Войти
Закрыть

Система кровообігу. Серце: будова та функції. Робота серця

8 Клас

Будова серця. Центральним органом кровоносної системи людини є серце. У людини воно завбільшки з кулак. Хоча маса серця незначна (до 250-360 г, що становить близько 1/200 маси тіла людини), проте воно виконує титанічну роботу. У стані спокою серце робить близько 60-80 скорочень за хвилину, за добу воно скорочується близько ста тисяч разів, за 70 років — понад 2,5 млрд разів. Серце — м’язовий порожнистий орган конусоподібної форми. Розташоване воно асиметрично в грудній порожнині за грудиною (двома третинами — у її лівій половині, а однією третиною — у правій) і майже повністю оточене легенями. Знизу до серця прилягає діафрагма. Серце міститься в навколосерцевій сумці, що утворена сполучною тканиною (іл. 56). На її внутрішній поверхні виділяється рідина, що зволожує серце. Суцільна поздовжня м’язова перегородка ділить серце на дві ізольовані одна від одної частини — праву й ліву. У верхній частині обох половин розташовані праве й ліве передсердя, у нижній частині — правий і лівий шлуночки (іл. 58). Отже, серце людини, як і всіх ссавців, чотирикамерне. КРОВООБІГ — рух крові по замкненій системі кровоносних судин і серця, який забезпечує обмін речовин між організмом та зовнішнім середовищем....
0 Переглянути

Будова й функції еритроцитів. Групи крові та переливання крові

8 Клас

Будова еритроцитів. Еритроцити — це клітини крові, основна функція яких полягає у транспортуванні кисню та вуглекислого газу. Виконання еритроцитами дихальної функції зумовлене особливостями їхньої будови. У крові людини еритроцити мають здебільшого форму двовгнутого диска (іл. 51). Площа його поверхні становить близько 145 мкм2. Форма двовгнутого диска, збільшуючи поверхню еритроцита, забезпечує транспортування більшої кількості різноманітних речовин. Зовні еритроцит має плазматичну мембрану, яка є проникною для кисню та вуглекислого газу. Зрілий еритроцит крові людини не має ядра. Клітина-попередник, з якої утворюється еритроцит, має ядро. Під час дозрівання еритроцита ядро виходить за межі клітини, а його місце займає дихальний пігмент гемоглобін. У крові здорової людини його міститься 117-173 г/л. Молекула гемоглобіну (Hb) має сфероподібну форму й складається з білкової частини — глобіну — та небілкової — гема. Чотири молекули гема розміщуються на її поверхні в спеціальних заглибленнях (іл. 51). Гем — це сполука, яка містить чотири атоми Феруму і легко сполучається з киснем. Це й зумовлює здатність гемоглобіну переносити кисень. Транспортування кисню. Кисень із вдихуваного повітря через стінки кровоносних капілярів легень надходить в еритроцити. Тут він за допомогою слабких зв’язків приєднується до атома Fe (II). Приєднавши O2, гемоглобін (Hb) перетворюється на оксигемоглобін (НbO2) — сполуку яскраво-червоного кольору, яка є нестійкою й легко розпадається на Hb та O2. Одна молекула гемоглобіну може зв’язати 4 молекули кисню, тому що гем містить 4 атоми Fe (II). Завдяки цій властивості гемоглобіну всі тканини організму забезпечуються киснем (іл. 52). Гемоглобін може зв’язувати й інші гази, зокрема CO (чадний газ), й утворювати стійку сполуку карбоксигемоглобін (НbСО). Розпадання цієї сполуки на Нb і CO відбувається дуже повільно (у 200 разів повільніше, ніж оксигемоглобіну). Через це за наявності в повітрі чадного газу більша частина гемоглобіну зв’язується з ним, втрачаючи здатність до переносу кисню. Це призводить до порушення тканинного дихання, що є смертельно небезпечним для людини....
0 Переглянути

Плазма крові. Тромбоцити та лейкоцити: Будова та функції

8 Клас

Склад плазми крові. Плазма крові — це розчин жовтуватого кольору, що складається з води та сухого залишку (іл. 45). До нього входять органічні (білки, ліпіди, глюкоза, вітаміни, гормони, ферменти тощо) та неорганічні (мінеральні солі, гази) речовини, мікроелементи (Mg, Zn, Co тощо). Високий уміст води в плазмі забезпечує чимало її властивостей. Пригадайте властивості води як універсального розчинника. Найважливішими складниками плазми є білки, кожен з яких виконує специфічні функції. Так, альбуміни виконують транспортну функцію крові (переносять гормони, йони Кальцію тощо), глобуліни забезпечують імунітет, фібриноген бере участь у згортанні крові. Серед мінеральних солей, що входять до складу плазми, найбільше припадає на частку солей Na, К, Са, Mg. Концентрація усіх солей втримується в плазмі на сталому рівні. Значні відхилення цих показників від середніх величин на тривалий період призводять до важких наслідків для організму, часто несумісних із життям. У медичній практиці за зневоднення організму (пронос та блювання), значних опіках тощо використовують водний розчин солей, який має концентрацію 0,9 %, тобто за якісним і кількісним складом відповідає плазмі крові. Такий 0,9 % розчин солей називають фізіологічним розчином (замінником плазми крові). Концентрація глюкози й білків у плазмі є також величиною сталою. Уміст таких компонентів плазми, як сечова кислота, ліпіди, може змінюватись у доволі широких межах, не порушуючи функції організму....
0 Переглянути

Внутрішнє середовище організму людини. Кров, її склад та функції

8 Клас

Роль внутрішнього середовища в життєдіяльності організму. Внутрішнє середовище організму утворюють його рідини — кров, лімфа і тканинна рідина. Ці рідини взаємопов’язані та можуть взаємно перетворюватися, що створює цілісне рідке середовище всередині організму. Значення рідин дуже важливе, оскільки більшість речовин бере участь у біохімічних реакціях у розчиненому стані. Саме за допомогою рідин внутрішнього середовища до клітин надходять поживні речовини та кисень і видаляються шкідливі продукти життєдіяльності. Кров — непрозора, солонувата на смак рідина червоного кольору, що циркулює по замкненій кровоносній системі. Пригадайте, якими органами утворена кровоносна система людини. Об’єм крові в дорослої людини становить 4-6 л (7-8 % маси тіла). Вам відомо, що основною функцією крові є транспортна, яка полягає в перенесенні: дихальних газів — кисню від легень до тканин організму, а вуглекислого газу від тканин до легень (дихальна функція); органічних речовин, мінеральних солей до всіх тканин організму (трофічна функція); кінцевих продуктів обміну речовин від усіх тканин до органів виділення (видільна функція); гормонів та інших біологічно активних речовин до клітин усіх органів і тканин організму (регуляторна функція). Лімфа — прозора рідина, що рухається по судинах лімфатичної системи. Пригадайте, якими органами утворена лімфатична система людини. Лімфи в організмі утворюється близько 2 л на добу. Її основу становить вода, у якій розчинені органічні (білки, жирні кислоти, гліцерин) й неорганічні (мінеральні солі) речовини. Вам відомо, що по лімфатичних судинах також транспортуються поживні речовини та кінцеві продукти обміну речовин....
0 Переглянути

Хвороби органів дихання та їх профілактика

8 Клас

Причини та особливості захворювань органів дихання. Причинами захворювань органів дихання можуть бути мікроорганізми (бактерії, віруси, гриби), фізичні й хімічні чинники (сухе, холодне, гаряче повітря, оксиди Нітрогену, чадний газ тощо), шкідливі звички (куріння), інші хвороби. До захворювань, спричинених бактеріями, належать аденоїдити, гайморит, кашлюк, дифтерія, туберкульоз тощо; вірусами — грип. Усі вони належать до інфекційних хвороб. Деякі хвороби мають алергічну природу (наприклад, бронхіальна астма), деякі, наприклад, рак легень, належать до онкологічних. Аденоїдити пов’язані з утворенням аденоїдів — розростанням носоглоткового мигдалика, який є лімфоїдним органом (іл. 42). Аденоїди спостерігають здебільшого в дітей 5-12-річного віку, але трапляються вони й у перші роки життя, а також у дорослому віці. Носоглотковий мигдалик може бути збільшений у розмірах як без ознак запалення, так і в стані гострого й хронічного запалення. Ознаками аденоїдиту є: порушення носового дихання, росту кісток лицьового черепа, гугнявість мови, зниження слуху, періодичний або постійний нежить, головний біль, запаморочення, розлади сну тощо. Дихання через рот призводить до формування так званого аденоїдного типу обличчя (іл. 43). Аденоїдити є джерелом інфекції в організмі. Вони часто призводять до запалень: вуха (отит), глотки (фарингіт), гортані (ларингіт) тощо. Гайморит — запалення слизової оболонки однієї з придаткових пазух носа (гайморової). За гострої форми гаймориту спостерігається загальне нездужання, болі в ділянці гайморової пазухи та відповідної лобової ділянки, головний біль, підвищена температура тіла, утруднене носове дихання тощо....
0 Переглянути

Дихальні рухи. Нейрогуморальна регуляція дихальних рухів

8 Клас

Дихальні рухи. Зовнішнє дихання — це ритмічний процес, частота якого у здорової дорослої людини становить 16-20 циклів за 1 хв. Кожний дихальний цикл складається з вдиху та видиху, які пов’язані зі змінами об’єму легень. У легенях немає м’язів, тому вони самі не можуть стискуватися чи розтягуватися. Це їм забезпечують м’язи, які змінюють об’єм грудної клітки (так звані дихальні м’язи). Головними з них є діафрагма та міжреберні м’язи. Вдих зумовлений збільшенням об’єму грудної клітки. Завдяки цьому вдихуване повітря переміщується по дихальних шляхах у легені. Під час вдиху зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра. Діафрагма, яка в розслабленому стані має форму купола (іл. 40 а), сплющується. Це спричиняє збільшення об’єму грудної клітки (іл. 40 б), а відповідно — й збільшення об’єму легень. Унаслідок цього тиск у плевральній порожнині зменшується і вдихуване повітря входить у легені — так відбувається спокійний вдих. Видих зумовлений зменшенням об’єму грудної клітки: видихуване повітря переміщується з легень назовні. Під час видиху зовнішні міжреберні м’язи розтягуються й опускають ребра. Діафрагма розслаблюється, і її купол піднімається. Це спричиняє зменшення об’єму грудної клітки (іл. 40 в), а відповідно — й зменшення об’єму легень. Унаслідок цього тиск у плевральній порожнині збільшується і видихуване повітря виходить з легень — так відбувається спокійний видих....
0 Переглянути

Газообмін у легенях і тканинах

8 Клас

Склад вдихуваного, видихуваного та альвеолярного повітря. Людина дихає атмосферним повітрям. Суміші газів вдихуваного й видихуваного повітря відрізняються за складом (іл. 37). Повітря, що надходить до легенів під час вдиху, за своїм хімічним складом відповідає атмосферному (містить 20,95 % кисню і 0,03 % вуглекислого газу). Під час видиху в повітрі альвеол у результаті газообміну вже міститься 16,00 % кисню і 4,30 % вуглекислого газу. Здійснюючи неперервно вдих і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий газовий склад — 14,00 % кисню і 5,60 % вуглекислого газу. Газообмін у легенях. У процесах дихання виокремлюють три ланки: зовнішнє, або легеневе, дихання, транспортування газів кров’ю і внутрішнє, або тканинне, дихання (іл. 38). Зовнішнє, або легеневе, дихання — це газообмін між атмосферним повітрям й організмом. Воно здійснюється у два етапи — обмін повітрям між зовнішнім середовищем й альвеолами легенів (так звана легенева вентиляція) та газообмін між альвеолярним повітрям і кров’ю....
0 Переглянути

Значення дихання. Система органів дихання

8 Клас

Значення дихання. Дихати означає жити. Без комфорту можна обходитися все життя, без їжі — близько 1-1,5 місяця, без води — кілька днів, а без повітря — кілька хвилин. Якщо дихання затримується на 6 хвилин, у головному мозку починаються незворотні процеси. Ще давньогрецький філософ Анаксімен, спостерігаючи за диханням тварин і людини, вважав повітря першопричиною життя. Організм людини, як і тварин, отримує енергію в результаті окиснення вуглеводів, жирів і білків. Для того щоб відбувалися ці процеси й вивільнялася енергія, потрібно, щоб кожна клітина організму постійно одержувала необхідну кількість кисню. Дихання — це сукупність процесів, які забезпечують неперервне надходження кисню до тканин організму, використання його в реакціях біологічного окиснення, а також видалення з організму кінцевих продуктів обміну речовин — вуглекислого газу та води. Будова та функції органів дихання. До системи органів дихання людини належать повітроносні шляхи (носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи) та легені (іл. 32 а)....
0 Переглянути

Харчові розлади та запобігання їм

8 Клас

Харчові отруєння. З курсу «Основи здоров’я» вам відомо, що внаслідок споживання неякісної, забрудненої, зіпсованої їжі або отруйних продуктів, зокрема грибів, виникають харчові отруєння. Це наслідок гострих кишкових інфекцій — групи захворювань, основною причиною виникнення яких є зараження бактеріями, вірусами, одноклітинними паразитичними організмами. Отруєння викликають речовини, що є продуктами життєдіяльності цих мікроорганізмів. Здебільшого кишкові інфекції передаються через їжу, воду, предмети побуту. Найпоширенішими гострими кишковими інфекціями є: дизентерія (збудники — дизентерійна паличка, дизентерійна амеба; джерело зараження — хворі люди та носії збудника); сальмонельоз (джерело — заражені бактеріями сальмонели м’ясні й молочні продукти, яйця); ботулізм (джерело — інфіковані паличкою ботулізму м’ясні, рибні, овочеві консерви, копчена риба, гриби домашнього консервування); ротавірусна інфекція, або кишковий грип (джерело ротавірусу — хворі люди, предмети, що могли бути забруднені фекаліями). Найчастіше ознаки кишкової інфекції залежать від її збудника, але є основні симптоми, які першими проявляються за будь-якого зараження. Це — загальна слабкість, відсутність апетиту, головний біль. Пізніше виникають небезпечні ознаки: гострі болі в кишечнику й шлунку, підвищення температури, блювання, пронос, втрата свідомості. Кишкова інфекція потребує негайного лікування, оскільки найбільш небезпечним наслідком її дії є зневоднення організму. Причини та особливості захворювань органів травлення. Порушення режиму харчування, неякісна їжа, негативні емоції, стреси, тривале вживання ліків (зокрема антибіотиків), алкоголю, куріння, малорухливий спосіб життя, паразитичні черви — це чинники, які призводять до складних харчових розладів. Найпоширенішими серед них є запальні захворювання органів травної системи: гастрит (запалення слизової оболонки шлунку), холецистит (запалення жовчного міхура), панкреатит (запалення підшлункової залози), коліт (запалення товстої кишки), апендицит (запалення апендиксу), а також жовчнокам’яна хвороба (утворення в жовчному міхурі камінців). Вони призводять до порушення складних процесів розщеплення та засвоєння їжі. Харчові розлади проявляються важкістю, здуттям та болями в животі, порушенням апетиту, закрепами або проносами тощо....
0 Переглянути

Травлення в кишечнику. Всмоктування

8 Клас

Роль підшлункової залози, печінки та кишкових залоз у травленні. Щойно харчова грудка надійде зі шлунку в дванадцятипалу кишку, на неї починають діяти травні соки: сік підшлункової залози, жовч і кишковий сік. Підшлунковий сік виробляють клітини підшлункової залози. У дванадцятипалу кишку він надходить по двох протоках. Виділення підшлункового соку починається через 2-3 хв після вживання їжі й залежно від її складу триває протягом 4-10 год. За добу в людини виділяється близько 1,5-2 л підшлункового соку. Він має слабку лужну реакцію. Підшлунковий сік містить низку ферментів, які розщеплюють майже всі поживні органічні речовини. Під впливом одних ферментів завершується розщеплення крохмалю, яке розпочалося в ротовій порожнині. Інші ферменти продовжують розщеплювати білки до розчинних у воді й готових до всмоктування амінокислот, ще інші — розщеплюють жири на гліцерин та жирні кислоти. Ці ферменти діють на жири під впливом жовчі, яка виробляється в печінці. По жовчних протоках вона надходить у дванадцятипалу кишку. Утворення жовчі в клітинах печінки здійснюється постійно, проте її виділення у дванадцятипалу кишку відбувається лише через 5-10 хв після приймання їжі й триває 6-8 год. За відсутності процесу травлення жовч накопичується в жовчному міхурі. Добова кількість виділеної жовчі в дорослої людини становить близько 1,0 л. Колір жовчі залежить від наявних у ній барвників — пігментів. З пігментів жовчі утворюються пігменти сечі та калу....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 142 143 144 145 146 147 148 149 150 ... 343
Назад

Навігація