ТОПОГРАФІЧНІ УМОВНІ ЗНАКИ. Наочність топографічних карт і планів досягають використанням умовних знаків — спеціальних графічних символів, що позначають предмети, явища природного та штучного походження. Для відтворення на площині карти геометричних особливостей об'єктів застосовують позамасштабні, площинні (масштабні) та лінійні умовні знаки. Колір застосовують для відображення якісних відмінностей об'єктів місцевості за видовими ознаками.

Позамасштабними умовними знаками зображують місцеві предмети, площа яких не відображається в масштабі карти або плану (мал. 8).

Мал. 8. Позамасштабні умовні знаки

Площинні умовні знаки застосовують для заповнення контурів, що відокремлюють площу об'єктів, розміри яких (площу, конфігурацію) можна виразити в масштабі карти або плану (наприклад, масив лісу, населений пункт, сад, озеро тощо). Контур об'єкта позначають суцільною чи пунктирною лініями або крапками й заповнюють його значками, а також кольоровим фоном, які визначають вид об'єкта й характеризують його особливості (мал. 9).

Мал. 9. Площинні умовні знаки

Лінійні умовні знаки використовують для зображення об'єктів лінійного характеру, довжини яких мають вираз у масштабі карти. При цьому зберігається подібність лінійних обрисів, але часто перебільшується їхня ширина. Лінія осі самого об'єкта на місцевості відповідає лінії осі знака на карті (мал. 10).

Мал. 10. Лінійні умовні знаки

Для побудови системи картографічних позначень використовують різні графічні засоби: точки, лінії, штрихи, фон і колір. Вони є основою більш складних графічних позначень: значкових — асоціативні й геометричні знаки; лінійних — одинарні, подвійні й потрійні лінії, смуги, стрілки; площинних — штриховки, фонове забарвлення, розміщені регулярно значки в межах певного контуру.

Щоб додати карті або плану більшу наочність, для зображення різних елементів використовують кольори: для річок, озер, каналів, заболочених ділянок — синій; лісів і садів — зелений; шосейних доріг — червоний; поліпшених ґрунтових доріг — жовтогарячий. Усю іншу інформацію дають чорним кольором.

Пояснювальні умовні знаки — літерні або цифрові позначення — застосовують для опису якісних і кількісних характеристик об'єктів, показаних на карті (мал. 11).

Мал. 11. Пояснювальні умовні знаки

Рельєф місцевості на топографічних картах зображають способом ізоліній. Ізолінії — це криві, що з'єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями певного показника. На топографічних картах ізолінії (ізогіпси на суші та ізобати на морі), якими відображають рельєф, називають горизонталями. Зображення рельєфу цим способом доповнюють цифровими позначеннями урізів води, абсолютних висот характерних точок місцевості й відносними висотами урвищ, виступів, терас, глибини й ширини ярів, вимоїн, ям у метрах. Бергштрихами показують напрямок схилу вниз. Спеціальними умовними знаками показують форми рельєфу, які не можуть бути показані горизонталями (мал. 12 на с. 16). До них належать яри, вимоїни, кручі, ями тощо.

Мал. 12. Зображення форм рельєфу спеціальними умовними знаками

Горизонталь — це умовна лінія від перетину фізичної поверхні Землі рівневою поверхнею, тобто це замкнена крива лінія, що зображує геометричне місце точок земної поверхні з однаковими висотами.

На малюнку 13 показано побудову горизонталей на невеликій ділянці, для якої рівневу поверхню можна прийняти за площину. Січні площини RS, KL, MN, EF паралельні до початкової площини АВ, а відстань між ними — однакова. Криві лінії rs, mn, kl, ef, ab — умовні лінії від перетину січними площинами земної поверхні, що є горизонталями.

Мал. 13. Зображення рельєфу горизонталями

Що менша відстань між горизонталями на карті даного масштабу, то крутішим є схил на місцевості, та навпаки. Якщо крутизна схилів більша ніж 40°, то їх зображують горизонталями з рисочками. При цьому природні форми рельєфу: зсуви, яри, балки, урвища — позначають коричневим кольором, а антропогенні (кар'єри, насипи) — чорним.

Важливою характеристикою рельєфу на топографічній карті є висота його перерізу — відстань між сусідніми горизонталями по прямовисній лінії (h). Залежно від масштабу карти й характеру рельєфу висота перерізу може бути 0,5; 1,0; 2,0; 2,5; 5,0 чи 10,0 м. Щоб передати закономірності зміни форм рельєфу, значення h установлюють постійним для карт одного масштабу.

ВИМІРЮВАННЯ ВІДСТАНЕЙ І ПЛОЩ НА ТОПОГРАФІчНІЙ КАРТІ. На топографічних картах можна точно визначити відстані між об'єктами, площі об'єктів. Вимірювати відстані по прямій лінії найзручніше лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Для точніших вимірів кривих ліній є спеціальний прилад — курвіметр.

Щоб визначити площу, використовують кілометрову сітку, підраховують кількість повних кілометрових квадратів, які потрапили в межі контура, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково об'єктом, оцінюють за відсотками заповненої площини квадрата.

Дізнайтеся більше

Ручні механічні курвіметри використовують туристи, військові, моряки, а для складних інженерних обчислень застосовують електронні, які значно полегшують роботу зі схемами та кресленнями. Є спеціальні комп'ютерні програми — курвіметри. Така функція автоматично додається до електронних карт і креслярських програм (AutoCAD, Компас-3D, CorelDRAW та ін.). Програму курвіметр можна завантажити окремо.