Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщень для утримання овець
Розвиток вівчарства й підвищення його рентабельності тісно пов'язані з будівництвом нових і реконструкцією існуючих ферм із метою забезпечення механізації трудомістких процесів.
До ферми повинні прилягати земельні угіддя, які забезпечували б тварин кормами (рис. 4.10). Вівчарські ферми можуть бути із закінченим і незакінченим оборотом стада, а за призначенням – племінними або товарними. В умовах Степу і Лісостепу доцільно створювати спеціалізовані вівчарські господарства на 10-15 тис. голів.
Нові вівцеферми будують за проектами, розрахованими на прогресивну технологію, на відстані 500 – 700 м від населеного пункту. Ділянку для вівцеферми відводять таку, щоб її рельєф давав змогу без значних витрат відводити дощові й талі води, а рівень залягання ґрунтових вод не перевищував 2 – 2,5 м.
Ферма повинна мати такі основні приміщення та споруди:
- • вівчарні із базами;
- • сховища для силосу і сінажу;
- • навіси для грубих кормів;
- • внутрішньофермські шляхи із твердим покриттям;
- • пункт штучного осіменіння;
- • літні вигульно-кормові майданчики;
- • джерело водопостачання;
- • ванну або душову установку для профілактичного купання овець;
- • будинок для тваринників;
- • стригальний пункт (на великих фермах) тощо.
У зоні Степу, Лісостепу і Полісся будують вівчарні для вівцематок та ярок на 750 – 800, у гірських районах Карпат – на 300-400 голів. Найкращі вівчарні прямокутної форми шириною 18-24 м. Огороджуючі конструкції мають надійно захищати тварин від атмосферних опадів, протягів, конденсату пари на стінах і стелі, забезпечувати необхідний температурний режим у приміщенні. Вівчарні не опалюються. Температурний режим і вологість повітря у них нормуються згідно даних (табл. 4.1).
Рис. 4.10. Утримання овець за канадською технологією
Висота стін і розміри дверей у приміщеннях для овець повинні бути такими, щоб могли проїжджати трактори й автомобілі. Кількість дверей визначають з розрахунку 1 м на 60 вівцематок або 120 голів молодняку. Біля дверей влаштовують тамбури.
4.1. Температура та відносна вологість повітря вівчарень
|
Призначення будівель і приміщень |
Температура повітря в приміщеннях, °С |
Відносна вологість, % |
|||
|
розрахункова |
межі |
максимум |
мінімум |
||
|
максимум |
мінімум |
||||
|
1. Приміщення для баранів, цапів, суягних і холостих маток ремонтного молодняку, відгодівельного поголів'я |
не нормується |
||||
|
2. Приміщення для ягніння |
16 |
18 |
10 |
75 |
40 |
|
3. Приміщення для утримання маток з ягнятами, козенятами до 20-добового віку |
12 |
15 |
8 |
75 |
40 |
|
4. Приміщення для штучного вирощування ягнят (козенят) віком: |
|||||
|
до 45 діб |
16 |
18 |
12 |
70 |
40 |
|
старше 45 діб |
12 |
14 |
6 |
75 |
40 |
|
5. Манеж для взяття сперми і осіменіння маток |
18 |
20 |
16 |
70 |
40 |
Вентиляцію обладнують з розрахунку обміну повітря не менше як 25 м3/год. на дорослу вівцю і 10 м3/год. для молодняку.
4.2. Нормативні параметри повітря
|
Назва приміщень |
Швидкість руху повітря, м/с |
||
|
холодний |
перехідний |
теплий |
|
|
Приміщення для утримання баранів (далів) і маток з ягнятами (козенятами) віком старше 20 днів |
0,3 |
0,5 |
1,0 |
|
Приміщення для ягніння (в період ягніння) |
0,2 |
0,2 |
0,5 |
|
Приміщення для штучного вирощування ягнят та козенят |
0,2 |
0,2 |
0,3 |
|
Манеж, приміщення для утримання маток після відлучення ягнят (козенят) та ремонтного молодняку |
0,3 |
0,2 |
1,0 |
Нормативні параметри повітря, наведені в таблицях 4.2, 4.3, повинні забезпечуватися в зоні розміщення тварин, тобто в просторі висотою до 0,75 м над рівнем підлоги.
4.3. Нормативні параметри повітря
|
Назва приміщень |
Концентрація шкідливих газів |
||
|
СO2, % |
NНз, мг/м"5 |
H2S, мг/м" |
|
|
Приміщення для утримання баранів (цапів) і маток з ягнятами (козенятами) віком старше 20 днів |
0,25 |
0,02 |
0,01 |
|
Приміщення для окоту (в період окоту) |
0,25 |
0,01 |
0,01 |
|
Приміщення для штучного вирощування ягнят та козенят |
0,25 |
0,01 |
0,01 |
|
Манеж, приміщення для утримання маток після відлучення ягнят (козенят) та ремонтного молодняку |
0,25 |
0,02 |
0,01 |
Вікна у вівчарнях треба встановлювати на висоті 1,2 м від підлоги. Віконні заповнення подвійні. Світловий коефіцієнт (СК) у приміщеннях для утримання овець повинен становити 1 : 20 – 1 : 25. Підлогу у вівчарні роблять глинобитну і на 10 – 20 см вище від поверхні ґрунту.
Норму площі вівчарень на одну тварину, наведено у таблиці 4.4.
4.4. Норми площі вівчарень для різних статево-вікових груп овець і кіз
|
Група тварин |
Будівля і спосіб розміщення тварин |
Напрями продуктивності. м2/шл. |
||||
|
тонкорунний і напівтонкорунний |
м'ясо- вовновий, спеціалізований, молочний, м'ясний |
смушковий |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
||
|
1. Барани |
Баранник або пункт штучного осіменіння |
|||||
|
а) плідники |
в групових секціях |
2,0 – 2,5 |
2,0 |
2,0 |
||
|
в індивідуальних клітках |
3,0-3,5 |
3,0 |
3,0 |
|||
|
б) пробники |
в групових секціях |
1,7 – 1,9 |
1,8 |
1,8 |
||
|
2. Цапи |
Козлятник |
|||||
|
в стійлі |
- |
8-10 |
- |
|||
|
в загоні |
- |
15-20 |
- |
|||
|
3. Матки з ягнятами (до 20 днів) |
Вівчарні для зимового ягніння у групових секціях |
2,5 – 3,0 |
1,1 – 1,3 |
|||
|
4. Матки з козенятами (до 45 днів) |
Вівчарні для зимового ягніння у групових секціях |
2,4 |
||||
|
5. Матки суягні і матки з ягнятами віком старше 20 днів |
Вівчарні для утримання в групових секціях |
1,8-2,0 |
0,8-0,9 |
|||
|
6. Матки сукізні і матки з козенятами віком старше 45 днів |
Вівчарні для зимового окоту в групових секціях |
2,1 |
||||
|
7. Матки з ягнятами та козенятами |
Вівчарні для зимового ягніння (окрема будівля) в групових секціях |
2,5 – 3,0 |
1,7 |
|||
|
Вівчарні для весняного ягніння і баз-навіс в групових секціях |
1,0 – 1,2 |
0,8 – 1,0 |
||||
|
8. Матки холості |
1,0 |
|||||
|
9. Матки дійні: |
||||||
|
вівцематки |
1,7 – 1,9 |
- |
1,8 – 2,5 |
|||
|
козоматки |
- |
1,0 |
- |
|||
|
10. Молодня к ремонтний |
в групових секціях |
|||||
|
трьохстінний навіс, баз-навіс в групових секціях |
0,6 – 0,8 |
0,8 |
0,7 – 0,8 |
|||
|
11. Ягнята (козенята) при штучному вирощуванні |
Вівчарня |
|||||
|
а) віком до 45 днів |
в групових секціях |
0,3 |
0,3 |
|||
|
б) віком старше 45 до 4 міс.: |
в групових секціях |
|||||
|
до 4 міс. (ягнята) |
0,4 |
0,4 |
||||
|
до 2 міс. (козенята) |
0,4 |
0,4 |
||||
|
12. Відгодіве льне поголів'я |
Трьохстінний навіс і майданчик |
|||||
|
а) доросле |
в групових секціях |
0,5 – 0,6 |
0,5 |
0,5 – 0,6 |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
||
|
б) молодняк |
в групових секціях |
0,4 |
0,4 |
0,4 |
||
|
13. Валухи |
Трьохстінний навіс, баз-навіс |
0,5-0,6 |
||||
З південного боку вівчарні будують вигульний майданчик (рис. 4.11). Із трьох боків його обносять стіною, яка захищає тварин від вітру в холодну пору року, її висота – 1,5-1,7 м. Підлога в базу глинобитна або з твердим покриттям, із достатнім нахилом у протилежний бік від вівчарні для стікання води.
Площа базу на вівцематку повинна становити 4-5 м2. Тут у зимово-стійловий період перебувають тварини більшу частину часу. Дня утримання та годівлі овець улітку біля базу або приміщення обладнують вигульно-кормові майданчики площею 6 – 8 м на голову. Для кожної маточної отари їх розділяють постійною перегородкою на 3-4 секції, в яких утримують сакмани. Кожна секція повинна мати двоє воріт шириною 6 м кожні.
Силос і сінаж (річна потреба) закладають і зберігають у силососховищах, наземних, облицьованих плитками, траншеях. Силососховище, вівчарні, майданчики необхідно сполучати під'їзними дорогами з твердим покриттям.
Дія напування вівцематок воду підводять зі свердловин у вівчарні, бази і на вигульно-кормові майданчики, для інших груп – у бази та на вигульно-кормові майданчики. Овець напувають з автонапувалок або корит. Після кожного напування воду з корит
Рис. 4.11. Вівчарня з вигульно-кормовим майданчиком
виливають, а корита миють. У зоні їх розміщення роблять тверде покриття. У зимових умовах, коли є електроенергія, тварин у базу напувають з автонапувалок АГК № 5 із розрахунку одна автонапувалка на 200 голів.
