2. Які були передумови ухвалення закону «Проти суспільно небезпечних прагнень соціал-демократів»?

3. Які зміни у внутрішній і зовнішній політиці сталися після 90-х років XIX ст. за Вільгельма II?

4. У чому полягав перехід Німеччини до «світової політики»?

5. Які чинники сприяли економічному підйому Німеччини в останній третині XIX ст.? Які нові риси в економічному розвитку країни з’явилися в цей період?

6. Які заходи здійснив О. фон Бісмарк для зміцнення могутності Німецької імперії?

7. Схарактеризуйте основні політичні партії Німецької імперії.

8. Якими були особливості зовнішньої політики уряду О. фон Бісмарка?

9. Назвіть і покажіть на карті (форзац 2) країни, що входили до Союзу трьох імператорів, Троїстого союзу.

II. Обговоріть у групі

1. Німеччина належала до «другого покоління» капіталістичних країн. Як це позначилося на внутрішній та зовнішній політиці Німецької імперії?

2. «Бісмарк — щастя для Німеччини, хоч він і не добродійник людства, — писав історик Брандес. — Для німців він те саме, що для короткозорого — пара чудових, незвичайно сильних окулярів: щастя для хворого, але велике нещастя, що вони йому потрібні». Який сенс криється в словах відомого історика? Чи поділяєте Ви його точку зору?

3. Як Ви думаєте, чому за певної реакційності внутрішньополітичного курсу Німеччина стала першою країною у світі, в якій ухвалили соціальне законодавство?

4. Канцлер Німеччини Б. фон Бюлов, виступаючи в Рейхстазі в 1897 р., сказав: «Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, — ці часи минули. Ми вимагаємо для себе місця під сонцем».

Що означала на практиці промова канцлера?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Великий німецький письменник Томас Манн писав: «Народжена у війнах, нечестива Німецька імперія прусської нації могла бути лише мілітаристською державою. Такою вона і жила, занозою в тілі людства». Чому Німеччина насправді стала агресивною та мілітаристською державою? Які внутрішні й зовнішні чинники цьому сприяли?

2. Підготуйте історичне есе на тему: «Перехід Німеччини до "світової політики”».

3. Складіть політичний портрет «О. фон Бісмарк — перший канцлер Німецької імперії»».

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно