Войти
Закрыть

Імунокорекція та імунотерапія

11 Клас

Імунокорекція - розділ імунології, що вивчає способи і методи профілактики й лікування хвороб, пов’язаних з порушенням функції імунної системи. Розрізняють замісну, імуносупресуючу (імунопригнічувальну) та імуностимулювальну імунокорекцію (мал. 22.1). Заходи імунокорекції бувають спеціалізованими, тобто спрямованими безпосередньо на імунну систему, або неспеціалізованими. До неспеціалізованих належить нормалізація способу життя, відмова від шкідливих звичок, стабілізація психоемоційного стану. До цієї групи заходів відносять також процедури загартовування, що дають змогу посилити неспецифічну резистентність організму до різного виду негативних впливів, включно зі стресом. Замісну імунокорекцію застосовують у разі важких імунодефіцитних станів, за інфекцій, що зачіпають увесь організм, а також інших імунопатологічних процесів. Препарати для замісної імунокорекції отримують з крові й клітин людини, а також за допомогою генної інженерії. До замісної імунокорекції також належить трансплантація кісткового мозку, тимусу або введення в організм пацієнта попередньо активованих клітин імунної системи. Замісною імунокорекцією майбутнього є генна терапія, що полягає у введенні в організм генів, які кодують різні фактори гуморального імунітету, у складі вірусних чи плазмідних векторів. Імунотерапія - лікувальні заходи, спрямовані на регуляцію роботи імунної системи, зокрема на нормалізацію змін у її структурі і функціях. Як й імунокорекція, імунотерапія може бути імуносупресуючою та імуностимулювальною. Імуносупресуюча терапія супроводжується створенням стану імунодефіциту, тобто істотним збільшенням ризику розвитку інфекційних і пухлинних процесів. Її застосовують для запобігання відторгненню трансплантованих тканин та органів; для корекції багатьох інших станів - автоімунних захворювань, алергічних реакцій. У цих випадках лікарі та лікарки ретельно аналізують співвідношення небезпеки самого захворювання і небезпеки розвитку імунодефіциту. Імуностимулювальну терапію застосовують у разі захворювань, до розвитку яких залучена імунна система. Наприклад, для створення імунітету до збудників інфекційних хвороб імунну систему активують за допомогою вакцин, а пасивний імунітет створюють введенням сироваток або очищених антитіл. Імуностимулювальними є препарати рослинного (настоянки елеутерококу, солодки, лимоннику тощо) або бактеріального походження (вакцини, препарати клітинної стінки бактерії, пробіотики),...
0 Переглянути

Імунна система людини, особливості її функціонування

11 Клас

Види імунітету. Імунна система сформувалася в процесі еволюції для забезпечення захисту організму від збудників інфекційних та інвазійних захворювань, пухлин і відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу. Імунітет (від лат. іммунітас - звільнення, позбавлення від будь-чого) - здатність організму протидіяти збудникам інфекційних та інвазійних хвороб, а також впливу речовин, які мають антигенні властивості. Розрізняють два основні види імунітету: неспецифічний, спрямований проти будь-якого чужорідного агента (антигена), та специфічний, спрямований проти конкретного чужорідного агента. За походженням імунітет можна умовно поділити на вроджений і набутий (мал. 21.1). Вроджений імунітет генетично успадковується від батьків і не зумовлений контактом організму зі збудником хвороби. Він є наслідком коеволюції патогену та організму хазяїна (завдання: схарактеризуйте механізм утворення в популяції вродженого імунітету). Прикладом вродженого імунітету є нездатність людини заразитися деякими хворобами тварин, наприклад чумою (чумкою) собак. Набутий імунітет, на відміну від вродженого, формується протягом життя людини і може виникати після перенесення захворювання (активний природний) чи після щеплення (активний штучний). Набутий пасивний імунітет розвивається або після введення в організм готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки (штучний), або при передачі антитіл від матері до дитини через плаценту (природний)....
0 Переглянути

Негативний вплив на здоров’я людини алкоголю, тютюнокуріння та наркотиків

11 Клас

Вплив звичок людини на її здоров’я. Реалізація фізичних і духовних можливостей, закладених у людині від природи, залежить від її способу життя, повсякденної поведінки і звичок. Деякі шкідливі звички призводять до передчасного старіння та різноманітних захворювань. Ви вже знаєте з курсів основ здоров’я і біології, що такими шкідливими звичками насамперед є тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотиків. Пристрасть до тютюнокуріння і вживання алкоголю є різновидом наркоманії, адже наслідки їхнього вживання та механізми виникнення залежності подібні. Для наркоманії характерні непереборний потяг до вживання наркотиків, тенденція до підвищення вжитих доз, формування психічної (психологічної) і фізичної залежності від наркотику. Біологічний механізм формування наркотичної залежності діє через природні процеси, що перебігають в організмі, - біохімічні, біоелектричні, фізіологічні тощо. У результаті вживання наркотиків організм включає їх у свої біохімічні процеси. Здоровий організм людини виробляє власні «наркотичні» речовини, які регулюють її настрій, відчуття навколишнього світу, стимулюють працездатність. У разі регулярного вживання наркотиків, щоб уникнути зайвої кількості стимулювальних речовин, організм знижує або навіть припиняє синтез власних «наркотиків». Поступово низку функцій організму, які до вживання наркотиків забезпечували речовини, вироблені самим організмом (як-от гормони, нейрогормони, медіатори), починають виконувати наркотики. Отже, людина, яка почала вживати наркотик, щоб зберегти нормальний стан, змушена постійно його використовувати. Так формується фізична залежність від наркотику....
0 Переглянути

Безпека і статева культура. Профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом

11 Клас

Безпека і статева культура. Життя людини як соціальної істоти базується на взаємостосунках з оточенням (рідними, друзями, однокласниками, вчителями тощо). Найскладнішими є стосунки між різними статями (чоловіком і жінкою). Запам'ятаємо Статева культура - це культура гармонійних відносин, включно із сексуальними, між чоловіком і жінкою. Сукупність зовнішніх ознак і внутрішніх рис людини, що роблять її привабливою для особин протилежної статі, має назву сексуальність. Сексуальність притаманна кожній людині. Вона виражається через сексуальну активність. Для гармонійних відносин важливо вміти спілкуватися з особою протилежної статі й знаходити порозуміння в будь-яких ситуаціях. У підлітковому віці під час статевого дозрівання виникає особливе психологічне почуття, так званий статевий потяг. Для декого це стає приводом розпочати статеве життя. Але процес статевого дозрівання включає не лише анатомічні та фізіологічні аспекти, а й психологічні та соціальні. Негативними наслідками раннього початку статевого життя може стати небажана вагітність, безпліддя, захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ): ВІЛ/СНІД, гепатит С тощо. Підліткова вагітність є важливою соціальною проблемою. Тому відмова від пропозицій сексуальних стосунків у цьому віці демонструє зрілість і міцність характеру, а не м’якість і нерішучість. Раннє статеве життя може завдати болю і розчарування. Дехто отримує перший сексуальний досвід під впливом психоактивних1 речовин, не усвідомлюючи повною мірою, що відбувається. Гармонійні статеві стосунки передбачають взаємоповагу і відповідальне ставлення до партнера. Одним з проявів відсутності у людини статевої культури є неуважність до партнера і нехтування «безпечним сексом» - засобами контрацепції та профілактики ЗПСШ....
0 Переглянути

Принципи і складові здорового способу життя

11 Клас

Науки, які вивчають здоров’я людини. Людину як біосоціальну істоту вивчає окремий розділ біології, який має назву біологія людини. Він включає в себе багато наук (мал. 18.1). Основні ознаки здоров’я. Здоров’я - найбільша цінність, подарована людині природою. Відповідно до Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів (мал. 18.2). Основні ознаки здоров’я такі: нормальне функціонування організму на клітинному, тканинному та органному рівнях. Нормальний перебіг біохімічних і фізіологічних процесів, що сприяють індивідуальному виживанню і відтворенню; динамічна рівновага організму, його функцій і навколишнього середовища (гомеостаз). Критерієм оцінки рівноваги є відповідність структур і функцій організму навколишнім умовам; здатність до повноцінного виконання соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці; здатність людини пристосовуватися до мінливих умов існування в навколишньому середовищі; відсутність в організмі хвороб (патологій), хворобливих (патологічних) станів і змін; повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його цілісності, саморегуляції і гармонійної взаємодії всіх його органів. Запам'ятаємо Патологія (від грец. патос - страждання, хвороба та логос - вчення) - це хворобливе відхилення від нормального стану організму або процесів життєдіяльності (біохімічних, фізіологічних тощо), що порушує гомеостаз. Принципи здорового способу життя. Здоровий спосіб життя - це стандарт поведінки людини, спрямований на збереження і зміцнення її здоров’я, продовження тривалості життя. Принципи, на яких ґрунтується здоровий спосіб життя, поділяють на дві категорії - біологічні та соціальні (мал. 18.3)....
0 Переглянути

Практична робота 1. Визначення ознак адаптованості різних організмів до середовища існування

11 Клас

Мета: на прикладі представників тваринного та рослинного світу визначити риси адаптованості до середовища їхнього мешкання. Обладнання і матеріали: живі представники або фотографії кактусів і прісноводних легеневих акваріумних молюсків - котушок (або інших представників тваринного та рослинного світу - за вибором учителя або вчительки), пінцети, чашки Петрі, лупи, підручники. Хід роботи 1. Уважно ознайомтеся з особливостями будови запропонованих представників тваринного та рослинного світу. 2. Визначте за допомогою визначальних карток чи визначників систематичне положення досліджуваних об’єктів. 3. Визначте середовища мешкання досліджуваних об’єктів та їхні екологічні особливості. 4. Визначте риси адаптованості досліджуваних об’єктів до середовища їхнього мешкання. 5. Результати досліджень занесіть у таблицю за зразком:...
0 Переглянути

Адаптивні ритми біологічних систем різного рівня організації

11 Клас

Адаптивні біологічні ритми як загальнобіологічне явище. Ви вже знаєте, що обертання Землі навколо Сонця та власної осі зумовлює зміни світлового режиму, температури, вологості повітря тощо. Живі істоти для нормального існування мають пристосовуватись до періодичних змін інтенсивності дії екологічних факторів та їхніх комплексів. Це зумовлює формування в них адаптивних біологічних ритмів. Природні ритми організмів поділяють на внутрішні (пов’язані зі змінами інтенсивності власних процесів життєдіяльності) та зовнішні (спричинені змінами умов існування). Такі важливі життєві функції організму, як ріст, розвиток, розмноження, завдяки адаптивним біологічним ритмам здебільшого припадають на найбільш сприятливі періоди. Внутрішні, або ендогенні, біологічні ритми часто пов’язані з явищем біологічного годинника - здатності організмів реагувати на плин часу (мал. 17.1). Механізми «біологічного годинника» базуються на чіткій періодичності фізико-хімічних процесів, які відбуваються в клітині. Здатність організмів «вимірювати» час дає їм змогу добре пристосовуватися не лише до змін інтенсивності дії екологічних чинників протягом доби, а й до складніших геофізичних циклів у природі. Цікаво знати Ритм «біологічного годинника» можна коригувати, штучно змінюючи чергування світлого та темного періодів доби таким чином, щоб її тривалість була дещо коротшою ніж 24 години. Але біологічний годинник може тривалий час досконало функціонувати й без впливу зовнішніх чинників. У багатоклітинних тварин внутрішні біологічні адаптивні ритми пов’язані зі спеціалізованими клітинами - пейсмекерами (від англ, пейсмекер - водій ритму). Ці клітини здатні генерувати й підтримувати коливання, які передаються провідними шляхами іншим клітинам і зумовлюють їхні біологічні ритми (мал. 17.2). Найпростіші пейсмекерні механізми виявлено навіть у гідри, у якої періодичні скорочення тіла регулюються залежно від інтенсивності освітленості....
0 Переглянути

Адаптації організмів до ґрунтового середовища. Формування життєвих форм організмів як результат адаптацій до певного середовища мешкання

11 Клас

Особливості ґрунту як середовища мешкання організмів. Ґрунт - верхній родючий шар літосфери, створений діяльністю організмів (мал. 16.1). У ґрунтах різних типів різне й співвідношення органічних і неорганічних сполук. Так, у болотних ґрунтах переважають органічні речовини, у чорноземах - співвідношення мінеральних та органічних речовин приблизно однакове, а в каштанових ґрунтах і сіроземах більше мінеральних сполук. Значні запаси органічних речовин (гумусу) у ґрунті створюють кормову базу для різноманітних груп організмів. Грунт є стабільнішим середовищем мешкання порівняно з наземно-повітряним. Вологість ґрунту зазвичай вища, ніж вологість повітря, і тому різноманітні організми можуть легше переживати там посушливий період. Склад ґрунтового повітря значно відрізняється від атмосферного: вміст вуглекислого газу в ньому у 10-100 разів вищий, а вміст кисню дещо нижчий. Кисень здебільшого надходить у ґрунт з атмосферного повітря завдяки дифузії, тому його більше у верхніх шарах. Уміст повітря у ґрунті залежить від його вологості: що вона вища, то нижчий уміст газів. Характерною рисою ґрунту як середовища мешкання різних груп організмів є порівняно невелика амплітуда добових і річних коливань температури. Пошуки оптимальних умов існування визначають вертикальні міграції ґрунтових тварин (мал. 16.2). Над ґрунтом за рахунок рослинних решток формується шар підстилки. Завдяки підстилці відбувається обмін елементами живлення у системі рослина - ґрунт. За активної участі організмів - мешканців ґрунту (бактерій, грибів, тварин) - органічні рештки підстилки активно перероблюються, утворюється подрібнена органіка, перемішана з мінеральними частинками, яка надходить до верхнього шару ґрунту. Мешканці ґрунту здійснюють основні ланки процесу ґрунтоутворення: синтез і руйнування органічної речовини, вибіркове накопичення біологічно важливих хімічних елементів, руйнування й новоутворення мінералів, міграцію речовин ґрунтом....
0 Переглянути

Наземно-повітряне середовище та адаптації до нього організмів

11 Клас

Адаптації організмів щодо рівня освітленості. За вимогами до умов освітленості рослини поділяють на світлолюбні, тіньовитривалі й тіньолюбні. Світлолюбні види (береза, сосна, ковила та ін.) мають пагони з укороченими міжвузлями й сильно розгалужені, листки зазвичай дрібні або із розсіченими листковими пластинками, укриті товстою кутикулою. На нижньому боці листка може бути густе опушення з волосків тощо. У тіньолюбних рослин (зелені мохи, плаун булавоподібний, квасениця звичайна, смерека тощо) листки темно-зеленого кольору з високою концентрацією хлорофілу, число продихів на одиницю поверхні листка менше, ніж у світлолюбних. Листки в тіньолюбних рослин здебільшого розташовані горизонтально чи утворюють листкову мозаїку (мал. 15.1). Тіньовитривалим рослинам (дуб звичайний, липа серцелиста, бузок звичайний та ін.) властиві адаптації, притаманні як світлолюбним, так і тіньолюбним видам. Так, на одній рослині можуть бути листки різних типів, залежно від того, за якого режиму освітленості вони сформувалися: листки, розташовані по периферії крони, мають структуру, притаманну листкам світлолюбних рослин, а в її глибині - подібні до листків тіньолюбних. Якщо рослини зростають у місцевості, де періодично змінюється світловий режим, то в різні сезони у них можуть відповідно з’являтися листки, притаманні або світлолюбним, або тіньолюбним рослинам. У тварин щодо світла виділяють нічну (активні вночі) та денну (активні в світлу частину доби) групи (мал. 15.2). У представників «денної» групи зазвичай добре розвинений зір, вони здатні розрізняти кольори, часто мають яскраве забарвлення. Натомість у представників «нічної» групи, а також видів, що походять від предків, які вели нічний спосіб життя (представники родин Вовчі, Котячі тощо), кольоровий зір розвинений погано, очі можуть мати великі розміри (наприклад, у сов, лемурів), що дає можливість уловлювати незначну кількість світла. У тварин, що мешкають за відсутності світла (мешканці глибоких шарів ґрунту, печер тощо), органи зору сильно редуковані (кріт, сліпак) або можуть узагалі втрачатись (як-от, у хвостатої амфібії - протея). Адаптації організмів щодо температури навколишнього середовища. Види, для існування яких оптимальною є низька температура, називають кріофілами, або холодолюбними. До них належать деякі бактерії, лишайники, мохи, членистоногі тощо. Рослини - мешканці тундри, високогір’я тощо, мають низьке стебло, яке часто стелиться по землі. В...
0 Переглянути

Адаптації організмів до умов водного середовища мешкання

11 Клас

Екологічні групи гідробіонтів і притаманні їм адаптації. Планктонні організми (від грец. планктос - блукаючий) мають адаптації до мешкання у товщі води, пов’язані із забезпеченням плавучості: дрібні розміри, різноманітні вирости тіла, полегшення або відсутність скелетних елементів, накопичення жиру, наявність пухирців, заповнених газами, високий вміст води у тканинах тощо (мал. 14.1). Нектонні організми (від грец. нектос - плаваючий) - більшість риб, головоногих молюсків, китоподібні - здатні до активного пересування в товщі води. Їхніми адаптаціями є обтічна форма тіла і добре розвинені органи руху (мал. 14.2). Покриви представників нектону часто вкриті слизом, що зменшує тертя при пересуванні у водній товщі. Наявність у багатьох риб плавального міхура, заповненого газом, дає їм змогу з мінімальними витратами енергії змінювати положення у товщі води. Деякі з нектонних організмів (як-от, летючі риби, деякі кальмари), розігнавшися зі значною швидкістю під водою, можуть вистрибувати з неї і певну відстань пролітати над її поверхнею. Організми, які мешкають на поверхні та в товщі ґрунту водойм, входять до складу бентосу (від грец. бентос - глибина): форамініфери, коралові поліпи, нематоди, багатощетинкові черви, двостулкові та деякі інші молюски, вусоногі раки, краби, омари, голкошкірі, деякі водорості, ціанобактерії, бактерії тощо. Ці організми мають адаптації до прикріплення до дна або пересування по його поверхні, заглиблення в товщу донного ґрунту тощо (мал. 14.3)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 313 314 315 316 317 318 319 320 321 ... 343
Назад

Навігація