Природно-ресурсний потенціал. Це переважно гірська країна, більшу частину поверхні якої займають Анатолійське плоскогір’я та Вірменське нагір’я з вищою точкою Туреччини - згаслим вулканом Великий Арарат (5165 м) (символ вірменської нації, зображений на гербі Вірменії). Гірська територія країни високосеисмічна. Низовини поширені тільки на ділянках морських узбереж. Надра країни багаті на різноманітні мінеральні ресурси, серед яких: залізні та марганцеві руди, руди кольорових і рідких металів (особливо хроміти, вольфрам, сурма), поклади кам’яного та бурого вугілля, ртуті, азбесту, слюди, фосфоритів.

Мал. 121. Динаміка чисельності населення Туреччини

У горах Вірменського нагір’я починаються такі великі річки, як Тигр, Євфрат, Кура, Аракс, основні ріки Анатолійського плоскогір’я - Кизил-Ірмак, Сакар’я, Сейхан, Манавгат тощо. На території країни знаходяться тільки верхів’я цих рік, вони порожисті та мають численні водоспади.

На більшій частині території країни переважає напівпустельна рослинність, тому лісистість країни - усього близько 15 %. Ліси зосереджені здебільшого в горах і представлені дубами, кедрами, ялинами, модринами.

Населення. За чисельністю населення Туреччина — найбільша держава Близького Сходу (табл. 1). За переписом з 1927 р. населення Туреччини збільшилося в 4,4 раза і 2017 р. перевищило 80 млн осіб (мал. 121). Швидкий приріст населення (0,6 % на рік) є важливою проблемою країни і впливає на вікову структуру: на осіб віком 0-15 років припадає 25 %, похилого віку - 7 %.

Національний склад є порівняно однорідним. Турки становлять близько 90 % громадян. На південному сході мешкають близько 10 млн курдів, уздовж сирійського кордону розселено понад 1 млн арабів, є також вірмени, євреї, боснійці, албанці, грузини, греки, болгари тощо. За віросповіданням турки - мусульмани (більша частина - суніти, менша - шиїти, яких у Туреччині звуть «алевітами»). Є також православні, католики, іудеї тощо.

Населення розміщене вкрай нерівномірно. Найзаселеніші райони узбережжя Мармурового, Чорного й Егейського морів, найменша густота населення - у центральній і східній частинах країни. Середня густота населення в Туреччині становить 97 осіб/км2. Понад 74 % населення мешкає в містах. Міста відзначаються скупченістю споруд, численні з них розташовані в гірській місцевості. Найбільші міста: Стамбул (колишній Константинополь, 14,1 млн осіб), Анкара (5,2 млн), Ізмір (2,8 млн) тощо.

Сучасний стан господарства. Туреччина - індустріально-аграрна країна, що значно залежить від іноземних монополій. Частка промисловості у ВВП (32 %) доволі перевищує частку сільського господарства (7 %). Із 1980-х років здійснюється переведення економіки на ринкові засади, на експортно-орієнтовану модель розвитку з широким залученням іноземного капіталу. Країна стала відкрита для вільного руху товарів і капіталу.

В індустріальному секторі переважають види виробництва обробної промисловості. Розвинута чорна й кольорова металургія: у країні функціонують 3 комбінати повного циклу і 15 приватних міні-заводів. Найбільшим серед них є металургійний комбінат в Іскендероні (збудований завдяки СРСР). Машинобудування представлене виробництвом автомобілів, тракторів, побутової техніки. У країні виробляють або збирають автомобілі ТНК Ford, Fiat, Renault, Toyota, Honda, Opel, Hyundai, Daimler тощо, а також виготовляють авто власних марок: ВМС і Otokar (1,5 млн у 2016 р.). Суднобудівні та судноремонтні заводи працюють у бухті Золотий Ріг і протоці Босфор. Хімічна промисловість пов’язана, перш за все, з виробництвом гумових виробів, сірчаної кислоти, соди, добрив. Традиційною для Туреччини є текстильна промисловість, особливо виробництво вовняних і шовкових тканин, мішковини та канатних виробів. Дуже популярні у світі турецькі килими.

Мал. 122. ГЕС «Ататюрк» на р. Євфрат

У країні активно розвивається енергетика, працюють найбільші на Близькому Сході ТЕС і особливо ГЕС: на р. Кизил-Ірмак і потужний гідроенергетичний вузол «Ататюрк» на р. Євфрат (мал. 122), що виробляє Уз електроенергії в країні. Зберігає своє значення добувна промисловість.

Традиційно Туреччина відзначається багатопрофільним сільським господарством. Провідну роль у ньому відіграє богарне землеробство, на яке припадає % продукції сільгоспвиробництва. У великій кількості вирощують зернові, особливо пшеницю та ячмінь, а також рис, кукурудзу й овес. Значне виробництво технічних культур, що йдуть на експорт і забезпечують сировиною місцеву промисловість: тютюн, бавовник, цукровий буряк, олійні культури, троянди тощо. На узбережжі розвинуте виноградарство, садівництво (цитрусові, маслини, абрикоси, персики, інжир). Продуктивність тваринництва невисока. Переважає розведення дрібної рогатої худоби (овець і кіз). Важливе експортне значення має розведення ангорських кіз, що дають високоякісний мохер.

Основу третинного сектору економіки становлять транспорт, туризм і фінанси. Транспорт є сферою, що динамічно розвивається. У здійсненні вантажних і пасажирських перевезень найважливішим є автомобільний транспорт. Країна має порівняно розгалужену мережу шосейних шляхів (385 тис. км). У 1973 р. був відкритий підвісний міст через Босфор, протяжністю 1,6 км, що з’єднав азіатську та європейську частини країни; з 2016 р. функціонує і підводний тунель «Євразія» (14,5 км). Протяжність залізниць — 12 тис. км. Територією країни проходить маршрут відомого «Східного експресу», що з’єднує європейські країни з Іраном та Індією. Туреччина - велика морська держава. У країні є понад 50 портів, найбільші - Стамбул, Ізмір, Адана, Анталія тощо. Внутрішні та міжнародні повітряні перевезення здійснює національна авіакомпанія Turkish Airlines і кілька приватних.

Останніми десятиліттями Туреччина перетворилася на потужний світовий туристичний центр. Це одна з найвідвідуваніших країн Азії (десяте місце у світі — понад 39,5 млн туристів щороку). Туризм став важливим джерелом валютних надходжень до країни. Країна залучає рекреантів завдяки привабливим природним рекреаційним ресурсам: мальовничим приморським курортам (Анталія, Аланія, Кемер та ін.), курортам на мінеральних джерелах (Бурса), численним історико-культурним пам’яткам (мал. 123).

Мал. 123. Перлина Стамбула - собор Айя Софія (537 р.)

Економіка Туреччини значною мірою пов’язана із зовнішнім ринком. Країна експортує агропродукцію (бавовну, горіхи, тютюн, сухофрукти, продукцію тваринництва та мохер), корисні копалини (рафіновану мідь, хромову руду), текстиль, метали, транспортне обладнання. Імпортує переважно машини й устаткування, сировину (нафту й природний газ), залізо й сталь, споживчі товари. Головні торговельні партнери - країни ЄС, Росія, США.

Туреччина є одним із найважливіших торговельних партнерів України. З України до Туреччини експортуються чорні метали, добрива, насіння і плоди олійних культур, деревина і вироби з неї. З Туреччини до України надходять фрукти та горіхи, пластмаси, полімерні матеріали, насіння і плоди олійних культур, машини тощо. Активно розвивається двостороння співпраця у сфері культури, туристичного бізнесу. За експертними оцінками, у Туреччині налічується приблизно 20 тис. українців, які мешкають або тимчасово перебувають на її території, більшість з них концентруються в Стамбулі й Анталії.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть і охарактеризуйте основні риси економіко-географічного положення Західної Азії.

2. Проаналізуйте стан і тенденції соціально-економічного розвитку субрегіону.

3. Розкрийте особливості секторальної і територіальної структури економіки Туреччини.

4. Як саме переорієнтовують економіку Туреччини на ринкові засади? Доведіть євроінтеграційну спрямованість економічної моделі країни.

5. Визначте основні риси географії сільського господарства Туреччини. Розкрийте зв’язок агровиробництва з природно-економічними умовами.

6. Наведіть приклади найактуальніших і найефективніших міжнародних зв’язків Турецької Республіки з Україною.