|
На відміну від Європи, чітку межу переходу країн Сходу від епохи стародавнього світу до Середньовіччя провести майже неможливо. У них не було таких величезних змін, як у Європі. Країни Сходу розвивалися, як і в попередні століття, за своїми власними законами. В усіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Ті, хто обробляли землю, були об'єднані в громади, які мали гарантоване право та обов’язок обробляти її та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, ліс, пасовиська тощо. Водночас право володіти і розпоряджатися землею та її ресурсами належало державному апарату. Між громадою і державним апаратом існував чіткий зв’язок. Вироблений надлишковий продукт громада передавала яв податок державі, яка його перерозподіляла на користь апарату і суспільства в цілому (будувалися канали, дороги, мости, храми тощо). Отже, той, хто належав до державного апарату, мав доступ до розподілу вироблених продуктів і, відповідно, отримував їх частку у власність. Чим вищу посаду обіймала людина в державному апараті, тим більшу частку вона отримувала. Тому ми говоримо, що особливістю східної цивілізації була наявність влади — власності. Чим ефективніше працював державний апарат, тим регулярніше збиралися податки. Держава була міцною і могутньою. Її могутність зростала від продуктивності праці селянина чи ремісника. Але якщо в цьому чіткому механізмі траплялися перебої, то життя всього суспільства порушувалося: повстання, голод, загибель держав тощо. Перебої цієї системи відбувалися через дві головні причини: коли обсяги податків через нерозумну політику правителів перевищували можливості виробництва або після зовнішнього вторгнення, яке руйнувало традиційну систему життя....
|
