|
Сон як функціональний стан організму. Життя людини протікає у двох основних функціональних станах: бадьорість і сон. Чергування цих двох станів є необхідною умовою життєдіяльності людського організму, проявом загального закону природи — ритмічності. Зміна бадьорості та сну повторює добовий природний ритм Землі — зміну дня і ночі, до якого протягом багатьох тисячоліть пристосовувались усі організми. СОН — це фізіологічний стан, який характеризується вимкненням свідомості, зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники, зниженням активності більшості функцій організму й відносною нерухомістю. Близько третини життя людина спить. Мудреці Стародавньої Греції порівнювали сон з божественним даром, який відновлює сили, а розум робить ясним. Іван Павлов вважав, що сон — це захисне гальмування, яке виникає в корі великих півкуль та деяких інших структурах. Учений розрізняв активний сон, який розвивається під впливом гальмівних подразників — шуму дощу, колискової тощо, та пасивний сон, що виникає через припинення або обмеження надходження до кори великих півкуль чутливих імпульсів від рецепторів. Сучасне пояснення фізіологічної природи сну ґрунтується на результатах досліджень учених, якими виявлено в головному мозку центри сну, неспання та гальмування рухів під час сну. Основними структурами, які відповідають за стан неспання, є певні ділянки кори великого мозку та проміжного мозку (гіпоталамус). Об’єднання цих утворів у єдину систему здійснюють особливі клітини стовбура головного мозку. Вони зумовлюють зміну активності нейронів різних мозкових структур. Ті нервові клітини, що були активні вдень, стають менш активними, а ті, що були пасивні протягом дня, збільшують свою активність. Чергування сну і неспання (й навпаки) зумовлене зміною чинників та кількості сигналів, що надходять від стовбура до вищих відділів головного мозку (іл. 136)....
|
