Аксіома (від грец. аксіома - загальноприйняте) - основні вихідні положення теорії, що приймаються без доведень і з яких логічними засобами одержують весь інший її ЗМІСТ. У переносному значенні те, що не потребує жодних доведень. Біологія також має свої аксіоми, які визначають загальні властивості біологічних систем.

1. Усі живі організми являють собою єдність фенотипу і програми для його побудови (генотипу), яка передається спадково з покоління в покоління (аксіома А. Вейсмана).

2. Генетична програма створюється матричним шляхом. Як матриця, на якій вибудовується ген майбутнього покоління, використовується ген попереднього покоління (аксіома М. К. Кольцова).

3. У процесі передачі з покоління в покоління генетичні програми з різних причин змінюються випадково й нецілеспрямовано, і лише випадково такі зміни можуть виявитися вдалими в даному середовищі (1-ша аксіома Ч. Дарвіна).

4. Випадкові зміни генетичних програм у процесі становлення фенотипу багаторазово посилюються (аксіома М. В. Тимофєєва-Ресовського).

5. Багаторазово посилені зміни генетичних програм зазнають добору, який здійснюють умови зовнішнього середовища (2-га аксіома Ч. Дарвіна).

Аксіоми біології визначають всі основні властивості живої природи.

Живі організми мають ознаки й властивості, яких немає в більшості неживих систем. Переважна більшість із них окремо трапляється й у неживих системах. Однак лише всі разом узяті, вони характеризують особливу форму руху матерії - життя. Перелічимо основні властивості й ознаки живого на основі структурно-функціонального підходу.

Живій матерії властиві різні рівні організації її структур, між якими існує складна супідрядність. Виокремлюють такі основні структурні рівні життя.

Молекулярний рівень. Якою складною не була б жива система, в кінцевому підсумку до її складу входять біологічні макромолекули. Саме тут проходить межа між живим і неживим. Із цього рівня починаються процеси життєдіяльності: обмін речовин і перетворення енергії, передача й реалізація спадкової інформації та ін.

Клітинний рівень. Клітина є структурною і функціональною одиницею всіх живих організмів, а також одиницею їхнього розвитку. На цьому рівні поєднуються процеси перетворення речовин та енергії, а також процеси передачі й реалізації спадкової інформації.

Організмовий рівень. Елементарною одиницею цього рівня є особина. Тканини, органи й системи органів існують не самі по собі. Виникаючи й формуючись у процесі онтогенезу, вони спеціалізуються на виконанні певних функцій, що спільно забезпечують існування організму як єдиного цілого. У такий спосіб онтогенетичний рівень забезпечує існування особини в процесі індивідуального розвитку, тобто від моменту зародження до припинення існування.

Популяційно-видовий рівень. Об’єднання особин у популяції, а популяцій - у види приводить до появи нових властивостей, відмінних від властивостей попередніх рівнів організації. Популяції і види як надорганізмові утворення можуть існувати упродовж тривалого часу, а також здатні до самостійного історичного розвитку. На цьому структурному рівні організації живої матерії безпосередньо починається процес еволюції органічного світу.

Екосистемний рівень. Популяції різних видів завжди співіснують у певному середовищі, яке містить як біотичні, так і абіотичні компоненти. Таке поєднання організмів різних видів і різної складності організації з чинниками середовища їх існування являє собою біогеоценоз (екосистему), яка є ареною еволюційних перетворень.

Біосферний рівень. Екосистеми, поєднуючись, утворюють біосферу - систему, яка охоплює всі явища життя на Землі. На цьому рівні відбувається біологічний колообіг речовин і перетворення енергії, пов’язані із життєдіяльністю всіх організмів.

Кожний з перелічених рівнів має свої закономірності й методи дослідження, отже, є досить специфічним. Те, що можна виокремити певні рівні організації живої матерії, свідчить про її дискретність. У той самий час усі ці рівні тісно пов’язані між собою, що свідчить про ЄДНІСТЬ ЖИВОЇ ПРИРОДИ.