Значення зорової сенсорної системи та її будова. Зір — це здатність бачити форму, розміри та колір навколишніх предметів, їх взаємне розташування, визначати відстань до них. За допомогою зору людина сприймає й розрізняє букви, цифри, малюнки тощо. У пізнанні зовнішнього світу зір має першочергове значення. Близько 90 % усієї інформації про навколишній світ людина отримує завдяки зору.

Зорове сприйняття можливе завдяки функціонуванню зорового аналізатора (зорової сенсорної системи). Він, як і кожний аналізатор, складається з трьох частин: периферичної, провідникової та центральної. Периферичною частиною зорового аналізатора є орган зору — око. Провідникова його частина представлена зоровим нервом. Центральна частина зорового аналізатора — зорова зона — міститься в корі потиличних часток головного мозку.

Будова ока. Око — парний орган, який міститься в очній ямці черепа. Воно складається з двох частин: очного яблука та допоміжного апарату.

Очне яблуко має кулясту форму (іл. 111). У ньому розрізняють три оболонки: зовнішню білкову — склеру, середню — судинну, внутрішню — сітківку. Склера — міцна сполучнотканинна оболонка, яка вкриває все очне яблуко, надає форми та захищає його від механічних та хімічних впливів. Передню прозору частину склери називають рогівкою. Вона пропускає і заломлює промені світла.

Іл. 111. Будова очного яблука

Судинна оболонка пронизана сіткою кровоносних судин, які забезпечують живлення тканин ока. Спереду, навпроти рогівки, судинна оболонка переходить у райдужну оболонку, або райдужну. Вона може бути синьою, сірою або карою, залежно від числа та розташування в ній пігментних клітин. Саме ця оболонка визначає колір очей. У центрі райдужки міститься круглий отвір — зіниця, яка виконує роль діафрагми. Вона рефлекторно регулює ширину пучка променів, що надходять усередину ока: за яскравого освітлення зіниця звужується, а за слабкого — розширюється. М’яз, що звужує зіницю, іннервується парасимпатичними нервами, а м’яз, що розширює зіницю, — симпатичними нервами.

Сітківка — найтонша, майже прозора, світлосприймальна оболонка очного яблука. У ній містяться світлочутливі клітини — фоторецептори. Колбочки — рецептори денного зору. Вони сприймають яскраве світло й кольори. Палички — рецептори присмеркового зору. Вони збуджуються, коли діє слабке світло. У сітківці енергія світлових променів, що потрапили всередину очного яблука, перетворюється у нервовий імпульс. Тут здійснюється первинна обробка зорового сигналу.

Оптична система ока. Позаду райдужки міститься прозорий кришталик, який має форму збиральної лінзи. Кришталик є еластичним, він може змінювати свою форму залежно від ступеню скорочення війкового м’яза, що огортає його. Простір усередині очного яблука позаду кришталика заповнений прозорою драглистою речовиною — склистим тілом, яке допомагає підтримувати кулясту форму ока в певному об’ємі та пропускає світлові промені на сітківку. Рогівка, кришталик та склисте тіло утворюють оптичну систему ока. Світлові промені від предметів, потрапивши в око, Заломлюються, проходять через усі структурні елементи оптичної системи й забезпечують зображення цих предметів на сітківці.

Іл. 112. Допоміжний апарат ока (захисні структури)

Допоміжний апарат ока утворюють брови, повіки, вії, слізні залози та очні м’язи (іл. 112, 113). Брови перешкоджають стіканню поту з чола в очі. Повіки і вії захищають очі від вітру, пилу та яскравих променів. Внутрішня частина повік та склера вкриті тонкою захисною слизовою оболонкою — кон’юнктивою.

Сльози, що виробляються слізною залозою, завдяки морганню повік зволожують, дезінфікують та очищають око. Слізна залоза міститься у верхньому зовнішньому куті над оком. Надлишок слізної рідини збирається в слізному мішечку, звідки носослізною протокою надходить до носової порожнини (іл. 112), а з неї — назовні.

Рух очного яблука забезпечується скороченням очних м’язів (іл. 113). Вони кріпляться одним кінцем до стінки очної ямки черепа, а другим — до очного яблука.

Іл. 113. М’язи ока

Зорова сенсорна система. Око. Оболонки ока: склера, судинна оболонка, сітківка. Рогівка. Райдужка. Кришталик. Допоміжний апарат ока

Американський біохімік Вільям Фрей досліджував сльози. Він установив, що «емоційні» сльози містять більше білка, ніж сльози рефлекторні. Емоційні сльози можуть виникати не лише за певних емоційних станів, а й за ушкодження нервів, що відповідають за появу рефлекторних сліз. Згідно з уявленнями Вільяма Фрея, сльози видаляють з організму токсичні речовини, які утворюються під час стресових ситуацій. Сльози певною мірою урівноважують гарне самопочуття людини. Діти, які через хворобу позбавлені здатності виділяти сльози під час плачу, мають дуже низьку опірність до емоційних стресів.