Як частина дихальної й травної систем глотка виконує низку важливих функцій: дихання, ковтання їжі, голосотворення (іл. 32 б). Глотка вкрита слизовою оболонкою, яка виконує захисну функцію. Завдяки руху війок залозистого епітелію зі слиною й слизом виділяються частинки пилу й бактерії, що потрапили в порожнину глотки. Якщо подразнюється слизова оболонка глотки, виникають кашель і блювання.

Із глотки повітря надходить у гортань (іл. 32). Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящами. Найбільший з них — щитоподібний хрящ. Хрящі рухомо з’єднані між собою м’язами та зв’язками. Між хрящами з обох боків гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється голосова щілина. Зверху вхід у гортань прикриває надгортанний хрящ, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи (іл. 35).

Нижній відділ гортані переходить у трахею (завдовжки 9-11 см, діаметр — 15-18 мм). Вона міститься в грудній клітці (перед стравоходом) і складається із 16-20 хрящових півкілець, з’єднаних між собою зв’язками. (іл. 32 а). Задня стінка трахеї утворена сполучною тканиною і прилягає до стравоходу. Така будова не заважає проходженню їжі по стравоходу (іл. 33 а, б).

Внутрішня поверхня трахеї вистелена залозистим та війчастим епітелієм (іл. 33 в), який виконує захисну функцію. Залозистий епітелій виділяє слиз, що зволожує стінки трахеї, а війчастий — спрямовує слиз у порожнину глотки.

Трахея переходить у бронхи — лівий і правий. Бронхи складаються із 6-12 хрящових кілець, які запобігають закриттю їхнього просвіту. Разом із кровоносними судинами та нервами бронхи входять у легені (іл. 34 а).

Іл. 33. Трахея: а — місце поперечного перерізу ділянки трахеї та стравоходу; б — поперечний переріз трахеї; в — слизова оболонка трахеї

Правий бронх поділяється на три гілки, а лівий — на дві. У кожній легені гілки багаторазово розгалужуються, утворюючи так зване бронхіальне дерево легені. Найтонші бронхи — бронхіоли — закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі міхурці, або альвеоли (діаметр 0,2-0,3 мм).

Іл. 34. Бронхи та легені: а — схема будови органів дихання; б — схема будови альвеол

Стінки альвеол складаються з одного епітеліального шару клітин й обплетені густою сіткою кровоносних капілярів, у яких відбувається газообмін. Альвеоли утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи — повітроносну. У легенях дорослої людини міститься близько 300-400 млн альвеол, площа їх поверхні становить 100-150 м2, тобто вона в 50-75 разів більша, ніж площа всієї поверхні тіла людини (іл. 34 б).

Легені — парний орган (іл. 34 а). Вони займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається із трьох часток, ліва — із двох. На внутрішній поверхні легені розміщені ворота легенів, через які проходять бронхи, легеневі артерії, легеневі вени, лімфатичні судини й нерви. Зовні легені вкриті сполучнотканинною оболонкою — плеврою, яка складається із двох листків. Внутрішній листок зростається з повітроносною тканиною, а зовнішній — зі стінками грудної порожнини. Між листками утворюється щілина — плевральна порожнина, заповнена плевральною рідиною. Поверхні обох оболонок гладенькі та слизькі, постійно зволожуються, тому в нормі не відчувається їх тертя під час дихальних рухів.

Основна функція легень — забезпечення газообміну між зовнішнім середовищем та організмом. Крім того, органи дихання виконують й інші функції: захищають від шкідливих впливів зовнішнього середовища, виділяють з організму кінцеві продукти обміну речовин, беруть участь у голосотворенні, сприймають запахи.

Процес утворення голосу та звуків мови. Голос — це могутній інструмент спілкування. Взаєморозуміння між людьми великою мірою залежить від голосових і мовленнєвих даних. Голос може привернути увагу співрозмовника, допомогти переконати його в чомусь, завоювати довіру. Голосом ми збуджуємо або заспокоюємо, зачаровуємо або відштовхуємо.

ГОЛОС — сукупність різних щодо висоти, сили й тембру звуків, які видає людина (або тварина, що дихає легенями) за допомогою голосового апарату. Висоту тону визначає частота коливань повітря, яке проходить через голосовий апарат. Сила голосу — енергія звуку, яка переноситься звуковою хвилею. Індивідуальне звучання голосу визначається тембром, який залежить від набору частот. Крім основної частоти, яка визначає висоту тону, є ціла низка високих кратних частот (обертонів).

Іл. 35. Голосовий апарат людини

В утворенні звуків беруть участь: легені, бронхи, трахея (нижній резонатор); гортань (голосовий апарат); глотка, порожнини рота, носа і придаткові пазухи носа (верхній резонатор). Особлива роль в утворенні звуків належить голосовому апарату (іл. 35), до якого належать складові гортані — голосові складки, голосові зв’язки, голосова щілина, гортанні м’язи.

Іл. 36. Голосові зв’язки: а — під час розмови; б — під час мовчання

Голосові зв’язки складаються з особливих еластичних волокон, які прилягають до зовнішніх країв голосових складок. Між голосовими зв’язками є голосова щілина. Звук утворюється завдяки коливанню голосових зв’язок.

Механізм звукоутворення в людини й тварин подібний. Для того щоб утворився звук, потік повітря, який виходить з легень, має пройти через зімкнуті голосові зв’язки. Якщо зв’язки відкриті, повітря пройде через них без звукового супроводу, утворюючи звичайний видих.

Для того щоб пролунав голос, голосові зв’язки мають зімкнутися, але не щільно (іл. 36). Під тиском повітря, що міститься в легенях, бронхах, трахеї, голосова щілина відкривається на дуже короткий час, і цієї миті частина повітря проривається через щілину між голосовими складками, відтак вони знову змикаються. Отже, під час вимовляння звуку повітряний струмінь, який виходить з нижнього резонатора, періодично з певною частотою переривається й перебуває в стані коливального руху. Ці коливання повітря й створюють звук, що підсилюється у верхньому резонаторі.

Так, звукові коливання, що формуються в гортані, підсилюються завдяки здатності глотки змінювати свої об’єм і форму. Крім того, на специфічне звучання і тембр голосу впливають голосові м’язи, які можуть вкорочувати або видовжувати голосові зв’язки. Людина свідомо регулює скорочення гортанних м’язів, надає голосовим зв’язкам необхідної довжини і напруги.

Хоча голосові зв’язки є в багатьох тварин, членороздільне мовлення притаманне лише людині. У мовленні беруть участь губи, язик, мімічні м’язи, м’яке піднебіння, нижня щелепа. Членороздільне мовлення пов’язане з розвитком у людини вищої нервової діяльності. У корі великого мозку є центри мови. Вони узгоджують роботу м’язів усього мовленнєвого апарату й пов’язані зі свідомістю та мисленням. Детальніше з ними ви ознайомитесь під час вивчення теми «Вища нервова діяльність».

Дихання. Органи дихання: носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи, легені. Утворення голосу

Висота звуку залежить від частоти коливань повітря й зумовлена товщиною і довжиною голосових зв’язок та ступенем їхньої напруги. Що довші голосові зв’язки, то менша частота їх коливання і нижчий голос. І, навпаки, що коротші голосові зв’язки, то більша частота коливань і вищий голос. Так, у чоловіків довжина голосових зв’язок становить 20-24 мм, у жінок — 18-20 мм, тому голос у чоловіків зазвичай нижчий, ніж у жінок. У дитини гортань маленька, тому голосові зв’язки в неї короткі. Коли вони вібрують, то утворюють короткі хвилі, які відповідають високому голосу. У період статевого дозрівання гортань починає швидко рости й голосові зв’язки подовжуються. І, як наслідок, саме від цього голос змінюється — стає нижчим. Хлопці в цей період ростуть швидко, й голосові механізми гортані змінюються різко, тому підлітки розмовляють то басом, то високим голосом. Відбувається так звана мутація голосу. У цей період не можна перенапружувати голосові зв’язки, голосно розмовляти, слід оберігатися від застуди.