Освоєння полярних широт. Початок XX ст. ознаменувався освоєнням полярних широт і відкриттям Північного й Південного полюсів. Кілька разів американські (Джорж Де-Лонг), норвезькі (Фрітьоф Нансен, Руаль Амундсен), російські (наш співвітчизник Георгій Седое) дослідники намагалися досягти Північного полюса. Лише в 1909 р., з восьмої спроби, це вдалося зробити американському морському офіцерові Роберту Пірі. Він першим досяг точки Північного полюса.

Умови для дослідження в Антарктиді були значно складнішими, ніж у північній полярній області — Арктиці. Сильні морози, вітри, снігові бурі, гірські хребти материка, укриті товстим шаром льоду, тріщини — ці перешкоди були на кожному кроці мандрівників. Однак Антарктида приваблювала своєю унікальною природою, рослинним і тваринним світом, рідкісними мінералами та корисними копалинами. Капітан Роберт Скотт керував Британським центром наукових досліджень в Антарктиді в 1901-1904 рр. Під час експедиції дійшов до 82° 17' пд. ш. Пізніше Р. Скотт удруге спробував досягти Південного полюса. 2 листопада 1911 р. його експедиція вирушила в дорогу. Через кілька сотень кілометрів він відправив на базу кількох чоловік. До полюса дійшли п’ятеро учасників експедиції. Трохи раніше (19 жовтня 1911 р.) у тому ж напрямку вирушила й норвезька експедиція під керівництвом полярного дослідника Руаля Амундсена. Він досяг полюса 16 грудня 1911 р. і в січні 1912 р. повернувся на базу на узбережжі (мал. 15). Учасникам експедиції Р. Скотта не пощастило: експедиція дісталася Південного полюса на місяць пізніше — 17 січня 1912 р. Через великий холод і виснаження всі учасники експедиції загинули. Пошуковий загін знайшов тіла загиблих лише в листопаді 1912 р. Потрібно зазначити, що в допоміжній команді Р. Скотта був і наш земляк — полтавчанин Антон Омельченко.

Роберт Скотт

Руаль Амундсен

Отто Шмідт

У справі дослідження Північного Льодовитого океану багато зробив російський учений, видатний дослідник Арктики — Отто Шмідт. У 1929 і 1930 рр. він організував експедиції на криголамі «Георгій Седов» до островів Земля Франца-Йосифа та Північна Земля. У 1932 р. О. Шмідт очолив експедицію на криголамі «Сибіряков», яка подолала за одне літо шлях морями від Європи через Північний Льодовитий океан до портів Далекого Сходу. Так було відкрито Північний морський шлях. У 1937 р. О. Шмідт керував експедицією, яка організувала наукову станцію «Північний полюс». З того часу такі станції почали регулярно вести спостереження за погодними умовами, температурою води, рухом льоду.

Мал. 15. Карта антарктичної експедиції під керівництвом Р. Амундсена

Павло Тутковський

Українські вчені-географи. Вагомий внесок у розвиток географії України зробили українські вчені-географи у XX ст. Так, Павло Тутковський досліджував природу українського Полісся, створив теорію походження ґрунтоутворюючих порід, вивчав підземні води України, першим звернув увагу на необхідність раціонального використання водних ресурсів України. Написав багато наукових праць, посібників для студентів вищих навчальних закладів.

Відомий український географ і картограф Степан Рудницький — автор наукових праць із фізичної й економічної географії, багатьох карт України та півкуль Землі. Академік Костянтин Воблий — відомий у галузі економіки, науки про ведення господарства, автор кількох підручників з економічної географії.

Учений-географ професор Каленик Геренчук вивчав рельєф України й проблеми охорони природи.

Дослідження Антарктиди. Сучасна географія досліджує складні взаємозв’язки природи та суспільства. Такі завдання не під силу вченим однієї країни. Тому географи всіх країн об’єднують свої зусилля. У багатьох регіонах нашої планети є спеціальні наукові станції, що постійно вивчають явища природи Землі.

Об’єктом окремого міжнародного дослідження є материк Антарктида. Він не належить жодній країні світу. З 1956 р. на материку працюють учені з Японії, США, Австралії, Аргентини, Польщі, Росії, Великої Британії, Німеччини, Франції та інших країн. В Антарктиді працює й Українська науково-дослідна станція «Академік Вернадський» (мал. 16).

У 1959 р. було підписано міжнародну угоду про те, що Антарктида — материк, вільний від промислового виробництва та воєнних дій. Це — материк учених.

Мал. 16. Українська науково-дослідна станція «Академік Вернадський»

Мал. 17. Судно «Челленджер»

Ж. І. Кусто під час експедиції в Антарктику

Географічні дослідження в наш час. Велику увагу сучасні географи приділяють дослідженню Світового океану: вивчають його дно, рельєф, рослинний і тваринний світ, наявність корисних копалин, особливості вод, постійних течій і вітрів.

Початок науковому вивченню Світового океану поклала британська експедиція на судні «Челленджер» у 1872 р. (мал. 17). У XX ст. ці дослідження продовжили. У них беруть участь США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія. Удалося відтворити досить повне уявлення про рельєф дна Світового океану. Цьому сприяла діяльність швейцарця Огюста Піккара, американця Дональда Уолта й особливо француза Жака Іва Кусто — видатного дослідника океанічних глибин, винахідника акваланга.

У XXI ст. учені-географи інтенсивно вивчають атмосферу й близький космос. Щоденна погода, зміни клімату, стан атмосфери хвилюють людей. Тисячі метеорологічних станцій передають дані через Інтернет у метеорологічні центри світу. Це дає змогу швидше спрогнозувати погоду, вчасно попереджати людей про стихійні явища.

Особливо актуальними в наш час є екологічні проблеми. Щоб ефективно їх вирішити, потрібні комплексні географічні знання про окремий регіон, материк, океан і всю планету. Географічні відомості необхідні були нашим попередникам, вони потрібні й нам для створення оптимальних умов життя на Землі.

Сучасні туристичні подорожі людей. Туризм — це тимчасове переміщення людей у вільний час із місця свого постійного проживання в іншу країну або місцевість у межах своєї країни з метою відпочинку, оздоровлення, пізнання навколишнього світу й отримання задоволення. Майже всі люди люблять подорожувати. За останні 20 років значно зросла кількість туристів у світі. Серед них збільшилася кількість людей похилого віку. Популярні нетривалі поїздки, мандрівки з інтервалами, «зелений туризм», екскурсії, походи, альпінізм, морські та річкові круїзи, відвідування культурних і спортивних заходів, магазинів, релігійних центрів тощо. Спостерігається перехід від масового туризму до диференційованого. Це зумовлює розвиток туристично-рекреаційної діяльності. З’явилося багато бажаючих здійснювати екстремальні подорожі до Північного полюса, Антарктиди, Чорнобильської АЕС, у Гімалаї, навіть у космос. Найпоширенішими туристськими потоками є країни Європи, різні регіони Америки, Азійсько-Тихоокеанський регіон. До країн, які найбільше відвідують туристи, належать Франція, Італія, Іспанія, США, Китай.

ПОВТОРИМО ГОЛОВНЕ

• Багато людей із різних країн намагалися досягти Північного полюса. У 1909 р. це зробив американський морський офіцер Роберт Пірі.
• До Південного полюса в 1911 р. вирушили англійський полярний дослідник Роберт Скотт і норвежець Руаль Амундсен. Першим до полюса дійшов Р. Амундсен. Під час повернення всі учасники походу Р. Скотта загинули.
• У справі дослідження Північного Льодовитого океану багато зробив російський учений Отто Шмідт. Він започаткував морський транспортний шлях від Європи через Північний Льодовитий океан до портів Далекого Сходу.
• Значний внесок у вивчення географії України зробили такі українські географи, як Павло Тутковський, Степан Рудницький, Костянтин Воблий, Каленик Геренчук.

Ключові терміни і поняття

Арктика, туризм.

Запитання та завдання

• 1. Хто перший досяг Північного полюса?
• 2. Розкажіть, як підкорювали Південний полюс.
• 3. Розкажіть про українських учених.
• 4. Назвіть проблеми, над якими працюють сучасні географи.

Порівняйте карти вчених стародавнього світу, середніх віків із сучасною картою півкуль. Яка між ними різниця? Зробіть висновок.

Підготуйте розповідь (презентацію) про дослідження Антарктиди й Арктики. У своїй розповіді зверніть увагу на те, учені яких спеціальностей і в яких умовах проводять ці дослідження.

СКАРБНИЧКА ДОСЛІДНИКА

Систематичне наукове вивчення Антарктиди розпочалося із середини XX ст. Тоді на материку, укритому триметровою товщею льоду, було створено мережу наземних станцій для проведення внутрішньоконтинентальних походів і наукових спостережень.