1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА. Національна екологічна мережа (НЕМ) — це стратегія управління та розвитку природоохоронних територій у межах усієї України. Для забезпечення ефективного збереження біологічного й ландшафтного різноманіття вона інтегрує ці території в єдину територіальну систему та гарантує екологічно збалансований розвиток навколишнього природного середовища.

Створена відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» у 2004 р. (зі змінами та доповненнями у 2012 і 2018 рр.), НЕМ України є частиною Загальноєвропейської екологічної мережі. Відповідно до цього закону екологічна мережа — єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття тощо.

Об’єктом екологічної мережі є окрема складова частина екологічної мережі, що має ознаки просторового об’єкта — певну площу, межі, характеристики тощо. До об’єктів екологічної мережі належать території та об’єкти природно-заповідного фонду, водного фонду, лісового фонду, сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (пасовища, сіножаті) тощо. До структурних елементів екомережі належать ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для певного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території (екологічні коридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екологічної мережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану (мал. 1, 2).

Сполучні території екологічної мережі включають території, що забезпечують зв’язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. В Україні це три широтні природні коридори, які мають зональний характер:

• 1) Поліський екокоридор (широтний, лісовий), на якому збереглося порівняно багато незмінних ландшафтів. Він охоплює регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково — водозбори Західного та Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця, основні болотні масиви;
• 2) Галицько-Слобожанський екокоридор (широтний, лісостеповий). Він охоплює ділянки басейнів усіх найбільших річок, пралісові букові та смерекові ділянки в Карпатах, зони Карпатської та Подільської ендемічності, діброви Поділля і Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабові ліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров’я, ділянки крейдових реліктів Сіверського Дінця, реліктові угруповання Карпат, Опілля, Поділля;
• 3) Південноукраїнський екокоридор (широтний, степовий) найбільш деградованої та зміненої людиною природи. Він охоплює окремі степові ділянки.

2. МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. Економічні, соціальні, політичні та інші проблеми України відсунули екологічні проблеми на другорядний план. Чим ми дихаємо, що ми їмо, яку воду п’ємо? Яким є стан довкілля та рівень його забруднення в населених пунктах? Наскільки високим є вплив забруднюючих речовин на здоров’я і якість життя людей? Яким є стан природних ресурсів — землі, води, надр? Які умови життєдіяльності отримають у спадок від нас майбутні покоління українців? На ці та багато інших запитань має давати відповідь державна система екологічного моніторингу довкілля.

Мал. 1. Структура екологічної мережі.

За додатковими джерелами дізнайтеся, що таке мобільна лабораторія екологічного контролю, де і як вона працює.