Середньовічна культура Західної Європи

Vitalyyyy
15-04-2022, 20:04
606

§ 18—19. Середньовічна культура Західної Європи

1. Культура на початку Середньовіччя

Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», тож навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінзького відродження». Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури й освіти. У той же час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився стародавніми франкськими піснями.

Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою «Академія» — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, сперечалися.

За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. За організацію цих шкіл і написання для них перших підручників узявся вірний соратник Карла сакс Алкуїн. Однак наказ не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Із шкіл, заснованих Карлом при єпископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, де готували людей для управління державою, існувала й при дворі імператора.

Чотири євангелісти, 820 р.

Алкуїн (мініатюра з манускрипту Фульда)

Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирали й переписували давні римські та грецькі рукописи. Він доручив щорічно записувати всі події, які відбувалися в державі. Ці записи отримали назву аннали (від латин. annus — рік).

Культурне піднесення мало свій вияв і в досить широкому будівництві. Було збудовано понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів.

У своїй резиденції в Аахені Карл збудував величний палацовий комплекс. У центрі розташовувався великий зал для прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалася школа, бібліотека, архів, з’єднувало зал із каплицею — палацовою церквою, яка збереглася до теперішнього часу. Сучасники оцінювали каплицю як «чудо дивної і високої краси». Вона була взірцем для наслідування.

«Каролінзьке відродження» виявилося нетривалим. У цей період не було створено якихось відомих шедеврів, але завдяки йому було збережено багато зразків з античної спадщини й закладені основи для розквіту середньовічної європейської культури.

У наступні два століття (ІХ—Х ст.) у культурі знову спостерігався занепад.

Які основні риси «Каролінзького відродження»?

2. Схоластика. Фома Аквінський

Мислителів Середньовіччя, вихованих на християнській догматиці, передовсім цікавила проблема взаємозв’язку Бога, Всесвіту й людини. Жоден із них не заперечував існування Бога. Найбільше суперечок між середньовічними мислителями викликало питання, як співвідносяться віра і розум. Але без розроблення понять, без чіткого логічного мислення неможливо зрозуміти істину.

Зростанню цікавості до знань у Західній Європі сприяло те, що за посередництвом арабів європейські інтелектуали ближче познайомилися з творами великих мислителів античності. Найбільший вплив на західноєвропейську науку справили праці Арістотеля, на основі яких середньовічні вчені виробили метод логічного мислення й пізнання. Цей метод пізнання світу й Бога одержав назву схоластика, що походить від слова «школа».

Фома Аквінський

Схоласти навчали, що пізнати істину потрібно, аби розум не відступав від букви Святого Письма, а до логічного ланцюжка доказів не вкралася жодна помилка, яка може ввести в оману. Тому схоласти багато уваги приділяли техніці роздумів — логіці. В античних учених вони запозичили метод роздумів силогізм — особливий умовивід, за допомогою якого на основі декількох (частіше двох) різних суджень виводиться нове. Наприклад:

1. Жодна людина всього не знає.

2. Учений — це людина. Висновок: учений усього не знає.

Для пізнання істини схоласти рідко застосовували такі методи, як дослід й експеримент. Вони не мали в них потреби, оскільки основним джерелом знань для їхніх логічних побудов було Святе Письмо.

Згодом, коли людство охопило бажання глибше пізнати світ, коли дослід й експеримент стали основним джерелом нових знань, слово «схоластика» набуло негативних рис й означало марні роздуми, знання, відірване від життя, нескінченні сухі логічні побудови, які не дають жодного результату. Але на той час це був великий крок уперед у пізнанні людиною Всесвіту. Схоласти називали себе «карликами, що стоять на плечах гігантів» (тобто на плечах античних мислителів), а тому вони бачать далі, ніж їхні попередники.

Крім схоластики, у середні віки існував інший напрям, який філософи називають містицизмом.

Містики вважали, що основи віри пізнаються молитвами та благочестивими роздумами. Тобто містики проголошували перевагу чуття над розумом. Вони вважали, що тільки в думках, відірваних від дійсності, людина може спілкуватися з Богом. Із цього робився висновок, що людині потрібно вести доброчинне життя й боротися проти гріха.

Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Фоми Аквінського (1225—1274). Він народився в знатній італійській родині. Виховувався в знаменитому монастирі Св. Бенедикта Монте-Касіно, навчався в Неаполітанському університеті. Сім’я підтримувала його прагнення стати ченцем, але до того часу, поки не дізналася, що він хоче пов’язати свою долю з жебрущим орденом Св. Домініка. Незважаючи на заборону, Фома втік із дому і вступив до домініканського ордену. Будучи монахом, він навчався в Парижі та Кельні. Студенти недолюблювали високого, гладкого, розважного, тихого, доброго та покірливого Фому й навіть дали йому прізвисько «тупий віл». Але його вчитель Альберт Великий зумів розгледіти у Фомі великий талант.

Головна праця Фоми Аквінського «Сума богослов’я» об’єднала всі тодішні уявлення про Бога й людину. Кожен розділ твору містить обговорення якої-небудь філософської думки, її спростування й викладення того висновку, який автор уважає правильним. Згодом учення, розроблене Фомою Аквінським, стало для католицької церкви офіційним, оскільки містило декілька «доказів» існування Бога.

Що намагались довести схоласти?

Вчення якого богослова стало офіційним у католицькій церкві?

3. Школи та університети

Освічених людей у середні віки було відносно небагато. У ранньому Середньовіччі, як ви вже знаєте, вони жили здебільшого в монастирях.

Піднесення Європи, що почалося в X ст., зумовило потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів.

У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латину, якою велося богослужіння, молитви й сам порядок богослужіння. Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім «вільних наук» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію й музику. Перші три науки складали «тривіум», наступні чотири — «квадривіум».

Починаючи від XI ст., у Європі зароджуються вищі школи, які згодом назвали університетами (від латин. universitas — сукупність). Така назва походила від того, що перші університети були громадами, які об’єднували вчителів й учнів (учні ще називали університет «альма матер» — ласкава матір). Ці об’єднання мали чіткі правила поведінки, структуру й претендували на незалежність від влади міста, у якому вони розташовувалися.

Лекція в університеті (мінітюра)

Сорбоннський університет — найавторитетніший університет у середні віки

Університет у Болоньї — перший університет в Європі

Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно й Болонья, де вивчали медицину та римське право. Упродовж ХІІ—ХІІІ ст. кількість університетів поступово зростала. Найвідомішими були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо. У 1500 р. у Європі налічувалося 65 університетів.

Взірцем для університетів Європи став Паризький університет. Він виник ще в першій половині XII ст. та існував як «вільна школа». У 1200 р. король Франції Філіпп II Август надав «школі» спеціальні права. В університеті було чотири факультети: артистичний (підготовчий, на якому вивчалися «сім вільних наук»), медичний, юридичний, богословський (філософський).

Викладання в університетах велося латиною, що давало студентам змогу почати навчання в одному університеті, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називали вагантами (бродягами). Основними формами навчання були лекції та диспути між професорами.

Сім вільних наук (худ. Мартен де Вос)

Ваганти (мініатюра)

Де можна було здобути освіту в середні віки?

Що таке університет?

Який університет був першим у Європі?

Розгляньте малюнок і складіть розповідь про навчання в середньовічній школі.

4. Зародження дослідницьких знань, алхімія

У давнину люди замислювалися над пізнанням навколишнього світу.

Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор Оксфордського університету, монах-францисканець Роджер Бекон. Він доводив, що знання можна отримати не в богословських суперечках, а тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон зробив чимало відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження веселки. Сучасники вважали Бекона магом і чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Учений був переконаний, що можна побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати, які літали б у повітрі та пересувалися морським дном.

Роджер Бекон

Слава про його досягнення ширилася всією Європою. Заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише перед смертю.

Але жага пізнання охоплювала чимраз ширші верстви суспільства. У Сицилійському королівстві, де тісно сплелися західноєвропейська та арабська культури, було перекладено численні природничі твори грецьких та арабських авторів. У славнозвісній медичній школі в Салерно вивчалися лікувальні якості рослин, розроблялися практичні рекомендації з протидій отрутам, корисні настанови щодо підтримання здоров’я тощо.

Важливі практичні знання накопичували алхіміки та астрологи. Перші переймалися пошуками «філософського каменю», за допомогою якого звичайні метали можна перетворювати на золото. Ці зусилля виявилися марними, але алхіміки також вивчили властивості різних речовин, створили чимало дослідних приладів тощо. Астрологи, які віщували долі людей за розташуванням зірок, зробили багато відкриттів у царині астрономії.

Збагатилися й географічні знання європейців. Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до Китаю й Центральної Азії. Свої враження він описав у «Книзі», яка впродовж усього Середньовіччя залишалася найулюбленішим чтивом європейців.

Шлях подорожі Марко Поло

У XIV—XV ст. побачили світ чимало описів різних земель. Поряд із достовірними відомостями вони містили різні фантастичні історії, наприклад про напівлюдей-напівчудовиськ. Такими фантастичними описами були сповнені книги про тварин і рослини. Враження від подорожей розширювали знання про світ і сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим закладалися підвалини для майбутніх Великих географічних відкриттів.

Алхіміки

У чому головна заслуга Р. Бекона? Який метод пізнання він вважав головним?

5. Героїчний епос

З давніх-давен люди передавали розповіді про події минулого з уст в уста. Як правило, героями цих розповідей були вожді, королі, рицарі, казкові герої. З X ст. їх стали записувати. Найвідомішими героями були рицарі Зиґфрід, Роланд, Сід, король Артур, безстрашний Беовульф.

Героїчний епос — розповіді про героїв — присвячений вождям і королям раннього Середньовіччя, про відомі битви, казкових героїв.

Про благородного Зиґфріда, прекрасну Кримхільду, про германців та їхню боротьбу з гунами розповідає «Пісня про Нібелунгів».

Одним із найулюбленіших героїв Середньовіччя був король Артур — хоробрий борець проти англосаксонських завойовників Британії. Його образ змальований у десятках романів. Рицарі «круглого столу», чарівний меч Ескалібур, дружина Джиневра, чарівник Мерлін стали невід’ємними частинами образу.

Скандинавський герой конунг Беовульф усе життя боровся зі страшними чудовиськами. Він і загинув, убивши останнього дракона.

Найбільш відомими поемами Середньовіччя стали французька «Пісня про Роланда» та іспанська «Пісня про мого Сіда».

Епізод з поеми про Беовульфа

Епізод з «Пісні про Роланда»

«Пісня про Роланда» розповідає про часи Карла Великого та боротьбу з арабами. Відважний воїн Роланд, прикриваючи відступ, ціною власного життя врятував сеньйору. Благородний Роланд став взірцем вірності й честі для багатьох поколінь середньовічних рицарів.

У «Пісні про мого Сіда» розповідається про військові події в Іспанії, де відважний рицар Сід убиває двох мусульманських правителів і велику кількість їхніх воїнів. Сід уславився своєю сміливістю, великодушністю, любов’ю до батьківщини й відданістю королю.

Що приваблювало людей у образах рицарів Зиґфріда, Роланда, Сіда, короля Артура, конунга Беовульфа?

6. Рицарська культура

Рицарство, подібно до інших верств феодального суспільства, створило власну культуру, яка остаточно сформувалася в XIII ст. Це була складна система ритуалів, звичаїв, дворянської ввічливості (куртуазність), різноманітних розваг. Крім того, вона залишила по собі рицарську поезію про любов, романи, які значною мірою доповнили героїчний епос.

У рицарських романах відбилася одвічна мрія людини про високу й віддану любов, яка здатна подолати будь-які перепони.

Важливою складовою рицарської культури була куртуазна (рицарська) поезія, притаманна лише періоду середніх віків з XI до XIII ст. Свого найбільшого розквіту куртуазна поезія досягла у творчості трубадурів — світських поетів, які походили з різних прошарків суспільства. Головною темою їхніх творів була куртуазна любов. Трубадури з’явилися на півдні Франції, у Провансі, де вперше у Європі сформувалася літературна мова. Поезія трубадурів була обов’язково пісенною. Її виконували під акомпанемент музичних інструментів самі трубадури або найняті мандрівні співці-жонглери.

Рицар і його прекрасна дама (середньовічний малюнок)

Трубадури (мініатюра)

Поряд із поезією трубадурів у німецьких землях розвивалася власна традиція любовної поезії — мінезанг, що в перекладі означає «любовна пісня». Мінезингери, спираючись на народні пісні, поряд з оспівуванням високої любові, велику увагу приділяють опису природи, особливо весни. Найвидатнішим мінезингером вважається Вальтер фон дер Фогельвейде.

У рицарських романах домінували дві основні теми: куртуазне кохання й рицарська вірність. Ці теми є основними й у відомих віршованих романах Кретьєна де Труа, написаних у 1160—1190 рр. Перша тема ширше розкрита в «Ланселоті», друга — у «Персевалі». «Персеваль» започаткував цикл романів про пошуки «Святого Ґрааля» — чаші, якою користувався Христос на тайній вечері і в яку Йосип з Аримафеї зібрав кров із рани Ісуса від списа римського воїна. Але найвідомішим рицарським романом Середньовіччя став роман «Трістан та Ізольда» — розповідь про високу любов і трагічну смерть його головних героїв Трістана та Ізольди.

Основою рицарської культури був кодекс рицарської поведінки, заснований на честі. Згідно з цим неписаним зібранням моральних правил, рицар мав бути безмежно відданим Богу, вірно служити своєму сеньйору й прекрасній дамі, опікуватися жінками, священиками й знедоленими, незмінно дотримуватися всіх обов’язків і клятв.

Проте реальне життя значно відрізнялося від ідеалу. На неблагородних і простолюдинів рицарі дивилися зневажливо, використовуючи будь-який привід для утисків, пограбувань чи образ. В інших країнах і за межами Європи рицарі чинили свавілля особливо стосовно нехристиян.

Які основні риси рицарської культури?

7. Міська культура

Міщани, життя яких значно відрізнялося від інших прошарків середньовічного суспільства, теж створили власну культуру. Міська культура мала світський (не пов’язаний із церквою) характер і тісно перепліталася з народною творчістю. Серед населення були популярними віршовані байки, жарти, у яких розповідається про кмітливих жителів міст, що знаходили вихід із будь-якого скрутного становища.

Шванки в Німеччині (гравюра)

Яскравий вияв міська культура мала в розвитку літератури. Найбільш відомим і улюбленим твором жителів міст був французький «Роман про Лиса», у якому під виглядом тварин були представлені всі прошарки середньовічного суспільства — феодали, королі, священики, міщани. Головний герой — Лис Ренар, кмітливий, життєрадісний, здатний знайти вихід із будь-якої ситуації. Ренар є уособленням заможного бюргера. Він постійно водить за ніс Вовка Ізегріна та його брата Прімо (уособлювали образи рицарів). Лис обдурює Лева (короля), глузує із жадібного Віслюка (священика). Як справжній Лис, він ганяється за зайцями, курми (звичайні люди), але із цього в нього нічого не виходить. У той час роман мав великий успіх.

Лис Ренар

Не менш популярним був і «Роман про Троянду», у якому оспівується природа та людський розум, утверджується рівність людей.

Міська література виховувала почуття людяності. Вона відображала свідомість городян, які цінували свою свободу й незалежність.

Невід’ємною частиною міської культури була творчість мандрівних акторів, музикантів, співаків, танцюристів та акробатів, фокусників, яких називали жонглерами. Вони були улюбленцями жителів міст. Мандруючи від міста до міста, жонглери показували свої вистави на площах просто неба.

Чим вирізнялася культура мешканців міста?

8. Розвиток техніки

Середньовічна Західна Європа була бідно технічно оснащена. У період з V по XIV ст. винахідництво проявлялось слабо. До XIII ст. не було жодної книги про технічні винаходи, вдосконалення. Основною енергією для приведення в дію якихось пристроїв була мускульна сила людини і тварини. Попри це середні віки залишили нам декілька суттєвих вдосконалень вже відомих пристроїв і нових винаходів. Так були вдосконалені підйомні крани, винайдено домкрат. Найреволюційнішою була поява верхньобійного колеса, яке використовувало енергію води для приведення в дію механізмів. Порівняно з іншими видами коліс, воно максимально використовувало енергію течії води і могло бути встановлене навіть на рівнинній місцевості з повільними річками.

Колесо: а — нижньобійне; б — середньобійне; в — верхньобійне

Ще одним важливим винаходом стало винайдення хомута — нової системи упряжі для коня, яка дозволяла використовувати коня для довготривалої оранки землі. Кінь замінив волів в обробці земель. Це сприяло прискоренню внутрішньої колонізації Європи. Суть винаходу полягала в тому, що головні зусилля коня спрямовувалися на шию, де у коня найрозвинутіші та найвитриваліші м’язи.

Хомут

Наступний важливий винахід середньовіччя став механічний годинник. Його винахідник невідомий. Вперше механічний годинник згадується у візантійських книгах VI ст. Деякі історики приписують його винахід Пацифікусу з Верони (початок IX ст.), інші — монаху Герберту, який згодом став Папою Римським. Він створив бакенний годинник міста Магдебурга в 996 р.

Годинниковий механізм

Перший персональний годинник «носив» кінь, який задавав йому рух. За рухом годинника стежив спеціальний конюх. Зручні і безвідмовні годинники почали з’являтися, коли була винайдена пружна пружина. Спочатку її роль виконувала свиняча щетинка, згодом сталева пружина.

Найреволюційнішим винаходом середньовіччя став друкарський верстат. Але про нього Ви дізнаєтеся пізніше.

Друкарський верстат

Крім названих винаходів, у середні віки були зроблені й інші, без яких ми не уявляємо сучасного життя. Це — скляне дзеркало (XIII ст. — Італія), папір (II ст. — Китай, XII ст. — Іспанія), ножиці (X ст. — Центральна Європа) та окуляри (XIII ст. — Італія).

Запропонуйте можливі варіанти використання водяного колеса в середні віки. Які сили воно могло замінити?

Визначте наслідки вдосконалення водяного колеса?

Як вплинуло використання коня на внутрішню колонізацію Європи?

Що спонукало людство до винайдення годинника?

Чому наприкінці середніх віків годинник стає персональним?

Як потрапив папір з Китаю в Європу?

Чому батьківщина скляних дзеркал і окулярів — Італія?

9. Книгодрукування

У середні віки книги були рідкістю. Це пояснювалося тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, а грамотних людей було мало. Книги писалися на спеціально обробленій телячій чи овечій шкурі — пергаменті. Такими книгами можна було користуватися тривалий час, вони були красивими, але дуже дорогими. Не менш дорогою була й обкладинка. Крім того, книги прикрашалися малюнками — книжковими мініатюрами, тому особливо цінні екземпляри тримали в монастирських бібліотеках під суворим контролем.

Зростання кількості грамотних людей, поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги та їх здешевлення. З’явилися майстерні з масового перепису книг. У XIV—XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було придумати новий спосіб виготовлення книг. На початку XV ст. у Європі з’явилися перші книги, виготовлені за допомогою відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий спосіб був трудомістким і не задовольняв потреб часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет друкованої книги.

Близько 1445 р. німецький ремісник Йоган Ґутенберґ (1399—1468) винайшов спосіб книгодрукування. Із металевих кубиків з опуклими дзеркальними відбитками літер у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім друкується за допомогою пресу. Цей винахід докорінно змінив систему передавання інформації: усну форму заступило друковане слово.

Йоган Ґутенберґ

Друкарський верстат

Хто був винахідником книгодрукування?

10. Архітектура та мистецтво

Упродовж XI—XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі — романський і готичний. Перший стиль — романський — панував у ХІ—ХІІ ст., другий — готичний — у XII—XV ст. Риси цих стилів найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.

Аббатство Марія-Лаах у Німеччині (романський стиль)

Ам’єнський собор (готичний стиль)

Романський замок — помешкання та оборонна споруда феодала, характеризувався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Вигляд замку говорив про могутність його володаря.

Романський собор, якому притаманні ті самі риси, мав утілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору ліг план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.

Із перших років романської архітектури постало питання про кам’яне перекриття будівлі. Це технічно складне завдання було вирішено зведенням напівкруглого склепіння, у будівництві якого майстри романського стилю досягли майстерності.

Прикладом романської будівлі може слугувати Вормський собор (Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, яке трималося на масивних стінах. Невеликі схожі на бійниці вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівкруглими арками підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

У XII—XV ст. у Західній Європі набуває поширення новий архітектурний стиль, який згодом одержав назву готичного. Серед будівель, споруджених у той час, і зараз вражають уяву собори в Реймсі та Ам’єні, Лані та Бове, Шартрі та Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 метрів, а їхні вежі здіймалися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори вміщували майже всіх жителів тогочасних міст.

Собор в Реймсі (готичний стиль)

Дуомський собор в Мілані (готичний стиль)

Собор у Вормсі (романський стиль)

Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.

Усього цього можна було досягти лише завдяки новій системі й техніці будівництва. Конструкція спиралася на несучий каркас, споруджений поза стінами собору, що дозволило будівельникам споруджувати собори небаченої висоти. Це стало важливою особливістю готичного стилю.

Поява великих вікон дала поштовх до розквіту вітражів — мозаїки з кольорового скла, яка за допомогою зв’язок (у середні віки використовували свинець) з’єднувалася в якусь композицію. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра, виготовлені у ХІІ—ХІІІ ст.

Ще одним важливим елементом готичного стилю є скульптура, яка наче оспівує, наповнює споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль з одного боку архітектурної прикраси, а з іншого,— енциклопедії знань і уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, янголів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонів з’явилися скульптури звичайних людей. До того ж усі скульптури набули людських рис. Так, у надрах готичного стилю зародилися паростки цікавості до людини й світу, у якому вона живе. Цей інтерес розвивався вже за наступної епохи — Відродження.

Храм у середні віки був центром життя. У ранньому Середньовіччі храм під час війн і набігів давав прихисток для навколишніх мешканців, був рятівником для переслідуваних. Але це було не головним. У першу чергу храм був Божим домом. І цей дім мав доводити могутність Бога, його присутність скрізь. Храми романського стилю були величними з могутніми стінами. Храм своїм виглядом утверджував надії на спасіння і зміцнював віру. Крім того, храм для людини Середньовіччя, яка переважно була неграмотною, був «Біблією в камені». Фрески, мозаїки, ікони, скульптури «переповідали» основні положення віри, зміст Святого Письма.

З появою готичних соборів суть і їх призначення не змінилося, але тепер головним посланням віруючим стало милосердя і прощення. Втіленням його стали численні зображення страждаючого Христа і Богоматері. А багато світла у храмі розвіює страх перед Богом.

Будівництво величних готичних соборів збіглося з періодом розквіту міського життя. Не кожне місто могло дозволити собі збудувати такий храм. Будівництво храму згуртовувало міську громаду, робило його її символом. Бог немовби ставав її покровителем. Кожен вірянин, входячи до храму, не почувався пригніченим, був наче частиною Божого Дому.

Які архітектурні стилі панували в середні віки?

11. Ранній гуманізм і Відродження

Наприкінці середніх віків культура Західної Європи характеризується підвищеним інтересом до античності, який супроводжувався намаганням відродити й наслідувати її. Саме тому нову епоху, що почалася, назвали Відродженням або Ренесансом. Хоча насправді це було не відродження, а створення нової культури, яка поєднала в собі елементи двох культур — античної та середньовічної.

Із XIV ст. шанувальники античності, спираючись на здобуті знання, вважали, що перш за все, потрібно пізнати людину. Тих, хто вивчав людину, із кінця XV ст. почали називати гуманістами. Сьогодні словом «гуманізм» ми означуємо любов до людей і таке розуміння світу, за якого людина є найвищою цінністю.

На противагу християнським чеснотам, гуманісти виробили власні чесноти, найважливішими з яких проголошувалися гідність і доблесть.

На порозі великої культури Відродження стояв відомий поет і філософ Данте Аліг’єрі (1265—1321). Він рано почав писати вірші. Усі вони були присвячені одній дівчині — Беатріче. Найвідоміший твір Данте — «Божественна комедія».

Данте Аліг’єрі

Якщо Данте був попередником Відродження, то першою людиною Відродження можна впевнено назвати Франческо Петрарку (1304—1374). Петрарку уславила «Книга пісень» — 366 віршів (сонетів), присвячених його коханій Лаурі. За свої поетичні здібності Петрарка, як в античні часи, був коронований лавровим вінцем на римському Капітолії.

Франческо Петрарка

Послідовником і другом Петрарки був Джованні Боккаччо (1313—1375). Він також писав вірші, але славу Боккаччо приніс збірник зі ста новел «Декамерон».

Джованні Боккаччо

Твори Петрарки та Боккаччо були написані живою народною італійською мовою. Цим вони довели, що народною мовою можна писати видатні твори, передавати весь спектр людських почуттів.

Серед творців нової культури були й художники. Важливим здобутком мистецтва цієї доби стала поява лінійної перспективи. Середньовічні художники завжди на картинах зображали більш значущі фігури або речі більшими, незважаючи на те, де вони зображені: на передньому чи задньому плані. Картини в лінійній перспективі зображаються так, як сприймає світ людське око: предмети на передньому плані більші, на задньому — менші. Також художник намагається передати індивідуальні риси людини, його характер. Швидкого поширення набувають картини світського характеру, з’являється такий новий жанр, як портрет.

Для свого твору Данте обрав форму видіння: у темному лісі він раптово зустрічає видатного римського поета Вергілія, із яким вирушає в подорож до потойбічного світу. Із ним він проходить дев’ять кіл Пекла, а потім з іншими героями — Чистилище і Рай. Поема розповідає про Італію, Флоренцію, пап, імператорів, монахів і святих, античних полководців і мудреців. Її головний герой — сам Данте і його сучасники. Одних він суворо критикує, іншими захоплюється. Усі, кого Данте зустрічає в потойбічному світі, продовжують переживати пристрасті земного життя: гнів, гордість, презирство. Саме це напруження пристрастей, якими насичений світ, стало новим для літературних творів.

Як Данте в літературі, у мистецтві нову культуру започаткував флорентієць Джотто де Бондоне (1266—1337). Він написав портрети, ікони, фрески. Його першою великою роботою була фреска, присвячена життю Святого Франциска. Найвідомішою роботою Джотто був розпис церкви в Падуї. На фресках він зобразив Ісуса, Діву Марію, апостолів як земних людей — розумними, чесними, красивими, твердими духом. Їхні обличчя передавали людські почуття й переживання. Сцена «Поцілунок Іуди» показує також ставлення художника до євангельських подій. Бондоне багато зробив для рідного міста, за що був похований у соборі міста як видатний громадянин.

Воскресіння Лазаря (худ. Джотто)

Тілесність, об’ємність фігур, лінійна перспектива в повному обсязі вперше з’явилася у творчості флорентійця Мазаччо (1401—1428). За своє коротке життя він устиг здобути гучну славу. Найвідомішою стала сцена «Вигнання з Раю» на фресці однієї з флорентійських церков.

Усі наступні художники Відродження навчалися на картинах Бондоне й Мазаччо. Вершиною Раннього Відродження в мистецтві вважається живопис Сандро Боттічеллі (1445—1510). Його картини «Весна», «Народження Венери» передають розуміння митцями Відродження як внутрішньої, так і зовнішньої краси.

Сандро Боттічеллі

Мазаччо

Принципи Відродження знайшли своє відображення і в скульптурі. Так, флорентієць Донателло (близ. 1386—1466), відступивши від середньовічних канонів, відродив античні традиції, створивши круглу скульптуру. Така статуя була самостійним витвором митця, а не частиною прикраси храму. Її можна було споглядати з усіх боків. Найвидатнішим твором Донателло стала скульптура біблійного Давида.

Початки культури Відродження в архітектурі заклав Філіппо Брунеллескі (1377—1446). Він розробив закони лінійної перспективи та розв’язав складні інженерні завдання зі створення величезних куполів над соборами. Головним у його творчості стало створення купола собору Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції.

Культура Відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину та її чесноти. Людина стала центром світотворення.