Живлення річок залежить від пір року, оскільки різні сезони відрізняються кількістю опадів. Ці характерні, регулярно повторювані впродовж року особливості називають режимом річки. На живлення річок впливають не тільки дощі, а й талі сніги та льодовики, підземні води. На багатьох річках щорічно відбуваються повені, коли кількість води сильно збільшується й річка заливає заплаву. Час повеней залежить від клімату. У помірних зонах Північної півкулі повені відбуваються навесні, коли тане сніг. Якщо річка взимку вкрита кригою, то її єдиним джерелом живлення є підземні води. В екваторіальному поясі режим річок майже не змінюється впродовж року.

Розподіл річок по території України залежить, насамперед, від рельєфу та клімату. Найбільша густота річкової мережі — в Українських Карпатах і Кримських горах, найменша — на Причорноморській низовині. У найпосушливішій частині — між Дніпром і затокою Сиваш — постійних водотоків взагалі немає, а тимчасові утворюються лише під час танення снігу або зливових дощів.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГЕОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ, РЕЛЬЄФУ І РІЧКОВОЇ МЕРЕЖІ ТЕРИТОРІЇ. Річки різняться за довжиною, глибиною, швидкістю течії. Більша частина річок — це середні та малі. Великих річок завдовжки понад 1000 км — лише трохи більше 50 у світі. Загальна протяжність їхніх русел становить 180 тис. км, а площа водозбору займає майже половину суходолу. Річки течуть у тектонічних пониженнях рельєфу, формуючи річкові долини. Вони можуть змінювати напрям течії, утворюючи нові русла. Іноді змінюють місце свого впадіння. Сукупність річок називають річковою мережею.

Місце народження річки, тобто її витік, за походженням може бути різним (джерело, болото, озеро, льодовик тощо). Особливості місцевості визначають тип гирла. Дельта формується в умовах повільного підняття пригирлової ділянки суходолу, що сприяє накопиченню принесеного річкою матеріалу твердого стоку. При цьому головне річище розгалужується на численні рукави. Вода щороку формує нові канали, різні малі й великі протоки, острови й острівці (наприклад, Волга, Лена, Меконг). Естуарії формуються в умовах повільного опускання пригирлової ділянки, а прибережні течії, припливи та відпливи забирають принесений річкою матеріал твердого стоку та відносять його далі від гирла. Нерідко й саме гирло поповнюється водою акваторії, куди впадає річка, утворюється своєрідна затока (наприклад, Парана, Св. Лаврентія).

Важливою характеристикою річки є її падіння — різниця між висотою витоку й гирла річки. Відношення величини падіння до довжини річки — це її похил. Падіння й похил річки визначають і на окремих ділянках річки, зокрема у випадках проектування та будівництва гідротехнічних споруд. Гірські й рівнинні річки мають різні характеристики падіння, похилу, швидкості течії, а тому їх розмивна сила різна. На рівнинах річки мають незначні похили й тому течуть повільно, на відміну від гірських річок, де похил може становити 5 м на 1 км, а течія досить стрімка.

На суходолі маса опадів перевищує масу води, яка випаровується. Цей надлишок води стікає в річки, і далі — в океани, замикаючи глобальний кругообіг води на Землі. Таким чином, на планеті відбувається безперервний кругообіг води: океан атмосфера опади океан. Об'єм води, що протікає через поперечний переріз річки за певний час, називають витратами річки:

0 = Р · V, де Р — площа поперечного перерізу річки в м2, V — швидкість течії в м/с.

Витрати залежать від клімату й пов'язані з переважаючим типом живлення річки. Вони неоднакові протягом року, і максимум спостерігається під час повені або паводку. Так, у помірних широтах найбільшими витрати води бувають навесні, коли тануть сніги та крига (снігове живлення). В областях з мусонним типом клімату паводки пов'язані з літніми дощами (дощове живлення), гірські річки переповнюються водою під час танення льодовиків улітку (льодовикове живлення). Витрати води в річці за рік становлять її річковий стік.

Під час свого руху по поверхні вода виконує руйнівну роботу, яку називають річковою ерозією, а накопичувальну — акумуляцією. Їх об'єднує транспортування відокремленого потоком матеріалу. Ці види робіт спостерігають уздовж усього русла річки, завжди разом, і тривають неперервно. Так змінюються річкові долини. Розмиваючи гірські породи, вода поглиблює русло. Глибина врізання водотоку коливається в межах від 100-300 м на рівнинах, до 1000-1500 м у горах. Процес поглиблення триває до відмітки базису ерозії (рівня водойми, у яку річка впадає). Гірські річки утворюють вузькі глибокі долини — каньйони, ущелини, тіснини. На рівнинах, де річки течуть повільно, розмиваються переважно береги. Долини річок стають ширшими, а береги пологими. Річкові наноси утворюють акумулятивні форми рельєфу: пляжі, коси, острови, мілини; у самому річищі внаслідок бічної ерозії утворюються меандри й стариці.

• Знайдіть на карті світу найбільші річки.