Біологічний тлумачний словник

Автотрофи (від грецьк. autos — сам і trophe — живлення) — організми, які можуть синтезувати поживні (органічні) речовини з більш простих (неорганічних). Найпоширеніші автотрофи — зелені рослини, що використовують енергію сонячного світла (див.: § 1, п. 2; § 58, п. 3; рис. 62.14).

Аеробне дйхання (від грецьк. aer — повітря та bios — життя) — отримання енергії з поживних речовин при їх взаємодії з киснем. Властиве більшості живих організмів (див. § 32, п.2).

Альтруїзм (від фр. altruisme, що походить від латин. alter — інший) — у біології — поведінка особини, яка йде на шкоду їй самій, але на користь іншій особині (див. § 54, п. 4).

Анаеробне дйхання (від грецьк. an — заперечення, aer — повітря та bios — життя) — отримання організмами енергії з поживних речовин за відсутності кисню (див. § 32, п. 2).

Анатомія (від грецьк. anatome — розрізання) — 1. галузь біології, що вивчає будову організмів; 2. будова організмів (див. § 47, п. 4).

Ареал (від латин. area — площа, простір) — територія, у межах якої поширений вид (див. § 5, п. 1).

Артерії (від грецьк. arteria — судина) — кровоносні судини, що переносять кров від серця до інших органів (див. § 37, п. 2).

Архаїчний (від грецьк. archaikos — давній) — такий, що має ознаки давнини; архаїчні види — подібні до таких, що існували в давні часи (див. § 4, п.2).

Асоціація (від латин. associo — поєдную) у біології: установлення зв’язку між певними подразниками та наслідками, основа умовного рефлексу. Асоціативні центри в мозку забезпечують складну поведінку (див. § 49, п. 3).

Багатоклітинні організми — організми, тіло яких складається з багатьох клітин, що відрізняються за будовою та функціями й здатні утворювати органи та тканини (див. § 6, п. 1).

Білки (протеїни) — найважливіша група речовин, з яких побудовані живі організми; важливі поживні речовини для гетеротрофів (див. § 4, п. 4).

Біогеоценоз (від грецьк. bios — життя, ge — земля та koinos — загальний) — 1. порівняно однорідна ділянка земної поверхні з певним типом рослинності та складом живих (біоценоз) і неживих (геоценоз) компонентів, об’єднаних колообігом речовин і потоком енергії; 2. однорідна екосистема певного масштабу, межі якої проводять за характером рослинності (див. § 61, п. 4).

Біологічний контроль — обмеження чисельності небажаних видів (наприклад, рослиноїдних комах, що живляться посівами) за допомогою інших живих організмів (наприклад, хижаків і паразитів) (див. §13, п. 3).

Біосфера (від грецьк. bios — життя й sphaira — м’яч, куля) — оболонка Землі, склад якої, а також процеси, що в ній відбуваються, визначаються діяльністю живих організмів (див. § 58, п. 5).

Брунькування — спосіб безстатевого розмноження, за якого нова особина розвивається з виросту (бруньки) на тілі материнської особини (див.: § 6, п. 3; рис. 6.8, 45.2).

Вегетативне розмноження — розмноження, за якого нова особина розвивається з групи клітин материнського організму, наприклад, шляхом брунькування (див. § 45, п. 1). Іноді вважають формою нестатевого розмноження.

Вени (від латин. vena — судина) — судини, що переносять кров від різних частин тіла й тканин до серця (див. § 37, п. 2).

Вид — основна одиниця систематики, етап еволюції життя. Є сукупністю здатних до схрещування особин, що населяють певний ареал, мають низку спільних ознак і практично відокремлені від інших таких сукупностей (див. § 5, п. 1-5).

Виділення — сукупність процесів виведення з організму продуктів обміну речовин («відходів») (див. § 2, п. 2; § 36, п. 1-3).

Внутрішнє середовище організму — середовище всередині тіла; перш за все представлене рідинами (кров, лімфа, тканинна рідина), завдяки яким підтримується сталість його ознак, важливих для життєдіяльності (див. § 3, п. 2).

Гамета (від грецьк. gamete — дружина, gametes — чоловік) — статева клітина, призначена для злиття з гаметою протилежної статі при заплідненні. Жіночі гамети тварин називаються яйцеклітинами, чоловічі — сперматозоїдами (див. § 45, п. 2).

Ганглій (від грецьк. ganglion — вузол) — нервовий вузол, скупчення нервових клітин, що переробляють отримані ними сигнали (див. § 43, п. 4).

Гемолімфа (від грецьк. haima — кров і латин. lympha — волога) — транспортна рідина в членистоногих та інших тварин з незамкненою транспортною системою (див. § 37, п. 3).

Геохронологічна шкала (від грецьк. ge — земля, chronos — час і logos — слово) — шкала геологічного часу, що відображає послідовність етапів розвитку Землі й еволюції живих організмів. Історію Землі поділено на ери, а ери — на періоди (див.: § 62, п. 1 та форзац 2).

Гермафродит (від грецьк. Hermaphrodites — у давньогрецькій міфології син Гермеса й Афродіти, з’єднаний богами з німфою Салмакідою в єдине ціле) — організм, що має одночасно органи як жіночої, так і чоловічої статевої систем (див. § 45, п. 4).

Гетеротрофи (від грецьк. heteros — інший і trophe — живлення) — організми, що живляться складними (органічними) поживними речовинами (див.: § 1, п. 2; § 31,п. 2; § 33, п. 1; § 58, п. 3; рис. 62.14).

Гідроскелет, гідравлічний скелет (від грецьк. hydor — вода) — опора тіла, яку дає порожнина, наповнена рідиною під тиском (див. § 39, п. 1).

Гормони (від грецьк. hormao — рухаю, збуджую) — біологічно активні речовини, що виділяються всередину організму ендокринними залозами; впливають на інші органи й тканини, регулюють функції організму (див. § 43, п. 2).

Двобічна (білатеральна) симетрія (від латин. bi — двох, lateralis — боковий та грецьк. symmetria — домірність) — пропорційність у будові тіла, за якої однакові органи або частини тіла розташовані у двох дзеркально подібних половинах — правій та лівій (див. § 32, п. 1, 4).

Дихання — отримання енергії з поживних речовин. Цей термін також використовують для позначення газообміну, завдяки якому в організм надходить кисень, необхідний для аеробного дихання, і виводиться вуглекислий газ (див. § 5, п. 2).

Домінант (від латин. dominantis — пануючий) — особина, що займає високий рівень у ієрархії, один із вожаків групи (див. § 54, п. 3).

Еволюція (від латин. evolutio — розгортання) — процес історичної зміни видів і всієї біосфери (див. § 2, п. 2-5; § 62, п. 1-5).

Екологія (від грецьк. oikos — оселя та logos — слово) — наука про взаємовідносини організмів і надорганізмених систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери) із середовищем (див. тему 4).

Екосистема, екологічна система (від грецьк. oikos — оселя та systema — об’єднання) — єдність живих організмів (угруповання) та середовища їхнього мешкання (місцеперебування), пов’язаних колообігом речовин і потоками енергії (див. § 58, п. 2).

Екстраполяція (від латин. extra — зовні та polire — приладжувати) — припущення щодо продовження певного процесу поза тими межами, у яких його можливо спостерігати (див. § 49, п. 5).

Ектодерма (від грецьк. ektos — зовні та derma — шкіра) — зовнішній зародковий листок (див.: § 8, п. 1; § 46, п. 1; рис. 46.1).

Ембріональний (зародковий) розвиток (від грецьк. embryon — зародок) — ранні періоди розвитку багатоклітинного тваринного організму, що відбуваються в яйцевих оболонках або в тілі матері (див. § 46, п. 2).

Ендокринна система (від грецьк. endon — усередині та krino — відділюю) — система залоз внутрішньої секреції, що виділяють гормони в кров або в інші внутрішні рідини (див. § 2, п. 2; § 43, п. 2).

Ендосимбіоз (від грецьк. endon — усередині та symbiosis — сумісне життя) — існування одних організмів (ендосимбіонтів) в іншому (хазяїні), яке дає йому користь (див.: § 3, п. 4; рис. 3.4). Наприклад, у коралових поліпах живуть ендосимбіотичні водорості (див. § 7, п. 3), а в спеціальному відділі шлунка рогатої худоби — бактерії, за участю яких перетравлюється корм (див. § 33, п. 2).

Ентодерма (від грецьк. entos — усередині та derma — шкіра) — внутрішній зародковий листок (див.: § 8, п. 1; § 46, п. 1; рис. 46.1).

Епітелій (від грецьк. epi — над і thele — сосок) — тканина, що вкриває тіло й вистилає його порожнини. Складається з одного чи кількох шарів клітин (див. § 3, п. 2).

Ера (від латин. aera — вихідне число) — один із найбільших відрізків часу в геологічній історії Землі, певний етап її розвитку. Ери поділяються на періоди (див. § 62, п. 1).

Еукаріоти (від грецьк. eu — повністю й karyon — ядро) — організми, клітини яких містять сформовані ядра. Виникли з прокаріотів шляхом ендосимбіозу (див.: § 3, п. 4; рис. 3.4).

Ехолокація (від грецьк. echo — відголосок та латин. locatio — розміщення) — спосіб орієнтування шляхом сприйняття відбитої оточуючими предметами лупи від певних звуків. Властивий кажанам, зубатим китам та ін. (див. § 30, п. 5).

Життєвий цикл — сукупність усіх стадій розвитку організму до досягнення ним зрілості й набуття здатності давати потомство. Може бути простим (прямий розвиток) або складним, із перетворенням або чергуванням поколінь (див. § 7, п. 1).

Заказник — охоронна природна територія, утворена для охорони окремих видів або інших природних компонентів: вод, ґрунтів, лісів тощо. Діяльність людини тут обмежена, але повністю не заборонена (див. § 61, п. 2).

Залози — органи, що виробляють і виділяють спеціальні речовини, або статеві клітини (статеві залози). Розрізняють залози зовнішньої (шкірні, слинні, молочні й ін.) та внутрішньої (ендокринні) секреції (див. § 2, п. 2).

Запліднення — злиття чоловічої (сперматозоїд) та жіночої (яйцеклітина) гамет з утворенням зиготи, яка дає початок новому організму (див. § 6, п. 3; § 45, п. 3).

Заповідник — охоронна природна територія, утворена для вивчення природних процесів. У природних заповідниках людина не втручається в ці процеси, дозволена тільки наукова діяльність. У біосферних заповідниках вивчаються зміни екосистем під упливом людини. Зміни на ділянках, де дозволені деякі види господарської діяльності, порівнюються зі змінами на заповідних ділянках (див. § 61, п. 2).

Зародкові листки — шари тіла зародка багатоклітинних тварин, з яких розвиваються різні органи й тканини. У більшості типів тварин їх три: зовнішній (ектодерма), внутрішній (ентодерма) та середній (мезодерма) (див.: § 8, п. 1; § 46, п. 1; рис. 46.1).

Зародкові оболонки — заповнені рідиною оболонки зародків у деяких безхребетних і вищих хребетних (рептилій, птахів і звірів). Відрізняються від яйцевих оболонок тим, що виникають уже під час зародкового розвитку (див.: § 23, п. 1; рис. 23.1, 28.8).

Зигота (від грецьк. zygotos — з’єднаний) — клітина, утворена при заплідненні внаслідок злиття гамет різної статі (див. § 45, п. 1; § 46, п. 1).

Зоологія (від грецьк. zoon — тварина та logos — слово) — наука, що вивчає тварин, їхню різноманітність, спосіб життя, будову, життєдіяльність тощо (див. § 1 п. 1, 4, 5).

Ієрархія (від грецьк. hieros — священний та arche — влада) — підпорядкування в групах тварин від домінантів до підкорених особин (див. § 54, п. 3); порядок систематичних груп у систематиці (див.: § 5, п. 2; рис. 5.2, 5.3); підпорядкування рівнів будови живих систем (див. § 3, п. 1).

Імпринтинг (від англ, imprint — лишати відбиток) — здатність дитинчат у певний, досить короткий період, на все життя запам’ятовувати важливі для них стимули (див.: § 49, п. 2; рис. 49.4).

Інстинкт (від латин. instinctus — спонукання) — спадково зумовлена послідовність дій, здійснюваних за певних умов. Інстинктивні дії запускаються у відповідь на певні подразники та є характерними для представників певних видів (див. § 49, п. 3; § 50, п. 1).

Капіляри (від латин. capillaris — волосяний) — найдрібніші кровоносні судини, що пронизують органи й тканини тварин із замкненою кровоносною системою. Більшість капілярів проводять кров з артерій у вени (див. § 37, п. 2).

Класифікація (від латин. classis — порядок і facere — робити) — розподіл видів за ієрархічними систематичними групами (див. § 5, п. 2).

Клітина — основна одиниця будови всіх живих організмів, найпростіша жива система (див. § 3, п. 3).

Колоніальні організми — організми, у яких особини, що виникли при нестатевому розмноженні, залишаються з’єднаними з материнським організмом, утворюючи колонію (див. § 6 п. 1; § 7, п. 2).

Колообіг речовин — сукупність процесів перетворення одних речовин на інші; переміщення речовин, що відбувається в екосистемах (див. § 58, п. 2).

Коменсалізм (від фр. commensal — співтрапезник) — взаємозв’язки особин або популяцій двох різних видів, за яких одна сторона (коменсал) одержує певну вигоду (їжу, схованку, захист, переміщення), а для іншої (хазяїна) ці взаємини байдужі (див. § 60, п. 1, 4).

Конкуренція (від латин. concurrentia — змагання, суперництво) — несприятливі для обох сторін взаємини між особинами одного виду, а також особинами або популяціями різних видів. Конкуренція може спричинятися спільним використанням якихось ресурсів (їжі, території тощо) або прямими зіткненнями особин (див. § 60, п. 1, 3).

Консументи (від латин. consumo — споживаю) — гетеротрофні організми, що споживають продуцентів та інших консументів (див. § 58, п. 3).

Кооперація (протокооперація) (від грецьк. protos — перший та латин. cooperatio — співробітництво) — взаємовигідні відносини між популяціями (організмами, видами) в угрупованнях, за яких організми та популяції можуть існувати як спільно, так і окремо (див. § 60, п. 1, 4).

Кров — рідка сполучна тканина, що переносить різні речовини всередині тіла (див. § 37, п. 2,3).

Кровообіг — рух крові системою кровоносних судин чи порожнин (див. § 2, п. 2; § 38, п. 1-5).

Культура (від латин. culture) в біології: сукупність ознак у певній популяції, що передаються від особини до особини завдяки научінню (див. § 49, п. 4, 5; § 50, п. 4).

Культурне спадкування — передача поведінкових ознак завдяки научінню, повторенню однією особиною дій іншої (див. § 49, п. 4, 5).

Ланцюг живлення — послідовність популяцій (або окремих організмів) в екосистемі, пов’язаних взаємозв’язками «їжа — споживач», наприклад: конюшина — вівці — вовки — блохи (див.: § 58, п. 1; рис. 58.3).

Линяння — зміна зовнішніх покривів (наприклад, кутикули чи пір’я) у тварин (див.: § 10, п. 1;рис. 10.3, 53.6).

Личинка — постембріональна стадія розвитку тварини, яка відрізняється від дорослої особини. Характерна для розвитку з перетворенням (див.: § 46, п. 1,5; рис. 46.2).

Мезодерма (від грецьк. mesos — середній і derma — шкіра) — проміжний зародковий листок (див.: § 8, п. 1; § 46, п. 1;рис. 46.1).

Міграція (від. латин. migratio — переселення) — закономірні переміщення тварин між різними ділянками земної поверхні або різними середовищами існування (див. § 53, п. З, 5).

Місцеперебування — неживе середовище, у якому існує певне угруповання; абіотична (нежива) частина екосистеми (див.: § 58, п. 2; рис. 58.4).

Мотивація (від. латин. motivus — спонукання) — стан нервової системи, що спонукає тварину задовольняти певну потребу (див. § 50, п. 2, 4).

Мутуалізм (від латин. mutuus — взаємний) — нерозривне взаємовигідне співіснування (симбіоз) особин або популяцій різних видів в угрупованнях (див. § 60, п. 1, 4).

Національний природний парк — охоронна природна територія, утворена для спілкування людини з природою. Територія національного парку зазвичай поділяється на кілька зон. У заповідну зону туристи не допускаються, тут людина не впливає на хід природних процесів. Відвідування туристами інших зон дозволяється, але обмежено з мстою збереження природних екосистем (див. § 61, п. 2).

Нейрон (від грецьк. neuron — нерв) — нервова клітина, основна одиниця нервової системи. Основна особливість — наявність відростків, завдяки яким нейрони приймають і передають нервові імпульси (див.: § 43, п. 3; рис. 3.1).

Непрямий розвиток — розвиток із перетворенням (див. § 46, п. 2).

Нервова система — система органів, що складаються з нервової тканини. Управляє життєдіяльністю організму в його взаємодії із зовнішнім середовищем (див. § 2, п. 2; § 43, п. 1, 3, 4; § 44, п. 1, 2).

Нестатеве розмноження — розмноження, за якого нова особина розвивається з клітини, що не є гаметою або зиготою, наприклад, шляхом поділу одноклітинних організмів (див. § 45, п. 1).

Обмін речовин (метаболізм) (від грецьк. metabole — зміна) — сукупність хімічних перетворень в організмах, що забезпечують їхню життєдіяльність (див. § 2, п. 2; § 31, п. 1-5).

Онтогенез (від грецьк. ontos — єство і genesis — походження) — індивідуальний розвиток особини, сукупність їхніх перетворень від зародження до кінця життя (див. § 46, п. 2).

Опорно-рухова система — система органів, що дає тілу опору та забезпечує його рухи. У багатьох організмів складається зі скелета й м’язів (див.: § 2, п. 2; §§ 39,40).

Орган (від грецьк. organon — знаряддя, інструмент) — частина організму, що має певну будову й місцерозташування та виконує певні функції (див. § 2, п. 1).

Органели (від. латин. organella — орган + зменшув. суфікс ella) — постійні структури клітини, що виконують різноманітні функції. Відповідні органам багатоклітинного організму (див.: § 3, п. 1, 4; рис. 3.3, 3.4).

Організм (від латин. organizo — влаштовую) — біологічна система окремої живої істоти (див. § 2, п. 1).

Остаточний хазяїн — тварина, у якій розмножується статевим шляхом статевозрілий паразит (див. § 9, п. 1, 5).

Охорона природи — діяльність людини, спрямована на збереження різноманітності життя на Землі та відновлення природних ресурсів (див. § 61, п. 1-3).

Охоронна природна територія — територія, на якій для збереження екосистем, надзвичайних природних об’єктів або видів живих організмів обмежено чи заборонено всі або деякі види людської діяльності (див. § 61, п. 2).

Пам’ятка природи — охоронна природна територія, утворена для охорони окремих надзвичайних природних об’єктів: колонії тварин, вікового дерева, водоспаду, викопних решток давніх організмів тощо. Діяльність людини тут обмежена, але повністю не заборонена (див. § 61, п. 2).

Паразитизм (від грецьк. para — біля та sitos — хліб; parasitos — нахлібник) — взаємовідносини організмів різних видів, за яких один (паразит) використовує іншого (хазяїна) як середовище існування та джерело живлення, завдаючи йому цим певної шкоди (див. § 9, п. 1; § 60, п. 1).

Перетворення (метаморфоз) (від грецьк. metamorphosis — перетворення) — перебудова організму, унаслідок якого личинка перетворюється на дорослу тварину. У комах вирізняють неповне та повне перетворення (див.: § 14, п. 1; § 46, п. 1;рис. 14.2, 14.3, 46.3).

Період (геологічний) — частина історії Землі, відрізок її розвитку. Періоди об’єднуються в ери (див. § 62, п. 1).

Підвид — сукупність популяцій певного виду, що населяють певну частину видового ареалу та за деякими ознаками відрізняються від інших популяцій того ж виду (див. § 2, п. 2).

Планктон (від грецьк. planktos — блукаючий) — сукупність організмів, які населяють товщу води та пасивно переносяться течією (див. § 11, п. 3; § 58, п. 1).

Плацента (від латин. placenta — пиріг) — орган, що забезпечує зв’язок між зародком та організмом матері під час внутрішньоутробного розвитку. Характерна для деяких акул, амфібій і рептилій, а також для більшості ссавців (див.: § 28, п. 2; § 46, п. 3; рис. 28.8, 46.3).

Поведінка — дії організму, що спрямовані на зовнішнє середовище та є відповіддю на зовнішні або внутрішні подразники (див.: §47, п. 5; тему 3).

Подразливість — здатність організму реагувати на дію чинників навколишнього або внутрішнього середовища (подразників) (див. § 42, п. 1).

Подразник — характерний сигнал, що сприймається органами чуття й може викликати відповідну поведінку (див. § 47, п. 5).

Популяція (від латин. populus — народ) — сукупність особин одного виду, що населяють певну територію й ізольовані від інших таких сукупностей (див. § 57, п. 1-3).

Порожнина тіла — заповнений рідиною простір між стінкою тіла та внутрішніми органами в багатоклітинних тварин.

Постембріональний розвиток (від латин. post — після та грецьк. embryon — зародок) — період розвитку тварин після виходу з яйця або від народження до статевої зрілості (див. § 46, п. 1).

Похідні — органи, що розвиваються з якихось інших. Наприклад, луска, пір’я та волосся є похідними шкіри (див. § 32, п. 3).

Природний добір — більш висока вірогідність успішного розмноження (і виживання) організмів, ознаки яких краще відповідають їхньому способу життя та середовищу. Головна причина пристосувальної еволюції (див. § 52, п. 1).

Пристосування (адаптація) — відповідність між певною ознакою організму (що може стосуватися будови, функціонування або поведінки) та певним способом життя в певному середовищі (див. § 4, п. 1; § 59, п. 2).

Продуценти (від. латин. producens — такий, що виробляє) — автотрофні організми, що створюють органічні речовини з неорганічних (див. § 58, п. 3).

Прокаріоти (від грецьк. pro — раніше та karion — ядро) — організми, клітини яких не мають ядра (див. рис. 3.4).

Променева (радіальна) симетрія (від латин. radius — промінь та грецьк. symmetria — домірність) — пропорційність у будові тіла, за якої однакові органи або частини тіла розташовані як промені, що відходять від його центру (див. § 32, п. 1, 4).

Проміжний хазяїн — тварина, у якій паразит живе на стадії личинки та не розмножується статевим шляхом (див. § 9, п. 1, 5, 7).

Просунутий (еволюційно просунутий) — такий, який має ознаки, що виникли під час еволюції відносно недавно (див. § 4, п. 2).

Прямий розвиток — розвиток без стадії личинки й перетворення (див. § 46, п. 2).

Реактивний рух (від латин. re — проти й actio — дія) — переміщення завдяки викиданню рідини чи газу в бік, протилежний напряму руху. Властивий медузам, головоногим молюскам та ін. (див.: § 16, п. 1; рис. 40.1).

Регенерація (від латин. regeneratio — відновлення) — відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин (див. § 6, п. 2; §46, п.2).

Регуляція (від латин. regula — норма) — підтримання чогось у потрібному стані, управління (див. § 43, п. 1).

Редуценти (від латин. reducens — той, що повертає) — організми, що живляться мертвою органічною речовиною та руйнують її (див. § 58, п. 3).

Ресурси (від латин. resurgere — поновлюватися) — екологічні чинники, що споживаються організмами та можуть при цьому вичерпуватися (див. § 59, п. 1).

Рефлекс (від латин. reflexus — відбиття) — реакція організму на стимул, здійснювана за участю нервової системи. Розрізняють рефлекси безумовні (природжені) й умовні (набуті, що розвиваються внаслідок навчання). До безумовних належать прості рефлекси (ті, що забезпечуються рефлекторною дугою (див. рис. 43.2, 49.1, 49.2) та інстинкти.

Рецептор (від латин. recipere — отримувати) — клітина (або частина клітини), що сприймає певний подразник. Робота органів чуття, заснована на дії рецепторів (див. § 42, п. 1).

Розмноження (репродукція) (від латин. re — повторно і produce — виробляю) — відтворення подібних до себе організмів, яке забезпечує безперервність і спадкоємність життя (див.: § 2, п. 2; рис. 2.9; §§ 45, 51).

Сапротрофи (від грецьк. sapros — гнилий і trophe — їжа, живлення) — організми, що живляться рештками живих організмів або продуктами їхньої життєдіяльності (див. § 33, п. 1).

Сегментація (від латин. segmentum — відрізок) — розчленування тіла деяких тварин на послідовно розташовані подібні одна до одної ділянки (див. § 8, п. 4; § 10, п. 1).

Симбіоз (від грецьк. symbiosis — співжиття) — взаємовигідні відносини між особинами або популяціями різних видів. Див. також поняття «кооперація», «мутуалізм», «ендосимбіоз» (див. § 60, п. 1, 4).

Система (від грецьк. systema — об’єднання) — ціле, що складається зі взаємопов’язаних частин (див. § 2, п. 3).

Система органів — сукупність органів, які спільно забезпечують виконання певних фізіологічних функцій організму (див. § 2, п. 1, 2).

Систематика (від грецьк. systematicos — упорядкований) — розділ біології, який описує різноманітність живих організмів. Розроблює класифікацію завдяки тому, що групує види в систематичні групи (таксони) різного рівня (див. § 5, п. 1-4).

Систематична група (таксон) — група, що поєднує подібні організми. Основні рівні таксонів у зоології: види, роди, родини, ряди, класи, типи (див. рис. 5.3).

Скелет (від грецьк. skeletos — висохлий) — сукупність твердих частин організму, що слугують для опори або захисту (див. § 2, п. 2; § 30, п. 1;§39,п. 1-3).

Статеве розмноження — різні форми розмноження, за яких організм розвивається з гамет (як правило, злитих у зиготу) (див. § 6, п. 3; § 45, п. 1-4).

Статевий диморфізм (від грецьк. di — двічі та morphe — форма) — різкі відмінності між ознаками чоловічих і жіночих особин у роздільностатевих видів (див.: § 45, п. 4; рис. 12.2).

Стимул (від латин. stimulus — палка, якою поганяли тварин) — подразник, що запускає певну реакцію (див. § 50, п. 1, 4).

Стратегія (від грецьк. strategia — мистецтво ведення війни) — відбиття у функціях і діях організму відносної важливості різних результатів його життєдіяльності (див. § 52, п. 2).

Тварини — царство живих організмів. Це багатоклітинні еукаріоти, гетеротрофи, які не мають щільних клітинних стінок і живляться окремими частками їжі. Більшість тварин рухливі. Існують також твариноподібні одноклітинні організми — найпростіші (див. § 1, п. 2).

Теплокровні (гомойотермні) тварини (від грецьк. homoios — постійний і therme — тепло) — тварини, що мають постійно високу температуру тіла, яка мало залежить від температури довкілля. Це зумовлено їхньою розвиненою здатністю до регуляції температури (див. § 26, п. 3; § 28, п. 1,3; § 31, п. 4).

Тканина — система клітин, подібних за походженням, будовою та функціями, а також утворених ними міжклітинних структур (див. § 3, п. 2).

Травлення — розщеплення та переведення у внутрішнє середовище поживних речовин. Може бути внутрішньоклітинним (у травних вакуолях клітин), порожнинним (у порожнині кишківника більшості багатоклітинних тварин) або зовнішнім (див.: § 2, п. 2; § 34).

Угруповання (біоценоз) (від грецьк. bios — життя та koinos — загальний) — сукупність організмів різних видів, що мешкають сумісно й утворюють певну єдність; жива частина екосистеми (див. § 58, п. 1).

Умови — це чинники, що впливають на організми, але не вичерпуються (див. § 59, п. 1).

Фауна (від латин. Fauna — у давньоримській міфології богиня лісів, заступниця стад) — сукупність видів тварин, що мешкають на будь-якій території (див. § 33, п. 4).

Фізіологія (від грецьк. physis — природа та logos — слово) — 1. наука, що вивчає процеси життєдіяльності (функції) живих організмів; 2. життєві функції живого організму (або його частин), процеси, що відбуваються в ньому, та закони, що ними керують (див. § 47, п. 4).

Філогенез (від грецьк. phylon — рід, плем’я та genesis — розвиток) — еволюційна історія окремої групи організмів або життя загалом. Наприклад, на рис. 4.1 показано філогенез ссавців, а на рис. 62.6 — філогенез тварин загалом.

Фільтратори (від латин. filtrum — повсть) — водні тварини, які живляться поживними частками або планктоном, проціджуючи їх за допомогою різних пристосувань. Відіграють важливу роль у природному очищенні води (див. § 6, п. 4; § 33, п. 1).

Фіна (від нім. Finna) — личинкова стадія ціп’яків, що має вигляд міхурця (див.: § 9, п. 3, 5; рис. 9.5).

Фотоперіодизм (від грецьк. photos — світло; periodos — колообіг) — зміни в зростанні та розвитку організмів, зумовлені змінами тривалості світлового дня (див. § 53, п. 4).

Функції організму (від латин. functio — виконання) — робота, яку виконує організм і його окремі частини; завдання, що вони вирішують (див. § 2, п. 1, 2).

Холоднокровні (пойкілотермні) тварини (від грецьк. poikilos — мінливий і therme — тепло) — тварини, що мають непостійну температуру тіла, яка істотно залежить від температури довкілля. Деякі з них певною мірою здатні до регуляції температури свого тіла (наприклад, пітони, що зігрівають кладку яєць) (див. § 26, п. 3; § 31, п. 4).

Червона книга України — державний документ, що містить відомості про види, яким загрожує знищення. Існують також Червоні книги інших держав і Червона книга Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) (дме. §61, п. 3).

Чергування поколінь — у життєвому циклі організмів закономірна зміна (чергування) поколінь, які розрізняються за способом розмноження (див.: § 7, п. 1; § 9, п. 1; § 45, п. 9; рис. 7.3, 9.2).

Чинники (фактори) екологічні (від латин. factor — той, що робить) — окремі параметри довкілля; явища або процеси, що впливають на організми (див. § 59, п. 1).

Шкірно-м’язовий мішок — сукупність покривного епітелію й розташованих під ним різноспрямованих шарів м’язів. Характерний для війчастих червів (див. § 32, п. 2).

Ядро — відокремлена мембраною від цитоплазми частина клітини еукаріот, що містить спадкову інформацію (див.: § 1, п. 2; § 3, п. 4; рис. 3.3).

Яйцеві оболонки — захисні оболонки навколо яйця, що формуються материнським організмом (див. § 23, п. 1).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно