Стійлова система утримання овець і кіз

Стійлову систему практикують у районах із високою розораністю земель при обмеженій забезпеченості господарств пасовищами (рис. 4.4, 4.5). Овець тут утримують у приміщеннях, а корми для них вирощують у польових сівозмінах. На пасовища виганяють тільки вівцематок для активного моціону.

Рис. 4.4. Стійлова система утримання кіз

Рис. 4.5. Стійлова система утримання овець

Зимова стійлова система утримання передбачає використання вівчарень, базів, вигульно-кормових майданчиків та технологічного обладнання. Приміщення повинні бути очищені від гною до червня, підлога підсипана глиною, спланована, утрамбована, продезінфікована і залишатися вільною від овець. Крім того, перед постановкою вівцепоголів'я на стійло земляну підлогу засипають подрібненим негашеним вапном з розрахунку 1,5-2,0 кг на 1 м, а потім застеляють товстим шаром соломи.

Напувати тварин у зимовий період бажано з напувалок, які мають автоматичний підігрів води і встановлені у кошарі.

З пасовищного на стійлове утримання тварин переводять протягом семи-десяти днів. За півтора тижня до його початку тривалість випасання поступово скорочують, овець заганяють до базу або приміщення, дають їм якісне сіно і концентрати згідно з нормою.

Зимою овець (кіз) утримують і годують у базах, або на вигульно-кормових майданчиках і тільки під час сильних морозів, вітрів, дощу – у приміщеннях (рис. 4.6).

Вівцематок (козоматок) в період ягніння і вирощування приплоду до настання теплої погоди утримують і годують у приміщеннях.

Взимку важливо не допустити утворення вад вовни. Цьому сприяє безперебійна годівля овець згідно потреби в поживних та біологічно активних речовин. Щоб запобігти попаданню у руно сміття, кормових залишків роздавання грубих кормів, силосу, підстеляння підлоги проводиться за відсутності овець. Для запобігання утворенню базової та пожовтілої вовни необхідно стежити, щоб у приміщенні та в базах було сухо. Зменшенню на 15-28% "загазованості" вовни сприяє обладнання твердого покриття в місцях годівлі. Щоб вовна не звалювалася на вівцях, не допускають їхнього скупчення.

Взимку стежать за вгодованістю овець. Тварин, які її зменшили, з отари видаляють і утримують окремо, забезпечуючи необхідний рівень годівлі. Щоб запобігти схудненню та захворюванням овець, їх потрібно утримувати групами по 250 голів, розділивши кошару і прилеглий до неї баз на секції. При цьому все поголів'я отари

Рис. 4.6. Годівля овець на вигульно-кормових майданчиках

розбивають за станом вгодованості, а маток ще й за строком осіменіння.

Зимовий випас овець застосовують у регіонах з теплими малосніжними зимами: АР Крим, Херсонська, Одеська та інші області, де шар снігу не перевищує 10-12 см і лежить недовго. Специфічна цінність зимового випасання полягає в тому, що вівці та кози при цьому поїдають деякі види трав, в прикореневій шийці яких міститься каротин, в результаті чого запаси вітаміну А в їх організмі поповнюються. Випасання овець зміцнює їх здоров'я, сприяє доброму розвитку молодняку, отриманню вовни високої якості, до того ж трава на деяких зимових пасовищах є більш поживним кормом, ніж сіно. Але при цьому потреба овець у поживних речовинах повністю не забезпечується, тому їх потрібно додатково підгодовувати сіном і концентратами. Для зимового випасання виділяють ділянки поблизу ферми. З осені овець та кіз можна випасати на стерні зернових культур.

Стадо для зимового випасання комплектують тільки з здорових тварин. Суягних маток припиняють випасати за 2 тижні до ягніння. Не можна випасати таких кіз на рослинності, вкритою памороззю чи льодом. Це може викликати простудні захворювання та аборти у маток. Тривалість випасання залежить від умов погоди і стану здоров'я тварин.

Слід стежити за тим, щоб вівці під час зимового випасання не стомлювалися і не застудилися, їх не можна далеко відганяти від кошари, щоб при першій необхідності сховати в приміщення. Виганяти овець на пасовище взимку можна не раніше 10-11 години і повертати до настання темряви. Не можна випасати під час сильного вітру, дощу або мокрого снігу. При намоканні вовни вівці переохолоджуються.

Літня стійлова система утримання овець і кіз застосовується у зонах інтенсивного землеробства з розвинутим польовим кормовиробництвом при відсутності пасовищ. При цій системі овець утримують і годують на вигульно-кормових майданчиках.

Залежно від прийнятої технології розрізняють такі способи вирощування ягнят (козенят): сумісний, кошарно-базо вий і штучний. При сумісному способі вирощування ягнят і маток утримують разом.

При кошарно-базовому способі вирощування ягнят (козенят) до 15 – 20-добового віку утримують з матками у приміщеннях (рис. 4.7). Після 20-денного віку маток виганяють на вигульно-кормовий майданчик або пасовища, де їх годують або пасуть.

При цьому не змішують окремі оцарки (сакманів), а ягнят годують у вівчарні та через кожні 3-4 години до них підпускають маток. В нічний час маток і ягнят (козенят) утримують разом. При штучному вирощуванні ягнят (козенят) відлучають від маток в 1 – 3-добовому віці і випоюють замінником натурального молока до 35 – 45-добового віку.

Таким способом вирощують до 20 % ягнят (рис. 4.8). Частину ягнят каракульської та сокільської порід забивають у віці 1-3 діб.

Для одержання смушкової сировини у вигляді каракульчі або каракулю, а маток використовують для отримання товарного молока. Дорощування ягнят (козенят) від 35-45 до 120-добового віку організовують у приміщеннях, з настанням тепла – на вигульно-кормових майданчиках і пасовищах.

Рис. 4.7. Сумісний спосіб вирощування ягнят

Відгодівлю овець і кіз організовують на вигульно-кормових майданчиках, напіввідкритого типу приміщеннях і пасовищах (рис. 4.9).

Рис. 4.8. Штучне вирощування ягнят

Доросле поголів'я і надремонтний молодняк відгодовують, в основному, на механізованих відгодівельних майданчиках або шляхом нагулу на пасовищах з підгодівлею концентрованими кормами.

Годують і напувають водою тварин влітку на вигульно-кормових майданчиках, або пасовищах, а взимку – у базах і в період ягніння та вирощування молодняку до настання теплої погоди – у приміщеннях.

Рис. 4.9. Утримання кіз на вигульно-кормовому майданчику

Доїння вівцематок смушкових порід здійснюється після забою ягнят на смушки, а овець та кіз інших порід – після раннього відлучення ягнят (козенят) для штучного вирощування та після відлучення ягнят у 3 – 4-місячному віці, а козенят у 2-місячному віці. Доять маток двічі на день з інтервалами не більше 12 год., тривалість доїння групи не повинна перевищувати 2 – 2,5 години.

Стрижуть овець тонкорунного і напівтонкорунного напрямів один раз на рік; доросле поголів'я і ремонтний молодняк стрижуть весною, а молодняк на відгодівлі – за два місяці до здачі на м'ясо. Смушкових дорослих овець стрижуть двічі на рік – у травні і в кінці вересня.

Овець шубного напряму стрижуть через кожні 3-4 місяці, при цьому відтодівельний молодняк вперше стрижуть у віці 3,5, а племінний – 4,5 – 5 місяців. Кіз стрижуть один раз на рік в середині весни (кінець квітня – початок травня); спочатку стрижуть молодняк і кастратів, потім козлів-плідників, а останніми маток. Профілактична обробка тварин проводиться згідно діючих інструкцій і настанов служби ветеринарної медицини.

Гній з приміщень та з вигульно-кормових майданчиків прибирають по мірі накопичення з урахуванням прийнятої технології і засобів механізації. Обробку, переробку і підготовку гною до використання здійснюють відповідно до вимог ВНТП- СПП-46-9.94

Обладнання для механізації технологічних процесів вибирається залежно від прийнятої системи утримання, напряму продуктивності тварин і розміру підприємства.