Зрозуміти мову тварин люди мріяли споконвіку й дечого в цьому досягли. Наприклад, добре навчилися визначати повадки тварин, яких утримують. Так, господарі собак можуть визначити наміри собаки за положенням її хвоста і «виразом» морди. Вишкірені зуби (мал. 243), зморщений ніс і спрямовані вперед вуха дають зрозуміти, що тварина не просто погрожує, але й досить упевнена у власній правоті.

Люди навчилися використовувати «мову» тварин з практичною метою. Наприклад, коли птахам загрожує небезпека, вони видають особливі крики - сигнали тривоги. Інші птахи, почувши такий сигнал, у паніці розлітаються. Записи тривожних криків птахів різних видів використовують для відлякування інших птахів від садів, полів, летовищ - звідусіль, де вони можуть нашкодити. Такі сигнали діють, але не довго, бо птахи досить швидко звикають, що за сигналом тривоги ніякої біди не трапляється і можна не панікувати.

Мал. 243. Вишкірена паща собаки (1) та леопарда (2)

Що таке комунікація тварин? Коли тварина здійснює якусь дію, що змінює поведінку іншої особини, можна говорити про те, що відбулася передача інформації — комунікація. Будь-який тип поведінкового «впливу» з боку однієї особини, що спричиняє або здатний спричинити зміни в поведінці іншої особини, - це стимул.

Стимули, так само як і комунікація, що на них базується, можуть мати різну природу. Так, комунікація можлива як побічний продукт основних форм життєдіяльності (наприклад, за характером руху тварини в поєднанні з її загальним виглядом інша тварина може отримати інформацію про здоров’я цього представника тваринного світу й відповідно будувати свою поведінку).

Передача інформації також можлива за допомогою специфічних систем зв’язку. Таких основних систем у тварин (як і в людини) є п’ять: зір, слух, нюх, дотик і смак. Сигнали тварин зазвичай спрямовані на всі п’ять органів чуття. Найчастіше тварини спілкуються одна з одною за допомогою звуків: гавкоту, вереску або співу. Навіть риби, які, здавалося б, абсолютно «безсловесні», не виняток. Дуже багата звукова комунікація водних ссавців - дельфінів. Вони не тільки клацають і свистять, а також обмінюються ультразвуковими сигналами, яких ми не чуємо.

Звукові сигнали особливо важливі на далеких відстанях. Інші види сигналів зазвичай використовують під час безпосереднього контакту. Часто важливу роль у спілкуванні відіграють пози й рухи тіла - зорові сигнали. Утворюючи пари, контактуючи в угрупованнях, тварини використовують характерні для кожного виду «ритуали», наприклад шлюбні танці. За допомогою таких рухів тварини повідомляють про той чи той свій намір. У багатьох випадках рухи або пози доповнюються звуковими сигналами.

Вишкірена паща (див. мал. 243), здиблена шерсть, випущені пазурі в багатьох видів хижих ссавців - це сигнали агресії. Часто тварини, щоб налякати ворога, ніби «роздуваються», намагаються здаватися більшими, ніж вони є. Так, сова вухата характерним чином розкриває крила й змикає їх над головою. Кобра перед нападом роздуває так званий капюшон (мал. 244).

Іншим важливим елементом комунікації тварин є хімічні сигнали. За їхньою допомогою багато ссавців позначають межі своєї території. Ми вже згадували про це, коли вивчали територіальну поведінку тварин. Собаки, наприклад, використовують краплі сечі: свою мітку вони залишають здебільшого там, де вже «відзначилися» інші мешканці того самого двору. Знаючи це, собака уважно обнюхує землю, кущі, стовбури дерев, щоб дізнатися, хто побував тут за його відсутності.

Мал. 244. Тварини, щоб налякати ворога, часто збільшують власні обриси: 1 - пташеня сови вухатої; 2 - індійська кобра

Чи складна «мова тварин»? Набір повідомлень, якими обмінюється більшість тварин, зазвичай досить обмежений. Найчастіше це застереження або команди: «увага», «обережно», «рятуйся», «забирайся геть», «іди-но сюди», «летімо разом», «ділянку зайнято» та інше.

Одні сигнали дають змогу батькам і дитинчатам упізнавати один одного; інші - впізнавати родича; ще інші повідомляють про неприязнь та агресивність або, навпаки, про миролюбний настрій. Є сигнали, що сповіщають про намір гратися або залицятися.

Під час ретельного дослідження комунікації деяких видів тварин було встановлено, що вони використовують досить складні набори повідомлень. Так, порівняно недавно вчені з’ясували, що в «мові» східноафриканських верветок (карликових зелених мавп) є набір звуків, які позначають деякі конкретні речі: «леопард», «змія», «хижий птах», «павіан», «людина з рушницею», «людина без рушниці». Тварини користуються різними сигналами залежно від того, про яку загрозу попереджають. Є в них і спеціальний сигнал «дощ». Його записали на плівку, і коли цей запис увімкнули в хорошу погоду, мавпи кинулися ховатися хто куди.

Одним з найвидатніших досягнень у вивченні комунікації у тварин є відкриття символічної «мови танців» медоносної бджоли, яке здійснили Карл фон Фріш та його послідовники. Коли бджола знаходить нове джерело корму, вона збирає нектар, облітає кілька разів це місце і повертається у свій вулик.

Бджола віддає принесений нектар бджолам-приймальницям, а сама виконує на стільниках характерні рухи, які назвали «вербувальний танець», бо вони спонукають інших бджіл до пошуків їжі. Якщо корм знайдено на відстані не далі ніж 100 м від вулика, то бджола швидко пробігає навколо якоїсь комірки стільника, а потім повертається й робить таке саме коло в зворотному напрямку. Перебігаючи по вулику від одних бджіл до інших, вона повторює ці рухи протягом декількох секунд. Такий танець називають коловим.

Коли джерело їжі розташоване на відстані понад 100 м від вулика, бджола виконує виляючий танець. Вона спочатку робить півколо, потім пробігає по прямій лінії, виляючи черевцем з боку в бік, а далі робить друге півколо у зворотному напрямку (мал. 245, 1). При цьому відстань закодовано у вигляді тривалості прямого пробігу в танці, який супроводжується певним дзижчанням. Напрямок польоту щодо сонця, за К. фон Фрішем, повідомляється за допомогою кута між лінією прямого пробігу та напрямком сили тяжіння (мал. 245, 2).

Мал. 245. 1. Виляючий танець бджоли. 2. Схема орієнтування бджіл за напрямком променів сонця

Мал. 246. Експеримент з бджолою-роботом

Досі тривають наукові дискусії з питання, як саме бджола передає інформацію під час танцю. Що важливіше: власне танець, запах нектару, звук, який супроводжує танець? Наприкінці XX століття людині вдалося за допомогою бджоли-робота (мал. 246) «поговорити» з бджолами і спрямувати їх до годівниць.

Здебільшого «мова тварин» включає тільки набір стандартних сигналів. Розповісти про те, що було вчора на полюванні або де краще годуватися завтра, тварини не можуть, хоча це можливість передавати необмежене різноманіття інформації про сьогодення, минуле й майбутнє. Тому вислів «мова тварин» зазвичай вживають у лапках.

Чи здатні тварини засвоїти людську мову? Люди намагаються зрозуміти мову тварин. Але чи можуть тварини розуміти людину і що саме вони розуміють? На це запитання багато хто з нас може відповісти позитивно, але відповідь значною мірою залежить від того, про яку тварину йдеться. Найчастіше мають на увазі собак, кішок, папуг, мавп, інколи - дельфінів.

Відомо, що деякі птахи: папуги, канарки, круки - можуть імітувати мову людини, вивчити кілька слів і повторювати їх, доречно чи ні. Одним з найкращих балакунів є африканський сірий папуга жако. Він може запам’ятати і вимовляти понад сотню слів і фраз. Для розуміння, наскільки птахи-імітатори свідомо використовують мову людини, були проведені досліди з папугою жако на ім’я Алекс (мал. 247).

На початку Алекс вивчив кілька десятків слів, що позначають не тільки назви предметів, а й деякі загальні поняття - «колір», «форма», «однаковий» тощо. Він запам’ятав назви понад 30 предметів, причому міг зазначати їхній колір і матеріал, з якого вони були зроблені. Його одразу навчили й декількох фраз для звернення до експериментатора («Я хочу ...» та інші).

Виявилося, що Алекс не просто називає предмети, не механічно повторює вивчені слова і фрази, а й розуміє, що говорить. Коли йому показували пару нових предметів, назви яких він не знав, він майже безпомилково вказував, чим ці предмети схожі (наприклад, за формою), а чим відрізняються (наприклад, за кольором). Якщо предмети були абсолютно однакові, то на запитання «Чим відрізняється?» папуга відповідав: «Нічим».

Мал. 247. Жако (африканський сірий папуга) Алекс

Мал. 248. Перша тварина, яка почала «розмовляти» з людиною мовою жестів, - шимпанзе Уошо

Коли Алекса навчили назв цифр, виявилося, що він може вказувати число предметів у невеликій (до п’яти предметів) групі, навіть якщо він бачив їх уперше.

Тривалий час робилися спроби навчити людської мови людиноподібних мавп. Але дослідники зіткнулися з неподоланною проблемою - голосовий апарат цих мавп не пристосований до людської мови. У другій половині XX століття вчені досить оригінально розв’язали цю проблему, почавши вчити мавп мови глухонімих - мови жестів.

Першою і найбільш відомою мавпою, яку навчили «людської» мови жестів, була шимпанзе Уошо (мал. 248). Коли американські вчені Алан і Беатрис Гарднери почали з нею займатися, їй було 10 місяців. У віці чотирьох років вона знала вже понад 130 слів. Уошо використовувала «слова» не тільки для позначення предметів і дій, які відбуваються на її очах, але й для розповіді про власні спогади й думки.

Були й інші мавпи, які «розмовляли» не гірше за Уошо. Запас слів у них був різний, але чемпіоном є самка горили Коко - вона вивчила 400 слів-жестів. Характерним для всіх мавп було те, що тільки-но вони засвоювали 10-15 знаків, то одразу починали їх комбінувати - будувати з них речення. Звичайно, це були зовсім прості ланцюжки з 2-4 слів: «Дай пити!», «Відкрий - ключ - солодкий» (дістати фрукти з холодильника) або «Будь ласка - Уошо - фрукт - солодкий». Іноді одне слово повторювалося кілька разів («Тріксі - лоскотати - Уошо - швидше - швидше»).

На жаль, усі ці дослідження свідчать винятково про потенційні можливості тварин у засвоєнні мови людини і майже не дають інформації про комунікацію тварин у природних умовах.

Біологічний словничок: комунікація тварин, стимул.