Політична географія і геополітика та їхні складові
- 29-12-2021, 20:07
- 665
11 Клас , Географія 11 клас Безуглий, Лисичарова (рівень стандарту)
§ 24. Політична географія і геополітика та їхні складові
ПРИГАДАЙТЕ: Що виступає предметом вивчення політичної географії? Як ви розумієте поняття «географічний простір»? Назвіть елементи, з яких складається територія країни.
• Зміст і складники політичної географії. Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці із цієї проблематики в 1885 р. й першу монографію під назвою «Політична географія» у 1897 р.
Політична географія є перехідною наукою, що виникла на стику географії та політології, тому вона має тісні зв’язки як із системою географічних, так і із системою політичних наук.
Політична географія - це географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення і взаємовідношення політичних сил, територіальні форми політичних процесів і явищ.
ЗАУВАЖТЕ
Політична географія складається з: геополітики, морської політичної географії, військової (стратегічної) географії, політичного країнознавства, політичної регіоналістики, електоральної географії (географії виборів) тощо.
Вивчає: 1) формування політичної карти світу та окремих його регіонів; 2) зміни на політичних кордонах; 3) особливості державного устрою і форми правління; 4) політичні партії, групування і блоки; 5) територіальні аспекти масових виборчих кампаній; 6) етнічні конфлікти; 7) співвідношення глобальних і регіональних проблем тощо.
Географічними складниками політичної географії виступають географічний простір, території, географічні місця.
Географічний простір - це складний земний планетний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі й охоплює усі сфери географічної оболонки (літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу та соціосферу).
Під територією в міжнародному праві розуміють поверхню суходолу на Землі з природними й створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення. За основними видами правового режиму всі території поділяються на три типи: державна територія (перебуває під суверенітетом певної держави), територія з міжнародним режимом (земні простори, що не належать будь-кому, а перебувають у загальному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного права, це передусім відкрите море, повітряний простір над ним і глибоководне морське дно тощо), території зі змішаним режимом (вони не перебувають під суверенітетом держав і не входять до складу державних територій, але кожна прибережна держава має суверенні права на розвідку та розробку природних ресурсів у межах морської економічної зони. Такий особливий міжнародно-правовий режим установлено в Антарктиці, яка за договором 1959 р. повністю демілітаризована й відкрита для наукових досліджень усіх країн, жодна частина Антарктики не перебуває під суверенітетом будь-якої держави).
Географічне місце - будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
До основних політичних складників належать політичні інститути та політичні відносини. Політичні інститути є способом організації політичного життя суспільства, що втілює ті або ті політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. Політичні інститути - це певні політичні установи (політичні партії, органи суспільного громадського самоуправління та ін.), що виконують спеціальні функції в політичному житті суспільства або певну діяльність. До політичних інститутів належать державні органи влади (парламент, уряд, суд), різноманітні структури, що здійснюють представництво інтересів (політичні партії, групи інтересів, лобізм), способи обрання посадових осіб (виборчі системи) тощо. Звісно, що між ними здійснюються певні взаємодії - політичні відносини. Вони відіграють стрижневу роль у житті країни. Це відносини між усіма, хто прямо або опосередковано причетний до політики. Саме вони не лише зумовлюють життя держави, народу, а й визначають зовнішню політику, яка завжди пов’язана з інтересами нації, народу, держави.
Політичні відносини виникають унаслідок взаємодії суб’єктів і учасників політичного процесу з приводу завоювання, установлення і застосування політичної влади. Характер цих відносин переважно залежить від політичного режиму влади. Наприклад, у тоталітарній державі ці відносини чітко залежать від вертикалі влади, а в демократичній країні вони мають вигляд співпраці, суперництва, компромісів, діалога тощо. Великий вплив на формування і розвиток політичних відносин чинить наявна в державі нормативно-правова база, зокрема конституція, у якій чітко прописані повноваження суб’єктів політики.
Сучасна практика міжнародних відносин свідчить, що держави постійно чинять вплив одна на одну, зокрема й через застосування «сили» (можливість сильнішого нав’язати свою волю слабшим, у такий спосіб змінюючи характер відносин на свою користь). Такий вплив здійснюється кількома шляхами:
- застосування «жорсткої сили» через економічний вплив (надання допомоги, хабара або застосування економічних санкцій) чи військові дії (використання примусової дипломатії, активних дій або будь-яких погроз із метою примусу або залякування);
- застосування «м’якої сили» через здатність держави домагатися своїх цілей унаслідок привабливості власної культури та різних суспільно-політичних цінностей;
- застосування «розумної сили» (або «смарт-сили»), що поєднує примус і винагороду з привабливістю цінностей і переконань задля досягнення цілей; це поєднання військової сили та всіх форм дипломатії.
Отже, головним об’єктом дослідження політичної географії виступають територіально-політичні системи (ТПС) — територіальні поєднання взаємопов’язаних компонентів суспільно-політичного життя країни (політико-територіального устрою, політичних сил, організацій, інститутів, а також електоральної поведінки (політичних симпатій) населення, яка відображається зазвичай у результатах місцевих або парламентських виборів). ТПС досліджують на різних якісних рівнях: національному (ТПС, що формуються в адміністративних і правових межах певної держави) та наддержавному (ТПС, що формуються на мезо- та макрорівнях, їхні межі залежать від динаміки змін балансу геополітичних сил на глобальному рівні).
• Геополітика та її складові. Сама назва «геополітика» уже свідчить про синтетичний характер цього наукового й філософського напряму, тобто геополітика є результатом синтезу географії та політології.
Геополітика - напрям політичної науки, що досліджує теоретичні та практичні проблеми світової політики, закономірності та основні тенденції розвитку й функціонування міжнародного життя.
Уперше термін «геополітика» виник у науковій літературі на початку XX ст. у книжці «Держава як форма життя» шведського політолога Рудольфа Челлена (1864-1922). Він запропонував концепцію геополітики як наукової дисципліни в системі політичних наук, що вивчає «державу як географічний організм у просторі». За Р. Челленом, геополітика має досліджувати тиск на державу з боку її зовнішнього оточення, геометричну форму державної території та її зручність, а також склад території держави, її природні ресурси тощо. Р. Челлен розробив концепцію «великих держав», які він поділяв на просто великі та світові держави, кожна з яких володіє великою міццю і має переваги й недоліки свого геополітичного положення.
Сучасна геополітика пояснює політику з боку географічних чинників (характеру кордонів (сухопутні або морські), забезпеченості природними ресурсами, острівного або сухопутного положення країни, клімату, рельєфу місцевості тощо). Водночас географічні чинники досліджуються у прямій єдності з історичними, політичними передумовами, що чинять найбільший вплив на стратегічний потенціал держави.
Геополітика сучасності досліджує:
- вплив географічних складових держави (характер розташування, рельєф, клімат, ландшафт, корисні копалини);
- чинники, що мають стратегічне значення для безпеки держави (нові технології в економіці й у військовому виробництві, насамперед телекомунікаційний зв’язок, кількість і якість населення, його політична та ідеологічна єдність);
- особливості та результати інтенсивного протистояння в інформаційному просторі (як-от інформаційні війни, що націлені на інформаційно-психологічну поразку супротивника, на формування громадської думки).
Під час аналізу геополітики окремої держави виділяють зовнішню геополітику (формулювання стратегічних напрямів оптимальної зовнішньої політики держави, розробка тактичних прийомів проведення політики, спрямованої на забезпечення національної безпеки й задоволення геополітичних інтересів держави тощо) та внутрішню геополітику (вироблення стратегічних засад ефективної регіональної політики, дослідження просторових аспектів взаємодії політичних партій і рухів, етнічних, релігійних спільнот тощо). Окремо виділяють геостратегію як напрям геополітики, що розробляє довгострокові стратегічні цілі, напрями та принципи зовнішньої політики держави у світовому просторі.
Сучасні глобалізаційні процеси суттєво змінюють традиційні уявлення про політику, а також і про контроль над простором. Зміцнення взаємозалежності в галузі економіки й фінансів, тенденції економічної інтеграції неминуче спричиняють зміни й у сфері політики та культури. Беззаперечним є те, що посилюється вплив засобів масової інформації (ЗМІ), зокрема й мережі Інтернет. Мас-медіа в сучасному суспільстві відіграють уже не допоміжну роль, як це було раніше, а стають самостійним геополітичним чинником, здатним істотно впливати на історичні долі народів.
Мал. 1. Зони впливу двох супердержав (СРСР і США) протягом 1946-1991 рр.
Геополітики вважають, що нині настає ера багатополярного світу, хоча нещодавно в ньому панувала біполярність (двополюсність). Біполярність передбачає розподіл світу на сфери впливу між двома полюсами сили, створення військово-політичних блоків, іноді - будівництво ідеологічного, релігійного й культурного бар’єрів. Найвідомішим прикладом біполярного світового устрою була «холодна війна» між СРСР та США (мал. 1). Друга половина XX ст. - єдиний період в історії людства, коли на два табори був поділений майже увесь світ, за винятком невеликих і малозначних із стратегічного боку держав.
Поступово на зміну біполярному устрою приходить багатополярний. Стали формуватися геополітичні центри сили, які на базі військових, географічних та інших переваг тяжіють до захоплення ринків та інших форм експансії. Нині нарощування економічної та військової могутності Китаю, постійне нагадування ісламського світу про свої світові претензії, сприятливі прогнози економічного зростання Індії, наявність Європейського Союзу, Японії та Росії - усе це дає змогу стверджувати, що світ неухильно рухається в бік багатополярності та поступового переділу сфери політичного, економічного, територіального й військового впливу.
У сучасних умовах можна виділити сім основних геополітичних центрів сили: США, Росія, Євросоюз, Китай, ісламський світ, Японія, Індія. Це зазвичай глобальні й трансрегіональні геополітичні гравці, вплив яких у сучасному світі є найпомітнішим. Одночасно зростає роль великої групи країн, які входять до G-20, зокрема Бразилії, Аргентини, Туреччини, Австралії, ПАР, Південної Кореї, Канади (таблиця). Одночасно виникають своєрідні локальні центри сили, які подекуди носять загрозливий характер, зокрема міжнародне піратство в Аденській затоці, домінування терористичних структур у Сирії, Афганістані, Іраку, Сомалі тощо.
Формування системи цілей і завдань зовнішньої політики держави, яку називають національними інтересами держави, є суперечливим і довготривалим процесом, на який впливають геополітичні реалії, економічні, соціальні, етнічні, культурні та психологічні чинники, що переплавляються масовою свідомістю, корегуються певною системою цінностей і вбачають своє існування в концепції національних інтересів. У просторово-географічному плані сфера національних інтересів не може обмежуватися лише національною територією. Однією зі складових національного інтересу держави виступає геополітичний інтерес. Головним геополітичним інтересом будь-якої держави є спроможність бути гравцем, який активно діє у визначеному геополітичному просторі та здатний захищати власні національні, державні, коаліційні інтереси. Максимальна реалізація геополітичного інтересу держави залежить від географічного розташування, сукупності інтересів сусідніх держав, рівня економічного розвитку, відповідно, місця на світовому ринку, соціальних параметрів населення (культурно-цивілізаційних традицій і менталітету населення).
Таблиця. Світові центри сили (на 2017 р.)
Підсумуйте свої знання:
- 1. Поясніть значення понять: географічний простір, територія, географічні місця, політичні інституції (відносини, сили), територіально-політична система, геополітика.
- 2. На основі інформації підручника та додаткових джерел розкрийте взаємозв’язок і політичні взаємодії різних географічних місць, що впливають на стан сучасної світової політики та економіки.
Перевірте, чого навчилися:
Спираючись на статистичні дані, представлені в таблиці, порівняйте сучасні геополітичні центри сили за показниками: людський потенціал, економічна могутність, військовий потенціал, приналежність до військово-політичних об’єднань. Як впливає існування ідеологічних, релігійних або культурних бар’єрів на наявність військового потенціалу в країнах (регіонах), що представляють світові центри сили?
Коментарі (0)