§ 6. Населення Європи

Пригадайте

• що таке природний і механічний рухи населення

• особливості структури населення світу, України

• що таке урбанізація, субурбанізація

1. Населення. Система розселення.

У Європі проживають понад 750 млн жителів (у тому числі населення європейської частини Росії) (мал. 1). Середня густота населення висока — 75 осіб/км2. Проте відмінності в людності, насамперед між окремими країнами Північної Європи, Росією та рештою регіону, є істотними. Найбільш густо заселені Західна і Південна Європа, а також окремі країни Північної Європи з густотою понад 300 осіб/км2. Дещо нижчі показники у Східній Європі, оскільки в європейській частині Росії вона становить приблизно 25 осіб/км2. Загалом показники густоти коливаються від 2 осіб/км2 в Ісландії до 410 осіб/км2 у Нідерландах. Абсолютним рекордсменом є «держава-карлик» Монако, де густота населення перевищує 15 тис. осіб/км2.

Найбільшими за кількістю населення є Росія, Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. Населення більшості інших країн не перевищує 12 млн осіб. Проміжну позицію, зокрема, посідають Іспанія, Україна, Польща, Румунія, Нідерланди.

Мал. 1. Кількість населення окремих країн Європи (2016 р.).

2. Природний рух населення Європи. Демографічна політика.

Ви вже знаєте, що зміна кількості населення у світі та в окремих країнах є результатом двох процесів: природного й механічного рухів населення. Основні показники природного руху — це народжуваність, смертність і природний приріст.

Мал. 2. Демографічні процеси в Європі.

У світі спостерігається послідовне зниження показників народжуваності, смертності та природного приросту, яке пов’язане із соціально-економічним розвитком світу — тобто відбувається демографічний перехід (див. таблицю).

У Європі спостерігається четверта фаза демографічного переходу, яка в більшості країн характеризується демографічною кризою — процесом дуже повільного збільшення кількості населення або його відсутністю чи навіть зменшенням. Наприклад, Франція має показник 3,7 %, Норвегія — 3,5 %, Албанія та Велика Британія — по 3,1 %, Нідерланди — 1,8 %, Фінляндія — 1,2 %, Іспанія — 0,8 %.

У деяких країн природний приріст від’ємний: Італія — -1,5 % , Греція — -1,6 %, Німеччина — -2,9%. Проте найбільш складною є демографічна ситуація в більшості країн Східної Європи, а також у Латвії, Литві, Хорватії, Сербії, де відбувається депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості населення країни, переважно внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. До цієї групи належить і Україна. Отже, за темпами зростання кількості населення Європа посідає останнє місце серед регіонів світу, а її частка в населенні світу зменшується (мал. 2).

Таблиця

ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ СВІТУ (2017 р.)

Складна демографічна ситуація в першу чергу пов’язана з низькою народжуваністю, а останнім часом починає зростати смертність, що пояснюється старінням населення.

3. Механічний рух населення Європи.

Уповільнити процеси демографічної кризи в окремих країнах може механічний рух, тобто міграція.

В останні два десятиліття міграційна політика розвинених країн регіону спрямована на залучення робочої сили з країн Східної Європи (особливо в межах ЄС), а також із Туреччини, Індії, Китаю, Філіппін і деяких інших азіатських країн (після розпаду СРСР значну кількість мігрантів прийняла Росія). При цьому зростає кількість осіб, що в’їжджають, із вищою освітою, частка яких у високорозвинених країнах за останнє десятиліття досягла 30% від усіх мігрантів. Загалом серед десяти країн світу, у яких найбільше мігрантів, — п’ять європейських: Росія (11,5 млн осіб), Німеччина (10,2 млн), Велика Британія (8,1 млн), Франція (7,9 млн), Іспанія (6,7 млн). Міграції впливають на кількість і працересурсний потенціал населення багатьох країн, урізноманітнюють його національний та релігійний склад. Тому країни намагаються контролювати імміграцію, іноді обмежувати, але в окремі періоди це стає майже неможливим.

У зв'язку з воєнними діями в Сирії та ряді інших країн ситуація з міграцією до країн ЄС вийшла з-під контролю. Вони переживають найбільшу із часів Другої світової війни міграційну кризу. Тільки у 2015 р. до держав — членів ЄС, за різними оцінками, прибуло від 1 до 1,8 млн біженців і нелегальних мігрантів. Частина з них подали офіційні клопотання про надання притулку.

4. Статево-вікова структура населення.

В усіх країнах Європи (крім Ісландії) кількість жінок перевищує кількість чоловіків. Так, у Великій Британії на 100 жінок припадає 99 чоловіків, в Іспанії та Албанії — по 98, у Німеччині й Чехії — по 97, у Франції — 96, у Португалії, Боснії і Герцеговині — по 95, у Польщі — 94, у Сербії — 95, в Італії — 93, в Угорщини — 91, у Білорусі — 87, в Україні — 86, у Латвії й Литві — по 85 (це найбільше перевищення кількості жінок серед країн світу).

Перевищення кількості жінок значно зростає в старшій віковій групі, а зважаючи на старіння населення можна прогнозувати зростання диспропорції в регіоні.

У високорозвинених країнах Європи на початку XXI ст. відбувся своєрідний і дуже символічний демографічний переворот — частка населення старшої вікової групи перевищила частку населення віком до 14 років. Загалом у Європі частка населення молодшої вікової групи менше ніж 20 %, а в Італії, Іспанії, Греції, Боснії і Герцеговині — менше ніж 14 % і продовжує поступово знижуватися. Частка населення середнього віку перевищує 60 %. Зростає частка старшої вікової групи (60 років і старше), яка перевищує 21%. Населення старіє. Тривалість життя в країнах Східної Європи становить 68—79 років, в інших регіонах, як правило, перевищує 78 років. Особливо де характерно для Північної Європи, де лідерами є Ісландія (83 роки) та Швеція (82 роки).

Мал. 3. Статево-вікові піраміди: а) Албанії; б) Польщі; в) Німеччини. Стовпчикові діаграми на них розташовуються в порядку збільшення віку. Ліворуч від осі графіка — кількість чоловіків, праворуч — жінок. У країнах, де зберігається високий приріст населення, зі збільшенням віку смуги стають коротшими, тому графік має вигляд піраміди. У більшості країн Європи вона нагадує купол, і чим раніше країна вступила в четверту фазу демографічного переходу, тим вище розташована його найширша частина (наприклад, це характерно для Німеччини).

Докладну інформацію про статеву і вікову структуру населення, а також тривалість життя можна отримати за допомогою статево-вікової піраміди — поєднання стовпчикових діаграм, які відображають співвідношення кількості жінок і чоловіків різного віку у відсотках (мал. 3).

5. Працересурсний потенціал.

Незважаючи на складну демографічну ситуацію, регіон має потужний працересурсний потенціал. Економічно активне населення (ЕАН)

Європи складає приблизно 45%. Більше половини зайнято у сфері послуг. У сільському, лісовому господарстві, а також у рибальстві високорозвинених країн працює 2—7% ЕАН. У Східній Європі цей показник вище. У промисловості в середньому працює 20—35%. Головною тенденцією перерозподілу зайнятого населення в країнах із перехідною економікою є збільшення його в третинному секторі за рахунок скорочення в матеріальному виробництві, насамперед у сільському господарстві й промисловості.

Із точки зору якості трудові ресурси регіону мають необхідну освіту, виробничий досвід, високий професійний рівень та добрий стан здоров’я.

Проблемою для окремих країн є високий рівень безробіття. Найнижчими є його показники в Чехії — 2,4%, Німеччині — 3,5%, найвищі в Іспанії — 17,1%, Греції — 21,7%, Боснії і Герцеговині — 22,5%. На жаль, значна частина безробітних — молодь. Так, в Іспанії вона становить половину безробітних.

6. Етнічна, мовна, релігійна структура населення. Українська діаспора у країнах Європи.

Переважна частина населення Європи належить до найбільшої за кількістю індоєвропейської сім’ї, яка включає романську (французи, італійці, іспанці), німецьку (німці, англійці, шведи), слов’янську (поляки, чехи, словаки, українці, білоруси, росіяни, серби, болгари, хорвати, македонці, чорногорці, словенці), балтійську (литовці, латиші) та інші групи. У Європі проживає найбільше росіян, німців, італійців, французів та англійців. Слов’яни переважають у Східній Європі, значна їх кількість зосереджена в Південній Європі.

Слов'янськими мовами розмовляють понад 290 млн осіб. Виділяють східних, західних і південних слов'ян. До південних слов'ян належать серби, болгари, хорвати, македонці, чорногорці, словенці; до західних — поляки, чехи і словаки; до східних — росіяни, українці й білоруси.

У більшості країн Європи панівною релігією є християнство. У Південній Європі різко переважає католицизм (є винятки, наприклад, у Греції, Сербії, Македонії переважає православ’я), у Північній — протестантизм, найбільш поширене лютеранство (є винятки, наприклад, в Ірландії, Литві переважають католики); а в Західній Європі наявне різне співвідношення (наприклад, у Німеччині представлені як протестанти, так і католики). Православ’я найбільш поширене у Східній Європі, наприклад в Україні, Росії, Молдові, Болгарії. У цьому субрегіоні широко представлений і католицизм, він переважає в Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині. Іслам сповідує більшість населення Албанії, Боснії і Герцеговини (Південна Європа). Релігія істотно впливає на різні сторони життя країн Європи.

У Європі сформувалася потужна українська діаспора. Діаспора — це частина народу, що живе поза країною свого походження, своєю історичною батьківщиною. Основною причиною формування української діаспори були міграції населення за межі України, зумовлені економічними та політичними причинами. Кількість української діаспори (українці та їхні нащадки) оцінюється від 10 до 20 млн осіб.

У Молдові українська діаспора формувалася з XVI ст., а особливо інтенсивно після Другої світової війни. Сьогодні тут проживає понад 400 тис. українців (у тому числі в Придністров’ї). Більшість зосереджена в північних і східних районах. За кількістю українці посідають тут друге місце.

У Білорусі налічується майже 160 тис. українців. Більшість із них зосереджена в прикордонних з Україною областях, особливо в Брестській, де вони є корінним населенням, і в столиці — Мінську.

Значна частина західної діаспори розселена в Польщі, Румунії, Чехії, Словаччині. Так, кількість українців Польщі оцінюється в 300 тис. осіб (за даними перепису набагато менше).

За даними перепису, у Чехії понад 50 тис. українців. Фактично їх більше, оскільки четверта частина населення не позначила свою національність. Ще 100 тис. українців працюють у цій державі.

Українська діаспора в країнах Балтії сформувалася після Другої світової війни і до 1990-х рр. досить швидко зростала. Проте за останні 25 років кількість українців тут зменшилася.

Унаслідок останньої хвилі трудової міграції значно збільшилася кількість українців у Польщі, Португалії, Іспанії, Італії, Греції.

7. Урбанізація, субурбанізація, рурбанізація, джентрифікація.

Ви вже знаєте, що західна частина Європи є одним із найбільш густонаселених регіонів світу. При цьому розміщення населення в ньому насамперед визначається географією міст. Рівень урбанізації, під яким розуміють частку міських жителів у загальній кількості населення, тут один із найвищих у світі: у середньому в містах проживає понад 70%, а в деяких країнах — 90% і більше населення (наприклад, у Бельгії — 98%, найвищий показник у світі серед значних за територією держав). Нижчим є рівень урбанізації у Східній Європі та в окремих країнах Південної Європи. Так, у Боснії і Герцеговині, Молдові, Румунії, Словенії, Албанії, Сербії, Словаччині, Польщі він становить від 40 до 60 %.

Характерною рисою урбанізації Європи є дуже висока концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Найбільші з них — Московська, Паризька, Лондонська. Ланцюжок агломерацій, розташованих уздовж Рейну (Кельнська, Ессенська, Дюссельдорфська, Дуйсбурзька тощо), а також ряд міст сусідніх держав, у першу чергу Нідерландів (Амстердам, Роттердам тощо), утворюють Прирейнський мегалополіс. Інший мегалополіс — Англійський — включає низку міських населених пунктів з урахуванням Лондона, Бірмінгема, Манчестера і Ліверпуля.

Мал. 4. Монпарнас — район у південній частині Парижа, розташований на лівому березі річки Сени. Як і інші околиці Парижа, його було включено до складу міста лише в 1860 р.

У 1970—1980-х рр., після періоду бурхливого зростання міст та агломерацій, розпочався відплив населення з їхніх центрів спочатку в близькі передмістя, а згодом і в більш віддалені дрібні міста й сільську місцевість («зелена хвиля»). Цей процес отримав назву субурбанізації, тобто зростання населення приміських зон, у тому числі за рахунок переїзду частини жителів великих міст із перенаселених центральних районів у передмістя. У результаті кількість жителів у центральних районах Лондона, Парижа, Гамбурга, Відня, Мілана й багатьох інших міст або стабілізувалася, або навіть стала скорочуватися.

Одночасно відбувається рурбанізація, під якою розуміють поширення міських умов життя на сільську місцевість. Це зменшує контраст між міськими й сільськими поселеннями не тільки за умовами та якістю життя, але й за функціями і заняттями їхніх жителів.

Частину міст Європи (Лондон, Париж, Амстердам, Брюссель, Франкфурт-на-Майні, Мюнхен, Цюрих, Женева, Відень, Мілан, Варшава) відносять до світових. Ці міста мають ключове значення для регіонів, а окремі з них впливають на політичне, економічне, культурне життя всього світу. У найпотужніших світових містах розташовуються штаб-квартири найбільших ТНК і міжнародних економічних та геополітичних організацій.

Багато європейських міст мають давню історію, яка вплинула на особливості їхньої забудови та архітектури. Коли окремі райони стають занедбаними, а будинки старіють, місцева влада та приватні забудовники здійснюють реконструкцію й оновлення будівель, тобто джентрифікацію. Вона не тільки покращує зовнішній вигляд і комфортабельність житла, але й істотно змінює склад та спосіб життя населення. Замість жителів із низькими доходами ці будівлі заселяють більш заможні городяни. Завдяки джентрифікації стали відомими на весь світ райони Монмартр і Монпарнас у Парижі (мал. 4), Ноттінг-Хілл у Лондоні.

Головне

• Для Європи характерна демографічна криза, яка в першу чергу пов’язана з низькою народжуваністю, низьким природним приростом (іноді від’ємним), старінням населення.

• Країни Європи приймають значну кількість мігрантів, найбільше їх у Росії, Німеччині, Великій Британії, Франції, Іспанії.

• Регіон має потужний працересурсний потенціал, який досягається не тільки значною кількістю, але і якістю ЕАН.

• Переважна частина населення Європи належить до найбільшої за кількістю індоєвропейської мовної сім’ї, панівною релігією є християнство.

• У Європі сформувалася потужна українська діаспора (найбільша в Росії, Польщі, Білорусі, Молдові, Румунії).

• Для Європи характерні процеси субурбанізації та рурбанізації.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Наведіть приклади країн Європи з високою й низькою густотою населення. 2. Охарактеризуйте природний рух населення Європи. 3. Які напрямки міграції характерні для Європи? Чим вони пояснюються? 4. Якими є особливості статево-вікової структури населення Європи? 5. Назвіть найбільші народі Європи. Укажіть, до яких мовних груп вони належать. 6. Що характерно для релігійного складу населення Європи? 7. Поясніть терміни «урбанізація», «субурбанізація», «рурбанізація», «джентрифікація». Наведіть приклади їхніх наслідків на території Європи.

Поміркуйте

1. Серед причин субурбанізації фахівці називають погіршення стану навколишнього середовища та високу ціну житла в центральній частині міст. Доповніть причини виникнення цього процесу.

2. Високорозвинені країни застосовують різні види обмежень на в'їзд мігрантів, у тому числі: професійна кваліфікація (наявність диплома, певний стаж роботи за фахом), віковий ценз, стан здоров’я. Поясніть наявність таких обмежень. Наскільки вони є справедливими?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно