Середньовічна культура Західної Європи

§ 15. Середньовічна культура Західної Європи

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: які риси мала культура Середньовіччя; де і як здобувалися знання в Середні віки; що таке романський і готичний стилі; що таке Відродження (Ренесанс).

1. Культура на початку середньовіччя. Перші століття Середньовіччя називали «темними віками», і навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свій початок із залишків античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження». Так називали піднесення культури за часів правління Карла Великого. Це був перший в історії Середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури і освіти. У той самий час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився давніми франкськими піснями.

Карл мав добру для того часу освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. При дворі імператора існував гурток, який назвали «Академія» — на зразок філософської школи грецького філософа Платона. Тут читали твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, дискутували. Із допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою (така школа існувала й при дворі імператора). На місці цих шкіл згодом виникли середньовічні університети.

Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирали й переписували давні римські та грецькі рукописи. Він доручив щорічно записувати всі події, які відбувалися в державі. Ці записи дістали назву «аннали» (від латин. annus — рік).

Культурне піднесення проявилося і в досить широкому будівництві. Було споруджено понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів. У своїй резиденції в Аахені Карл збудував величний палацовий комплекс. У центрі розташовувалася велика зала для урочистих прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалися школа, бібліотека, архів, з’єднувало зал із каплицею — палацовою церквою, яка збереглася до нашого часу.

Внутрішній вигляд каплиці Карла Великого в Аахені

«Каролінгське відродження» виявилося нетривалим. У цей період не було створено якихось відомих шедеврів, але завдяки йому було збережено багато зразків античної спадщини й закладені основи для розквіту середньовічної європейської культури. У наступні два століття (IX—Х ст.) у культурі знову спостерігався занепад.

2. Схоластика. Фома Аквінський. Зростанню інтересу до знань у Західній Європі сприяло те, що за посередництва арабів європейські інтелектуали ближче познайомилися з творами великих мислителів античності. Найбільший вплив на західноєвропейську науку мали праці Арістотеля, на основі яких середньовічні вчені виробили метод логічного мислення й пізнання. Цей метод пізнання світу й Бога дістав назву схоластика, що походить від слова «школа».

Відомим філософом-схоластом цього періоду був французький богослов П'єр Абеляр (1079—1142). За життя він уславився як блискучий полеміст. Здобувши добру освіту, він заснував у Парижі власну школу. Його лекції приїздили слухати учні з усієї Європи. П’єр Абеляр не заперечував, що єдиним джерелом істини є Святе Письмо. Проте він вважав, що розібратися в питаннях віри можна тільки за допомогою розуму. «Треба розуміти, щоб вірити» — стверджував він. Однак це заперечувало сліпу віру, на якій наполягала церква. Священнослужителі вважали, що віра має йти від серця, а не від розуму. Погляди Абеляра викликали осуд із боку церкви. Вони спалили всі його книги, а самого Абеляра змусили зректися поглядів і стати ченцем. Основними працями Абеляра були «Діалектика», «Вступ до теології», «Пізнай самого себе» та інші.

Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Фоми Аквінського (1225—1274). Він народився в знатній італійській родині. Виховувався в знаменитому монастирі Святого Бенедикта Монте-Кассіно, навчався в Неаполітанському університеті. Сім’я підтримувала його прагнення стати ченцем, але до того часу, поки не дізналася, що він хоче пов’язати свою долю з жебрущим орденом Святого Домініка. Незважаючи на заборону, Фома втік із дому і вступив до ордену домініканців. Ставши монахом, він навчався в Парижі та Кельні. Студенти недолюблювали розважливого, тихого, доброго та покірливого Фому. Проте його вчитель Альберт Великий зумів розгледіти у ньому великий талант.

Фома Аквінський

Головна праця Фоми Аквінського «Сума богослов’я» об’єднала всі тодішні уявлення про Бога й людину. Кожен розділ твору містить обговорення якої-небудь філософської думки, 'її спростування й викладення того висновку, який автор вважає правильним. Згодом вчення, розроблене Фомою Аквінським, стало для католицької церкви офіційним, оскільки містило декілька «доказів» існування Бога.

Крім схоластики, у Середні віки існував інший напрям, який філософи називають містицизмом. Містики вважали, що основи віри пізнаються молитвами та благочестивими роздумами. Тобто містики проголошували перевагу чуття над розумом. Вони вважали, що тільки в думках, відірваних від дійсності, людина може спілкуватися з Богом. Із цього робився висновок, що людині потрібно вести доброчинне життя й боротися проти гріха.

3. Школи та університети. Освічених людей у Середні віки було відносно небагато. У Ранньому Середньовіччі, як ви вже знаєте, вони жили здебільшого в монастирях. Піднесення Європи, що почалося в X ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів.

У Середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богу. Тут вивчали латину, якою велося богослужіння, молитви й сам порядок богослужіння. Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім «вільних наук» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію й музику. Перші три науки складали «тривіум», наступні чотири — «квадривіум».

Починаючи з XI ст. у Європі зароджуються вищі школи, які згодом назвали університетами. Перші університети були громадами, які об’єднували вчителів й учнів (учні ще називали університет «альма матер» — ласкава матір). Ці об’єднання мали чіткі правила поведінки, структуру й претендували на незалежність від влади міста, у якому вони розташовувалися.

Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно й Болонья, де вивчали медицину та римське право. Упродовж XII— XIII ст. кількість університетів поступово зростала. Найвідомішими університетами були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанцький (в Іспанії) тощо. У 1500 р. у Європі загалом налічувалося 65 університетів. Тих, хто навчався в університетах, називали студентами. Викладання велося латиною, що давало студентам змогу почати навчання в одному університеті, а закінчити в іншому. Чіткого терміну навчання не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували від одного університету до іншого, називали вагантами (бурлаками). Основними формами навчання були лекції та диспути між професорами.

4. Зародження дослідницьких знань, алхімія. У давнину люди замислювалися над пізнанням навколишнього світу. Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор Оксфордського університету, монах-францисканець Роджер Бекон (1214—1244). Він доводив, що знання можна отримати не в богословських суперечках, а тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон зробив чимало відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження веселки. Сучасники вважали Бекона чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна побудувати самохідні судна й візки, зробити апарати, які б літали у повітрі та пересувалися морським дном.

Слава про його досягнення поширювалася всією Європою. Заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише перед смертю. Проте жага до пізнання охоплювала більш широкі верстви суспільства. У Сицилійському королівстві, де тісно сплелися західноєвропейська та арабська культури, було перекладено численні природничі твори грецьких та арабських авторів. У медичній школі в Салерно вивчалися лікувальні якості рослин, розроблялися практичні рекомендації з протидій отрутам, корисні поради щодо підтримання здоров’я тощо.

Важливі практичні знання накопичували алхіміки та астрологи. Перші переймалися пошуками «філософського каменя», за допомогою якого звичайні метали можна перетворювати на золото. Ці зусилля виявилися марними, але алхіміки вивчили властивості різних речовин, створили чимало дослідних приладів тощо. Астрологи, які віщували долі людей за розташуванням зірок, зробили багато відкриттів в області астрономії.

Алхімія — середньовічна наука, метою якої був пошук «філософського каменя» для перетворення різних металів на золото.

Марко Поло прибуває до Бухари (Центральна Азія)

Збагатилися й географічні знання європейців. Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до Китаю та Центральної Азії. Свої враження він описав у «Книзі», яка впродовж усього Середньовіччя залишалася найулюбленішим твором європейців.

У XIV—ХV ст. побачили світ чимало описів різних земель. Враження від подорожей розширювали знання про світ і сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим було закладено передумови майбутніх Великих географічних відкриттів.

5. Героїчний епос. Героїчний епос — розповіді про героїв — вождів і королів Раннього Середньовіччя, про відомі битви, казкових героїв. Раніше ці перекази поширювалися з уст в уста, а з X ст. їх стали записувати. Найвідомішими героями були рицарі Зигфрід, Роланд, Сід, король Артур, відважний Беовульф.

Про благородного Зигфріда, прекрасну Кримгільду, про германців та їхню боротьбу з гунами розповідає «Пісня про Нібелунгів».

Одним із найулюбленіших героїв Середньовіччя був король Артур — хоробрий борець проти англосаксонських завойовників Британії. Його образ, змальований у десятках романів, доповнюють рицарі «круглого столу», чарівний меч Екскалібур, дружина Джиневра, чарівник Мерлін. Скандинавський герой конунг Беовульф усе життя боровся зі страшними чудовиськами. Він загинув, убивши останнього дракона. Найбільш відомими поемами Середньовіччя стали французька «Пісня про Роланда» та іспанська «Пісня про мого Сіда».

«Пісня про Роланда» розповідає про часи Карла Великого та боротьбу з арабами. Відважний воїн Роланд ціною власного життя врятував життя сеньйору. Благородний Роланд став взірцем вірності й честі для багатьох поколінь середньовічних рицарів.

У «Пісні про мого Сіда» розповідається про військові події в Іспанії, де відважний рицар Сід убиває двох мусульманських правителів і велику кількість їхніх воїнів. Сід уславився своєю сміливістю, великодушністю, любов’ю до батьківщини й відданістю королю.

Двобій Беовульфа з драконом. Ілюстрація до видання 1908 р.

6. Рицарська культура. Рицарство, подібно до інших верств феодального суспільства, створило власну культуру, яка остаточно сформувалася в XIII ст. Це була складна система ритуалів, звичаїв, дворянської ввічливості (куртуазність), різноманітних розваг. Крім того, вона залишила після себе рицарську поезію про кохання, романи, які значною мірою доповнили героїчний епос.

У рицарських романах знайшла відображення одвічна мрія людини про високе й віддане кохання, яке здатне подолати будь-які труднощі.

Найвідомішим рицарським твором Середньовіччя став роман «Трістан та Ізольда» — розповідь про високе кохання і трагічну смерть його головних героїв Трістана та Ізольди.

У рицарських романах домінували дві основні теми: куртуазне кохання й рицарська вірність. Ці теми є основними й у відомих віршованих романах Кретьєна де Труа, написаних у 1160—1190 рр. Перша тема ширше розкрита в «Ланселоті», друга — у «Персевалі». «Персеваль» започаткував цикл романів про пошуки Святого Грааля — чаші, якою користувався Христос на тайній вечері і в яку Йосип з Ариматеї зібрав кров із рани Ісуса від списа римського воїна.

Важливою складовою рицарської культури була куртуазна (рицарська) поезія, притаманна лише періоду Середніх віків від XI до XIII ст. Свого найбільшого розквіту куртуазна поезія досягла у творчості трубадурів — світських поетів, які походили з різних прошарків суспільства. Головною темою їхніх творів було куртуазне кохання. Трубадури з’явилися на півдні Франції, у Провансі, де вперше у Європі сформувалася літературна мова. Поезія трубадурів була обов’язково пісенною. Її виконували під акомпанемент музичних інструментів самі трубадури або найняті мандрівні співці-жонглери.

Трубадури. Малюнок ХIV ст.

Поряд із поезією трубадурів у німецьких землях розвивалася власна традиція любовної поезії — мінезанг, що в перекладі означає «любовна пісня». Мінезингери, спираючись на народні пісні, поряд з оспівуванням високого кохання, велику увагу приділяли опису природи, особливо весни. Найвидатнішим мінезингером вважається Вальтер фон дер Фогельвейде.

Основою рицарської культури був кодекс честі. Згідно з цим неписаним зібранням моральних правил, рицар мав бути безмежно відданим Богу, вірно служити своєму сеньйору й прекрасній дамі, піклуватися про вдів, священиків і знедолених, незмінно дотримуватися всіх обов’язків і клятв.

7. Міська культура. Міщани, життя яких значно відрізнялося від інших прошарків середньовічного суспільства, теж створили власну культуру. Міська культура мала світський (не пов’язаний із церквою) характер і була тісно переплетена з народною творчістю. Серед населення були популярними віршовані байки, жарти, у яких розповідалося про кмітливих жителів міст, що знаходили вихід із будь-якого скрутного становища.

Яскравий вияв міська культура мала в розвитку літератури. Найбільш відомим і улюбленим твором жителів міст був французький «Роман про Лиса», у якому під виглядом тварин були представлені всі прошарки середньовічного суспільства — феодали, королі, священики, міщани.

Не менш популярним був і «Роман про Троянду», у якому оспівується природа та людський розум, стверджується рівність людей.

Міська література виховувала почуття людяності. Вона відбивала свідомість городян, які цінували свою свободу й незалежність.

Невід’ємною частиною міської культури була творчість мандрівних акторів, музикантів, співаків, танцюристів та акробатів, фокусників, яких називали жонглерами. Вони були улюбленцями жителів міст. Мандруючи від міста до міста, жонглери показували свої вистави на площах просто неба.

8. Розвиток техніки. Середньовічна Західна Європа мала бідне технічне оснащення. У період із V до XIV ст. винахідництво проявлялося слабо. До XIII ст. не було жодної книги про технічні винаходи та вдосконалення. Основною енергією для приведення в дію якихось пристроїв була мускульна сила людини і тварини. Попри це Середні віки залишили нам декілька суттєвих вдосконалень уже відомих пристроїв і нових винаходів. Так, були вдосконалені підйомні крани, винайдено домкрат. Найвагомішим стало винайдення верхньобійного колеса, яке використовувало енергію води для надання руху механізмам. Порівняно з іншими видами колес, воно максимально використовувало енергію падаючої води і його можна було встановлювати навіть на рівнинній місцевості, де річка текла повільно.

Водяне колесо: а) нижньобійне; б) середньобійне; в) верхньобійне

Ще одним важливим винаходом стало винайдення хомута — нової системи упряжі для коня, що давало змогу здійснювати довготривалу оранку. Кінь замінив волів під час обробітку земель. Це сприяло прискоренню внутрішньої колонізації Європи. Суть винаходу полягала в тому, що хомут дозволив перенести головне навантаження коня на шию, де в нього найбільш розвинуті та найвитриваліші м’язи.

У добу Середньовіччя було винайдено механічний годинник. Хто був його винахідником — невідомо. Уперше про нього згадується у візантійських книгах VI ст. Деякі історики приписують цей винахід Пацифікусу з Верони (початок IX ст.), інші — монаху Герберту, який згодом став папою римським. Він створив баштовий годинник міста Магдебурга в 996 р.

Перший особистий годинник «носив» кінь, який задавав йому рух. За рухом годинника слідкував спеціальний конюх. Зручні й безвідмовні годинники почали з’являтися, коли була винайдена пружина. Спочатку її роль виконувала свиняча щетинка, згодом пружину стали робити зі сталі.

Також у Середні віки були винайдені скляне дзеркало (XIII ст., Італія), папір (II ст., Китай; XII ст., Іспанія), ножиці (X ст., Центральна Європа) та окуляри (XIII ст., Італія).

Найреволюційнішим винаходом Середньовіччя став друкарський верстат.

Винайдення хомута. Середньовічний малюнок

9. Книгодрукування. У Середні віки книги були рідкістю. Це пояснювалося тим, що кожна книга становила оригінальний рукописний твір, а грамотних людей було мало. Книги писали на спеціально обробленій телячій або овечій шкурі — пергаменті. Такими книгами можна було користуватися тривалий час, вони були красивими, але коштували дуже дорого. Не менш дорогою була й обкладинка. Крім того, книги прикрашали малюнками — книжковими мініатюрами, тому особливо цінні екземпляри тримали в монастирських бібліотеках під суворим наглядом.

Зростання кількості грамотних людей, поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги та їх здешевлення. З’явилися майстерні з масового переписування книг. У XIV—XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити попит, був потрібний новий спосіб виготовлення книг. На початку XV ст. у Європі з’явилися перші книги, виготовлені за допомогою відбитків текстів, вирізаних на дощечках. Проте такий спосіб був трудомістким і не задовольняв потреб часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги.

Близько 1445 р. німецький ремісник Йоганн Гутенберг (1399—1468) винайшов спосіб книгодрукування. Із металевих кубиків з опуклими дзеркальними відбитками букв — літер — у спеціальних рамках набирався текст сторінки, яку потім друкували за допомогою пресу. Цей винахід докорінно змінив систему передачі інформації: усну форму заступило друковане слово.

Йоганн Гутенберг. Гравюра XVI ст.

10. Архітектура та мистецтво. Упродовж XI—XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі — романський (XI—XII ст.) і готичний (XII—XV ст.). Риси цих стилів найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і соборів.

Романський замок — помешкання та оборонна споруда феодала — характеризувався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні стіни посилювали це враження. Вигляд замку свідчив про могутність його володаря.

Романський собор, якому притаманні ті самі риси, мав втілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору був покладений план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.

Прикладом романської будівлі є Вормський собор (Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, яке трималося на міцних стінах. Невеликі, схожі на бійниці вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівкруглими арками підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

Серед будівель готичного стилю, що набув поширення у Західній Європі XII—XV ст., вражають собори у Франції: Реймсі, Ам’єні, Лані, Бове, Шартрі, Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 метрів, а їхні вежі підносилися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори могли вмістити майже всіх жителів тогочасних міст.

Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра, виготовлені у XII—XIII ст. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети.

Ще одним важливим елементом готичного стилю є скульптура, яка наче оспівує, наповнює споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль, з одного боку, архітектурної прикраси, а з іншого, — енциклопедії знань і уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, ангелів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонів з’явилися скульптури звичайних людей. До того ж усі скульптури набули людських рис. Так, готичний стиль привернув увагу до людини й світу, у якому вона живе. Цей інтерес розвивався вже за наступної епохи — Відродження.

Романський стиль — стиль середньовічного мистецтва XI—XII ст., у якому використовувалися елементи римського мистецтва. Готичний стиль — напрямок у європейському мистецтві XII—XV ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася вгору з нескінченною різноманітністю форм.

Вормський собор. Сучасний вигляд

Храм у Середні віки був центром життя. У Ранньому Середньовіччі храм під час війн і набігів давав прихисток, був порятунком для переслідуваних. Проте це було не головне. У першу чергу, храм був Божим домом. І цей дім мав доводити могутність Бога, його присутність усюди. Тому храми романського стилю були величними. Храм своїм виглядом скріплював сподівання на спасіння й зміцнював віру. Крім того, храм для людини Середньовіччя, яка переважно була неграмотною, був «Біблією в камені». Фрески, мозаїки, ікони, скульптури «розповідали» про основні положення віри, зміст Святого Письма. Із появою готичних соборів їх суть і призначення не змінилися, але тепер головною настановою для віруючих було милосердя і прощення. Втіленням цього послання стали численні зображення страждань Христа і Богоматері. Велика кількість світла у храмі розвіює страх перед Богом.

Будівництво величних готичних соборів припадає на період розквіту міського життя. Не кожне місто могло дозволити собі збудувати такий храм. Будівництво згуртовувало міську громаду, робило храм її символом і покровителем. Кожен віруючий, що входив до храму, відчував себе частиною дому Бога.

Фрагмент вітража «Богородиця з красивого скла» із собору в Шартрі

11. Ранній гуманізм і Відродження. Наприкінці Середніх віків культура Західної Європи характеризувалася підвищеним інтересом до античності, який супроводжувався намаганням відродити й наслідувати її. Саме тому нову епоху, що почалася, назвали Відродженням, або Ренесансом. Хоча насправді це було не відродження, а створення нової культури, яка поєднала в собі елементи двох культур — античної та середньовічної.

Від XIV ст. шанувальники античності, спираючись на здобуті знання, вважали, що у першу чергу потрібно пізнати людину. Тих, хто вивчав людину, від кінця ХV ст. стали називати гуманістами. Сьогодні словом «гуманізм» ми називаємо любов до людей і таке розуміння світу, за якого людина є найвищою цінністю.

На противагу християнським чеснотам, гуманісти найважливішими людськими якостями проголошували гідність і доблесть. На порозі великої культури Відродження стояв відомий поет і філософ Данте Аліг'єрі (1265—1321). Він рано почав писати вірші. Усі вони були присвячені одній дівчині —  Беатріче. Найвідомішим твором Данте є «Божественна комедія».

Данте Аліг'єрі

Франческо Петрарка

Джованні Боккаччо

Для свого твору «Божественна комедія» Данте обрав форму видіння: у темному лісі він раптово зустрічає римського поета Вергілія, із яким вирушає в подорож до потойбічного світу. Із ним він проходить дев'ять кіл Пекла, а потім з іншими героями — Чистилище і Рай. Поема розповідає про Італію, Флоренцію, пап, імператорів, монахів і святих, античних полководців і мудреців. Її головний герой — сам Данте і його сучасники. одних він суворо критикує, іншими захоплюється. Усі, кого Данте зустрічає в потойбічному світі, продовжують переживати пристрасті земного життя: гнів, гордість, презирство. Саме це напруження пристрастей, якими насичений світ, стало новим для літературних творів.

Якщо Данте був попередником Відродження, то першою людиною Відродження можна впевнено назвати Франческо Петрарку (1304—1374). Петрарку уславила «Книга пісень», що містила 366 віршів (сонетів), присвячених його коханій Лаурі. За свої поетичні здібностіПетрарка, як в античні часи, був коронований лавровим вінцем на римському Капітолії.

Послідовником і другом Петрарки був Джованні Боккаччо (1313—1375). Він також писав вірші, але славу Боккаччо приніс збірник зі 100 новел (оповідань) «Декамерон».

Твори Петрарки та Боккаччо були написані живою народною італійською мовою. Цим вони довели, що народною мовою можна писати видатні твори, передаючи різноманіття людських почуттів.

Серед творців нової культури були й художники. Важливим здобутком мистецтва цієї доби стала поява лінійної перспективи. Середньовічні художники завжди на картинах зображали значущі фігури або речі більшими, ніж вони є насправді, незважаючи на те, де вони зображені: на передньому чи задньому плані. Картини в лінійній перспективі зображуються так, як сприймає світ людське око: предмети на передньому плані більші, на задньому — менші. Також художники намагалися передати індивідуальні риси людини, її характер. Швидкого поширення набули картини світського характеру, з’явився новий жанр — портрет.

Народження Венери. Художник Сандро Боттічеллі

Хрещення неофітів. Художник Мазаччо

Як Данте в літературі, у мистецтві нову еру започаткував флорентієць Джотто ді Бондоне (1266—1337). Він малював портрети, ікони, фрески. Його першою великою роботою була фреска, присвячена життю Святого Франциска. Найвідомішою роботою Джотто вважається розпис церкви в Падуї. На фресках він зобразив Ісуса, Діву Марію, апостолів як земних людей — розумними, чесними, красивими, твердими духом. Їхні обличчя передавали людські почуття й переживання. Бондоне багато зробив для рідного міста, за що був похований у соборі міста як видатний громадянин.

Тілесність, об’ємність фігур, лінійна перспектива в повному обсязі вперше з’явилися у творчості флорентійця Мазаччо (1401—1428). Найвідомішою стала сцена «Вигнання з Раю» з фрески однієї з флорентійських церков. Усі наступні художники Відродження навчалися на картинах Бондоне й Мазаччо.

Вершиною Раннього Відродження в мистецтві вважається живопис Сандро Боттічеллі (1445—1510). Його картини «Весна», «Народження Венери» передають розуміння митцями Відродження як внутрішньої, так і зовнішньої краси.

Принципи Відродження знайшли своє відображення і в скульптурі. Так, флорентієць Донателло (бл. 1386—1466), відступивши від середньовічних традицій, відродив античні традиції, створивши круглу скульптуру. Така статуя була самостійним витвором митця, а не частиною прикраси храму. Її можна було споглядати з усіх боків. Найвидатнішим твором Донателло стала скульптура біблійного Давида.

Початки культури Відродження в архітектурі заклав Філіппо Брунеллескі (1377—1446). Він розробив закони лінійної перспективи та розв’язав складні інженерні завдання зі створення величезних куполів над соборами. Головним у його творчості стало створення купола собору Санта-Марія-дель-Фьйоре у Флоренції.

Культура Відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину та її чесноти. Людина стала центром світотворення.

Запитання і завдання

1. Із яких джерел брала свій початок середньовічна культура? 2. Що таке схоластика? 3. Яким був внесок Фоми Аквінського у середньовічну культуру? 4. Яким був внесок Роджера Бекона у розвиток науки? 5. Яким темам була присвячена рицарська література? 6. Які особливості мала міська культура в Середні віки? 7. Що таке героїчний епос? Назвіть головних героїв епічних творів. 8. Якою була тематика літературних творів епохи Відродження?

9. Що таке «Каролінгське відродження»? Якими були його риси? 10. Чому в IX—XI ст. культура розвивалася переважно за стінами монастирів? 11. Які основні проблеми порушувала середньовічна філософія? 12. У чому полягала сутність винаходу Й. Гутенберга? 13. Як ви вважаєте, чому культура Відродження виникла саме в Італії?

14. Складіть порівняльну таблицю «Архітектура Середньовіччя» (у зошиті).

15. У чому погляди гуманістів відрізнялися від традиційного середньовічного світогляду?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно