Різноманітність залоз організму. За способом секреції залози організму поділяють на залози зовнішньої, внутрішньої та змішаної секреції (іл. 140).

Залози зовнішньої секреції — порівняно великі органи, що мають власні протоки, через які вони виділяють свої секрети (слиз, піт, ферменти) в порожнини тіла, органів або в зовнішнє середовище. Це — печінка, слинні, сльозові, слизові, потові, молочні та інші залози.

Іл. 140. Класифікація залоз організму та особливості їхньої дії

Залози внутрішньої секреції — це маленькі органи (іл. 141), які виділяють гормони безпосередньо в рідини внутрішнього середовища. Ці залози мають щільну сітку капілярів і нервів. Їхня загальна маса становить близько 100 г. Усі залози внутрішньої секреції розташовані в різних ділянках тіла, але функціонально взаємопов’язані й становлять єдину ендокринну систему. У цій системі провідна роль належить гіпофізу.

До залоз змішаної секреції належать підшлункова та статеві залози, які виконують одночасно зовнішньо- та внутрішньосекреторну функції.

Іл. 141. Залози внутрішньої секреції

Гіпофіз — невелика (0,35—0,65 г), але дуже важлива багатофункціональна залоза внутрішньої секреції, яка розташована в порожнині черепа біля основи мозку під гіпоталамусом та зв’язана з головним мозком гіпофізною ніжкою (іл. 141).

Передня частка гіпофіза виробляє ростові та регуляторні гормони. Гормон росту (соматотропін) визначає ріст організму в молодому віці. Мабуть, ви чули про людей-карликів і людей-гігантів? Гіпофункція гормону росту в дітей призводить до затримки росту (карликовість), при цьому пропорції тіла та розумовий розвиток залишаються нормальними. Гіперфункція соматотропіну гіпофіза в молодому віці викликає гігантизм (іл. 142), а в дорослих — хворобу акромегалію (порушення пропорцій тіла).

Інші гормони передньої частки гіпофіза (так звані тропні гормони) регулюють та координують роботу залоз внутрішньої секреції (щитоподібної, надниркових і статевих). Тому гіпофіз називають диригентом ендокринної системи.

Іл. 142. Гігантизм

Задня частка гіпофіза виділяє гормони, які виробляються в гіпоталамусі проміжного мозку. Антидіуретичний гормон (вазопресин) посилює процеси реабсорбції води в канальцях нефронів нирок, зменшуючи виділення сечі. За гіпофункції розвивається так званий нецукровий діабет. Це захворювання характерне різким зростанням добової кількості сечі (понад 5 л), але, на відміну від цукрового діабету, вона не містить цукру.

Інший гормон задньої частки гіпофіза — окситоцин — спричинює скорочення гладеньких м’язів статевих органів (особливо матки), тим самим впливаючи на виконання статевих функцій.

Профілактика порушень роботи гіпофіза полягає в запобіганні травм голови, запальним захворюванням головного мозку, порушенням обміну речовин, кровопостачання гіпофіза й гіпоталамуса, що може спричинити функціональні й морфологічні зміни в їхніх тканинах.

Щитоподібна залоза. Це одна з найбільших (близько 40 г) залоз внутрішньої секреції. Вона розташована спереду по обидва боки від гортані та верхньої частини трахеї, нижче щитоподібного хряща. Складається з двох часток, з’єднаних тонким перешийком (іл. 143).

Клітини залози активно вбирають йод із плазми крові та накопичують його. Щитоподібна залоза продукує йодовмісні гормони, зокрема тироксин. Він сприяє процесам окиснення в клітинах; регулює обмін речовин, ріст та розвиток. Крім цього, гормони щитоподібної залози впливають на функції центральної нервової системи та поведінку людини.

Нестача гормонів щитоподібної залози в дитячому віці призводить до затримки росту, психічного й статевого розвитку (кретинізм) — діти ростуть лише до 140 см, порушуються пропорції тіла, знижується обмін речовин, підвищується вміст вуглеводів у крові, затримується розвиток мовлення. Зовнішнє введення гормонів покращує розвиток, але повністю не нормалізує його. У дорослих за гіпофункції знижується обмін речовин, розвивається ожиріння, апатія, знижується температура тіла, шкіра стає більш товстою й сухою.

Іл. 143. Щитоподібна залоза

Іл. 144. Базедова хвороба: збільшена щитоподібна залоза (зоб)

ЙОДОДЕФІЦИТ — зниження вмісту йоду в організмі, необхідного для нормального функціонування щитоподібної залози.

За гіперфункції щитоподібної залози розвивається базедова хвороба, яка характеризується інтенсивним обміном речовин, збільшенням частоти серцевих скорочень, підвищеною температурою, збудливістю нервової системи, зменшенням маси тіла, вирячкуватістю очей. Щитоподібна залоза збільшується й виступає на шиї у вигляді зоба (іл. 144).

Для утворення гормонів щитоподібної залози необхідний йод (близько 0,3 мг на добу), який надходить в організм здебільшого з овочами та водою. Кількість йоду в повітрі, воді, ґрунті й рослинах у місцевостях, віддалених від моря, та в гірських районах незначна. Тому в мешканців цих районів може розвиватися йододефіцит, який є причиною захворювання на ендемічний зоб. Унаслідок зниження активності гормонів відбувається підвищення активності залози та значне її розростання.

Йододефіциту можна легко й ефективно запобігти. Щоб зменшити недостатність йоду в харчуванні, застосовують методи індивідуальної, групової та масової йодної профілактики. Індивідуальна йодна профілактика полягає в уживанні продуктів з підвищеним рівнем йоду, а також лікарських препаратів, які забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду в організм. Масова йодна профілактика вважається найбільш ефективним й економічно вигідним методом і досягається шляхом додавання солей йоду до найбільш затребуваних продуктів харчування (кухонна сіль, вода, хліб). Йодовану сіль використовує понад 70 % населення всього світу.

Залози внутрішньої секреції. Гіпофіз. Щитоподібна залоза. Ендемічний зоб. Йододефіцит та його профілактика

Ендорфін — гормон гіпофіза, який здатний угамовувати біль. Підвищений уміст цього гормону зумовлює піднесений настрій і спричиняє стан ейфорії — відчуття радості й задоволення без об’єктивних причин. Будь-яке переживання, пов’язане з коханням, творчістю, славою, владою, підвищує рівень ендорфінів у мозку.