Найпоширенішою формою зміни місця проживання громадян України є внутрішні міграції. Так, за даними Держстату, внутрішні переміщення приблизно в 10 разів переважають за обсягом зареєстровані випадки зовнішньої міграції. Більше половини всіх переїздів здійснюють усередині регіонів (між містом і селом) і лише близько третини - між регіонами держави. У міжрегіональних міграціях основними приймачами є м. Київ та Київська область. Відсутність належних умов працевлаштування в селі разом з традиційною для сільської молоді навчальною міграцією спричинили значні втрати молодого населення сіл, інтенсивність вибуття якого у 3-4 рази вища, ніж сільського населення загалом. У зв'язку з вибуттям молоді прискорюється старіння сільського населення, погіршуються показники його природного відтворення.

Унаслідок анексії Росією АР Крим та втрати Україною контролю над частиною території Донецької та Луганської областей з'явилися великі потоки людей, які були змушені залишити місця свого постійного проживання і переселитися до інших регіонів України (у засобах масової інформації їх визначають як «вимушені переселенці», в офіційних документах - як «внутрішньо переміщені особи» (далі - ВПО). Більшість ВПО перебувають у найближчих до місць попереднього проживання регіонах, що свідчить про намір повернутися до покинутих домівок. Водночас, за даними соціологів, близько третини ВПО орієнтується на постійне проживання в інших регіонах України.

Після запровадження демократичних свобод, зокрема й свободи пересування, а також реалізації угоди про безвізовий режим з країнами Європи, стрімко зростає зовнішня міграція населення України (зокрема, за рахунок перетину західного кордону). Постійно зростає чисельність українців і українок, які проживають на території Євросоюзу, нині їх - понад 1 млн осіб, що становить понад 7 % іноземців із третіх країн на території ЄС. Найбільше українців і українок проживає в Італії, Польщі, Німеччині, Чехії та Іспанії.

Значна кількість населення України (понад 1 млн осіб) перебуває за кордоном для здійснення трудової діяльності. У трудовій міграції переважають чоловіки, найчисленнішими серед яких є особи 30-44 років (понад 40 %). Більшість трудових мігрантів походить із західних областей України, 41 % має середню або середню спеціальну освіту, 36 % - вищу освіту, що свідчить про значний відтік кваліфікованих кадрів.

Вищезазначене дозволяє стверджувати, що мігранти сприяють зростанню економіки у приймаючих країнах, беручись за роботу, яка вимагає великого внеску людських ресурсів і енергії, але вважається непрестижною в цьому суспільстві. Приймаючі країни зацікавлені у притоці кваліфікованих фахівців з України, які відіграють важливу роль у створенні комерційних підприємств і впровадженні інновацій, особливо в областях, пов'язаних з науково-технічним прогресом.

В останні роки основними країнами призначення трудових мігрантів з України є Польща, Росія, Чехія та Італія. На них припадає близько 80 % загальних потоків короткострокових та довгострокових трудових мігрантів з України. Так, за даними дослідження Міжнародної організації з міграції (МОМ), у структурі трудової міграції з України відбуваються зміни, а саме - збільшився обсяг довгострокової міграції. Крім того, до міграції дедалі більше долучаються молодь, жінки, мешканці міст, вихідці з Північної, Центральної та Східної України. В останні роки у країнах, куди спрямовані потоки трудової міграції, зростає чисельність українських студентів. Найбільше з них навчається в Польщі, Німеччині, Росії, Канаді та Чехії.

• Які особливості статево-вікової структури населення України? За даними Держстату, статевий склад населення України характеризується суттєвою гендерною диспропорцією. Чисельна перевага жінок над чоловіками у складі населення України спостерігається з 36 років і з віком збільшується. Так, чисельність чоловіків на 1 січня 2018 року становила 19558,2 тис. осіб, а жінок - 22658,6 тис.

В Україні сформувалася структура населення, для якої характерна висока частка осіб старшого віку і низька - молодшого. На 1 січня 2018 року чисельність осіб у віці 0-15 років становила 16,3 % загальної чисельності постійного населення, у віці 59 років і старше - 22,9 %, у віці 16-59 років - 60,8 %.

Вікова структура визначає демографічне навантаження. Станом на 1 січня 2018 року на 1000 осіб у віці 16-59 років припадало 269 осіб у віці 0-15 років та 378 осіб у віці 60 років і старше. У сільській місцевості відповідні показники значно вищі (302 і 396 осіб), ніж у містах (255 і 370 осіб). Порівняно з 2017 роком загальний коефіцієнт демографічного навантаження на 1000 осіб у віці 16-59 років у цілому по Україні зріс з 632 до 647 осіб. Середній вік населення України становить 41,2 роки (чоловіків - 38,5, жінок - 43,8). Найстаріше населення проживає у Сумській та Чернігівській областях України, а наймолодше - у Рівненській.

• Які основні положення демографічної та міграційної політики в Україні? Найважливішими умовами успішності демографічної політики є її системність і стабільність. Серед пріоритетних напрямків демографічної політики в Україні насамперед виділяють поліпшення якості життя населення.

На думку вчених, якість життя - це ступінь розвитку та повнота задоволення всього комплексу потреб та інтересів людей, що виявляються як у різних видах діяльності, так і в житті загалом. Виділяються п'ять основних інтегральних показників, які є складовими якісної життєдіяльності населення. Серед них: якість населення (очікувана тривалість життя, народжуваність, смертність, рівень освіти, кваліфікація тощо); Добробут населення (реальні доходи, рівень споживання товарів і послуг, рівень забезпечення потужностями інфраструктури суспільства тощо); соціальна безпека (рівень умов праці, соціального захисту, соціально-політичного здоров'я самого суспільства та ін.); якість навколишнього середовища (дані про забруднення повітряного простору, води, про якість ґрунту, рівень біорізноманіття тощо); природно-кліматичні умови (склад і обсяги природно-сировинних ресурсів, клімат).

Для розв'язання проблем демографічної кризи насамперед слід реалізувати положення про якісні характеристики населення та гармонізацію його відтворення. Із цією метою держава спрямовує свою діяльність на забезпечення економічних передумов уповільнення процесів депопуляції, формування настанов на здоровий спосіб життя, нової ціннісної основи демографічної поведінки, яка ґрунтувалася б на пріоритетах сім'ї, дітей та гендерної рівності. Одним з перспективних напрямів є забезпечення умов для можливості поєднання зайнятості жінки і виконання нею репродуктивної функції, зокрема, шляхом більшого залучення чоловіків до догляду за дитиною у ранньому віці.

Задля поліпшення державної міграційної політики України потрібно спрямувати владу на: зменшення втрат населення країни через еміграцію шляхом забезпечення громадянам і громадянкам гідних соціально-економічних умов проживання на Батьківщині; протидію незаконній міграції і торгівлі людьми; захист інтересів українських емігрантів, розвиток тісних зв'язків з іноземними діаспорами; повернення працівників-мігрантів та етнічних українців шляхом створення привабливих умов для використання їхніх валютних заощаджень у підприємницькій діяльності на території України. Важливим моментом є також запровадження сукупності методів міграційної політики в контексті загальної стратегії соціально-економічного розвитку України та підвищення її конкурентоспроможності в загальнонаціональному, регіональному та глобальному вимірі.

• Які особливості розселення та зайнятості населення в Україні? Під розселенням розуміють процес розподілу населення по території. Воно характеризується такими показниками, як густота населення, сукупність населених пунктів та їхнє співвідношення в межах території країни. Середня густота населення України на 1 жовтня 2018 р. становила 75,15 осіб на км2, що більше, ніж пересічний світовий показник, але менше, ніж у більшості європейських країн. Найбільша середня його густота в Донецькій, Львівській, Чернівецькій, Дніпропетровській областях та у м. Києві.

Найнижчу густоту населення зафіксовано в областях полісся і степової зони України.

На 1 жовтня 2018 р. понад 29 млн осіб проживало в містах, понад 13 млн - у сільській місцевості. Урбанізованими є переважна більшість областей України. Більша частина їхніх мешканців живе в містах. Загальна кількість міст на 1 січня 2017 р. становила 460, у тому числі 189 - міста спеціального статусу, республіканського та обласного значення. Селищ міського типу зареєстровано 885, сільських населених пунктів - 28 377. Найбільші міста нашої держави - це Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Донецьк, Запоріжжя. Функціональними типами міст України є: місто - столичний центр; поліфункціональні; багатогалузеві промислові, промислово-транспортні, курортно-промислові, переважно одногалузеві.

Під впливом глобалізації та ринкових трансформацій у містах отримали розвиток процеси деіндустріалізації (а також реіндустріалізації), функціональної фрагментації, джентрифікації, субурбанізації (див. словник). Ключовими проблемами сучасних міських територій в Україні є: утрата резервних територій для перспективного розвитку міст унаслідок їх забудови; невирішені («заморожені») проблеми житлових масивів радянських часів; відсутність вимог і стимулів забезпечення екологічного стану міст; монофункціональність невеликих міст та ін. Усі ці проблеми погіршують якість життєдіяльності міського населення і загострюють соціальні проблеми.

Понад 67 % населення нашої країни є економічно активним. Найбільше економічно активного населення зосереджено у столиці України - м. Києві, а також у Харківській, Чернігівській, Рівненській областях. Найменше економічно активного населення в Івано-Франківській, Луганській та Тернопільській областях. Структура зайнятості населення за видами економічної діяльності змінюється несуттєво в останні роки (табл. 28.2). Переважна кількість зайнята в оптовій та роздрібній торгівлі, сільському, лісовому, рибному господарстві та промисловості.

Таблиця 28.2. Зайняте населення України за видами економічної діяльності

За областями України найбільша зайнятість населення в місті Києві, а також у Дніпровській, Харківській, Запорізькій областях, найменша - на заході країни, зокрема в Івано-Франківській, Тернопільській і Хмельницькій областях.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

МАЄТЕ ЗНАТИ:

• основні демографічні проблеми України, крім низької народжуваності, - висока передчасна смертність і негативне сальдо міграції у більшості областей;
• статевий склад населення України характеризується суттєвою гендерною диспропорцією на користь жіночого населення;
• в Україні сформувалася структура населення, для якої характерна висока частка осіб старшого віку і низька - молодшого;
• серед пріоритетних напрямків демографічної і міграційної політики в Україні насамперед виділяють поліпшення якості життя населення;
• середня густота населення України поступово зменшується і становить 75,15 осіб на км2;
• в Україні за чисельністю переважають сільські населені пункти, кількість міст становить 460, найбільших за чисельністю населення - 6 міст.

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

1. Користуючись даними Державної служби статистики та даними (табл. 28.1), визначте області з найбільшою/найменшою чисельністю населення, з найбільшим/найменшим міграційним приростом і скороченням і позначте їх на контурній карті.

2. Користуючись даними Державної служби статистики, проаналізуйте інформацію про кількість зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 2018 р.

ПРАКТИЧНІ РОБОТИ

9. Аналіз картограм народжуваності, смертності, природного приросту, густоти населення, урбанізації в Україні.

ДОСЛІДЖЕННЯ (НА ВИБІР)

1. Сучасна географія трудової еміграції з України.

2. Соціальні проблеми монофункціональних міст.