Мал. 4. Національний атлас України

Електронні карти. Електронні карти - це окремий вид картографічних зображень, які формуються на основі даних цифрових карт і відображуються на різних засобах (монітор комп’ютера, дисплей смартфона або планшета, супутникового навігатора). Особливістю електронних карт є те, що вони існують лише в певний проміжок часу та, виконавши своє завдання, змінюються іншими.

Класифікація цифрових та електронних карт відповідає загальноприйнятому поділу звичайних карт за змістом і призначенням: цифрова загальногеографічна карта, цифрова тематична карта, цифрова топографічна карта, цифрова геологічна карта тощо. Електронні карти, так само як і звичайні, створюють у певних масштабах, проекціях, використовують відповідні умовні знаки.

Водночас з електронними та цифровими картами існують ще й електронні атласи. Вони хоча і є аналогами звичайних атласів, проте мають ряд переваг. Значно скорочується час на їхнє створення. Вони передбачають можливість анімаційного та мультимедійного супроводу інформації, а також використовувати як носії компакт-диски та інші мобільні пристрої.

Географічні інформаційні системи (ГІС). Це сучасна комп’ютерна технологія, що забезпечує збір, обробку й відображення просторової інформації про об’єкти навколишнього світу, а також події, які в ньому відбуваються. Ця технологія дає змогу переглядати й аналізувати різні дані, використовуючи електронні географічні карти, а також швидко працювати з великими обсягами даних і поєднувати їх з можливостями географічного аналізу, який нам надає карта (мал. 5). Цим ГІС відрізняються від інших інформаційних систем.

Мал. 5. Вікно програми однієї з ГІС (GRASS)

Перші картографічні інформаційні системи були розроблені в США, Канаді та Швеції ще в 60-70-ті роки XX ст. Нині виробництво ГІС - це велика індустрія, у якій працюють багато людей у різних країнах світу. Геоінформаційні системи є однією з найперспективніших інформаційних технологій у наш час. Сучасні комп’ютерна техніка та програмне забезпечення дають змогу використовувати їх у найрізноманітніших галузях людської діяльності, у наукових дослідженнях, економіці, політиці, освіті, екології та інших сферах життєдіяльності людини. Такі технології дають змогу аналізувати, моделювати та прогнозувати складні природні й суспільні явища (наприклад, стихійні лиха, техногенні аварії).

Залежно від галузі застосування й тематики ГІС поділяють на екологічні, навчальні, земельні, інформаційні, ресурсні, навігаційні та ін. Найчастіше їх використовують у геологічних і геоморфологічних дослідженнях, у розробці родовищ і видобутку різних мінеральних ресурсів, у природокористуванні та екологічному моніторингу. Важливою галуззю використання ГІС є проектування та будівництво транспортних шляхів і господарських об’єктів, створення даних про земельні, водні, лісові та інші ресурси й управління ними. Також ці технології застосовують у сільському, лісовому, водному господарствах, у дослідженні та прогнозуванні погоди, у торгівлі, маркетингу, у бізнесі, управлінні фінансами та банківській справі, у політиці та державному управлінні, у гарантуванні безпеки та під час надзвичайних ситуацій, у галузі охорони здоров’я тощо.

За охопленням території геоінформаційні системи бувають глобальні (масштаб 1:1 000 000 - 1:100 000 000), національні (часто це державні) (1:1 000 000 - 1:10 000 000), регіональні (1:100 000 - 1:2 500 000) та локальні (1:1 000 - 1:100 000).

Найвідомішими представниками програмних компонентів ГІС є продукти трьох американських компаній: Geomedia компанії Intergraph, ArcGIS компанії ESRI та інструментарій MapInfo компанії PitneyBowes. В Україні найпопулярніші дві останні, хоча Geomedia є універсальнішим і сучаснішим продуктом, адже дає змогу користувачу працювати з просторовими даними різних форматів, не перетворюючи їх, тимчасом як інші програми працюють тільки з власними форматами даних.

Одним з найвідоміших нині географічних інформаційних сервісів є програмний продукт компаній Keyhole та Google Планета Земля (Google Earth) (мал. 6). Ця програма через мережу Інтернет завантажує потрібні користувачу зображення земної поверхні у вигляді космічних знімків і топографічних карт. При цьому використовується тривимірна модель земної кулі, з урахуванням висоти над рівнем моря. Завдяки цій програмі можна спланувати маршрут і пройти його віртуально, знайти потрібний об’єкт за його координатами чи точно їх визначити. Також ця програма пропонує велику кількість додаткової інформації (текстової, фото, відео) про країни, населені пункти, пам’ятки природи та культури тощо.

Мал. 6. Програмний інтерфейс Google Earth

Супутникові системи навігації. Сучасні космічні технології глибоко ввійшли в наше життя. Супутникові системи застосовують для геодезичних вимірювань, спостереження за різними природними процесами в географічній оболонці, навігацією морських суден, літаків, автомобілів, персональною навігацією, господарською діяльністю людини та багатьма іншими сферами.

Історія розвитку космічних систем навігації розпочалась із запуску першого штучного супутника Землі в 1957 році. Нині супутникова система навігації (Global Navigation Satellite System - GNSS) - це електронно-технічний комплекс, який складається з космічного та наземного обладнання, яке використовують для визначення географічних координат, абсолютної висоти, а також різних параметрів руху (швидкості, напрямку, маршруту) для наземних, водних і повітряних об’єктів (мал. 7).

Мал. 7. Складові супутникової навігаційної системи

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

Користуючись геоінформаційною системою «Google Maps» https://www.google.com.ua/maps, знайдіть на цьому картографічному сервісі нашу державу, столицю та свій населений пункт.