Чина

Господарське значення. Чину (Latinis sativus L.), подібно до гороху й сочевиці, використовують як кормову й продовольчу культуру. Продовольча цінність її визначається високим вмістом білка в зерні (28-30%), яке добре перетравлюється організмом. За смаком воно майже таке, як горох. Маса 1000 насінин 160-220 г.

У Середньоазіатських країнах чину сіють разом з іншими бобовими культурами і з борошна зерносуміші готують кашу та інші страви. Її використовують також як овочеву культуру.

Подрібнене зерно чини в якості концентрованого корму згодовують великій рогатій худобі, свиням. На корм тваринам використовують солому чини, яка за вмістом білка (13%) значно переважає солому гороху, сочевиці й інших бобових культур.

Чину висівають на зелений корм, сіно і на випас.

Чина ціниться і як технічна культура. З білка її насіння виробляють високоякісний клей (казеїн) для склеювання високих сортів фанери. Його використовують також у текстильній промисловості, виробництві пластмас.

Агротехнічне значення чини полягає в тому, що вона, як і інші бобові, поліпшує фізико-хімічні властивості ґрунту і підвищує його родючість. Вирощують її і як сидеральну культури, що збагачує ґрунт на органічну речовину та азот.

Чина – досить давня культура. Дрібнонасінна чина походить з країн Південно-Західної Азії, крупнонасінна – із Середземномор'я. Світова площа посівів чини – до 500 тис. га. Невеликі площі засівають нею в Азербайджані, Російській Федерації (Татарстані, Башкортостані, Центрально-Чорноземній зоні та ін.), в Україні (в південних областях). Загальна посівна площа її в СНД – близько 10 тис. га.

Урожайність зерна чини в посушливих районах становить 25- 30 ц/га і більше. При вирощуванні чини на зелений корм урожаї в районах достатньої вологості досягають 250-350 ц/га, в посушливих районах 120-150 ц/га, що значно перевищує урожай інших однорічних бобових культур в таких самих умовах. Урожай сіна чини у середньому становить 35 ц/га.

Морфобіологічні і екологічні особливості. В культурі найчастіше зустрічається чина посівна (L. sativus L.) (рис. 2.1.28).

Чина відзначається високою холодостійкістю. Її насіння проростає при температурі 2-3°С. Сходи витримують заморозки до мінус 5-8°С. Висока холодостійкість чини дає змогу висівати її в осінньо-зимовий період у районах Закавказзя й Середньоазіатських країнах. Сума позитивних температур, необхідна до нормального достигання чини, коливається від 1500°С у посушливі роки до 1900°С.

Чина – культура посушливих і напівпосушливих районів. Транспіраційний коефіцієнт її становить 400. Вона особливо легко витримує посуху навесні після появи сходів. Однак під час цвітіння та бутонізації потребує достатнього зволоження фунту. Надмірні дощі в період наливання і достигання плодів шкідливі для чини: її вегетативна маса сильно уражується іржею, аскохітозом, формується щупле зерно.

Чина – рослина довгого дня. Вегетаційний період, залежно від сорту й кліматичних умов, триває 70-125 днів.

Рис. 2.1.28. Чина: а – загальний вигляд: б – насіння: 1 – плоске, 2 – плоско-клиноподібне, 3 – клиноподібне

Районованими сортами чини в Україні є: Сподіванка та Попелюшка.

Технологія вирощування. Чину в сівозмінах слід висівати після озимих та просапних культур. В районах достатнього зволоження та посушливих при зрошенні її можна вирощувати на зелений корм як парозаймаючу культуру. Чина придатна і для післяжнивного вирощування.

Чина як бобова рослина є добрим попередником для багатьох сільськогосподарських культур.

Обробіток ґрунту під посіви чини залежить від її попередника, типу грунту, погодних умов. Практично його здійснюють так само, як і під інші ранні зернові культури.

Під основний обробіток ґрунту вносять фосфорні або фосфорно- калійні добрива в дозі 45-60 кг/га д. р., на бідних грунтах – повні добрива: 45-60 кг/га фосфору і калію під зяблеву оранку, 30 кг/га азоту – під передпосівну культивацію.

Сівба. Висівають висококондиційне насіння, яке перед сівбою протруюють фундазолом та азотфіксуючими препаратами.

У напівпосушливих та посушливих районах півдня чину сіють одночасно з ранніми зерновими культурами. У районах достатнього зволоження, особливо в холодну весну, чину доцільно висівати після сівби ранніх зернових, коли ґрунт трохи прогріється.

Сівбу проводять звичайним або вузькорядним способом, у посушливих районах при вирощуванні чини на насіння – широкорядним. Норма висіву залежить від крупності насіння, способу сівби і коливається від 0,8 – 1 млн/га схожих насінин на широкорядних посівах до 1,2 млн/га при звичайній рядковій сівбі (або відповідно 150-200 і 200- 250 кг/га). Глибина загортання насіння 6-8 см, на легких грунтах (і в посушливу весну) можна загортати його на 8-10 см.

Догляд за посівами полягає в коткуванні у разі нестачі вологи в грунті, знищенні бур'янів до- й післясходовими боронуваннями, розпушуванням міжрядь на широкорядних посівах і в боротьбі з хворобами та шкідниками із застосуванням пестицидів, рекомендованих для зернобобових культур.

Збирають чину роздільним способом при пожовтінні більшості бобів, скошуючи її на низькому зрізі, бо нижні боби в рослин розміщені на висоті 18-20 см.

Скошену чину підсушують у валках протягом 2-3 днів і обмолочують самохідним комбайном при зменшених обертах барабана (500- 600 об./хв), щоб запобігти подрібненню насіння. Після обмолоту його очищують і при потребі підсушують. Зберігають насіння вологістю 14- 15 %.