Мал. 214. Зріз через тіло лишайнику: 1 - верхній коровий шар; 2 - нижній коровий шар лишайнику, 3 - серцевина лишайнику, у якій розташовані клітини водоростей або ціанобактерій (4)

Яка будова лишайників? Лишайники - це особливі симбіотичні комплекси різних організмів. Вони з’являються завдяки співжиттю певних видів грибів з організмами, здатними до фотосинтезу, - водоростями (переважно зеленими) або ціанобактеріями.

Якщо зробити зріз через тіло лишайнику, то під мікроскопом можна помітити, що щільно переплетені гіфи гриба утворюють верхній, а часто й нижній коровий шари (мал. 214). Верхній коровий шар може бути яскраво забарвлений в різні кольори завдяки пігментам, що містяться в гіфах. Забарвлення тілу лишайників надають і пігменти симбіотичних водоростей. Усередині лишайнику гіфи переплетені не так щільно й утворюють його серцевину. Саме там розташовані клітини водорості або ціанобактерії. Від нижнього корового шару можуть відходити окремі гіфи, що виконують роль ризоїдів - слугують для прикріплення до поверхонь.

Відносини гриба з фотосинтезуючими організмами - водоростями та ціанобактеріями - наближуються до взаємовигідних. Водорості або ціанобактерії постачають грибу органічні речовини, утворені в процесі фотосинтезу. Гриб, у свою чергу, постачає водорості або ціанобактерії необхідні для їхнього живлення неорганічні речовини. Крім того, гіфи гриба захищають водорості або ціанобактерій від впливу несприятливих умов довкілля. Але, якщо грибу не вистачає поживних речовин, він може переходити до паразитизму та навіть знищувати клітини водоростей або ціанобактерій.

Хоча до складу лишайників входять різні з погляду систематики організми, їх відносять до грибів. Чому? Річ у тім, що ті види грибів, які входять до складу лишайників, не можуть жити самостійно. Їм потрібне обов’язкове співжиття з фотосинтезуючими організмами.

Які виділяють групи лишайників? За особливостями зовнішньої будови тіла лишайники ділять на три групи. Накипні лишайники нагадують щільну кірку, яка досить міцно приростає до стовбурів дерев, каменів тощо. Вони найневибагливіші та найпоширеніші серед лишайників (як-от, лецидея (мал. 212, 4)), адже можуть мешкати там, де не виживають інші, наприклад на голих скелях.

Тіло листуватих лишайників (як-от, пармелії) (мал. 212, 2) нагадує листкові пластинки з розсіченими чи лопатевими краями. До поверхонь вони кріпляться своєю звуженою частиною. Тіло кущистих лишайників нагадує прямостійні або звислі розгалужені чи нерозгалужені кущики. Деякі з них, наприклад бородач (мал. 215), можуть сягати завдовжки до 2 м.

Мал. 215. Бородач

Як розмножуються лишайники? Лишайники розмножуються вегетативно і статевим способом. Вегетативне розмноження відбувається ділянками тіла. У деяких лишайників для цього з’являються спеціальні утвори: різноманітні за формою вирости верхнього корового шару. Вони становлять собою клітини водоростей, які оточені гіфами (мал. 216, 1). Сильний вітер, рясний дощ або тварини обламують і поширюють їх. В інших лишайників у серцевинній частині формуються мікроскопічні кульки, які складаються з однієї чи декількох клітин водорості, оточених гіфами гриба (мал. 216, 2). Після дозрівання вони розривають коровий шар лишайнику і виходять назовні у вигляді порошкоподібного нальоту.

Статеве розмноження лишайників забезпечується формуванням особливих спор. Потрапивши у сприятливі умови, спора проростає. Гіфи починають рости в усіх напрямках, доки не знайдуть потрібний вид водорості чи ціанобактерії. Тоді гіфи обплутують водорість чи ціанобактерію та утворюють тіло лишайнику.

Ростуть лишайники дуже повільно. За рік вони збільшуються лише на декілька міліметрів. При цьому листуваті та кущисті лишайники ростуть швидше, ніж накипні. Живуть лишайники довго - десятки та сотні років. Відомі випадки, коли вік окремих особин сягав сотні й навіть тисячі років.

Цікаво знати, що довгожитель серед лишайників - ризокарпон географічний (мал. 217) Він може доживати до 4500 років Оселяється на каменях. Його тіло росте дуже повільно і не перевищує 1 мм за рік.