Войти
Закрыть

Середньовічна Індія

7 Клас

Індійське суспільство в епоху середньовіччя. Коли в Європі відбувалися значні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися за власним сценарієм. Безліч дрібних держав воювали між собою, тоді як засади життя основної маси населення лишалися непорушними. Ще зі стародавніх часів індійське суспільство поділялося на чотири великі групи — варни. Вищі варни (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайш’ї та шудри) — працювати на полях і в майстернях. У Середні віки в цьому давньому поділі відбулися зміни. Варни стали поділятися на менші групи людей, які об’єднувалися за професіями або родом занять. Так, наприклад, серед брахманів виділилися аптекарі, лікарі, вчителі тощо. Серед кшатріїв — воїни, чиновники тощо. Європейці назвали ці групи кастами. До X ст. кількість каст зросла до декількох тисяч. Кожна каста мала свої особливі знаки, ритуали, прикраси, правила поведінки. Як і варни, касти поділялися на нижчі й вищі. Існувала також особлива каста «недоторканих». Представникам вищих каст не можна було ні стояти, ні сидіти поряд із нижчими, тим паче брати їжу чи воду з їхніх рук. Вважалося, що вищих може осквернити навіть тінь «недоторканих». Тільки представники вищих каст могли читати і слухати священні тексти. Ті, хто порушував ці звичаї і традиції, зазнавали жорстоких покарань....
0 Переглянути

Середньовічний Китай

7 Клас

Син Неба та його піддані. Китай за своїм розміром і кількістю населення у Середні віки можна було порівняти з усією християнською Європою. На межі XII—XIII ст. у Китаї проживало близько 100 млн осіб — більше ніж у Європі. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи, що жили навколо, вони називали варварами. Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася в Китаї ще в ІІІ ст. до н. е. Від того часу і до початку ХХ ст. Китай незмінно залишався імперією. Правителя Китайської держави називали Сином Неба. Його влада передавалася в спадок й офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною. Він вважався не тільки володарем усіх людей, а й посередником між Небом і «піднебесним світом». Імперію називали втіленням небесного порядку. Кожен підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, що передавалася через імператора. У китайському суспільстві існувала сувора ієрархія. Нижче імператора (найближче оточення) стояли вищі сановники, як правило, його родичі. Ще нижче — чиновники, що ділилися на велику кількість рангів. Усіх чиновників у Китаї називали мандаринами. Із їхньою допомогою імператор і управляв імперією. Щоб стати чиновником, потрібно було здобути відповідну освіту і скласти іспит....
0 Переглянути

Особливості розвитку країн сходу. Утворення Османської імперії

7 Клас

Особливості розвитку країн сходу. На відміну від Європи, чітку межу переходу країн Сходу від епохи Стародавнього світу до Середньовіччя провести майже неможливо. Країни Сходу розвивалися, як і в попередні століття, за власними законами. У всіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Ті, хто обробляли землю, були об’єднані в громади, які мали гарантоване право та обов’язок працювати на ній та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, ліс, пасовища тощо. Водночас право володіти і розпоряджатися землею та її ресурсами належало державному апарату. Між громадою і державним апаратом існував чіткий зв’язок. Вироблений надлишковий продукт громада передавала як податок державі, яка перерозподіляла його на користь апарату і суспільства в цілому (будувалися канали, дороги, мости, храми тощо). Отже, той, хто належав до державного апарату, мав доступ до розподілу вироблених продуктів і, відповідно, отримував їх частку у власність. Чим вищу посаду обіймала людина в державному апараті, тим більшу частку вона отримувала. Тому можна стверджувати, що особливістю східної цивілізації була наявність влади-власності. Держава на Сході була міцною і могутньою. Її могутність зростала від продуктивності праці селянина чи ремісника. Однак коли в роботі цього чіткого механізму траплялися перебої й життя всього суспільства порушувалося, спалахували повстання, виникав голод, гинули міста тощо. Збій у цій системі відбувався з двох головних причин: коли обсяги податків через нерозумну політику правителів перевищували можливості виробництва або якщо відбувалося зовнішнє вторгнення, що руйнувало традиційну систему життя....
0 Переглянути

Північно-східна Русь. утворення та зміцнення Московської держави

7 Клас

Володимиро-Суздальське князівство. Починаючи від 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі князівства. До середини XII ст. на цих землях існувало 15 князівств, які лише формально залежали від Києва. Однак на цьому процес розпаду не припинився: князівства продовжували ділитися. На початку XIII ст. тут уже існувало близько 50 земель-князівств, які, у свою чергу, були поділені на сотні уділів. Одним із наймогутніших було Володимиро-Суздальське. Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов’янських земель. До IX ст. тут жили угро-фінські та балтські племена. Лише на межі IX—X ст. сюди з Новгородської землі почали переселятися ільменські слов’яни, а з південного заходу — в’ятичі. Чому східні слов’яни переселялися в глухі місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатних для землеробства територій. За наполегливої праці ці землі могли дати людині все необхідне для життя. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників. В XI—XII ст., коли ці землі стали активно заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та інші. Володимиро-Суздальське князівство спочатку називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля). Його піднесення відбулося за князя Юрія, прозваного Долгоруким....
0 Переглянути

Центральна та східна Європа

7 Клас

Перші держави західних слов'ян. Діяльність слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни, як вважає більшість вчених, жили між річками Вісла і Дніпро. Протягом V— VII ст. відбувалося Велике розселення слов'ян. Слов’яни зайняли значну територію і поділилися на три групи — західну, східну і південну. Від цих трьох груп беруть початок сучасні слов’янські народи: чехи, словаки, поляки, болгари, серби, українці, білоруси, росіяни та інші. Найдавнішою державою, утвореною західними слов'янами, вважають князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Постало воно 623 р., коли князь Само об'єднав слов'ян для боротьби проти Аварського каганату. Князь, як повідомляють літописи, спершу був франкським купцем, вів торгівлю зі слов'янами, а потім став їхнім військовим вождем. Вірогідно він мав слов'янське походження. до складу його держави, крім чехів, входили південні слов'яни (словени) і полабські слов'яни (сорби). держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася в 658 р. після його смерті. однак вона відіграла велику роль у житті західних слов'ян, започаткувавши створення ними державності й захистивши їх від спроб поневолення сусідами. У першій половині IX ст. на території між середнім Дунаєм і верхів’ями річок Лаба та Одер виникла держава Велика Моравія. Основну частину її населення складали племена моравів. Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818—846). Він та його наступники — князі Ростислав (846—870) і Святополк (870—894) вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. Доба правління Ростислава і Святополка стала часом найвищого розквіту Великої Моравії. У той період до її складу, крім моравів, входили чехи, полабські слов’яни, польські племена, слов’яни Паннонії та Словаччини. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духовенство. Тоді князь Ростислав вирішив шукати підтримки у Візантії. Він звернувся до неї з проханням надіслати духовних наставників для проповідування християнства. У 863 р. до Моравії прибули два греки із Солуні — брати Мефодій і Константин (останній більш відомий під іменем Кирило, яке він прийняв перед постриженням у ченці). Обидва брати здобули гарну освіту в Константинополі, вільно володіли македонською...
0 Переглянути

Середньовічна культура Західної Європи

7 Клас

Культура на початку середньовіччя. Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», і навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свій початок із залишків античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження». Так називали піднесення культури за часів правління Карла Великого. Це був перший в історії Середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури і освіти. У той самий час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився давніми франкськими піснями. Карл мав добру для того часу освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. При дворі імператора існував гурток, який назвали «Академія» — на зразок філософської школи грецького філософа Платона. Тут читали твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, дискутували. Із допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою (така школа існувала й при дворі імператора). На місці цих шкіл згодом виникли середньовічні університети....
0 Переглянути

Християнська церква у XII—XV ст.

7 Клас

Єретики і боротьба з ними. Інквізиція. У перші століття існування християнської церкви, окрім офіційно прийнятих на церковних соборах поглядів на природу Христа і Божественної Трійці у суспільстві були поширені й інші. Такі погляди називалися єретичними, а осіб, що їх висловлювали, засуджували і проклинали як єретиків. Навіть після усталення християнського вчення випадки єресі були в Середньовічній Європі звичним явищем. Чому ж виникали єресі? Однією з головних турбот людей Середньовіччя було питання про спасіння душі. Проте люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, накопичила значні багатства й отримала величезну політичну владу. У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священиків і монахів, інколи навіть знаті, час від часу з’являлися люди, які замислювалися над суперечностями між євангельським ученням і тим, що вони спостерігали в житті. Вони доходили висновку, що церква навчає неправильно. Тільки повна відмова від багатств і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, які сумнівалися, що офіційне вчення церкви спроможне врятувати їхню душу, а також ті, хто прагнув більш справедливого соціального устрою. Таким чином, єресі набували як релігійного, так і соціально-релігійного спрямування....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 177 178 179 180 181 182 183 184 185 ... 317
Назад

Навігація