Нерівності океанічного дна почали формуватися ще до того, як поверхню нашої планети заповнили води первинного океану. За мільярди років рельєф значно змінився, проте основні елементи залишилися тими самими.

У давнину люди вважали, що дно океану має чашоподібну форму без жодних нерівностей, але в середині XIX ст., коли розпочались океанологічні дослідження, з’ясувалося, що це не так.

На дні океанів виокремлюють материкову обмілину (шельф), материковий схил, ложе океану та серединно-океанічні хребти, жолоби.

Дно Світового океану. Частина материка — материкова обмілина — шельф до 200 м глибини (мал. 72). Материкова обмілина має відносно рівну поверхню й незначний похил. Глибина материкової обмілини (шельфу) коливається в межах 200 м і позначаються на карті світло-голубим кольором. Шельф укритий шаром осадових порід, що найтовщий у місцях, де річки впадають в океан. Найбільша ширина шельфу спостерігається біля північних і східних берегів Євразії.

На шельфі вода добре прогрівається, річки приносять живильні речовини, утворюється планктон. Саме шельфова зона Світового океану дає 90 % риби та інших продуктів моря. На шельфі ведеться добування нафти, газу, кам’яного вугілля та алмазів.

Материковий схил — це поверхня дна, перехідна від шельфу до ложа океану. Він вирізняється не тільки великим нахилом поверхні (до 15-20°), а й наявністю підводних каньйонів та інших форм рельєфу. З верхньої частини материкового схилу вниз переміщується багато осадових порід, які утворюють потужні товщі рихлого осаду в глибокому прогині материкового підніжжя. Середня глибина материкового схилу — від 200 до 2500 м.

Мал. 72. Рельєф дна Світового океану

Ложе океану — найглибша частина дна, укрита товстим шаром осадових гірських порід. У межах ложа океану трапляються підводні хребти, глибоководні рівнини та жолоби. У місцях розходження літосферних плит на дні океану утворюються серединно-океанічні хребти. Незважаючи на таку назву, вони не завжди проходять посередині океанічного дна. Уперше їх було виявлено й досліджено на дні Атлантичного океану, де вони саме так розміщені. Серединно-океанічні хребти окремих океанів з’єднані між собою й утворюють єдину систему. їх загальна довжина становить приблизно 75 тис. км, а ширина — 2 тис. км. В областях серединно-океанічних хребтів найбільше розвинутий вулканізм і відбуваються землетруси. Учені припускають, що вздовж їх головної осі піднімаються речовини мантії та розходяться літосферні плити. Там, де вершини серединно-океанічних хребтів виходять на поверхню, утворюються острови. Таким островом, наприклад, є Ісландія.

В окраїнних частинах океанів є особливі форми рельєфу дна — жолоби. Це результат занурення океанічної літосферної плити під материкову. Жолоби повздовжньо витягнуті на сотні кілометрів заглибини. Вони є найглибшими частинами океанічного дна й можуть сягати кількох тисяч метрів у глибину та 200 км у ширину. Сучасна техніка поки що не дає можливості детально вивчити ці глибоководні ділянки дна океану. У Тихому океані знаходиться найглибший жолоб — Маріанський (11 022 м).

Оскільки земна кора океанічного типу тонша за материкову, на морському дні є багато вулканів, більшість з яких давно згасли й стали основою формування коралових островів.

Океанічне дно — місце багатих покладів різноманітних корисних копалин.

Практична робота 4 (продовження)

Позначення на контурній карті рівнин, гір, вулканів суходолу та серединно-океанічних хребтів

Позначте на контурній карті серединно-океанічні хребти та найбільші жолоби.

ПОВТОРИМО ГОЛОВНЕ

• Рельєф дна Світового океану складається з материкової обмілини, або шельфу, материкового схилу й ложе океану, серединно-океанічних хребтів, жолобів.
• Морське дно приховує великі запаси корисних копалин.
• У Тихому океані знаходиться найглибший жолоб — Маріанський (11 022 м).

Ключові терміни і поняття

Шельф, материковий схил, ложе океану, підводні вулкани, океанічні жолоби, серединно-океанічні хребти.

Запитання та завдання

• 1. Як люди в давнину уявляли будову океанічного дна?
• 2. Назвіть, які частини виокремлюють у рельєфі дна Світового океану.
• 3. Поясніть, як утворюються глибоководні жолоби.
• 4. На які корисні копалини багате океанічне дно?

Знайдіть на карті найбільші океанічні жолоби всіх чотирьох океанів і порівняйте їх. Запишіть їх у порядку зменшення глибин.

СКАРБНИЧКА ДОСЛІДНИКА

Слово ехолот — це скорочення англійських слів, які перекладаються як «звук, пересування, розташування». Розвиток техніки й активні океанічні дослідження дали можливість установити, що на дні Світового океану існує складна система форм рельєфу/. Його вивчення найчастіше проводять за допомогою ехолота (мал. 73).

Цей навігаційний прилад використовують для вимірювання часу пробігу звукових променів до об'єкта й назад. У днищі судна розміщено джерело звукових сигналів — передавач. Звук поширюється вертикально вниз, відбивається від дна й приймається приймачем ехолота, установленого на судні. Хронометр відмічає відрізок часу від моменту посилання сигналу до моменту повернення еха від дна, спеціальний пристрій перетворює сигнал на запис самописця. Уперше ехолоти використали під час Другої світової війни для відстеження підводних човнів. У наступні роки їх використовували в цивільному рибопромисловому флоті. За допомогою ехолота можна визначити не тільки наявність риби й глибину, на якій вона знаходиться, а й рельєф дна. Їх використовують для пошуку затонулих об'єктів.

Перші рибопошукові ехолоти виводили інформацію на аркуш паперу, пізніше на зміну друкуючому блоку прийшов дисплей (у 1985 р. компанія Humminbird першою представила ехолот із рідкокристалічним дисплеєм).

Рис. 73. Ехолот