У чому полягала причина піднесення Македонії (відповіді)

§ 37. У ЧОМУ ПОЛЯГАЛА ПРИЧИНА ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ
Сторінка 172

У IV ст. до н.е. царем Македонії став Філіпп II (правив 359-536 рр. до н.е.), який заклав основи могутності своєї держави. Він провів у Македонії низку важливих реформ, збільшив військо й удосконалив його, побудував флот.

У серпні 358 р. до н.е. поблизу міста Херонеї відбулась вирішальна битва об’єднаних сил греків проти македонян. Сили супротивників були приблизно рівними. Натхненник греків Демосфен бився у лавах афінян простим гоплітом.

Битва була жорстокою і тривалою. Долю поєдинку вирішив 18 - річний син Філіппа Александр - майбутній великий завойовник Стародавнього світу.

Він завдав удару в тил наступаючим афінянам. Роз’єднані цим несподіваним нападом, афінські воїни та їхні союзники почали безладно відступати. Македоняни перемогли. 

Демосфен (384 - 322 до н. е.) - давньогрецький оратор, політичний діяч, лідер антимакедонського угруповання. Закликав греків до боротьби проти царя Македонії Філіппа II, домігся створення антимакедонської коаліції грецьких полісів, яка не привела до успіху, і в 338 до н. е. установилося правління Македонії в Греції. Після смерті Александра Македонського організував повстання, що не мало успіху, і, щоб не потрапити до рук македонців, отруївся.

Ще з дитинства Демосфен захопився вивченням красномовства. Проте здавалося, що Демосфен не мав до цього ніяких здібностей: хворобливий від природи, зі слабким голосом, він трохи гаркавив і заїкався. Але невдачі не зламали Демосфена. Аби зміцнити голос, він гуляв берегом моря і привчав себе голосно говорити, намагаючись перекричати шум хвиль. Щоб добитися чистоти вимови, набирав у рот камінців і вчився чітко вимовляти слова.

Цей приклад показує, що у Демосфена була велика сила волі і прагнення досягати поставленої мети. Він був справжній патріот своєї Батьківщини.

Завдяки патріотичним виступам афінського оратора, більшість полісів Еллади об’єдналися в антимакедонський союз. Проте Спарта відмовилася брати участь у війні.

В цій битві македонський цар Філіпп II розбив об'єднану армію грецьких містдержав, основу якої становили афіняни та фіванці. Спарта відмовилася брати участь у цій війні. Битва при Херонеї вирішила долю Греції - свобода її загинула. Філіпп досягнув своєї мети.

У Коринфі відбувся загальногрецький з’їзд, на якому Філіпп несподівано заявив: «Нехай не буде серед нас ані переможців, ані переможених». На з’їзді було проголошено мир між усіма грецькими полісами. Ззовні вони залишалися незалежними, але насправді майже вся Греція підпорядковувалась македонському царю. Під його командування греки передавали також сухопутну армію і флот. 

У першій третині V ст. до н.е. Афінській державі разом з усією Гре-цією (Елладою) вдалося перемогти Перську державу. Тому, що на боротьбу піднявсь і старий, і малий. Греки разом знищили сильного супротивника. Потім Афіни воювали зі Спартою. Тобто греки з греками.У IV ст. до н.е., після Пелопоннеської війни, у Греції настала доба занепаду та розбрату. Безперервні війни послаблювали грецькі поліси.

Занепад традиційних лідерів - Афін і Спарти - збігся в часі з посиленням Македонії.

У IV ст. до н.е. царем Македонії став Філіпп II (правив 359-336 рр. до н.е.), який заклав основи могутності своєї держави. Він провів у Македонії низку важливих реформ, збільшив військо й удосконалив його, побудував флот. Філіпп II підкорив собі сусідні країни. Тому він зміг підкорити розрізнені грецькі поліси. 

До 323 до н. е. держава Александра Македонського охоплювала Балканський півострів, острова Егейського моря, Єгипет, передню Азію, південні райони Середньої Азії, частину Центральної Азії, аж до нижньої течії Інда.

Держави, що утворилися в результаті розпаду імперії Александра в Середземномор'ї, називають елліністичними.

Політичний устрій цих держав поєднував елементи управління і східних держав, і грецьких полісів. Найміцнішою з елліністичних держав історики вважають Єгипет, зі столицею - Александрією. Найбільшим за територією було Сирійське царство, що існувало в IV-I ст. до н.е.