Будова шлунка, травлення в ньому. Шлунок — це розширена частина травного каналу, розташована між стравоходом і кишечником (мал. 24).

Мал. 24. Шлунок: 1 - слизова оболонка; 2 - м’язова оболонка; 3 - серозна оболонка; 4 - пілоричний сфінктер, що відділяє шлунок від кишечнику

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слизової з підслизовою основою, м’язової та серозної. Внутрішня, а саме слизова, оболонка шлунка утворює численні складки, неоднакові за рельєфом, у різних його ділянках. На слизовій є велика кількість вм’ятин. Це шлункові ямки, на дні яких відкриваються залози шлунка. Є три групи залоз: головні, які продукують ферменти (пепсиногени), обкладові, що забезпечують продукцію хлоридної кислоти та додаткові, які виділяють слизовий секрет. Також є клітини, що продукують серотонін, гастрин, гістамін, які впливають на функції шлунка.

М’язова оболонка шлунка складається з трьох шарів: поздовжніх (зовнішній), колових (середній) і косих (внутрішній) м’язів. Вони змінюють величину й форму шлунка та забезпечують інтенсивні скорочення, необхідні для переміщення вмісту в ньому. Зовнішня серозна оболонка шлунка має сполучнотканинну основу з еластичними волокнами.

У шлунку відбувається неповне розщеплення харчових речовин і звурдження молока під впливом шлункового соку, всмоктування води й розчинених у ній деяких речовин, виділення харчової маси в тонкий кишечник.

Шлунковий сік, його роль у процесі травлення. Шлунковий сік — це безбарвна кисла рідина, основними компонентами якої є ферменти, хлоридна кислота й слиз. Вода в складі соку становить близько 99,4%. Неорганічними компонентами шлункового соку є хлоридна кислота у вільному та зв’язаному з протеїнами стані, Натрій, Калій, Кальцій карбонати, фосфати, сульфати та ін. Серед органічних сполук — білки, муцин, лізоцим, ферменти, продукти метаболізму.

Ферменти шлункового соку включають пепсини й шлункову ліпазу. Пепсини синтезуються у вигляді пепсиногенів (неактивна форма пепсину). Їх активація відбувається в кислому середовищі з утворенням активованих ферментів. Шлунковий сік забезпечує в умовах кислої реакції лише початкове розщеплення білків до стадії дрібних пептидів, що мають малий амінокислотний склад. Також утворюється невелика кількість амінокислот.

Ліпаза шлункового соку має невисоку активність, але в період молочного харчування дитини розщеплює жири молока, що перебувають тут в подрібненому стані.

Хлоридна кислота є надзвичайно важливим компонентом шлункового соку. Вона викликає денатурацію й набряк білків, чим сприяє їх наступному розщепленню пепсинами, активує пепсиногени, створює необхідне для пепсинів кисле середовище, проявляє антибактеріальну дію, бере участь у регуляції діяльності травної системи.

Муцин виконує захисну функцію, формуючи біля стінки слизовий бар’єр проти руйнівної дії хлоридної кислоти і ферментів.

Шлунковий сік виділяється у відповідь на дію нервових чи хімічних подразнень. При звичайному споживанні їжі секреція шлункового соку починається через 5-6 хв. після початку прийому їжі, що складає перший період шлункової секреції. Далі соковиділення посилюється. Однак кожному виду їжі відповідає свій хід соковиділення. Паралельно з кількістю соку змінюється і його кислотність.

Внесок І.П. Павлова у дослідження травлення в шлунку. Для вивчення соковиділення у шлунку І.П.Павлов застосовував удаване годування тварин. Кінці перерізаного стравоходу собаки виводили на шиї. Коли пес споживав їжу, вона проходила лише початкові ділянки стравоходу і випадала. Таким чином секреція стимулювалась лише рефлекторно. У перерізаний стравохід можна було вводити їжу, обминаючи ротову порожнину.

І.П. Павлов установив основні закономірності процесів травлення в шлунку та характер соковиділення на різні види їжі.

Будова та функції підшлункової залози та печінки. Підшлункова залоза розміщена позаду шлунка між селезінкою і дванадцятипалою кишкою, має довжину 12-15 см (мал. 25). Залоза вкрита тоненькою капсулою й має часточкову будову. Часточки складаються із залозистих клітин, у яких синтезуються різноманітні травні ферменти, а також клітини, що синтезують гормони. Ферменти мають величезне значення в процесах травлення.

Сік підшлункової залози є безбарвним, прозорим, має лужну реакцію. У нормі він стікає в дрібні протоки, що об’єднуються в головну протоку залози, яка відкривається в дванадцятипалу кишку разом із загальною протокою печінки. За добу в людини виділяється понад 800 мл соку. Основна кількість підшлункового (панкреатинового) соку продукується під час споживання їжі та при травленні. У голодної людини сік виділяється в невеликій кількості під час періодичної діяльності залози. У складі соку є багатий набір ферментів: трипсин, хімотрипсин, ліпази, амілази, які відповідно забезпечують травлення білків, жирів та вуглеводів їжі.

Мал. 25. Печінка і підшлункова залоза: 1 - печінка; 2 - жовчний міхур; 3 - печінкова протока; 4 - підшлункова залоза; 5 - протока підшлункової залози; 6 - дванадцятипала кишка; 7 - спільна протока печінки і підшлункової залози

Підшлункова залоза пристосовується до характеру їжі. Найбільше соку виділяється на хліб, потім на м’ясо й молоко. Залежно від харчового подразника може змінюватися й ферментний склад соку.

Як і в шлунку, початок секреції викликає умовно-рефлекторний вплив вигляду і запаху їжі, який посилюється безумовно-рефлекторним збудженням при жуванні й ковтанні їжі. Тривалу підшлункову секрецію, необхідну для забезпечення кишкового травлення, підтримують гуморальні впливи. Провідну роль у цих механізмах відіграють такі гормони, як секретин, гастрин тощо. Природним стимулятором виділення секретину є хлоридна кислота в складі шлункового соку, що потрапляє до кишечнику. Крім утворення ферментів, підшлункова залоза утворює й гормони (інсулін та глюкагон). Завдяки їм відбувається регуляція рівня глюкози у крові. Про це ви дізнаєтеся на уроці 58.

Печінка є поліфункціональним органом, пов’язаним із системою кровообігу, захисними, ендокринними і видільними процесами, бере безпосередню участь в обміні білків, жирів і вуглеводів, відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу. Як залоза зовнішньої секреції печінка виробляє жовч, забезпечує травні процеси і всмоктування поживних речовин.

Печінка являє собою складну залозу, яка містить сітку жовчних капілярів і протоків. У людини загальна жовчна протока відкривається в дванадцятипалу кишку разом з протокою підшлункової залози.

Мал. 26. Гепатоцити

Секреторними клітинами печінки є гепатоцити (мал. 26). Вони розміщуються рядами. Морфофункціональною одиницею печінки є печінковий ацинус. Ацинуси — це ділянки тканини печінки з секреторними клітинами, межі яких формують центральні вени, а по центру проходять судини і жовчні ходи. Печінкові протоки зливаються і біля воріт печінки утворюють загальну жовчовивідну протоку, яка відкривається в дванадцятипалу кишку. На цьому шляху від неї відходить протока до жовчного міхура, який має добре розвинену складчасту слизову з ворсинками, що активно всмоктує рідку частину жовчі. По ходу протоки є кілька сфінктерів. Вони регулюють надходження жовчі як до міхура, так і до дванадцятипалої кишки.

Склад і властивості жовчі. Печінка продукує жовч безперервно. Поза періодом травлення жовч надходить до жовчного міхура, де депонується і концентрується за рахунок активного всмоктування рідкої частини. У дванадцятипалу кишку жовч потрапляє періодично, більшою мірою під час надходження шлункового вмісту. Об’єм жовчі коливається залежно від маси тіла, режиму харчування. Упродовж доби в людини утворюється 500-1200 мл жовчі. Жовч — секрет гепатоцитів світло-жовтого кольору лужної реакції. У жовчному міхурі колір жовчі є темним. До складу жовчі входять жовчні кислоти. Забарвлення жовчі пов’язане з пігментом білірубіном. Білірубін утворюється з гемоглобіну при руйнуванні еритроцитів. З пігментів жовчі утворюються пігменти сечі й калу. За добу з жовчю виділяється до 300 мг білірубіну. Крім того, до складу жовчі входять холестерин, муцин, неорганічні компоненти, продукти обміну. Жовч виводить з організму частину холестерину, який синтезується в печінці (у людини — до 1 г на добу). Його концентрація в жовчі мало залежить від його вмісту в їжі й крові. Ферменти жовчі — амілаза, фосфатаза, протеази та ін., проте їх роль у перетравленні продуктів харчування є незначною. З мінеральних компонентів містяться хлориди Натрію і Калію, фосфати, Кальцій, Ферум, Магній, сліди Купруму.

Механізми утворення жовчі пов’язані з активною секрецією її компонентів гепатоцитами (жовчні кислоти мають виражену поверхневу активність, чим сприяють процесам подрібнення жирів у кишечнику), фільтрацією деяких речовин з крові (вода, глюкоза, йони Калію, Натрію, Хлору), реабсорбцією окремих складових у канальцях (вода та інші речовини).

Роль жовчі є досить багатогранною. Вона подрібнює жири, активує ліпазу, сприяє всмоктуванню продуктів розщеплення жирів, посилює дію ферментів підшлункового і кишкового соку. Розщеплює поживні речовини їжі власними ферментами, підвищує тонус і посилює перистальтику кишечнику, виводить з організму продукти обміну, виконує регуляторну функцію. Допомагає всмоктуванню жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К).

У тонкому кишечнику до 95 % жовчних кислот активно всмоктуються і по системі ворітної вени повертаються до печінки і знову включаються до складу жовчі. За добу цей цикл повторюється 6-10 разів.

• 1. Визначте взаємозв’язок будови і функцій шлунка.
• 2. Схарактеризуйте процес травлення в шлунку.
• 3. Поясніть біологічне значення жовчі у процесах травлення.
• 4. Поясніть біологічне значення ферментів підшлункової залози.

• Чому печінку називають хімічною лабораторією, продовольчим складом і диспетчером організму?

ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ!