Льон

Господарське значення. В Україні льон-довгунець є головною прядивною культурою, у стеблах якої утворюється 25-31% волокна з найціннішими технологічними властивостями – гнучкістю, тониною і високою міцністю, за якою він перевершує бавовникове волокно удвічі, а шерстяне – утричі.

Ь довгого льонового волокна виробляють різні тканини – побутові, полотняні, брезентові, технічні (пожежні рукави) та ін.; із короткого – мішковину, пакувальні тканини, риболовні сітки, вірьовки, шпагат, нитки тощо.

Льонові тканини міцні і гігроскопічні в умовах підвищеної вологості, високогігієнічні і найбільш придатні для пошиття білизни тощо.

Відхід текстильного виробництва – кострицю використовують для виготовлення тепло- і звукоізоляційних матеріалів, картону, ацетону. Попіл з костриці, в складі якого є 4,8% фосфору, 6,3% калію, корисний як фосфорно-калійне добриво.

Велике значення для господарства має насіння льону-довгунця, яке містить 35-39% висихаючої олії (з йодним числом понад 165), з якої виготовляють оліфу, фарби, лаки, рідке мило, замазки та інші матеріали. Льонова олія цінна також у харчуванні та медицині.

Як концентрований корм для худоби використовують макуху, яка містить 7-12% олії, 32-36% легкоперетравних білків. За поживністю 1 кг макухи прирівнюється до 1,15 корм. од.

Льон-довгунець має агротехнічне значення – при ранніх строках збирання є кращим попередником для озимих зернових культур.

Льон прядивний як землеробська культура був відомий народам Індії, Китаю, Єгипту, Сирії, Закавказзя за 4-5 тисячоліть до н. е. Слов'янські племена ще до існування Київської Русі використовували льон для виробництва полотняних тканин, якими задовольняли власні потреби й торгували. Особливо жвава торгівля виробами з льону з іншими країнами спостерігалася у XV ст., а на початку XVI ст. в Росії були збудовані перші державні полотняні й канатні фабрики.

З перших років XX ст. наша країна стала основним експортером льоноволокна за кордон.

З країн СНД найбільші посіви льону-довгунця зосереджені у Російській Федерації (переважно в Нечорноземній зоні), Білорусі та Україні (на Поліссі – переважно в Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях). Загальна посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100- 170 тис. га, а середній вихід волокна 5,0-6,4 ц/га. У льонарських господарствах, у яких застосовують прогресивні технології вирощування льону-довгунця, вихід волокна становить 8-10 ц/га й насіння 5-8 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Льон належить до роду Linum, родини льонових (Linaceae). Рід Linum об'єднує понад 200 одно- та багаторічних видів, серед яких найбільше виробниче значення має льон звичайний, або культурний (Linum usitatissimum L.).

Льон звичайний – однорічна рослина. За морфологічними ознаками поділяється на п'ять підвидів. З них у нашій країні найпоширеніший євразійський підвид (subsp. eurasiaticum Yar. et Ell.), який охоплює кілька груп і різновидів, у тому числі чотири групи, які використовуються у виробництві: льон-довгунець, льон-кучерявець, льон-межеумок (проміжний) та льон сланкий.

Льон-довгунець (elongata) – одностеблова трав'яниста рослина, заввишки 70-125 см. Стебло гілкується лише на верхівці, що сприяє формуванню довгої технічної частини і забезпечує вихід міцного довгого волокна. Коробочок на одній рослині утворюється мало – від 2-3 до 8-12 шт. Насіння в них дрібне, із масою 1000 шт. 3,7-5,5 г.

У країнах СНД льон-довгунець як основна лубоволокниста рослина займає понаД 80% посівної площі льону. Луб'яні волокна розміщені в паренхімній частині кори стебла у вигляді волокнистих (луб'яних) пучків. Кожний пучок складається з 25-40 одноклітинних елементарних веретеноподібних волоконець завдовжки 15-40 мм та завширшки 20-30 мк, міцно склеєних між собою пектиновою речовиною. Пучки з'єднуються своїми кінцями і утворюють стрічку технічного волокна, яка є тим довшою, чим довша технічна частина стебла.

Кількість волокна, його якість і міцність залежать від місця розміщення волокнистої стрічки в стеблі. Біля основи стебла утворюється волокно переважно низької якості – коротке, товсте, а вміст його не перевищує 12%; у верхній частині стебла вміст волокна сягає 28-30%, але пучки формуються з меншої кількості елементарних волоконець і волокно стає менш міцним; найвищий вміст високоякісного волокна (до 35%), довгого і міцного, з високою прядивною здатністю льон- довгунець формує в середній частині стебла.

Найдовше, найбільш міцне і гнучке технічне волокно утворюється у стеблах льону-довгунця завдовжки понад 70 см і завширшки не більше 1-1,5 мм. Це досягається формуванням висіву прядивного льону з густотою рослин до 2000 шт./м.

Якість довгого волокна позначають відповідним номером, який встановлюють порівнянням його із стандартними зразками. Відповідно до стандарту, довге волокно за якістю оцінюють номерами: 8, 9,10,11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 20, 22, 24. Чим вищий номер волокна, тим менше його витрачається на виробництва 1 м2 тканини.

Льон-довгунець – рослина помірного клімату. Його насіння починає проростати при температурі посівного шару грунту 3-5°С, а дружні сходи з'являються, коли грунт прогріється до 7-9°С. Сходи витримують заморозки до мінус 4°С. У період вегетації краще росте при температурі 15-18°С без різких її коливань удень і вночі. За жаркої погоди (понад 22°С) гальмується ріст стебел у висоту і погіршується якість волокна. Оптимальна сума температур для росту й розвитку – в межах 1800-2000°С.

Набагато більші вимоги виявляє льон-довгунець до вологи. Особливо несприятливо позначається на його врожаї недостатнє зволоження грунту в період від висівання насіння до бутонізації і цвітіння рослин. Його насіння проростає при поглинанні близько 100% води від власної маси, а сходи з'являються при наявності в посівному шарі грунту 10-20 мм продуктивної вологи. Найвищі врожаї він дає у районах, де до цвітіння рослин температура повітря не перевищує 16-17°С, випадає достатня кількість опадів (близько 150-180 мм), вологість грунту становить 70% НВ і часто буває хмарна погода. У таких умовах льон росте повільно, утворює міцні мапогіллясті стебла з високоякісним волокном. Після цвітіння він краще розвивається в сонячну погоду за незначних опадів. Часті дощі в цей період можуть спричинити вилягання льону, а також сприяти розвиткові грибних захворювань. Транспіраційний коефіцієнт у льону-довгунця 400-430.

Льон-довгунець росте на ґрунтах з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (pH 5,9-6,3), достатньою вологоємністю, добре проникним підґрунтям, які не запливають і не забур'янені. Найсприятливішими для нього є ґрунти із вмістом гумусу не менше 2%, легкогідролізованого азоту 10 мг, фосфору і калію 10-15 мг на 100 г ґрунту та щільністю 1,3 г/см3.

У районах поширення льон-довгунець вирощують на середніх суглинках і суглинкових супісках. Малопридатні для льону легкі піщані й супіщані ґрунти, а також важкі глинясті, які погано прогріваються навесні і утворюють кірку, а також кислі торфові ґрунти. Не слід вирощувати льон-довгунець на ґрунтах з великою кількістю вапна, бо утворюється грубе й крихке волокно.

Льон-довгунець – самозапильна дводомна рослина довгого світлового дня з досить коротким вегетаційним періодом, достигає через 72-85 днів після з'явлення сходів. У період вегетації проходить кілька фаз росту й розвитку: сходів (рослини мають тільки сім'ядольні листочки і брунечку), "ялинки" (досягають висоти 5-10 см і утворюють кілька пар справжніх листків), швидкого росту (щодоби виростають на 5-10 см), бутонізації, цвітіння і достигання.

Розрізняють зелену стиглість (починається відразу після цвітіння), ранню жовту (стебла й коробочки з насінням набувають жовтуватого забарвлення), жовту (коробочки буріють, а листя майже повністю обсипається, залишаючись тільки на верхівках стебел), повну (на рослинах зовсім немає листя, стебла буріють, насіння стає твердим).

Районовані сорти льону-довгунця в Україні: Агата, Міандр, Надія та ін.

Технологія вирощування. Льон-довгунець вирощують із застосуванням елементів інтенсивної технології. Вона передбачає використання сортів льону, стійких проти вилягання, хвороб і шкідників; розміщення льону після кращих попередників; застосування науково обґрунтованих норм і співвідношень мінеральних добрив та адекватних умовам вирощування способів обробітку ґрунту; використання кондиційного насіння високих репродукцій з нормою висіву 22-25 млн шт./га; інтегрований догляд за посівами та механізоване збирання й реалізацію урожаю потоковим і потоково-перевалочним способами без сортування соломи вручну; отримання високого врожаю волокна і насіння з мінімальними матеріальними затратами.

Попередники. При розміщенні льону в сівозміні треба враховувати, що він погано витримує часте повернення на попереднє місце. Спостерігається так звана льоновтома: урожайність і якість льону різко знижуються, а іноді льон навіть гине внаслідок значного накопичення в ґрунті патогенів (збудників фузаріозу, антракнозу і поліспорозу) та сильного засмічення льону такими специфічними бур'янами, як підмаренник льоновий, спориш льоновий, повитиця льонова, пажитниця льонова та ін. Серед ефективних засобів уникнення льоновтоми найпершим є дотримання чергування полів у сівозміні з поверненням льону на попереднє поле не раніш як через 6-7 років.

Із рекомендованих попередників льону-довгунця кращими в умовах України є озимі зернові культури, які вирощувались по пласту багаторічних бобових трав, та ярі зернові після удобрених просапних культур. Висівають льон також після картоплі, коренеплодів, гороху.

Пласт багаторічних трав як попередник льону часто поступається своєю активністю пласту озимих культур, після яких розміщують льон. Зумовлено це тим, що після бобових трав (на Поліссі – конюшини) ґрунт збагачується на рухомий азот, який стає причиною вилягання волокна й погіршення його якості.

Обробіток ґрунту. Льон-довгунець добре реагує на якість основного і передпосівного обробітків ґрунту. Пояснюється це тим, що в нього недостатньо розвинена коренева система й орний шар має бути добре аерований та максимально очищений від бур'янів, а посівний шар у зв'язку з мілким загортанням дрібного насіння має достатньо забезпечити його вологою для нормального проростання.

Зяблевий обробіток ґрунту проводять з урахуванням особливостей попередника, наявності одно- та багаторічних бур'янів, властивостей ґрунту. Від цих факторів залежить вибір способу обробітку.

При розміщенні льону після стерньових попередників та забур'яненні поля однорічними ярими і озимими бур'янами проводять лущення стерні дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину до 6-8 см і через 15-20 днів, з появою сходів бур'янів – зяблеву оранку плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПН-8-35) на 20-22 см або на глибину орного шару.

На полях, засмічених багаторічними бур'янами, стерню лущать двічі: при перевазі кореневищних бур'янів – дисковими лущильниками у двох протилежних напрямках на глибину 10-12 см; при значній наявності коренепаросткових бур'янів – перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 20-22 см, а якщо орний шар має більшу товщину, то на 25-27 см. У тривалу теплу осінь при можливому відростанні бур'янів, особливо однорічних, зяблеву оранку додатково культивують або лише боронують.

При розміщенні льону після картоплі або коренеплодів звичайно обмежуються лише зяблевою оранкою без попереднього лущення.

Ранньовесняний обробіток грунту починають з настанням його фізичної стиглості. Він полягає у звичайному закритті вологи та культивації з боронуванням на глибину 5-6 см, а при внесенні мінеральних добрив – на 8-10 см та передпосівній культивації на глибину не більше 5-6 см з наступним коткуванням кільчасто-шпоровими котками. Добру якість передпосівного обробітку грунту забезпечують комбіновані агрегати (РВК-3,6 та ін.), які одночасно добре розпушують посівний шар, ущільнюють і вирівнюють поверхню грунту.

На легких грунтах передпосівний обробіток ґрунту проводять також зчіпкою важких, середніх і легких борін у 2-3 сліди на глибину загортання насіння (до 2 см).

Удобрення. Льон-довгунець виявляє високу реакцію на внесення добрив, що пояснюється недостатньою фізіологічною активністю його кореневої системи, високим виносом урожаєм елементів живлення та коротким періодом вегетації (65-70 днів) і нерівномірністю їх засвоєння протягом вегетації. На формування 1 ц волокна льон виносить з грунту 8 кг азоту, 4 кг фосфору та 7 кг калію, що в 1,5 рази перевищує винос основних поживних речовин бавовником при утворенні 1 ц бавовни-сирцю. У період вегетації найбільше елементів живлення льон- довгунець засвоює з грунту у фазі бутонізації: азоту 48%, фосфору 65% і калію 59% від загальної потреби рослин на створення урожаю. Тому дуже важливо, щоб у цей час посіви були достатньо забезпечені ними за рахунок внесення легкорозчинних форм мінеральних добрив.

При застосуванні добрив під льон потрібно враховувати вплив кожного з основних елементів живлення на його урожай і якість продукції. Встановлено, наприклад, що достатнє забезпечення рослин азотом позитивно впливає на формування високого виходу довгого волокна, надмірне – зумовлює вилягання рослин і посилене ураження льону хворобами, що погіршує якість волокна і зменшує його вихід. Достатній рівень фосфорного живлення сприяє скороченню вегетаційного періоду льону з одночасним підвищенням виходу волокна й насіння. Раціональне калійне живлення збільшує у волокнистих пучках кількість елементарних волоконець і загальний вихід якісного волокна. Калій, крім того, підвищує стійкість льону проти вилягання, що також поліпшує його якість.

За даними науково-дослідних установ України, максимального виходу високоякісного волокна досягають при безпосередньому внесенні під льон повного мінерального добрива, яке забезпечує приріст волокна на різних за урожайністю грунтах від 2,5 до 8,5 ц/га.

Результати досліджень свідчать, що висока ефективність повних мінеральних добрив залежить від співвідношення в їх складі азоту, фосфору й калію. При застосуванні добрив на грунтах з недостатнім вмістом азоту оптимальним співвідношенням N:P:K вважається 1:2:2, на більш родючих ґрунтах 1:2:3 або навіть 1:2-3:3-4.

У дослідах Інституту землеробства НААН внесення повного мінерального добрива у співвідношенні N30Р60К60 забезпечувало вихід волокна 10,4 ц/га, насіння 7,7 ц/га при виході волокна й насіння без застосування добрив відповідно 5,2 та 4,8 ц/га. Майже такого самого виходу волокна (9,2-10,4 ц/га) було досягнуто в дослідженнях УСГА (М. Г. Городній, В. Н. Ковальчук) при внесенні під льон-довгунець на дерново-підзолистому супіщаному грунті мінеральних добрив N45P90K90.

Норми мінеральних добрив визначають у льонарських господарствах за вмістом поживних речовин у грунті та залежно від місця льону в сівозміні. Сприятливими для льону є окультурені дерново-підзолисті суглинкові грунти із вмістом гумусу 2-3%, рухомих форм азоту не менше 10 мг, фосфору і калію по 10-15 мг на 100 г грунту. За такого вмісту елементів живлення у ґрунті та при вирощуванні льону після удобрених озимих зернових культур достатньою нормою повного мінерального добрива є Ν30-45Ρ60-90Κ90-120, після угноєної картоплі – Ν30Ρ60Κ120. При висіванні льону після неудобрених стерньових попередників на малородючих грунтах норми азоту збільшують до 45-60 кг/га, фосфору й калію до 90-120 кг/га.

На окультурених торфових грунтах норми азоту зменшують, фосфору і калію збільшують з доведенням їх співвідношення до 1:3:4. Приріст виходу волокна на торфовищах забезпечується також внесенням мінеральних добрив – піритного недогарку 2,5-5 ц/ra або мідного купоросу 25 кг/га. З азотних добрив ефективніші для льону-довгунця аміачна та натрієва селітри, сульфат амонію; з фосфорних – суперфосфат, а на грунтах з підвищеною кислотністю – фосфоритне борошно і фосфатшлак; калійних – калійна сіль, сірчанокислий калій, каїніт, сильвініт. Азотні добрива вносять звичайно під передпосівну культивацію, фосфорно-калійні – під основний обробіток грунту, частину фосфорних (Р10). крім того, – в рядки при сівбі льону. На дерново- підзолистих грунтах легкого механічного складу повні мінеральні добрива краще вносити навесні під культивацію. При вирощуванні льону використовують також складні добрива – нітрофоски та інші, норми внесення яких розраховують за вмістом азоту з додаванням потрібної кількості фосфору й калію за рахунок внесення простих фосфорно- калійних добрив.

На дерново-підзолистих грунтах Полісся, які мають підвищену кислотність грунтового розчину, льон-довгунець позитивно реагує на внесення невеликих норм вапна: при pH 4,5 і менше 2,5-3 т/га; pH 4,6- 5,0 – 2-2,5 т/га; pH 5,0-5,5 – 1,5-2 т/га. Вносити вапно краще під попередник.

При вапнуванні грунтів льон виявляє підвищені вимоги до вмісту бору, який під дією вапна переходить у ґрунті в нерозчинну форму. Тому врожайність льону значно підвищується при внесенні під весняну культивацію по 20-30 кг/га бормагнієвих або борнодоломітових добрив, а також боратового суперфосфату у рядки під час сівби.

З органічних добрив можна використовувати під льон перегній- сипець (до 10 т/га під зяблевий обробіток), гноївку (3-5 т/га під весняну культивацію), пташиний послід (0,6-0,8 т/га під весняну культивацію). Гній, торфогнойові компости звичайно вносять під попередник. Безпосереднє їх внесення під льон часто призводить до формування невирівняного стеблостою, вилягання рослин і погіршення якості волокна.

Сівба. У льонарських господарствах використовують для сівби насіння льону 1-3 репродукцій зі схожістю не нижче 80%. чистотою не менше 97%, максимальною вологістю 12%. Насіння має бути добірним -добре виповненим, вирівняним за розміром, без вмісту насіння бур'янів і знезаражене від збудників хвороб – фузаріозу, антракнозу та ін. Тому його завчасно очищають на очисних і сортувальних машинах і протруюють. При виявленні в насінні льону насіння пажитниці його пропускають через електромагнітну машину.

Для підвищення схожості та енергії проростання насіння його за 3-5 днів до сівби розсипають тонким шаром на площадці та обігрівають на сонці. Сіяти льои-довгунець починають у ранні строки, як тільки грунт перестає налипати на знаряддя й добре обробляється, що буває при його прогріванні на глибині 10 см до 5-6°С. Використовують сівалки СЗ-3,6А-02, СЗ-3,5А-04. Спосіб сівби – вузькорядний з міжряддями 7,5 см. Глибина загортання насіння на легких супіщаних грунтах 1,5-2 см, суглинкових 1-1,5, осушених торфовищах 2-3 см.

Норми висіву льону встановлюють з урахуванням родючості й водних властивостей грунту, стійкості вирощуваних сортів проти вилягання та якості насіння. Встановлено, що високий вихід довгого волокна стійких сортів буває на середиьородючих і перезволожених грунтах при густоті рослин перед збиранням 2200-2400 шт./м2, середньостійких 1900-2100 шт.м2. Таку густоту рослин при використанні кондиційного насіння забезпечує норма висіву відповідно 140-150 кг/га (25-28 мли шт.) та 120-130 кг/га (22-23 млн шт.).

У господарствах західних областей та на Закарпатті, де випадають часті дощі й льон у густих посівах вилягає, норми висіву вилягаючих сортів зменшують до 100-120 кг/га, стійких проти вилягання – до 130 кг/га.

Догляд. У багатьох льонарських господарствах при вирощуванні льону на суглинкових фунтах, на яких після випадання дощів може утворюватись фунтова кірка, догляд за посівами починається ще до з'явлення сходів – руйнування кірки легкими боронами впоперек рядків або ротаційними мотиками.

Льон на початку вегетації, впродовж 20-25 днів після з'явлення сходів, повільно росте і нерідко заростає бур'янами – дикою редькою, гірчицею польовою, лободою та ін. Знищують бур'яни крупно- крапельним обприскуванням посівів у фазі "ялинки" при висоті рослин 4-6 см розчином гербіциду 2М-4Х (400-450 л/ґа води). При забур'яненні льону осотом, хвощем польовим, березкою польовою норми гербіциду підвищують.

Проти хвороб (іржі, антракнозу, фузаріозу та ін.) льон обприскують при висоті рослин 8-10 см 1%-им розчином хлорокису міді. При виявленні на посівах льонових блішок обприскують посіви інсектицидами.

Збирання. Розрізняють чотири фази стиглості льону: зелену, ранню жовту, жовту й повну. У зеленій стиглості рослини мають інтенсивно зелене забарвлення, насіння досягає молочної стиглості. Зібраний у цій фазі льон дає тонке, шовковисте, але недостатньо міцне волокно, з якого виробляють батист, мережива. У ранній жовтій стиглості рослини жовтіють, крім верхніх листків, які ще зеленіють, насіння в коробочках твердіє і стає темно-коричневим. При збиранні такого льону досягається максимальний вихід високоякісного волокна. За жовтої стиглості спостерігається масове обпадання пожовклих листків, пожовтіння й побуріння коробочок. У цій фазі вихід волокна зменшується і воно стає грубішим. У цей період Льон збирають на насінницьких посівах. За повної стиглості льону повністю обпадає листя, стебла стають темно-бурими, коробочки розтріскуються і достигле насіння обсипається. Якість волокна такого льону найнижча.

Збирають льон через 2-3 дні від початку ранньої жовтої стиглості і закінчують у фазі жовтої стиглості. Найпрогресивніший спосіб збирання льону-довгунця на волокно комбайновий. Льонокомбайни ЛКВ- 4А або ЛК-4К одночасно вибирають льон, обчісують коробочки і подають їх у причіп, розстилають льоносолому тонким шаром на стелищі для вилежування або зв'язують її у снопи для вивезення на льонозавод на первинну переробку. При розстелянні льоносоломи у стрічки на стелищі її вилежують до готової для відправлення на льонозавод трести. Льоносолома перетворюється на тресту на стелищі за допомогою пектиноруйнівних аеробних грибів Cladosporium herbarum, які розкладають пектинові речовини, що склеюють волокнисті пучки з тканинами стебла. Найкращі умови для діяльності грибів складаються за температури близько 18°С та вологості повітря 40-60%, що звичайно спостерігається при розстелянні й вилежуванні льоносоломи в липні- серпні.

Для кращого вилежування соломи її слід розстеляти шаром завтовшки в 2-3 стебла і через кожні 8-10 днів перевертати перевертачем ОСН-1. Треста вважається вилежаною, коли набуває сірого кольору та після обробки середньої проби її на тіпальній машині виходить м'яке і чисте від костриці волокно. Готову тресту піднімають підбирачем ПТН-1 із зв'язуванням у снопи і відправляють на льонозавод. Льонову тресту залежно від вмісту в ній волокна, пучкової довжини, міцності, придатності, забарвлення, діаметра стебел поділяють на номери 4,00; 3,00; 2,50; 2,00; 1,75; 1,50; 1,25; 1,00; 0,75; 0,50.

Як стелища для вилежування льоносоломи використовують низинні луки або підсіяні під льон багаторічні злакові трави – вівсяницю лучну, райграс пасовищний, які формують стелища, що не поступаються природним лукам. У середньому на 1 га посіву льону слід мати 1,5-2 га стелищ.

Отриманий комбайновим збиранням сирий льоновий ворох, який складається з коробочок (52-84%), насіння (2-7%) та різних домішок (12-16%), висушують при температурі до 45°С і обмолочують на обладнаних механізованих пунктах КСПЛ-0,9.

В останні роки для збирання, переробки льонотрести без затрат ручної праці почали застосовувати рулонну технологію з використанням прес-підбирача ПРП-1,6.

Зберігають насіння льону з вологістю не більше 12%.